Контрольні питання

1. Дати визначення рекреаційної зони.

2. Визначити критерії планувальної організації рекреаційної зони.

3. Дати характеристику містобудівним умовам розташування рекреаційних зон.

4. Визначити склад території підзони рекреаційної забудови.

5. П

   31

   ояснити містобудівну концепцію обслуговування рекреаційної зони.

6. Дати характеристику соціальної концепції обслуговування рекреаційної зони.

7. Визначити функціональну структуру та склад медичного обслуговування рекреаційної зони.

8. Дати характеристику складу території оздоровчо-спортивних споруд рекреаційної зони.

Порядок виконання роботи

1. Дати відповіді на поставлені .

2. Побудувати теоретичну схему планувальної організації підзон рекреаційної зони.

Звітність: Кожен студент індивідуально виконує завдання, захищає і може отримати максимальну оцінку у 3 бали.

Практична робота №6

Тема: Планувальна організація рекреаційних комплексів: санаторних, відпочинку та туристських.

Обсяг часу:4 години.

Мета: формування уяви про види рекреаційних комплексів в залежності від функціонального профілю та їх планувальної організації.

Теоретична частина

Рекреаційний комплекс як містобудівельне утворення, складається з рекреаційних установ різноманітного функціонального профілю, об’єднаних одною функціональною програмою.

К

32

ласифікують рекреаційні комплекси за такими ознаками:

• за функціональним профілем – санаторний комплекс, комплекс відпочинку, туристичний комплекс;

• за місцем розташування – міські, приміські;

• за капітальністю – капітальні і тимчасові;

• за стаціонарністю – стаціонарні і нестаціонарні (стабільні і мобільні);

• за сезонністю експлуатації – цілорічні і сезонні.

Всі капітальні будинки цілорічні; всі сезонні можуть бути стаціонарними і нестаціонарними.

Наприклад: санаторій – стаціонарні, капітальні, цілорічні заклади; готель – стаціонарні, сезонні заклади; кемпінг – нестаціонарний, сезонний, стабільний заклад; ротель – нестаціонарний, сезонний, мобільний. Сезонність пов’язана з зміною місткості. На кожне цілорічне місце має бути чотири - п’ять сезонних місць.

Особливими є містобудівельні і соціальні фактори.

Містобудівельні фактори групуються за функціональним профілем, місцем розташування, щільністю та капітальністю забудови; соціально-економічні фактори – за типом рекреацій, складом функціональних груп приміщень, місткістю, рівнем комфорту, сезонністю експлуатації. Всі ознаки знаходяться у складній залежності. Так, місткість рекреаційного комплексу визначається кількістю постійних спальних місць, залежить від його функціонального профілю, складу рекреаційних комплексів та місця розташування. Наприклад, для туристського комплексу приморського району місткість встановлена в межах від двох до восьми тисяч місць.

Рівень комфорту впливає на об’ємо-планувальне рішення будинків та споруд, кількість номерного фонду та його технічне оснащення; ступень благоустрою на ділянці, набір надаваних послуг.

Д

33

о рівня комфорту пред’являють такі вимоги: стійкі (архітектурно-будівельні) та перемінні (експлуатаційні). Ці вимоги визначені міждержавним стандартом ДОСТ – у вигляді категорій від нижнього рівня комфорту – (*), до вищого – (*****). Рівень комфорту рекреаційного комплексу визначається рівнем розвитку матеріальної бази.

Курорт (нім.: kur - лікування;ort - місцевість) - місцевість, що характеризується значними рекреаційними ресурсами (природними лікувальними якостями – особливим кліматом, мінеральними джерелами, грязями тощо), розвиненою соціальною інфраструктурою (лікувально-профілактичні заклади – санаторії, лакувальниці, курортні поліклініки тощо) та матеріальною базою туризму (дома відпочинку, пансіонати тощо), і є значним сегментом туристського ринку.

