П роблеми розвитку заповідної справи

Одним із найперспективніших регіонів України для розвитку

иродно-заповідної справи є оспівані в піснях, опоетизовані в

ендах Карпати. Це не просто кліматоутворюючий і водорегу-

іючий механізм, а велетенські легені Європи.

З кожним роком все більше ваблять до себе Карпати. Хто

бував хоч раз у цих гірських і передгірських краях, той обов'яз-

во прагне повернутися сюди ще раз. Адже це чи не єдиний у

аїні регіон, де посправжньому благодатні природні умови,

гіон, який поки що порівняно не забруднений. Розмаїття ланд-

іфтів, значні масиви хвойних лісів, помірний клімат, багатий

слинний і тваринний світ, численні водоспади, джерела міне-

льних вод, цінні заповідні об'єкти, історико-архітектурні па-

ятки є чудовою базою для розвитку масового і професійного

орту та туризму, лікування і відпочинку.

Проте слід зазначити, що Карпати — це сукупність природно-

пропогенних екосистем. Впродовж минулих століть у природ-

[X територіальних комплексах відбулися величезні кількісні та

існі зміни, що призвели до порушення екологічної рівноваги в

іироді Карпат.

Антропогенні зміни зачепили всі компоненти середовища: іслинний і тваринний світ, ґрунтовий покрив, ресурси річкових іідземних вод.

Зараз багато точиться розмов про причини та наслідки ката-рофічних повеней на Закарпатті. Наслідки відомі — вони жах-їві. Серед причин, поряд з надмірними опадами, називають і ідмірну вирубку лісів, відсутність належного берегоукріплення, квідацію гребель і бездумний забір гравію та каменю, захара-ення порубними рештками гірських річок та потоків тощо. Протягом багатьох десятиріч у Карпатах здійснюється інтен-івне господарювання без врахування специфіки гірських та передгірських умов. На нашу думку тут давно порушено еколо­гічну рівновагу: у великих обсягах, особливо у повоєнний період, велися суцільні рубки лісу, безсистемне будівництво доріг та трелювальних волоків, нафто- і газопроводів, ліній електропере­дач, проводилося розорювання крутосхилів, перевипас худоби тощо. Суттєва зміна вікової структури деревостану, трансформа­ція мішаних лісів на монокультури на значних площах теж впли­вають на порушення природоохоронного режиму регіону. Вра­ховуючи це, слід переорієнтувати господарську діяльність у Кар­патах на екологічно збалансовану, що забезпечуватиме збере­ження екологічної рівноваги.

Карпати здавна славляться лісами. Враховуючи, що вони ви­конують переважно природоохоронні, екологічні, водоохоронні, захисні та інші важливі функції, є нагальна потреба перевести в установленому порядку всі ліси Карпат до першої групи (відпо­відно до лісогосподарських критеріїв), що виключить експлуата­цію лісів Карпат і забезпечить покращення режиму лісокористу­вання та заповідання лісів.

В лютому 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схи­лах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», автором якого є народний депутат III скликання Верховної Ради України О.І. Фурдичко, який дав потужний імпульс розвитку заповідної справи. Відрадно, що відповідно до цього Закону заборонено суцільну вирубку деревостанів у 150-метровій захисній прибе­режній смузі вздовж гірських річок і потоків та вище 1100 метрів над рівнем моря, впроваджується ряд природоохоронних за­ходів. Адже не секрет, що при заготівлі деревини в Карпатах, особливо на лісосіках головного користування, є факти невжиття заходів по недопущенню ерозійних процесів; ще порушується технологія розробки лісосік, допускається безсистемне трелю­вання деревини, внаслідок чого руйнується ґрунтовий покрив та знищується підріст, розвивається водна ерозія на крутосхилах. Здоров'я лісу значною мірою залежить від технології рубок го­ловного користування та якості рубок догляду, що проводяться в лісонасадженнях. А метод заготівлі деревини — це основа майбутнього лісу. Тому повинна застосовуватись така техноло­гія її проведення, яка б звела до мінімуму механічні пошкодження дерев, лісової підстилки та грунту. Вірний спосіб транспортуван­ня деревини в умовах гірського лісу — повітряно-канатний спуск, який відповідає вимогам раціонального природокористування. Та на практиці в гірських лісах трелювання деревини із лісосік часто здійснюється по гірським потокам і схилам, що є грубим порушенням природохоронного законодавства. В результаті цього русла виявляються забрудненими і захаращеними відхода­ми хвойних і листяних порід, що, в свою чергу, негативно впливає на іхтіофауну Карпатського регіону. До того ж в місцях трелю­вання знищується підріст та гумусний шар грунту.

