2 Плани практичних занять Модуль 1 Практична робота № 1

Тема: “Еволюція рекреаційного середовища відпочинку”.

Обсяг часу: 2 години.

Мета: ознайомити студентів із поняттям “рекреаційне середовище”, структурою середовища відпочинку, його характеристиками та складовими.

Теоретична частина

Термін “рекреація” є сукупністю етимологічних значень: rekreatio (лат.) – відновлення; rekreation (франц.) – розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний з цими діями. Отже поняття “рекреація” характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається.

Таким чином, рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, втрачених в процесі праці, навчання тощо, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний час на спеціалізованих територіях.

Рекреаційна діяльність спрямована на задоволення основних потреб людини:

• фізіологічних (сон, харчування, гігієна, рух);

• психофізіологічних (відпочинок-релаксація, профілактика, туризм);

• д

  8

  уховно-інтелектуальних (дозвілля, свято, пізнання світу, історії тощо).

Всі види рекреаційної діяльності можна згрупувати за функціональним напрямком:

• оздоровлення – профілактика: бальнео–грязе–клімато–водо-санаторне лікування;

• відпочинок-релаксація: дозвілля – свято – розваги;

• туризм: подорож, екскурсія;

• фізична рекреація: спорт – фізкультура.

Рекреація є багато функціональною та присутня у багатьох видах діяльності людини у вільний час. Вільний час визначає рівень розвитку суспільства, відіграє величезну роль у формуванні особистості, побуту та культури людини. Вільний час залежить від часового фактору (щоденний, щотижневий, щорічний, пенсійний) і просторового (помешкання, місто, держава, світ). Щоденний вільний час пов’язаний з помешканням та середовищем міста; щотижневий – залежить від організації просторового середовища за межами міста та міжселищними територіями; щорічний – визначається територією розташування комплексів та закладів для довгострокового відпочинку, оздоровлення та туризму; пенсійний - пов’язаний з курортними територіями, на яких розташовані санаторні та лікувальні заклади для довгострокового лікування.

Диференціація вільного часу поділяє відпочинок на повсякденний, короткочасний та тривалий. Просторове середовище повсякденного відпочинку включає “первинне помешкання”, загальноміські центри культури, дозвілля та спорту, паркові та пляжеві зони, міські вулиці.

“Первинне помешкання” – міська квартира створює особливий мікросвіт домашнього середовища, забезпечує первинні функції відпочинку (сон, харчування, гігієна), аматорське дозвілля, соціальні контакти, творчу діяльність, фізичну рекреацію.

К

9

ороткочасний щоденний відпочинок забезпечується природно-урбанізованим просторовим середовищем на “порозі” міста, у приміських та міжселищних територіях з використанням “вторинного” та “третинного” житла - наприклад, дачі або готельних закладів.

Центри відпочинку приміських та міжселищних зонах, багатофункціональні і можуть включати “третинне” житло, заклади харчування, торгівлі, побутового обслуговування, службово-господарські заклади, спортивні та водні споруди, видовищні заклади, парки, гідропарки, транспорт, інженерні споруди та благоустрій території. Просторове середовище визначається наявністю складників відпочинку: дозвілля, свято, ігри, розваги. Дозвілля – основний складник відпочинку. Основна особливість дозвілля – отримання задоволення, радість, щастя. Форми проведення дозвілля різні, але основна функція – розвиток особистості.

Міський центр дозвілля повинен рішатися комплексно та об’єднувати різноманітні за функціями заклади: видовищно-розважальні, інформаційно-пізнавальні, науково-творчі, харчування та торгівлі. Планувальна одиниця дозвілля включає природні та урбанізовані території – наприклад, Гідропарк у Києві.

Самостійним явищем у сфері відпочинку є фізична рекреація (активний відпочинок). Просторове середовище фізичної рекреації визначається різноманітними видами споруд та пристроїв, розташованих у місті або в заміському середовищі.

Просторове середовище визначається сумою рекреаційних потреб, що дозволяє скласти теоретичну модель відпочинку.

Структурні елементи моделі відпочинку:

1. напрямок рекреаційної діяльності – індивід;

2. рекреаційний простір, архітектура – середовище;

3. рекреаційний час – частина вільного часу індивіда;

4. р

   10

   екреаційні ресурси – інфраструктура, природа, природні мінеральні ресурси, пам’ятки;

5. економіка – ефективність капіталовкладень.

Перспективна модель відпочинку визначається гіпотезами розвитку рекреації майбутнього:

1. Індивідуалізація відпочинку – потреба спілкування в колі родини:

   • наявність “вторинного” житла;

   • вільний час;

   • повне самообслуговування;

   • особисті кошти.

2. Колективізація відпочинку – масові форми відпочинку та спілкування:

   • будівництво крупних комплексів відпочинку;

   • час відпусток та вихідних днів;

   • пам’ятки архітектури та природи;

   • можливість довгострокового планування.

3 Соціальний туризм – реалізація потреб індивіду у спілкуванні, культурі, пізнанні:

• створення крупних туристичних комплексів;

• короткочасний і довгостроковий відпочинок;

• розвиток інфраструктури туризму;

• економічний розвиток туристських районів.

4 Профілактика-лікування – обов’язкова вимога: регулярність лікування та профілактика здоров’я:

• створення курортно-рекреаційних районів, міст, центрів, комплексів;

• використання часу відпустки та додаткового на лікування; раціональне використання природних ресурсів;

• економічна ефективність – збільшення терміну трудової діяльності.

5 Відпочинок-переключення – потреба індивіду у творчій роботі, у самоосвіті, зміні виду діяльності:

• можливість використання різного виду житла;

• ч

  11

  ас вільний або робочий;

• можливість вибору задоволення потреб;

• висока продуктивність праці.

6 Фізична рекреація – фізичне удосконалення, попередження гіподинамії:

• багатоступенева просторова система рекреаційних комплексів ( від житлового району до рекреаційного регіону);

• можливість використання щоденного та щотижневого відпочинку;

• підвищення продуктивності праці.

Теоретична модель допомагає визначити програму дій, географію та архітектуру комплексів для відпочинку.