39. Характеристика жанрів приватного ділового мовлення.
- Нарада – комплексне обговорення завдань, спрямоване вмілим керівником на розв’язання тих чи інших проблем. Переваги: відбувається в невеликий проміжок часу; невелика кількість працівників-учасників наради. Ефективність наради залежить від її попередньої підготовки. Види нарад:
+ інформаційна (інструктивна) – для ознайомлення учасників з новими фактами, аргументами. Найкраще на початку роздати письмовий текст.
+ оперативна (диспетчерська), селекторна, телефонна, комп’ютерна нарада.
- Ділова бесіда – важливо не лише переконливо говорити, а й уважно слухати, тактовно реагувати на міркування. Фази:
+ встановлення часу і місця зустрічі
+ спосіб вступу в контакт й початок розмови (на нейтральній території – ініціатива належить тому, хто прийшов першим)
+ формулювання конкретної мети зустрічі, обмін конкретними пропозиціями та опрацювання рішень
+ фіксування остаточної домовленості
40. Прийом відвідувачів. Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов'язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, із представниками інших установ тощо. Частота прийому може бути неоднаковою й залежати від характеру діяльності підприємства і навіть від конкретних умов виробництва й управління ним. Графік прийому повинен бути складений і доведений до відома усіх зацікавлених у ньому осіб.(час прийому, місце очікування, стиль поведінки, правила для відвідувачів)
41. Ділова нарада. Ділова нарада (збори) - усна комунікативна взаємодія групи людей (колективу). У цьому виді спілкування сполучаються різні жанри: ораторський монолог (вступне і заключне слово ведучого, виступи учасників, доповідь), бесіда (обмін інформацією, висування й обговорення ідей при "мозковій атаці"), дискусія. Виділяють наступні основні задачі ділових нарад:
1)З'ясувати, проаналізувати стан справи. 2)Проінформувати колектив про пошуки в рішенні проблем, про новий досвід. 3)Знайти колективне рішення проблеми, зібрати ідеї.4 )Дати учасникам необхідні знання, підвищити їхню кваліфікацію. 5) Якщо керівник зацікавлений у постійних контактах з колективом, він організує регулярні наради. За частотою проведення збори можуть бути також разовими і періодичними. Протокол наради - це первинний офіційний документ, на підставі якого
це первинний офіційний документ, на підставі якого карівник має право вимагати від працівників виконання доручених ним завдань. Секретар фіксує в протоколі найбільш важливі моменти: основні
положення, висловлені ораторами, досягнення мети наради, прийняті рішення, їхніх виконавців і терміни виконання.
42. Ділова бесіда. Найпоширенішим контактним методом є розмова. Мета такої комунікації - обмін інформацією з конкретного питання. Як правило, ділові бесіди плануються наперед. В процесі підготовки визначається предмет бесіди, круг питань, який доцільно обговорити, основні наміри, які необхідно здійснити. При проведенні бесід часто використовуються різноманітні документи і матеріали, їх також потрібно наперед підготувати. Особливу увагу слід приділити відробітку ходу бесіди: продумати питання, які необхідно задати співрозмовникові; визначити бажаний кінцевий результат; встановити регламент і місце проведення бесіди; визначити її стратегію і тактику.
Основні функції ділової бесіди: Початок перспективних заходів і процесів. Контроль і координування вже початих заходів і процесів. Обмін інформацією. Взаємне спілкування працівників з однієї сфери діяльності. Підтримка ділових контактів. Пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей і задумів. Стимулювання руху творчої думки в нових напрямах.
Підготовка до бесіди включає: Планування: Попередній аналіз учасників і ситуації. Ініціатива проведення бесіди і визначення її завдань. Визначення стратегії і тактики. Докладний план підготовки до бесіди.
Оперативна підготовка: Збір матеріалів. Відбір і систематизація матеріалів. Обдумування і компоновка матеріалів. Робочий план. Розробка основної частини бесіди. Початок і закінчення бесіди.
