54. Функціональна диференціація лексики (загальновживана і незагальновживана)

ЗАГАЛЬНОВЖИВАНІ І НЕЗАГАЛЬНОВЖИВАНІ СЛОВА Слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою, називаються загальновживаними. Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, напр., діалектні і професійні слова. ДІАЛЕКТИЗМИ Діалектні слова (діалектизми) - це слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля - зозуля, буцян - чорногуз, пчулник - пасіка). Мову мешканців окремої місцевості називають діалектом. Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної теріторії. ПРОФЕСІЙНІ СЛОВА Професійні слова - це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю. Серед них можна виокремити слова, що позначають різноманітні наукові поняття. Це - терміни (напр., суфікс, підмет - у мовознавстві; гіпотенуза, катет - у математиці). Окремі професійні слова іноді стають загальновживаними (телевізор, радіо, аспірін). Професійні слова використовуються у художніх творах для більш точного опису людей та їх занять. Професійні слова, що використовуються у художніх творах, називають професіоналізмами.

55. Фразеологічні одиниці мови. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом  Фразеологічні зрощення — стійкі, неподільні словосполучення, зміст яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму: дати драла, врізати дуба. Фразеологічні єдності — семантично неподільні і цілісні,але в них семантика частково мотивована значення слів, що становлять фразеологізм. Єдності не мають такого міцного поєднання, як зрощення: зітерти (розтерти, стерти) на порох (зітерти в порох, на прах). Фразеологічні сполучення — такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами: нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати рушник (свататися). Класифікація фразеологічних одиниць В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення — семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти). Фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика). Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст)).

56. Морфологічна норма і типові її порушення. Морфологічні норми – правила вживання граматичних форм роду, відмінка, ступенів порівняння прикметників, особових і наказових форм дієслова тощо. Помилки виникають під впливом російських, іноді польських граматичних форм, діалектного оточення: гостра біль замість гострий біль; посуда замість посуд; прийшли всі директора – прийшли всі директори; по дорогам – дорогами, по дорогах; дай Бог – дай Боже; суддей – суддів; більш темніший – темніший; саме головне – найголовніше; шестидесяти – шістдесяти; давайте подумаємо – подумаймо; з’їсиш, з’їш – з’їси; продасиш, продаш – продаси; ідем – ідемо; одягаємся – одягаємося (росіянізми); хтів – хотів (полонізм).

57. Труднощі визначення роду іменника. Кожний іменник належить до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Усі незмінюванні ім.. іншомовного походження тварин є – чол..рід (крім цеце,івасі-жін.рід), географічні назви міст – сер.рід, рік,гір – жін..рід, острови, вулкани- чол..рід, неживі ім..-сер.рід

58. Особливості вживання назв осіб за посадою, званням, професією в офіційно-діловому стилі.Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, менеджер, мер, прокурор, хірург, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами (описовими зворотами): педагоги — майстри педагогічноїниви, геологи — розвідники надр. Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної лише у розмовному стилі.

59.Категорія числа іменників. В українській мові іменники мають однину й множину.

Однина — позначення одного предмета, а також того, що сприймається як одне ціле, наприклад: паркет, пакет, завод, цех, калькулятор, прилад, цвях, ескіз, макет, ідея, підприємство.

Множина — це позначення сукупності предметів: облігації, комп'ютери, столи, снопи, квіти, дискети, акції, газети, листи, яблуні, папери. Переважна більшість іменників мають дві форми: студент — студенти; викладач — викладачі; журналіст — журналісти; закон — закони; протокол — протоколи; банк — банки; декрет —-декрети; автобус —автобуси; велосипед — велосипеди. Частина іменників має тільки однину або множину. Наприклад:

Однина збірні: маса, юрба, збіжжя, спілка, рідня; речовинні: олія, печиво, сіно, начиння; абстрактні: свідомість, багатство, милосердя, біганина, висота, глибина; власні: Київ, Кременчук, Пет-рашівка, Золотоноша, Липове, Чорне море, Хорол, Пирятин.

Множина власні: Черкаси, Горби, Лубни, Бро-варки, Нові Санжари, Ромни; назви парних предметів: ворота, окуляри, щипці, ножиці, сани; деякі речовинні: дріжджі, парфуми; назви періодів часу, ігор: канікули, іменини, шахи; назви дій, станів, почуттів: радощі, веселощі, гордощі, лінощі, змагання;

збірні: люди, дівчата, дрова.

