Контрольні питання

1. Дати поняття рекреаційного середовища.

2. Дати поняття рекреаційного утворення.

3. Назвати критерії оцінки рекреаційних ресурсів.

4. Назвати основні ознаки рекреаційних утворень.

5. Навести приклад природного рекреаційного утворення.

6. Щ

   17

   о визначає таксономічна ознака?

7. Що означає типологічна ознака?

8. Які основні принципи рекреаційних утворень?

9. Назвіть основні складові рекреаційної системи.

10. Як визначити загальну чисельність відпочиваючих рекреаційної системи?

Порядок виконання роботи

1. Оформити відповіді на поставлені питання.

   1. Намалювати схему рекреаційних систем за складниками та видами рекреаційних систем.

Звітність: Кожний студент самостійно виконує завдання практичної роботи, захищає та може отримати максимальну оцінку у 2 бали.

Практична робота №3

Тема: Визначення та оцінка рекреаційних регіонів України.

Обсяг часу 2 години.

Мета: на основі картографічних матеріалів провести аналіз кліматичних та географічних умов різних регіонів для цілей рекреаційного та курортного використання.

Теоретична частина

Рекреаційні зони – території з мінімальним техногенним навантаженням, які максимально зберегли природні якості ландшафтної зони, які мають істотні оздоровчі властивості та можуть забезпечити систему довгострокових ефективних оздоровчих заходів.

Р

18

екреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності.

Для оцінки рекреаційних ресурсів необхідно враховувати географічне положення, особливості клімату та ландшафтів.

До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1 – узбережжя теплих морів; 2 – береги річок, озер, водосховищ; 3 – лісові та лучні масиви; 4 – передгір’я та гірські країни; 5 – міста – столичні та історичні центри; 6 – міста-курорти або курортні місцевості; 7 – релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8 – давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці), каменярні.

Організація рекреаційного регіону

Рекреаційний регіон є найбільшим планованим елементом у структурі рекреаційних утворень і займає вищий таксономічний рівень рекреаційних утворень.

Межі рекреаційного регіону умовні і визначаються наявністю рекреаційних природних ресурсів і кордонами адміністративних економічних одиниць. При визначенні меж рекреаційного регіону враховується наявність крупного рекреаційного центру (адміністративно-економічного і головного транспортного вузла). Спирається на використання принципу комплексності та різноманіття рекреації, визначення районів з унікальними рекреаційними ресурсами для організації цілорічного відпочинку, лікування та туризму.

Р

19

екреаційні природні ресурси: гірські, приморські, річкові, озерні, степові та лісостепові – визначають назву або можуть бути присутні у визначені регіону. Наприклад, Кримський рекреаційний регіон, Карпатський рекреаційний регіон, Чорноморсько-Азовський рекреаційний регіон.

Кількість рекреаційних районів визначається ступенем освоєння рекреаційних ресурсів, урбанізаційними процесами та розвитком рекреаційної інфраструктури.

Урбанізаційні процеси впливають на види рекреаційних регіонів:

1. Урбанізовані – мають крупні форми поселень з головною промисловою функцією (наприклад, Донецький рекреаційний район), яки вимагає організації приміської рекреації;

2. Рекреаційно-урбанізовані – мають крупні рекреаційні центри, системи групового розселення, рекреаційні агломерації, що забезпечують короткотривалий та довготривалий відпочинок, лікування, туризм (наприклад, Кримський рекреаційний регіон);

3. Не урбанізовані – мають рекреаційні поселення поза зоною активного впливу міст, з дисперсною формою розселення, забезпечують довготривалий відпочинок, спеціалізований туризм та лікування (наприклад, Карпатський рекреаційний регіон).

Взаємозв’язок територій розселення в рекреаційному регіоні з територіями, що забезпечують рекреацію, розрізняють за структурою, і може бути паралельно-дотичним, сумісним та відокремленим.