Курорт, як сегмент туристичного ринку є об’єктом туристського маркетингу і сприяє:

• економічному розвитку даної місцевості;

• створенню робочих місць;

• збільшенню прибутків;

• поверненню урядових інвестицій;

• закордонним обмінам і розвитку інших секторів економіки;

• підвищенню якості обслуговування туристів за рахунок надання різноманітних послуг за доступними цінами;

• екологічному ефекту та підтримці в належному стані культурних пам’яток, культурних традицій тощо.

К

34

ритерії вибору місця розташування курорту: відповідність курортних та архітектурних пам’яток місцю, типу та обсягу запроектованого курорту; наявність основних привабливих характеристик та відповідних мікрокліматичних умов; прив’язка до місцевих умов і комунікацій, а також можливість використання місцевого населення на роботі в курортній зоні; бажання жителів сусідніх районів брати участь у розвитку курорту; наявність місцевих та регіональних умов для курорту (гарний ландшафт, чисті води і повітря, їхнє поєднання); наявність пам’яток та можливість їх використання в процесі функціонування курорту; використання переваг та вигод курорту у рекреаційній діяльності; прив’язка місць розташування до інших місць залучення туристів; вибір на території курорту місця для торгового і громадського центру з метою зосередження комерційної і культурної діяльності; використання зручного транспорту на території курорту; екологічність водопостачання, енергозабезпечення, телекомунікацій, теплопостачання тощо; забезпечення розселення персоналу; залучення до роботи і навчання місцевого населення; архітектурне планування з урахуванням ландшафту і місцевих особливостей. (Федорченко В.К., Мініч І.М. туристський словник-довідник: Навчальний посібник. – К.: Дніпро, 2000. – 160 с.).

Санаторій (лат. – лікувати, зцілювати) – стаціонарний лікувально-профілактичний заклад для лікування хворих переважно природними засобами (клімат, мінеральні води, грязі) у поєднанні з дієтою, фізіотерапією, лікувальною фізкультурою при дотриманні встановленого режиму лікування та відпочинку.

Особливу увагу необхідно приділяти планувальній організації санаторних комплексів, які визначаються курортологічними ресурсами: кліматичні, бальнеологічні, бальне опитні, грязьові, змішаного профілю (кліматично-грязьові, бальнеокліматичні).

Санаторний комплекс є основною структурною одиницею курортного району, курортного міста, курортної зони.

Розрізняють три типи планувальної композиції санаторного комплексу: централізована, блочна, павільйонна.

Ц

35

ентралізована (компактна) – всі групи приміщень розташовані в одному будинку (наприклад, санаторій “Росія” в Ялті). Блочна (замкнута) – всі групи приміщень в різних будинках, корпусах, зблокованих між собою переходами. Павільйонна (розкрита) – основні групи приміщень розташовані в окремих будинках - павільйонах, не пов’язаних між собою (наприклад, санаторій “Старий Крим”). Вибір характеру композиції санаторного комплексу визначається природними умовами: клімат, характер рельєфу, наявність акваторій, зелені масиви:

• характер композиції замкнутих просторів визначається наявністю сильних вітрів;

• композиція розкритих просторів необхідна при великій вологості та слабкій провітрюваності;

• терасна композиція використовується в умовах гірського рельєфу.

В умовах природного дискомфорту (різкий перепад температур, довготривалий холод) створюється композиція, що покращує недостатні природні фактори: внутрішні дворики, зимові сади, криті прогулянкові галереї, закриті плавальні басейни.

Відмінність між санаторними закладами полягає в експлуатаційному характері. Так, термін перебування в санаторіях складає 24 – 26 днів, в санаторіях-профілакторіях – 1, 7, 12, 24 дня, в дитячих санаторних таборах – від 45 днів (у літній час), до 65 днів (під час навчального періоду).

Санаторії розрізняють за медичним профілем: спеціалізовані, загально терапевтичні, протитуберкульозні. Спеціалізовані санаторії різняться складом та обладнанням лікувальних закладів.

С

36

анаторії-профілакторії призначені для профілактичного лікування і визначаються зв’язком з виробництвом: з відривом та без відриву від виробництва. В першому випадку вони розташовуються в санаторному комплексі, а в другому – розташування визначається транспортною доступністю до виробництва.

Дитячі санаторні табори – цілорічні заклади, що об’єднані в комплекси. Загально комплексними спорудами є лікувальні, навчальні, спортивно-оздоровчі.