60. Зауваги до окремих відмінникових форм. Зауваження до відмінкових форм першої відміни

-Іменник пані з закінченням -і є запозиченням з польської мови, що не відмінюється. Цей іменник відомий також у формі однини паня, що є впливом інших іменників на -я, у цій формі він відмінюється за зразком іменників першої відміни. У літературній мові цей іменник може мати подвійні форми. Зрідка цей іменник зустрічається також у формі панія.

-У давальному та місцевому відмінках однини іменників твердої групи кінцеві приголосні основи [ɦ], [k], [x] перед закінченням -і переходять у [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ]: вага — вазі, рука — руці, свекруха — свекрусі.

-Паралельне закінчення -ю у кличному відмінку однини мають іменники, що належать до м'якої групи і позначають пестливі назви: бабус-ю, мамун-ю, Вал-ю, Тон-ю, Тол-ю. Воно з'явилося за аналогією до іменників другої відміни.

-Іменник жіночого роду першої відміни дівчина у множині має форму, спільну з формою множини іменника четвертої відміни середнього роду дівча, і відмінюється за зразком іменників четвертої відміни.

-Іменники людина, дитина, курка, гуска у множині втрачають суфікси (люди, діти, кури, гуси ) і відмінюються за зразком іменників «pluralia tantum» (іменників, що вживаються тільки в множині).

-Особливості форм іменників родового відмінка множини: відбувається чергування останнього голосного основи [о] з [і] : особа — осіб, сирота — сиріт, нога — ніг. немає чергування найчастіше в односкладових іменниках, особливо у словах іншомовного походження (мод, норм, нот, доз), а з багатоскладових у тих, що характеризуються нерухомим наголосом (долонь, колод, розмов, нагород, установ). окремі іменники можуть мати подвійні форми: лоз і ліз, нор і нір, коз і кіз, голов і голів, коров і корів, панчох і панчіх. у деяких іменниках кінцевий [е] закритого складу чергується з [і]: береза — беріз, череда — черід). якщо в кінці основи збігаються два приголосних звуки, то між ними з'являються голосні [о] або [е] (відбувається чергування [о],[е] з ø).

-вставний [о] характерний для іменників з твердим кінцевим — переважно задньоязиковим — приголосним (думка — думок, жінка — жінок, казка — казок.

-вставний [е] характерний для іменників з м'якими кінцевими приголосними (вишня — вишень, земля — земель) і для іменників з твердими сонорними (зрідка губними) приголосними основи (весна — весен, борозна — борозен, царівна — царівен).

-багато іменників, передусім іншомовного походження, не мають вставних звуків (у сполученнях сонорних, або щілинного і проривного приголосних): банд, барв, битв, бірж, бомб, букв, варт, веранд, верб, верст, вільх, жертв, карт, клятв, ламп, мавп, тайн, фарб, фірм, шахт.

-ряд іменників може мати паралельні форми зі вставним голосним і без нього: крихот (крихіт) і крихт, іскор і іскр, служеб і служб.

-у родовому відмінку множини іменник сосна має форми сосон і сосен, іменник дошка - дощок.

Нетипові закінчення :

-ей мають іменники стаття(статей), сім'я(сімей), миша(мишей), свиня(свиней);

-ів мають іменники тесля (теслів), сусіда(сусідів); староста(старостів і старост), баба(бабів і баб), губа(губів і губ), легеня (легенів і легень).

У знахідному відмінку множини

-іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: бачу жінок, сестер, робітниць, -для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: беру книжки, статті, груші, -для назв деяких свійських тварин, комах у знахідному відмінку множини вживаються обидві форми родового і називного відмінків: пасу свиней і cвині, овець і вівці, корів і корови, кіз і кози, гусей і гуси; маю бджіл і бджоли.

В орудному відмінку множини деякі іменники під впливом іменників третьої відміни мають паралельне закінчення -ми: свинями і свиньми, сльозами і слізьми.

До ІІ відміни належать іменники:

-чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),

-середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),

-спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).

Зауваження до відмінкових форм іменників другої відміни

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення а(я) (для чітко окреслених предметів і понять) чи у(ю) (для нечітко окреслених предметів і понять).

Закінчення а(я) мають такі групи іменників:

-назви осіб та істот: абітурієнта, коня, комара, Дмитра,

-назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: зошита, ножа, олівця,

-власні назви населених пунктів:Ужгорода, Тернополя,

-назви водних об'єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Дінця,

-назви довжини, площі, ваги, об'єму, часових проміжків: метра, грама, тижня (але року, віку),

-іменники-терміни:атома, квадрата, відмінка,

-назви будівель та їхніх частин: парника, коридора , гаража.

