Вихідні матеріали

1. Конспект лекцій.

2. Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы: Учеб. пособие / Под общ. ред. В.К. Федорченко. – К.: Вища шк., 2004. – 346 с.

3. Методические указания по предмету «Рекреационные комплексы» для студентов заочной формы обучения специальности 7.050201 «Менеджмент организаций» Киевского университета туризма, экономики и права (КУТЭП). – К.: И-во КУТЭП,2002. – 180 с.

Контрольні питання

1. Які складники бюджету часу людини?

2. Визначити поняття вільного часу людини.

3. Яка часова характеристика вільного часу?

4. Яка просторова організація вільного часу?

5. Визначити поняття рекреації та рекреаційної діяльності.

6. Назвіть основні складники рекреації.

7. Н

   12

   азвіть основну особливість і функцію “дозвілля”.

8. Що таке первинний центр дозвілля?

9. Чим визначається планована одиниця дозвілля?

1. Що таке фізична рекреація та її просторове середовище?

1. Основні складники моделі відпочинку та гіпотези його розвитку.

Порядок виконання роботи

1. Оформити відповіді на поставлені питання.

   1. Розробити та обґрунтувати власну теоретичну модель відпочинку.

Звітність: Кожний студент самостійно виконує завдання практичної роботи, захищає та може отримати максимальну оцінку у 2 бали.

Практична робота №2

Тема: Формування рекреаційної системи. Види та складові рекреаційної системи.

Обсяг часу: 2 години.

Мета: сформувати уяву про рекреаційне середовище та умови його формування.

Теоретична частина

Рекреаційне середовище є результатом взаємодії, взаємопроникнення і взаємо доповнення трьох комплексних факторів: рекреаційні ресурси, рекреаційна діяльність та рекреаційні утворення.

Р

13

екреаційні ресурси – сполучення різноманітних природних та антропогенних факторів, що забезпечують сприятливі умови для рекреаційної діяльності: лікування-профілактика, відпочинок-релаксація, туризм, фізична рекреація.

Критерії оцінки рекреаційних ресурсів визначаються наявністю функціональних, санітарно-гігієнічних та естетичних факторів.

Рекреаційні ресурси визначають види рекреаційної діяльності і профіль рекреаційних утворень.

Рекреаційні утворення – функціональна сукупність природного та урбанізованого середовища, перетвореного для відпочинку (рекреації).

Рекреаційні утворення розрізняють за природними, урбаністичними, таксономічними та типологічними ознаками.

За природними ознаками – парк, пляж, басейн, лижний схил тощо.

За урбаністичними ознаками – рекреаційний заклад, рекреаційний комплекс, рекреаційний центр.

Таксономічна ознака визначає місце рекреаційного утворення в ієрархії системи рекреаційних утворень: регіональне, районне, локальне.

Типологічна ознака визначає якісні функціональні відмінності рекреаційних утворень одного таксономічного рангу и ознаки: рекреаційний заклад (локальний ранг, урбаністична ознака) – може бути курортним або туристським готелем; рекреаційна ділянка (локальний ранг, природна ознака) – парк, гідропарк, дендропарк, дитячий парк; рекреаційна агломерація (районний ранг, урбаністична ознака) – туристський район, курортний район.

Масштаб рекреаційного утворення визначає рекреаційний простір, у якому відбувається рекреаційне заняття:

• Елементарне – крісло біля телевізору;

• Мале – всі види житла;

• Крупне – місто, заміська зона;

• Укрупнене – район, регіон, держава, світ.

О

14

рганізація повноцінного рекреаційного простору –

основне завдання рекреаційної діяльності, взаємозв’язку системи: людина – природа – рекреаційне утворення, з врахуванням основних принципів: інтегрування природних і урбанізованих компонентів, екологічного зонування, біполярності рекреаційного середовища.

Принцип інтегрування вимагає створення рекреаційного простору у вигляді єдиного архітектурно-ландшафтного організму.

Принцип екологічного зонування вимагає розподілу на зони з різним ступенем допустимих змін природних ландшафтів зі збереженням унікальних територій без рекреаційного навантаження. Екологічне зонування дозволяє поділити рекреаційний простір на зони з різним ступенем природоохоронної, наукової та естетичною цінністю, визначивши ландшафти інтенсивного та екстенсивного використання.

Ступень природоохоронної цінності визначається кількісними параметрами: інтенсивністю рекреаційного навантаження (людей на 1 кв. км. у вихідний день сезону) та інтенсивністю рекреаційного освоєння (місць на 1 кв. км.). інтенсивність рекреаційного освоєння має бути нижче параметра інтенсивності рекреаційного навантаження.

Ступень наукової цінності вимагає вилучення територій заповідників, заказників, що мають місце у природних парках.

Ступінь естетичної цінності визначається якісними показниками: можливість самовідновлення ландшафту, різноманітність, індивідуальність, функціональність, композиційна завершеність.

П

15

ринцип біполярності рекреаційного середовища припускає її розвиток за різними законами: природне рекреаційне середовище розвивається за законами природи, утворює “полюс природи”; урбанізоване рекреаційне середовище – за законами суспільства, утворює “полюс урбанізації”. Природні та урбанізовані середовища не є стабільними, динаміка їх розвитку неоднакова.

Ціленаправлена організація рекреаційного середовища з врахуванням різноманітних видів і форм рекреаційної діяльності дозволяє формувати рекреаційні системи, як сукупність взаємодіючих структур, елементів та явищ, що спрямована на забезпечення потреб суспільства.

Складниками рекреаційної системи є природні, урбанізовані, біосоціальні, технічні системи та системи розселення.

Природні системи є передумовою створення рекреаційної території та рекреаційних поселень.

Системи поселень – це сукупність міських та сільських поселень, що об’єднані територіально виробничими зв’язками в галузі праці, обслуговування, життєдіяльності, відпочинку, з загальною транспортною та інженерною інфраструктурою.

Розвиток і розташування рекреаційних поселень пов’язано з існуючою системою поселення постійного населення.

Характерною рисою сучасного розселення є збільшення урбанізації: збільшення міст, формування агломерацій.

Урбанізовані системи визначаються раціональним складом регіональних, районних і локальних систем поселень, об’єднуються з рекреаційними системами і утворюють екосистеми розселення.

П

16

оступова урбанізація рекреаційних поселень, пов’язана з потребою у комфортному відпочинку, може викликати порушення екологічної рівноваги. Забезпечити екологічну рівновагу можливо організацією різноманітних форм рекреаційного розселення: дисперсна, що дозволяє зберегти природний ландшафт на всій території; моноцентрична – урбанізація частини території для збереження природного ландшафту на частині рекреаційної території.

Взаємодія урбанізованої та рекреаційної систем можлива за рахунок розвитку технічних систем (водозабезпечення, каналізація, енергозабезпечення, транспортна мережа), що є показником рівня освоєння та підготовки території до повноцінного раціонального використання.

Ефективність інфраструктури рекреаційної системи визначається потребою біосоціальної системи, що складається з підсистем: споживацької (відпочиваючі) та виробничої (обслуговуючі та управлінські кадри) сфер.

Вихідні матеріали

1. Конспект лекцій.

2. Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы: Учеб. пособие / Под общ. ред. В.К. Федорченко. – К.: Вища шк., 2004. – 346 с.

3. Методические указания по предмету «Рекреационные комплексы» для студентов заочной формы обучения специальности 7.050201 «Менеджмент организаций» Киевского университета туризма, экономики и права (КУТЭП). – К.: И-во КУТЭП,2002. – 180 с.