Механізми формування характеру людини в онтогенезі

Рис. 3.6.4. Фактори формування характеру

Пам’ятаючи про те, що характер є набутою якістю людини, зауважимо, що формування характеру – це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для особистості умов. На формування характеру найвагоміше впливають загальні фактори становлення особистості:

1) біологічна основа,

2) соціальне середовище та

3) активність самої людини. Особливо важливе значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна самопізнання та самореалізації.

Біологічна основа – це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються через тип темпераменту. На подальше формування характеру впливають і вроджені задатки дитини, які створюють умови для схильностей. Але слід пам'ятати, що природжений тип нерво­вої системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Соціальне середовище передусім виявляється через виховний вплив родини та умов проживання в ній дитини. Склад сім’ї, традиції та мікроклімат, ставлення до дитини зумовлюють формування різних рис її характеру. Однак, сім’я є частиною суспільства в цілому, тому трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява но­вих ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини. Отож через с оціум дитина виробляє як типові риси національного характеру, так і специфічні для певного контексту розвитку країни.

Серед чинників, які виявляють організований вплив соціуму на формування характеру особистості, особлива роль належить вихованню.

Активність самої особистості у формуванні характеру, досягаючи усвідомлюваного та цілеспрямованого змісту, набуває форми самовиховання.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовихо­вання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають під­ґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує засади пси­хологічної культури, коли в неї формується світогляд і остаточно скла­даються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

П евні професії накладають свій відбиток на людину, на її індивідуально-психологічні властивості, і в першу чергу на характер. В цьому розумінні говорять про професійний характер лікаря, військового, художника, актора тощо. В однаковій мірі можливим є аналіз характеру вчителя. Невимогливість, несправедливість, нетактовність та інші негативні якості в характері є серйозною перешкодою в будь-якій діяльності.

Характер – стрижень людської особистості. Він – і передумова, і результат реальної поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях; обумовлюючи її поведінку, характер в поведінці й формується.