Закінчення у(ю) мають іменники, що позначають:

-матеріали та речовини: цукру, меду, оцту, піску,

-явища природи: вітру, туману, граду,

-сукупність: хору, гурту (але табуна),

-середовище або простір: лугу, простору, горизонту,

-назви держав і територій: Криму, Китаю,

-назви установ, закладів, організацій: парламенту, вокзалу, театру,

-почуття, психічний і фізичний стан: болю, сміху

-дії, процеси: відходу, переїзду, крику, виступу,

-абстрактні поняття: розуму, миру, характеру, настрою, вантажу

У давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення. У назвах істот переважають флексії -ові, -еві, а у назвах неістот здебільшого вживаються -у, -ю.

У знахідному відмінку однини деяких іменників (назв неістот) можливі паралельні закінчення: писати лист і листа, зрізати дуба і дуб, дати ніж і ножа, полагодити приймач і приймача, узяти стілець і стільця.У називному і кличному відмінках множини деякі іменники мають специфічні форми: комарі, хабарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі; вуса і вуси, вівса (і вівси), хліба (і хліби з іншим значенням);очі, плечі.У родовому відмінку множини іменники на -анин, -янин втрачають елемент -ин і мають нульове закінчення: міщанин - міщан, галичанин - галичан (але осетинів, грузинів, мордвинів). Особливими є такі форми слів: чобіт, циган; гостей, коней, грошей, очей, плечей (і пліч); почуттів, повір'їв, прислів'їв, морів.Деякі іменники в орудному відмінку множини мають паралельні закінчення: гістьми (і гостями), кіньми (і конями), чобітьми (і чоботами, чоботями), коліньми (і колінами), крильми (і крилами). Особливими є такі форми слів: очима, плечима.

Фіксуються такі чергування:

-голосних -о- та -і-:рік- - рок-у,

-приголосних г, к, х та з, ц, с у місцевому відмінку:луг- - у луз-і, байрак- - у байрац-і, горох- - у горос-і.

До ІІІ відміни належать іменники:

-жіночого роду, які не мають закінчення -а /-я: кров, успішність, совість, любов.--іменник мати.

Зауваження до відмінкових форм III відміни

Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору (височін-, глибочін-, далечін-, широчін-), крім знахідного та орудного, вживаються рідко — їх замінюють відповідні словоформи першої відміни з суфіксом -ин(а): височин-а, глибочин-а, широчин-а.

В орудному відмінку однини іменники III відміни мають закінчення -у (графічно -ю), причому:

-якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінн-ю, віссю, в'яззю, міддю,

-якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф'ю, вісс-ю, матір-ю, радіст-ю.

Оскільки до III відміни належать іменники, що позначають неістоти, то флексія кличного відмінка не була вироблена, а з'явилася за аналогією до флексії іменників першої відміни м'якої групи (земл-е, пісн-е, наді-є): віст-е, смерт-е, любов-е.

Для розмежування омонімічних форм родового, давального, місцевого відмінків однини, називного, знахідного, кличного відмінків множини, а також називного і знахідного однини необхідно мати хоча б мінімальний контекст: не відмовлятися від подорожі; завдячувати подорожі; бути у подорожі до Італії; подорожі допомагають людині; любити подорожі; о подорожі, ви найкращі ліки.

Більшістю відмінкових форм з іменниками III відміни збігається іменник мати, у якому при відмінюванні з'являється формотворчий суфікс -ер-, який в закритому складі переходить в -ір-

Зауваження до відмінкових форм іменників четвертої відміни

В іменників IV відміни фіксуються такі зміни у непрямих відмінках:

-додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-,-ен-, що є характерною ознакою цієї відміни:

61 Ступенювання прикметників. Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь порівняння вказує, що ознака властива одній людині чи одному предмету більшою мірою, ніж іншим: красивіший, молодший, більший, гострішийл кращий, світліший, Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета й утворюється додаванням до вищого ступеня префікса най-: найближчий, найдорожчий, найкрасивіший.

62. Числівник в офіційно-діловому стилі. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук. Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів. Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км. Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну. Форма множини рекомендується при однорідних членах печення. Наприклад: / вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо. Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів. Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери. Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку. Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.