3.5 Закон кількості грошей, необхідних для обороту, його суть, вимоги та наслідки порушення вимог

Щоб забезпечити стійкість грошей, необхідно витримувати пропорційність між товарною масою і обсягом грошових послуг населенню, з одного боку, і грошовою масою в обігу – з другого. Розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:

, (9.1)

де

КГ – кількість грошей в обігу; ЦТ – сума цін товарів, що реалізуються; К – сума цін товарів, проданих в кредит; П – платежі, за якими настав строк оплати; ВР – взаємні розрахунки; О – число оборотів однойменної грошової одиниці; ГР – грошовий резерв для сфери обігу.

Перевищення кількості грошових одиниць в обігу над сумою товарних цін (і як результат – поява грошових одиниць, що не мають товарного покриття) призводить до інфляції.

3.6 Проблема монетизації Валового внутрішнього продукту

Виконуючи функції засобів обігу і платежу, гроші безперервно переміщуються від одного суб`єкта економіки до другого, обслуговуючи тим самим купівлю-продаж товарів та послуг, тобто реалізацію ВНП.

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію ВНП називається грошовим обігом.

Між процесом реалізації ВНП та грошового обігу існує внутрішній зв`язок: чим більший номінальний обсяг реалізації ВНП, тим більшим буде потік грошового обігу, і навпаки.

Номінальний ВНП визначається двома факторами: фізичним обсягом товарів та послуг, що реалізується (Q), та рівнем їх цін (P).

А обсяг грошового обсягу визначається масою грошей, що знаходяться в обігу (М), і швидкістю обігу грошової одиниці (V).

Згадані величини враховуються в рівнянні обліку :

, (3.1)

На його базі можна визначити закономірності зміни основних ринкових процесів і показників, зокрема: рівня товарних цін, швидкості обігу грошей, маси грошей в обігу (див.п.3.3 – 3.5).

Рівень товарних цін визначається рівнянням :

, (3.2)

Швидкість обігу грошей :

, (3.3)

Масу грошей в обігу характеризує рівняння :

, (3.4)

Це рівняння часто називають законом грошового обігу.

Питання наповнення грішми економіки є надто важливим для України. Вважається, що низький (порівняно з іншими державами) ступінь монетизації є чи не головною причиною зростання заборгованостей та інших численних негараздів.

Ступінь (рівень) монетизації економіки розраховується як частка від ділення грошей, що знаходяться в обігу, на обсяг ВВП. Обидва показники використовуються в натуральному виразі.

Приріст грошової маси, має своїм джерелом приріст ВВП. Зростання монетизації означає, що все більша і більша частка ВВП зберігається у грошовій формі і навпаки.

Таким чином, зростання ступеню монетизації вказує на зростання мобільності економіки, за зростання потенціальної гнучкості поведінки економічних суб’єктів.

3.7 Механізм поповнення маси грошей в обороті

При розгляді цього питання необхідно зауважити, що поняття "випуск грошей" та "емісія грошей" не є тотожними. Так випуск грошей в оборот відбувається постійно. Безготівкові гроші випускаються в оборот, коли комерційні банки надають позику своїм клієнтам, а готівкові – коли банки в процесі здійснення касових операцій надають їх клієнтам з своїх операційних кас.

Емісія – випуск грошей в оборот, який призводить до загального зростання грошової маси в обігу.

Емісія грошей у їх широкому розумінні здійснюється на двох рівнях: першій – Центральні банки, другий – Комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово-кредитної установи.

Емісія безготівкових грошей відбувається системою комерційних банків, готівки – Центральним банком (в Україні – Національним банком).

Центральним банкам належить виняткове право здійснення банкнотної емісії. Чинним законодавством таке право не надається кожному з інших банків будь-якої держави. Право емісії банкнот не мають і міністерства фінансів (казначейства, скарбниці).

Як в умовах золотого стандарту, так у в умовах сьогодення зберігається принцип товарного забезпечення банкнотної емісії на кредитних засадах. Проте на відміну від золотого стандарту не діє механізм реалізації функцій кошторисної скарбниці за яким кількість в обігу паперових грошей, у тому числі банкнот, урівноважувалася з урахуванням відповідного коефіцієнту наявним золотим запасом. Еволюційно розвиток емісійного процесу пішов в іншому напрямку – почали зміцнюватися інституційні структури та механізм функціонального регулювання грошової системи. Помітно зросла в цьому роль головної ланки – Центрального банку.