Редагування: Контроль (перевірка виконаної роботи). Надання остаточної форми бесіди.
Тренування: Уявна репетиція. Усна репетиція. Репетиція бесіди у формі діалогу із співрозмовником.
Структура ділової бесіди Ділова бесіда складається з п'яти фаз: Початок бесіди. Передача інформації. Аргументація. Спростування доводів співрозмовника. Ухвалення рішень.
Дуже важливою частиною бесіди є її початок. Ініціаторові бесіди потрібно виробити правильне і коректне відношення до співрозмовника, оскільки початок бесіди - це «міст» між партнерами по діловій комунікації. Завдання першої фази бесіди: встановлення контакту із співрозмовником; створення приємної атмосфери для бесіди; привертання уваги до предмету співбесіди; пробудження інтересу до бесіди; перехоплення ініціативи (у разі потреби). Якщо це ваша перша зустріч із співрозмовником (співрозмовниками), то доречно почати розмову із взаємного представлення та представлення своїх делегацій, взаємної розповіді про свої організації. Далі можна перейти до справи. Якщо ви вже знайомі із співрозмовником і йдеться про продовження діалогу, то хорошим початком може бути короткий огляд подій з часу вашої минулої зустрічі. Хорошою темою для початку ділової бесіди може стати обмін думками про загальну професійну тему - скажімо, про стан фінансового ринку або про нові тенденції і технології видавничої справи. Важливо побудувати розмову так, щоб ця загальна тема була близька до теми наміченої основної розмови і дозволяла незабаром перейти до неї. Дослідниками виділені чинники, які дозволяють діловій бесіді пройти успішно:
Професійні знання - дають можливість для реалізації високої об'єктивності, достовірності і глибини викладу інформації, а також для володіння ситуацією.
Ясність - дозволяє пов'язати факти і деталі, уникнути двозначності, плутанини, недомовленості.
Наочність - максимальне використання ілюстративних матеріалів (документів, інформаційних джерел, таблиць, схем і ін.), загальновідомих асоціацій і паралелей - знижує абстрактність викладу інформації.
Постійна спрямованість - слід постійно тримати в голові основні завдання бесіди і в якійсь мірі знайомити з ними співрозмовника.
Ритм - підвищення інтенсивності бесіди у міру наближення її до кінця.
Повторення - повторення основних положень і думок допомагає співрозмовникові сприйняти інформацію.
Елемент раптовості - продумана, але несподівана для співрозмовника ув'язка деталей і фактів.
"Насиченість" міркувань - необхідно стежити за тим, щоб в ході бесіди чергувалися "зльоти", коли від співрозмовника потрібна максимальна концентрація, і "спади", які використовуються для передиху і закріплення думок і асоціацій у співрозмовника.
Рамки передачі інформації - французький письменник і мислитель Вольтер якось сказав: "Секрет бути нудним полягає в тому, щоб розповідати все".
43. Ділова зустріч. Щоб ефективно провести ділову зустріч, до неї необхідно серйозно підготуватись, продумавши все до дрібниць. Домовлятися про ділову зустріч прийнято заздалегідь, при цьому відрізок часу між домовленістю і самою зустріччю залежить від конкретних обставин та програми її проведення. У межах одного регіону найбільш доцільно домовлятися за 2-3 дні. Запланована за 10 днів ділова зустріч часто буває підготовлена гірше лише через психологічні причини. Спочатку неначе є час для вирішення організаційних питань у наступні дні, а потім, з огляду на можливі непередбачені обставини, часу може просто не залишитись.
Критеріями оцінки результатів взаємодії, окрім досягнення мети, виступають фактори, що відображають ресурсні витрати учасників: час, рівень напруженості і характер відносин між ними.
Особливої ретельності вимагає організація зустрічі з іноземцями. До такої зустрічі потрібно, безперечно, готуватися завчасно, передбачивши всі елементи загальної і детальної програм їх перебування.