Паралельно-дотичне розташування рекреаційних та урбанізованих територій має найбільше розповсюдження (наприклад, Кримський рекреаційний регіон).

Сумісне розташування використовується на територіях крупних міських агломерацій та вимагає особливого відношення щодо охорони навколишнього середовища (наприклад, Придніпровський рекреаційний регіон).

В

20

ідокремлене розташування рекреаційних територій вимагає покрашення умов обслуговування комунікаціями у зв’язку з їх важко доступністю (наприклад, Карпатський рекреаційний регіон).

Структура рекреаційного регіону визначається його складом, який залежить від наявності рекреаційних районів з груповим видом розселення, автономних рекреаційних зон, рекреаційних центрів (регіональних, районних і зональних), природних рекреаційних утворень та транспортних комунікацій, що забезпечують зв’язок між усіма рекреаційними районами. Зонами. Центрами та організованою природою.

При визначенні видів комунікацій встановлюються радіуси доступності всіх структурних елементів: від головного центру – до найбільш віддаленого елемента регіону – 1000–1200 км; до районного рекреаційного центру – 500–600 км.

Ступінь освоєння рекреаційних ресурсів визначається кількістю рекреаційних районів у рекреаційному регіоні. Планова організація рекреаційного регіону може бути представлена у вигляді планованої структури з заданими умовними позначеннями всіх структурних елементів в умовних межах, та з позначенням назв всіх структурних елементів.

Побудова планової структури рекреаційного регіону починається з вивчення рекреаційної карти адміністративних одиниць, що входять у регіон, довідкової інформації про наявність та види рекреаційних комплексів, що утворюють рекреаційні зони, та природні рекреаційні ресурси.

Після вивчення структури рекреаційного регіону може бути побудована принципова схема рекреаційного регіону, мета якої – умовно-схематична уява рекреаційного регіону. Послідовність побудови визначається переходом від рекреаційного закладу до регіону.

21

Рекреаційні регіони України:

1. Кримський рекреаційний регіон (межі – Автономна республіка Крим).

2. Чорноморсько-Азовський рекреаційний регіон (межі: узбережна частина Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької обл.).

3. Карпатський рекреаційний регіон (межі: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.).

4. Придністровський рекреаційний регіон (межі: південна частина Київської обл., Черкаська обл., Кіровоградська обл., Полтавська обл., Дніпропетровська обл., північні частини Запорізької і Херсонської областей).

5. Подільський рекреаційний регіон (межі: Тернопільська обл., Хмельницька обл., північна частина Одеської та Миколаївської областей).

6. Донецький рекреаційний регіон (межі: частина Донецької обл., Луганська обл.).

7. Слобожанський рекреаційний регіон (межі: Харківська та Сумська області)

8. Поліський рекреаційний регіон (межі: Чернігівська обл., північні частини Житомирської та Київської областей, частина Волинської обл.).

Вихідні матеріали

1. В.С. Кравців, В.К. Євдокименко та ін. Рекреаційна політика в Карпатському регіоні: Принципи формування, шляхи реалізації. НАН України. Інститут регіональних досліджень. Чернівці, «Прут», 1995, 71с.

2. Г

   22

   еоекологія України. Збірник наукових праць: Інститут екологічного моніторингу: К., Вид. “Манускрипт”, 1993.

3. Географічна енциклопедія України: К.: “Українська Радянська енциклопедія” ім.. М.П.Бажана, 1990.

4. Україна. Природне середовище та людина. Серія карт. Київ, 1993.

5. Навчальний атлас України. НВП “Картографія”, Київ, 1997.

Контрольні питання

1. Характеристика фізико-географічного районування України: зони, підзони, провінції, області.

2. Характеристика кліматичних ресурсів України.

3. Характеристика рекреаційних територій України: адміністративне районування, кількість місць в установах організованої рекреації, питома вага рекреаційно потенційних територій в структурі земель, чисельність рекреантів в санаторіях та закладах відпочинку.