Основна машина лісозаготівельників в горах на даний час — гусеничний трактор, а його природоохороці називають «руйнів­ником». Волоки, якими він трелює деревину з крутосхилів — рани на тілі Карпат. По них під час дощів як по руслах рік ринуть стрімкі потоки, змиваючи створений тисячоліттями грунт аж до кам'яних порід. Тобто оголюються схили гір, починається інтен­сивна ерозія, зменшується кількість природних джерел. Одночас­но трактор губить і підріст. Створюються такі рани, які практич­но самі вже не загоюються і, як виразка, розростаються все далі. Тому така лісозаготівля в горах — це злочин.

З метою попередження руйнівного впливу гусеничних трак­торів на гірські ландшафти розробку лісосік в гірських умовах необхідно здійснювати лише з використанням колісних трак­торів та гужового транспорту, поступово запроваджуючи по­вітряно-трелювальні установки. Застосування цих установок за­безпечить збереження природних ландшафтів від руйнівного впливу тракторного трелювання по гірських схилах, попередить забруднення гірських потоків, розвиток ерозійних процесів. Це підтверджує їх впровадження в лісництвах Путильського держ-лісгоспу Чернівецького обласного управління лісового госпо­дарства.

Так що лісівникам слід не посилатися на об'єктивні труднощі, а серйозно працювати над вдосконаленням технології, запозичу­вати кращий досвід.

На нашу думку необхідно заборонити виділення лісосічного фонду тимчасовим лісокористувачам, що не мають відповідної лісозаготівельної техніки, не забезпечені відповідними кадрами, допускають порушення природоохоронного законодавства і не використовують у своїй роботі природозберігаючих технологій.

Для забезпечення збереження природних ландшафтів від впли­ву водної ерозії, попередження забрудення гірських річок та потоків необхідно у хвойних лісах Карпат проектувати (здійсню­вати) тільки вузьколісосічні рубки шириною до 50 м з терміном примикання лісосік не менше 5 років.

Враховуючи, що лісова екосистема повною мірою виконує водорегулюючу функцію лише з досягненням 100 і більше років (стиглі і перестиглі насадження), доцільно заборонити в ялино­вих лісах в гірській та передгірській зонах Карпат суцільні лісосічні рубки площею більше 1 га на стрімких схилах (більше 21 градуса). Запровадження в гірській та передгірській зонах Карпат виключ­но 2-3-х прийомних поступових рубок — теж одна із важливих умов підвищення стійкості насаджень.

Необхідно терміново вжити організаційні заходи з метою докорінного покращення стану ведення лісового господарства в колишніх колгоспних лісах, їх охорони і раціонального викори­стання.

Не менш важлива проблема — відновлення та спорудження лісокористувачами на гірських річках і потоках штучних пере­падів, що зменшить швидкість водотоків і, відповідно, процес ерозії грунтів, а також сприятиме відтворенню цінних видів риби, в т. ч. лососевих (струмкової форелі).

Як зробити Карпати справжньою всеукраїнською здравни­цею? Проблем багато і головна з них — заповідання цінних природних об'єктів, взяття їх під охорону держави. Це забезпе­чить їх захист від нищівного використання. Так, в Чернівецькій області вживаються постійні заходи по розширенню природно-заповідного фонду. За останні десять років площа заповідних територій в області зросла майже в 20 разів. У відповідності з Указом Президента України створено Вижницький національ­ний природний парк на площі 8,0 тис. га. Згідно з розпоряджен­ням облдержадміністрації створено Черемоськии регіональний ландшафтний парк площею 6,6 тис. га. Поряд з цим є багато природних об'єктів, що потребують заповідання, проте їх немож­ливо затвердити через відсутність згоди землекористувачів.