Діловим протоколом передбачаються такі основні моменти домовленості:
О Предмет ділової зустрічі.
О Місце проведення.
О Часові межі,
О Кількість учасників.
О Матеріали для обговорення та підсумкові документи зустрічі.
Про організацію ділової зустрічі можна домовлятися особисто, завдяки листуванню, за допомогою електронної пошти, по телексу, а найпростіше — по телефону.
44.Телефонна розмова. На відміну від особистої зустрічі, тут не має значення зовнішній вигляд і жестикуляція, інтер'єр офісу. Імідж підприємства-партнера буде залежати від уміння вести телефонну розмову, вихованості і мовленнєвої культури співбесідника, який представляє це підприємство.
У наш час телефон — не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у ході управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяки, вибачення. Телефонна розмова — один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстра-мовними причинами: Усне спілкування • співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками); • обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);
(втручання сторонніх абонентів, погана чутність). Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж своєї фірми і звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним. Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови. Якщо телефонуєте ви: • насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім — принаймні це буде почуто; • якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити; • якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди; • попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди: • не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;
Якщо телефонують вам: • спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте; • у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника; • розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує; • не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас; • якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми; • завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх ви досягай. Незалежно від того, хто телефонує: • будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось; • ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них; • намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас; • симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові; • особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь; • пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення — рівним, тон — спокійним, витриманим; • намагайтеся якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викла-,ду своїх думок, послідовністю. • розмовляйте середнім за силою голосом.
Службова розмова складається з таких етапів: 1) момент налагодження контакту; 2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);
3) закінчення розмови. Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості:
Добрий день (ранок, вечір)! Доброго дня (ранку, вечора)! Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду, що її ви обіймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти слухавку — згідно із правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку.
Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрий день. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Ольгу Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до телефону... Зазвичай відповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; ...Прошу зачекати; ...Будь ласка, зачекайте; ...На жаль (шкода, вибачте) Іван Петрович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, ви хотіли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, він зміг би допомогти вам. Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і назвати себе.
Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефону. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. У свою чергу, якщо ви зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов'язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність — це насамперед повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребою кожної людини.
45. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія. Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження. Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю,
що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад. Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою, ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту. Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на зміст сказаного, а не на розпізнавання слів. Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень. Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних
звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.
46. Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови. Це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Акцентуаційні норми відображені у різних словниках, тому є загальнодоступними. Проте у практиці усного мовлення трапляється багато порушень цих норм, що знижує загальний рівень спілкування. Особливо це стосується ділового мовлення, яке покликане обслуговувати усі сфери громадського життя і діяльності членів суспільства. Саме ділове мовлення є свідченням реального рівня мовної
культури суспільства. Воно вимагає чіткого дотримання акцентуаційних норм, яке є важливою і необхідною ознакою культурного й грамотного ділового мовлення. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.
47. Норми мелозвучності (евфонії). Кожна мова має певні засоби милозвучності. Для української мови, як і для російської та білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків. Найчастіше збігаються два приголосні звуки, що не складає особливих труднощів для говоріння і читання. У мовному потоці звуки сполучаються так, що створюється плавне, приємне, ритмічне мовлення. Ці та інші якості звукової мови вивчає фоностилістика. Вона, зокрема, досліджує частотність фонем української мови в різних стилях, закономірності їх сполучення, експресивні вимовні властивості варіантів слів та словосполучень, інтонацію та ритмічну будову мовлення. Розробка наукових проблем фоностилістики включає дослідження такої властивості української мови, як її евфонічність, або милозвучність. У перекладі з грецької мови евфонія (гр. еuрhоnіа з еu — гарно + рhоnе — звук) означає приємне звучання. Це наука, що вивчає звукову сторону нашого мовлення, його багатство і красу. Милозвучність української мови досягається природним чергуванням у ній окремих голосних і приголосних звуків, можливістю вживати фонетичні варіанти слів та словоформ. Саме таким варіантам необхідно приділяти постійну увагу на уроках української мови і літератури. З’ясовуючи евфонічні явища в українській мові, виділимо ті з них, що найчастіше впливають на мелодійне звучання мовленнєвого потоку — сполучуваність звуків на межі слів і словоформ у реченні й тексті. Такі засоби мають практичне значення для мовлення і повинні вивчатися в середній школі, насамперед на уроках фонетики, орфоепії, граматики і стилістики. Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого нагромадження однакових
Отже, щоб надати мовленню милозвучності, легкості й невимушеності, щоб розповідь була не тільки джерелом певної інформації, а й приємною на слух, варто дотримуватися правил чергування звуків і доцільного використання паралельних граматичних форм, властивих українській мові.
