Д. Причини інфляції в україні

Причинами інфляції в Україні були:

1) після проголошення незалежності Україна у спадок від колишнього СРСР отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом із нею – нагромаджений інфляційний потенціал, спричинений надмірним сукупним попитом.

Розглянута раніше нераціональна структура економіки, яка постійно деградувала, та бажання уряду створити ілюзію зростання доходів змушували державу вдатись до додаткової емісії грошей. Така ситуація спричинила до зростання сукупного попиту в Україні на момент відновлення незалежності.

Уже на початку 1980-х рр. кожен четвертий радянський карбованець, а у 1985-1990-х рр. кожен третій карбованець не мав товарного покриття. Дефіцит товарів та розквіт чорного ринку разом із незмінністю державних цін та зростанням номінальних доходів населення спричинили приховану інфляцію у радянській економіці.

Однак навіть адміністративні фіксовані ціни не змогли повністю приховати інфляцію. В СРСР ціни у другій половині 80-х рр. щорічно підвищувались в середньому на 1,5-2%. У 1990 р. ріст цін становив 4,8%.

2) в умовах трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову уряд України з метою позбутись надлишкового попиту “відпустив” ціни.

Так почалось перетворення прихованої інфляції у відкриту.

Наслідком відпущення цін було:

• суттєве зниження реальних доходів населення. Так, у 1991-1994 рр. темпи зростання номінальної заробітної плати відставали від темпів інфляції й, як наслідок, наприкінці 1994 р. реальна заробітна плата становила лише 33,5% від її рівня у 1990 р.

• знецінення заощаджень населення. У період гіперінфляції 1992-1993 рр. вклади в ощадних установах України знецінились приблизно у 610 разів.

• зменшення заощаджень населення. Так, якщо частка заощаджень у використовуваному доході населення у 1991 р. становила 25,8%, то в 1993 р. заощадження були відсутні, а в 1994 р. – частка заощаджень становила лише 16,4% доходу.

• поглиблення диференціації доходів.

• зниження рівня життя. Якщо на придбання непродовольчих товарів і на культурно-побутові послуги в 1991 р. витрачали 31,4% і 8% сукупних видатків сімей, то в 1994 р. – лише 19,1% і 5,2% відповідно.

• зростання інфляції супроводжувалось зниженням обсягів ВВП, тобто мала місце стагфляція. Так, у 1991 р. Ісц = 390%, а ВВП (у відсотках до попереднього року) = 91,3%; у 1992 р. Ісц = 2100%, а ВВП = 90,1%; у 1993 р. Ісц = 10155%, а ВВП = 85,8%; у 1994 р. Ісц = 501,1%, а ВВП = 77,1%.

3) помилкова бюджетна політика та надмірні бюджетні видатки, які спричинили ріст бюджетного дефіциту.

Бюджетні видатки 1992 р. зросли до 72% ВВП ( 1991 р. – 56% ВВП), у 1993 р. – до 73,3% ВВП. Для покриття дефіциту бюджету держава знову ж здійснювала емісію грошей, яка генерувала новий виток інфляції попиту.

4) зростання витрат виробництва, внаслідок зниження продуктивності праці, високої монополізації, яка сприяла зростанню цін на ресурси, та в результаті зростання цін на імпортні ресурси, зокрема, енергоносії.

5) інфляційні очікування домогосподарств. Домогосподарства, боячись знецінення заощаджень, скуповували товари й послуги.

6) інфляційні очікування підприємств. Підприємства “закладали” майбутню інфляцію у поточні ціни.