Необхідно внести зміни до норми Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України» щодо затвердження цінних при­родних об'єктів заповідними без згоди землекористувача при наявності висновку-характеристики відповідної компетентної наукової установи. Адже доведено, що для нормального функ­ціонування природного середовища Карпатського регіону 25-30 процентів площ повинні бути вилучені з активної господарської діяльності, а на 4 - 5 процентах площі слід забезпечити абсолютно заповідний режим. Тому на території Путильського району йде підготовча робота по створенню природного національного парку «Черемоськии» — він займатиме площу близько 12 тисяч гек­тарів.

У національному парку, ведеться спеціальна господарська діяльність, регулюється потік туристів та відпочиваючих. При­родні екскурсійні стежки знайомлять гостей з перлинами фауни, флори та ландшафтами Карпатського краю. Для цього облад­нані зручні пішохідні доріжки, видові майданчики, організовані пункти харчування, наметові містечка тощо. Тобто створені всі умови, щоб гості мали змогу ознайомитися з буковинськими гірськими лісами та полонинами.

При розширенні мережі природозаповідних територій буде вирішено й питання про охорону рідкісних, зникаючих і лікарсь­ких рослин, запаси яких катастрофічно зменшуються.

Великою проблемою залишається питання видобутку нафти і газу в Буковинських Карпатах. Ще донедавна в Буковинських Карпатах господарювали працівники Покутської партії Калусь-кої нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння. Калушани звикли до безгосподарного ставлення до землі, зберіган­ня паливно-мастильних матеріалів, хімреагентів. Нафтовики взагалі не надавали належної уваги будівництву і безпечній (з природоохоронної точки зору) експлуатації амбарів — ємко­стей для збирання сильнозабруднених хімреагентами стоків з бурових. Досить сказати, що за десятки років роботи в Карпатах нафтовики так і не вирішили питання їх утилізації чи захоронен-ня. Тисячі тонн цієї отрути щороку потайки зливали в струмки та глухі місця в горах. Та прийшов край порушенням природоохо­ронного законодавства. Після ряду штрафних санкцій, накладе­них держуправлінням екобезпеки, закриття двох бурових нафто­вики оперативно вирішили питання вивезення і утилізації заб­руднених стоків, будівництва безамбарних бурових. Треба відзна­чити суттєвий вклад в роботу по оздоровленню Карпат профе­сора Л .1. Сандуляка. У зв'язку з фактами забруднення природно­го середовища буровими Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції Леонтій Іванович звернувся до «Укргеології» з депу­татським запитом про припинення бурових робіт на території Буковинських Карпат — надзвичайно цінного природного рег­іону. Як результат, спільно з представниками «Укргеології» було прийнято рішення припинити буріння свердловини «Гри-нявська-1», переглянуто проектну глибину свердловини «Ло-пушнянська-13» з метою скорочення термінів буріння, переведе­но на безамбарний спосіб виробництва решту бурових.

На нашу думку до того часу, поки експлуатація бурових не буде здійснюватись під керівництвом обласних структур, збере­ження Карпат залишатиметься під загрозою.

Принципове значення має розширення водопостачання Чернівців за рахунок вод з басейну ріки Прут. Справа в тому, що зараз у верхів'ях басейну Дністра (звідки поступає питна вода у Чернівці), працюють потужні підприємства нафтопереробної, хімічної та деревообробної промисловості Івано-Франківської та Львівської областей, які дуже забруднюють його водні ресур­си. А води ріки Прут поповнюються за рахунок криштальних джерел та чистоплинних гірських струмків Карпат. Природоохоронці впевнені, що перспектива саме за «Прутським» варіан­том водопостачання, адже він забезпечує постачання в наші крани якісної питної води.