Комплексний підхід до рішення дитячих санаторних таборів дозволяє включати унікальні об’єкти обслуговування: парк розваг та атракціонів, гідропарк з водними іграми та гребельним каналом, спортивну зону та зону “тихого” відпочинку.

Планувальна організація комплексів відпочинку визначається наявністю природних і архітектурних ландшафтів, що мають естетичну і рекреаційну цінність. Призначення комплексів відпочинку полягає в наданні повсякденного, короткочасного та довготривалого відпочинку населення крупних міст та промислових районів.

П

37

рограма відпочинку була розроблена у 1928 році на Міжнародному конгресі сучасної архітектури (CIAM) в Швейцарії і сформульована у вигляді “Афінської хартії”, де покладено поняття “простір для відпочинку”: поблизу житла, у прилеглих до міст зонах та між поселеннями. Програма відпочинку поділила відпочинок на три категорії: повсякденний, щотижневий, щорічний, визначив основні складові відпочинку: сонце, зелень, простір. Повсякденний відпочинок включає “первинне житло”; громадські центри культури, розваг, спорту; паркові і пляжні зони; міські вулиці. “Афінська хартія” вимагала заборони розташування житлових будинків вздовж транспортних артерій, призначив для житла і транспорту різні зони; житло необхідно розташовувати у такому середовищі, де багато сонця і зелених насаджень; продовженням житла повинні стати зелені зони в кожному кварталі, де розташовано будинки та споруди громадського призначення: клуби для молоді, культурні та спортивні заклади, читальні та ігрові павільйони, спортивні площадки, бігові доріжки та відкриті плавальні басейни.

Планувальна організації туристських комплексів визначається природнокліматичними, містобудівельними та туристськими умовами розташування. За природними умовами розташування розрізняють рівнинні, гірські, узбережні та наплавні. За містобудівельними умовами: міські, приміські, міжселищні. За туристськими умовами розташування на маршруті: головні (початкові, кінцеві), проміжні (транзитні).

Сучасні норми регламентують такі туристських закладів: туристські готелі, туристські бази, мотелі, кемпінги, притулки, туристські молодіжні табори.

Туристські готелі розташовуються в місті і є головними на туристському маршруті.

Мотелі, кемпінги – авто туристські заклади, розташування яких визначається близькістю автостради. Для прийому туристів, що подорожують з використанням авто засобів: караван (причіп-дача), кемпер ( моторний будинок, житловий автомобіль), ротель (пересувний готель) – організовуються трейлерні парки та караванінги.

Туристські притулки та хижі розраховані на короткочасний відпочинок на різноманітних видах туристських маршрутах, важкодоступних міжселищних зонах туризму. В малонаселених місцях на спортивно-туристських маршрутах розташовуються туристські станції з терміном перебування від 3 до 5 діб.

Туристські молодіжні табори – заклади сезонної експлуатації з цілодобовим ядром, призначені для масового відпочинку молоді і розташовуються в приміській зоні відпочинку та туризму, в міжселищній зоні в складі туристського комплексу.

Н

38

ові типи туристських закладів визначилися популярністю нових видів туризму: водний туризм – ботель, ботокемпінг, флотель, флотокемпінг, акварель; для обслуговування туристів – власників особистих літаків – флайтель.

Мобільні туристські заклади: пересувні, розбірні, наметового типу – для розташування у важкодоступних та малонаселених туристських районах.

Вибір типу туристського закладу визначається його на туристському маршруті: наземний, водний, повітряний, комбінований.

За характером та способом пересування туристські маршрути поділяють:

• наземні – пішохідні, лижні, санні, кінні, мотовелосипедні, автобусні, залізно дорожні;

• водні – гребні, парусні, моторні, теплохідні;

• повітряні – на літаках, вертольоті, на дирижаблях та аеростатах.

За видом територіальної конфігурації туристські маршрути – лінійні, радіальні, кільцеві, у вигляді петлі, змішані.

За призначенням – культурно-пізнавальні, спортивно-оздоровчі, спеціалізовані.