Існують три напрямки емісійної діяльності Центрального банку:

• фінансування дефіциту державного бюджету через здійснення операцій на ринку державних цінних паперів;

• рефінансування комерційних банків – надання в їх розпорядження певної суми платіжних інструментів;

• закупівля за національні гроші іноземної валюти, яка спрямовується в офіційні валютні резерви.

Механізм емісії діє на основі банківського (кредитного, депозитного) мультиплікатора. Банківський, кредитний та депозитний мультиплікатори характеризують механізм мультиплікації з різних позицій.

Банківський мультиплікатор характеризує процес мультиплікації з позиції суб'єктів мультиплікації та діє незалежно від того, кому надана кредити: комерційним банкам або уряду. Крім того він може бути задіяний і в тому випадку, коли Національний банк купує у комерційних цінні папери або валюту. Внаслідок цього зменшуються ресурси банків, що вкладені в активні операції, зростаються вільні резерви цих банків, які використовуються для кредитних операцій, тобто включається механізм банківського мультиплікатора. "Включити" цей механізм Національний банк може й тоді, коли він зменшить норму обов’язкових резервів.

Депозитний мультиплікатор відображає об’єкт мультиплікації – гроші на депозитних рахунках комерційних банків.

Кредитний мультиплікатор – розкриває двигун процесу мультиплікації, тобто те, що вона може здійснюватись тільки в результаті кредитування господарства.

Управляє механізмом банківського мультиплікатора, а, як наслідок, емісією безготівкових грошей, виключно Національний банк, в той час, як емісія здійснюється системою комерційних банків.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли банки надають позики, грошова маса зростає, а коли отримана позика повертається – зменшується.

Здатність будь-якого комерційного банку утворювати банківські гроші (здійснювати емісію грошей) залежить від розміру наднормативної суми його резерву. Банк може видавати нові позички і утворювати додаткові гроші лише тоді, коли має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують установлену законом мінімальну суму, яку він за будь-яких умов повинен зберігати.

Обов’язковий банківський резерв є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у Центральному банку.

За допомогою регулювання норми обов'язкового резерву вирішується декілька завдань: по-перше, нормативне визначення обов'язкових резервів має метою забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримки їх ліквідності; по-друге, при виникненні нестандартних ситуацій комерційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в Національному банку; по-третє, вони використовуються як провідний важіль регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей (за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати).

При визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і відповідно до цього – прогнозування динаміки грошової маси використовується показник грошової бази. За змістом грошова база – це об'єднуючий показник резервних грошей наявної в країні банківської системи, на підвалинах якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей, що перебуває в обігу.

Ефект кредитного мультиплікатора полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що здійснюється багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому. При цьому реалізується принцип: "те, що не в змозі зробити окремий банк, здатні зробити всі банки разом". Йдеться про кумулятивне зростання грошової маси на підставі того, що резерви рухаються від одного економічного суб’єкта до іншого – від банку до економічного агента в нефінансовому секторі, і назад – знову до банку.

Процес мультиплікатора пов’язаний з надходженням нових грошей (депозитів) у систему комерційних банків. Таке надходження може здійснюватися у різних формах:

• надходженням готівки;

• проведенням операцій на відкритому ринку цінних паперів казначейства

• надходженням чеків, виписаних на інший банк;

• отриманням прямих кредитів від Національного банку.

Процес мультиплікатора є непреривним. Розраховують коефіцієнт мультиплікації який відображає наскільки в певний період часу зросла грошова маса в обігу.

Розглянемо взаємодію чинників, що впливають на пропозицію грошей (формування грошової маси) з боку банківської системи (див. рисунок 3.2). У верхній частині схеми представлено групу чинників, які впливають на формування грошової бази, від якої залежить величина наднормативних резервів. У нижній частині – визначено чинники, від яких залежить величина коефіцієнта експансії (кредитного мультиплікатора). Взаємодія двох величин – грошової бази і грошового мультиплікатора визначає потенційні можливості банківської системи з забезпеченні приросту грошової маси, додаткової пропозиції грошей.

Рисунок 3.2 – Чинники, що впливають на зростання грошової маси