Безсистемне вибирання піщано-гравійної суміші із заплав Че-ремоша і Прута теж призводить до негативних наслідків — пору­шення заповідних територій, значного зменшення запасів води та пониження рівня русел рік. Адже щороку із заплав цих річок вибирають 1-2 мільйони кубічних метрів гравійної суміші. А саме вона є природним накопичувачем і фільтром чистої води. Звичай­но, такі будматеріали як пісок та гравій вкрай необхідні для промислового будівництва. Потреби в них задовольняються за рахунок місцевих ресурсів. Проблеми видобутку гравію вирішу­ються на підставі наукових досліджень та висновків геологів, розробки збалансованої схеми раціонального використання всієї території прарусла Черемоша як живої динамічної системи приро­ди і неухильного її дотримання. Є й інший спосіб — переробка та подріблення монолітних твердих порід, але це може спричинити ряд інших екологічних та технічних проблем.

Щедрі і красиві Карпати здавна славляться багатствами тва­ринного світу. Цьому сприяють самі їх природні умови: значні лісові масиви, що займають майже сімдесят відсотків території Карпатського регіону, сотні малих річок, озер і ставків, чималі площі луків і полонин. Все це створює необхідні умови для існу­вання і розмноження звірини, птаства та риби і, в кінцевому результаті, функціонуванню заповідних територій.

Є всі передумови для успішного розвитку заповідної справи, раціонального використання й охорони тваринного світу, і їх необхідно вміло використовувати. Власне, на це і спрямовані зусилля державних, природоохоронних, господарських органів, підрозділів Українського товариства мисливців та рибалок.

Охороні тваринного світу сприяє розвиток заповідної справи в області. Зараз тут майже 70 тисяч гектарів цінних угідь і ланд­шафтів оголошено заповідними, 90 відсотків заповідних тери­торій знаходяться в лісових масивах Буковинських Карпат.

Під охорону держави взято території, де створено сприятливі умови для відтворення диких звірів і птахів та цінних видів риб. Зокрема, на площі 11 тисяч гектарів розташований державний заказник «Зубровиця». Зубри вже повністю акліматизувалися в нашому краї. Робиться все можливе, щоб зубри привільно себе почували в буковинських лісах—заготовлюється вдосталь кормів, облаштовані спеціальні майданчики для підгодівлі, біотехспору-ди.

Аналізуючи стан ведення мисливського господарства та бо­ротьби з бракон'єрством в угіддях державних мисливських гос­подарств, районних радах Українського товариства мисливців і рибалок можна зробити висновок, що така робота проводиться, але на не достатньому рівні через ряд об'єктивних та суб'єктив­них причин. Серед найголовніших —тяжкий фінансово-еконо­мічний стан мисливських господарств, економічна нестабільність, що негативно впливає на стан охорони мисливських угідь і ріст бракон'єрства. Адже зараз, в часи економічної скрути, із всіх об'єктів біорізноманіття чи не найбільше потерпають дикі звірі та рибні запаси. Біля кожного дерева, ставу неможливо постави­ти інспектора, а любителів поживитися за рахунок держави знач­но побільшало.

В Буковинських Карпатах є ландшафтний заказник «Чорний Діл», лісові заказники — «Лунківський», «Петрівецький», великі запаси бальнеологічних ресурсів. Особливий інтерес становлять залізистосульфатноалюмінієві води джерела «Лужки», хлоридні води високої мінералізації типу «Моршин», а також аналоги типу «Нафтуся», «Єсентуки», «Мацеста» та інші. Незважаючи на знач­ний природнорекреаційний потенціал, в області функціонує лише декілька санаторіїв та турбаз, що є вкрай недостатньо. Як виня­ток, можна назвати туристичні бази «Зелені пагорби» і «Приту­лок», що на перевалі Німчич. Тут діє гірський підйомник, який доставляє лижників на вершину гори, звідки починається захоп­лююча траса і відкриваються унікальні краєвиди. Та в горах і передгір'ях нерідко можна зустріти і примітивні бази відпочинку, які не забезпечені природоохоронними спору­дами.

