4. "Антропологічний принцип" філософії л.Фейєрбаха
Людвіг Андреас Фейєрбах (1804—1872) після навчання у Гейдельберзі (теологічний факультет) та в Берліні (філософський факультет) деякий час він був викладачем філософських дисциплін, але після того, як виступив із критикою релігії, був змушений залишити викладацьку діяльність та вести відлюдне життя у селі Брукберґ. У філософії Л.Фейєрбах постав як новатор, досить суттєво відійшовши від основного русла думок своїх попередників. Докладно вивчивши філософію , він побачив у ній "логізовану теологію". Замислившись над причинами панування релігії у суспільній думці, Фейєрбах дійшов висновку про те, що релігія:
1) втілює віковічні людські мрії та ідеали;
2) змальовує досконалий світ;
3) виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості, страждання.
Але у релігії не людина підноситься над своїм поглядом, а погляд над нею, одухотворює та визначає її, панує над нею. Якщо ж релігія є відірваною від людини, її сутністю, то, за Фейєрбахом, слід повернути людині всю повноту її життя, піднести, звеличити людину, а не Бога, як її мрію. А для того насамперед слід визнати за потрібні й необхідні всі прояви людини, або, як зазначає Фейєрбах, усі її сутнісні сили чи властивості: «Якими є визначальні риси істинно людського в людині? Розум воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття».
Тому слід повернутися обличчям до природи, у тому числі й передусім до природи людини. Все пізнається та оцінюється через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія. На місце любові до Бога Фейєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога — віру людини в саму себе. На думку Фейєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекручену форму людського самоусвідомлення. Єдиним Богом для людини постає тільки і тільки людина. А людське спілкування з природою та собі подібними стає основним людським скарбом.
* Отже, можна констатувати, що Л Фейєрбах був чи не першим філософом, який помітив вичерпування ідейного потенціалу класичної філософії. Він зрозумів, що після того, як уся європейська філософія, а з особливою плідністю — німецька класична філософія - високо піднесла духовну реальність і збудувала десь у височині кришталеві палаци чистої думки, після того, як це будівництво було у найважливіших рисах деталізоване і завершене, лишалося лише одне — повернути все це на землю, до людини. Фейєрбах помітив і те, що кришталеві палаци — не найкраще житло для реальної людини, і спробував запропонувати їй дещо інше: цінування повноти проявів людини у її зверненні до себе та світу природи. Таке акцентування місця людини отримало назву "антропологічного принципу" у філософії Л.Фейєрбаха.
Висновки
Німецька класична філософія постала як особливий етап розвитку новоєвропейської та вищий етап у розвитку європейської філософії взагалі завдяки концентрації в ній проблем, ідей та надбань класичного типу філософування. Вона збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та майстерністю. Водночас німецька класична філософія вичерпала ідейний та методологічний потенціал класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого—як переддень появи принципово нової філософії.