48. Інтонаційна виразність мовлення. Висока мовна і голосова техніка дозволяє оратору правильно інтонувати промову. Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова. Інтонування мови підкреслює також перехід від однієї думки до іншої, від питання до питання, від проблеми до проблеми. Емоційно забарвлені інтонації передають слухачам різноманітні почуття оратора. Крім голосу, техніку характеризують темп і ритм мовлення.
49. Лексична норма та її типові порушення. Мова – це складна і багатогранна знакова система, яка формувалась і вдосконалювалась протягом століть. Мова є одним із найважливіших чинників національної самобутності народу. Літературна мова – це унормована, відшліфована у процесі історичного розвитку частина загальнонародної мови, яку вживають у дер жав них установах, освітніх закладах, ЗМІ, художній літературі. Основною ознакою літературної мови є її нормативність, підпорядкованість мовним нормам – правилам. Існують орфоепічні, акцентуаційні, словотвірні, морфологічні, лексичні, синтаксичні, орфографічні, стилістичні норми. Внаслідок порушення цих норм виникають типові помилки. Лексичні норми – правила вживання слів. Помилки на лексичному рівні переважно виникають під впливом російської, рідше польської мови: карман (кишеня), полка (полиця), одіяло (ковдра), мусор (сміття), грязь (бруд), забор (паркан), качелі (гойдалка), любий (будь-який), коляска (візочок), повезло (пощастило, поталанило) , напиток (напій), взнати (дізнатися, довідатися), клюква (журавлина), учбовий (навчальний) і т. ін. Лексичні норми усного ділового мовлення
Норми слововживання в діловому стилі ті ж, що і у всьому літературному українською мовою:
слово має вживатися з урахуванням його лексичного значення; слово має вживатися з урахуванням його стилістичного забарвлення (приналежності); сполучуваності. Здавалося б, усього три правила, ясних і зрозумілих кожному, повинні виконуватися у діловій письмовій мови, тим більше що денотативного точність може бути забезпечена тільки при умови їх дотримання. На ділі ж у ділових текстах лексичні помилки є одним з найбільш масових видів порушень мовних норм (по частотності вони стоять на третьому місці за граматичними і орфографічними помилками). Якщо у письмовій ділового мовлення строгий лексичний вибір забезпечується завдяки специфіці письмових стандартних мовних засобів, то в усній ділового мовлення такого суворого лексичного відбору немає. По-перше, тому що терміни, специфічні книжкові обороти, розгорнуті номенклатурні знаки і повні найменування в усному мовленні зустрічаються рідко. У діловій усного мовлення виникає система дублювання книжкової лексики і термінології, що використовуються в документах
50. Багатозначність і омонімія. Властивість слова мати багато значень називається багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Як правило, найбільш багатозначними є слова, які здавна існують у мові. Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково). Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками). Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінче=ням, наявністю чи відсутністю часки (-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями.
51. Синонімія, антонімія, паронімія Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: Адрес. Адреса. Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса — напис на конверті. Антоніми-це слова абсолютно різні за значенням
52. Активна і пасивна лексика української мови. Це два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.
53. Лексика української мовиз погляду походження. Складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України. Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад". Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах