В. Особливості зайнятості та безробіття в україні за роки незалежності

Особливості зайнятості й безробіття в Україні зумовлені чинниками, які:

• сформувались в умовах командної економіки колишнього СРСР;

• пов'язані з ринковою трансформацією вітчизняної економіки.

Спочатку розглянемо особливості зайнятості, пов'язані з командно-адміністративною економікою колишнього СРСР:

1. Україна успадкувала структурну деформацію сфери зайнятості, пов'язану зі структурною деформацією самої економіки.

У розвинених країнах зайнятість домінує у сфері послуг і промисловості, в яких сконцентровано, відповідно, 60-70% та 25-30% робочої сили; і незначною є її частка у сільському господарстві, що становить 3-8% робочої сили завдяки високій ефективності фермерських господарств. В Україні ж на момент здобуття незалежності у сфері послуг та промисловості було зайнято по 40% всієї робочої сили, а у сільському господарстві – аж 20%. Одночасно нераціональною є і структура зайнятості в самій промисловості: у загальній структурі зайнятості понад 70% працівників була зосереджена у важкій промисловості, 43,1% - у машинобудуванні та електротехнічній галузях, 39% - у сфері ВПК та лише 10,6% - у легкій і 9,6% - у харчовій промисловості.

2. Наявність прихованого безробіття як наслідок прагнення держави штучно підтримувати високу зайнятість, непродуктивно використовуючи працівників.

Так, реальні втрати робочого часу через його непродуктивне використання становили понад 15%, а обсяги прихованого безробіття на початку 90-х рр. становили 25-30% від загальної кількості працівників.

3. Значне поширення неформальної й нелегальної зайнятості внаслідок одержавлення власності, тотального державного контролю, дефіциту, заборони приватної ініціативи.

Якщо на початку 1960-х рр. обсяг тіньових послуг в СРСР становив 5 млрд.крб, то наприкінці 1980– на початку 1990-х рр. - 130-200 млрд.крб (10-20% ВНП).

Особливості зайнятості, пов'язані з ринковою трансформацією перехідної економіки України:

1) скорочення попиту на працю.

Попит на працю визначають наявні вільні робочі місця та вакансії. Впродовж 1991-2000 рр. кількість вільних робочих місць зменшилась у 4 рази. Якщо у 1991 р. вільні робочі місця становили 277,8 тис, то в 2000 р. – 68,2 тис. З економічним пожвавленням в Україні кількість вільних робочих місць почала зростати: у 2001 р. – 96,9 тис вакансій, у 2002 р. – 123,9 тис вакансій, у 2003 р. – 138,8 тис.

Причинами зниження попиту на працю були:

по-перше, зниження реального ВВП;

по-друге, ліквідація підприємствами надлишкової кількості раніше створених непродуктивних робочих місць;

по-третє, зниження сукупного попиту на товари й послуги як за рахунок скорочення інвестицій, так і за рахунок скорочення споживчого попиту домогосподарств. Так, у 1991-2000 рр. в Україні відбулось загальне скорочення обсягу інвестицій, що призвело до того, що фірми не лише не могли створювати нові вакансії, а й вимушені були скорочувати кількість робочих місць. Споживчий попит домогосподарств зменшився у зв'язку із зниженням їх доходів. Впродовж 1992-2000 рр. реальне споживання домогосподарств скоротилось на 59,1%, що призвело до різкого зменшення попиту на вітчизняні товари й послуги, а отже, й до зменшення попиту фірм на робочу силу.

2) зростання кількості безробітних, рівня безробіття та тривалості безробіття.

Якщо в 1991 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила 7 тис осіб, то в 2000 р. – 1188 тис чол., у 2002 р. – 1055, 2 тис чол. Офіційний рівень безробіття (в Україні він визначається як відсоток безробітних у чисельності працездатного населення працездатного віку) в 1991 р. становив 0,1%, в 2000 р. – 4,2%, в 2002 р. – 3,8%.