Періодичність розташування на маршруті туристських закладів визначається граничними значеннями відстані пересування протягом дня (пішохідні – 2,5 км, гребні – 30 км, велосипедні – 60-70 км, автобусні – 200-300 км).

Наприклад, автобусний лінійний маршрут:

Г оловні туристські готелі

“Львів – Ужгород”

Турбази (Ясиня, Рахів, Хуст, Мукачеве)

Л

39

ижний кільцевий маршрут Ясиня – Рахів – Ясиня, (головні турбази в Ясинях і Рахові, проміжні – туристські притулки: “Драгобрат”, “Едельвейс”, “Брецкул”, “Козменщик”).

Вибір типу туристського закладу визначається терміном транспортного маршруту. Транспортна та стаціонарна складова туристського маршруту визначається умовами проживання на транспортному маршруті:

• круїзний маршрут – транспортна складова для проживання (теплоходи, залізнодорожним транспорт);

• авіаційний, автобусний, автомобільний – тільки стаціонарна складова для проживання (туристські готелі, туристські бази, мотелі, кемпінги);

• комбінований маршрут – використання як транспортної, так і стаціонарної складової для проживання – забезпечує гнучкі форми організації туристської поїздки і можливість цілорічного використання.

Тип туристського закладу, його розташування на туристському маршруті, призначення маршруту, природні умови визначають архітектурно-планувальну композицію туристського комплексу і туристського закладу.

Архітектурно-просторова композиція туристських готелів визначається умовами розташування в міській забудові, в заміських зонах туризму, в спеціалізованих спортивно-оздоровчих районах.

Містобудівні вимоги до розташування туристського готелю: дотримання архітектурного ансамблю, вулиці, площі; архітектурний акцент мікрорайону або транспортної магістралі; включатися в готельний комплекс; розташовуватися в історичній частині міста, утворюючи історико-туристський комплекс.

А

40

рхітектурна композиція сучасних туристських готелів визначається композиційними зв’язками між приміщеннями, що забезпечують виконання основних функцій: група житлових приміщень, приміщень громадського призначення, адміністративно господарських приміщень.

Централізована композиція – розташування основних груп приміщень в одному об’ємі.

Блочна композиція – основні групи приміщень розташовуються в різноманітних об’ємно-просторових блоках.

Подіумна композиція – громадська група приміщень, розбита по горизонталі, є основою для житлової групи приміщень, розбитої по вертикалі.

Головний туристський комплекс включає готельний комплекс, мотелі, адміністративний будинок, кафе, відкриту автостоянку, спортивну та дитячу площадки, літню естраду, лодочну станцію.

Туристські готелі можуть розташовуватися в туристсько-оздоровчих (міжселищна зона) районах. Традиційно такими районами є гірсько-рекреаційні райони.

Архітектурно-просторова організація в міжселищних зонах відрізняється від міської та визначається взаємозв’язком з навколишнім природним середовищем:

• вписується в ландшафт, повторює рельєф;

• протиставляння ландшафту або рельєфу;

• підпорядкування архітектури ландшафту.

Об’ємно-просторова архітектура туристського комплексу може рішатися у різних формах:

• одинична форма, централізована композиція;

• у груповій формі павільйонна композиція;

• відкрита “терасована” форма;

• л

  41

  інійна форма – “Інтегрований комплекс” вертикальне та горизонтальне освоєння простору, “безперервна структура”.

Архітектурно-просторова композиція туристських баз визначається розташуванням на туристському маршруті, в приміських та міжселищних зонах.

Турбаза – туристський заклад, що відрізняється від готелів місткістю, кількістю поверхів, місцем розташування, сезонністю. До теперішнього часу більша частина турбаз була сезонного функціонування. Сучасні норми вимагають організацію турбаз із змішаним режимом: сезонні з цілорічним ядром або цілорічні з розширенням влітку.

Турбаза є основним закладом туристського комплексу, розташованого у міжселищній зоні:

• молодіжний туристський комплекс – турготель, турбаза, турстанція, туртабор.

• гірсько-рекреаційні комплекси, гірсько-туристські комплекси, гірсько-спортивно-альпіністські комплекси.