Причинами зростання безробіття були:

по-перше, скорочення попиту на товари й послуги, що спричинило зниження попиту на працю;

по-друге, широкомасштабна конверсія та структурна перебудова економіки;

по-третє, повільний розвиток приватного сектора та малого бізнесу;

по-четверте, скорочення чисельності армії;

по-п'яте, надмірно високі ставки оподаткування ФОП (фонду оплати праці) підприємств. Так, нарахування на ФОП становили понад 50%, а отже, праця для підприємців ставала дорожчою.

У зв'язку із зменшенням попиту на працю та зростанням безробіття збільшувалось навантаження на вільні робочі місця. Так, якщо в 1991 р. на 1 вільне робоче місце припадало 0,42 безробітних, то в 1999 р.- 30 чол., в 2000 р. – 17,4 чол., в 2002 р. – 8,5 чол., в 2003 р. – 7 чол.

В Україні формується застійний, довготривалий тип безробіття. Його тривалість зросла з 0,8 місяців у 1992 р. до 11 місяців – у 1999 р.

3) впродовж 1992-2000 рр. в Україні зростала неповна зайнятість (часткове безробіття).

За підрахунками вітчизняних учених обсяги неповної зайнятості в 1998 р. становили 21,4% робочої сили. За даними соціологічних досліджень, на думку керівників 566 підприємств 14 галузей з 12 регіонів України, можна скоротити 23,5% працівників без будь-якого негативного впливу на виробничі результати, а на окремих підприємствах машинобудування – до 75%, лісової промисловості – до 70%, будматеріалів – до 50%. Згідно з даними опитувань, проведених спеціалістами Світового банку, у середині 1990-х рр. приховане безробіття охоплювало 35% економічно активного населення (робочої сили), з яких 10% - працівники, що перебували у вимушених відпустках, 6% - у довготермінових декретних відпустках, 14% - працювали за скороченим графіком, 5% - одержували мінімальну зарплату.

4) загальний фактичний рівень безробіття значно відрізняється від даних офіційної статистики.

Так, в Україні офіційна статистика обчислює рівень безробіття, як частку безробітних у чисельності працездатних працездатного віку. За цією методикою рівень безробіття в Україні становив у 2000 р. 4,2%, в 2002 р. – 3,8%.

Фактичний же рівень безробіття можна обчислити як суму рівня безробіття, обчисленого за методикою МОП (частка безробітних у робочій силі) та рівня часткового безробіття. Так, згідно з методикою МОП рівень безробіття в 2000 р. становив 11,5%, а не 4,2%. Фактична кількість безробітних упродовж 1997-2000 рр. коливалась в межах 2-3 млн.чол., що в 2-4 рази перевищує офіційно зареєстровану. Якщо ж врахувати і рівень часткового безробіття, то проблема зайнятості буде ще більш складною: так, рівень безробіття фактично становив у 1995 р. – 29,4% робочої сили, у 1997 р. – 38,4%, у 1998 р. – 40,6%, у 1999 р. – 41,8%.

5) ріст зайнятості у тіньовій економіці.

Якщо в 1992 р. у тіньовій економіці було зайнято 4,76 млн.осіб (19,7% від загальної кількості зайнятих), то у 1995 р. – майже 10 млн.осіб (39,9% від загальної кількості зайнятих).

6) збільшення обсягів вторинної зайнятості – роботи за сумісництвом, різноманітних приробітків, роботи в ОПГ (особистому підсобному господарстві).

Соціологічні опитування свідчать, що лише трохи більше 30% опитаних обмежуються заробітком за основним місцем роботи. В середньому по Україні близько половини населення великих міст зайнято у сфері ОПГ.

7) зростання трудової міграції за кордон.

За деякими оцінками за кордоном на роботах перебуває близько 7 млн.чол.

8) збільшення чисельності осіб, які переходять із складу економічно активної частини населення до економічно неактивної.

Впродовж 1999-2000 рр. кількість безробітних, які звільнились та припинили пошук роботи зросла з 551,3 до 621,3 тис.осіб.