В Карпатах є ряд інших екологічних проблем, що негативно впливають на стан заповідної справи. Зокрема, в зв'язку зі значним об'ємом змиву грунту зі схилів, збільшенням деградації земель є нагальна необхідність впровадження в життя контурно-меліоративної (ландшафтної) системи землеробства. Важливим завданням є утилізація та захоронення сміття і відходів. Слід не допускати захаращення гірських потоків порубними рештками

тощо.

Звичайно, всі заходи слід виконувати комплексно, із залучен­ням зацікавлених відомств, установ та організацій. Для цього необхідно на державному рівні розробити Національну програ­му екологічної безпеки Карпат з відповідними організаційними заходами щодо розвитку заповідної справи.

Життя все настійливіше підказує, що Карпатський регіон тре­ба зберегти для наступних поколінь як еталон безцінного при­родного скарбу, дару, який має властивість відгворювати сили людини, дарувати здоров'я і радість.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Що є основними передумовами для розвитку масового і профе­ сійного спорту та туризму, лікування і відпочинку в Карпатсь­ кому регіоні?

2. Назвіть причини та наслідки катастрофічних повеней на Закар-

патті

3. Яку екологічну роль виконують ліси Карпат?

4. Які основні вимоги Закону України «Про мораторій на проведен­ ня суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону»?

5. Які екологічні наслідки трелювання деревини з гір гусеничними тракторами та спуску її повітряно-канатними установками?

6. Як зробити Карпати всеукраїнською здравницею?

7. Чи потрібно добувати нафту і газ в Карпатах?

8. Яка вода краща з Карпатських рік чи Дністра, і чому?

9. Назвіть основні умови, що сприяють розвитку тваринного світу в Карпатах.

10. Карпатські рекреаційні ресурси: як їх сповна використати?

11. Чому потрібна Національна програма екологічної безпеки Карпат?

Розділ 11

Заповідна справа в контексті міжнародної екологічної співпраці

Розвиток міжнародного співробітництва в контексті світово­го природоохоронного руху незалежно від національних, со­ціально-економічних, державно-політичних особливостей, тра­дицій, а також своєрідності природних умов різних держав має певні тенденції та напрями. Адже проблеми, з якими зіштовхну­лися більшість країн, виявились дуже схожими: критерії визна­чення видів флори та фауни, що піддягають особливій охороні, стан довкілля, необхідність вжиття особливих заходів по охороні цінних природних територій, уніфікація спеціальної терміно­логії, удосконалення інформування тощо. Тому, починаючи з 60-років, протягом двох десятиріч було схвалено низку документів, які сформували відповідний міжнародно-правовий простір і ство­рили умови для вирішення на глобальному рівні багатьох про­блем збереження біорізноманіття та цінних природних тери­торій.

Найважливішими міжнародними документами в плані збере­ження біологічного та ландшафтного розмаїття можна визнати Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971), Конвенцію про міжнародну торгівлю вида­ми дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення (Вашингтон, 1973), Конвенцію про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979), Конвенцію про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ в Європі (Берн, 1979) та Конвенцію про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, Іран, 2 лютого 1971 року) складається із 12статей. В Конвенції визнається не тільки взаємозалежність людини й довкілля, але й те, що водно-болотні угіддя є регуляторами вод­ного режиму, підтримують існування характерної фауни і флори, а також, те що вони мають велике наукове, рекреаційне та куль-

199

турне значення. Тут уточнюється поняття водно-болотного угід­дя — це, як правило, райони боліт, драговин, торфовищ, — причому вони можуть бути як природними, так і штучними, постійними або тимчасовими, стоячими чи проточними. Ці угід­дя також включають морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6 м. Стосовно окремих держав-членів Рамсарської конвенції, то вони, як зазначається у відповідній статті, здійснюють своє планування таким чином, аби сприяти захисту водно-болотних угідь, а також зобов'язуються раціо­нально використовувати ці угіддя. Кожна зі Сторін-учасниць визначає відповідні водно-болотні угіддя і забезпечує їх збере­ження. Державам надається право як розширювати перелік таких угідь, так і скорочувати його з урахуванням національних по­треб. Одночасно заохочуються дослідження, обмін даними та інформацією, підготовка фахівців. Упродовж двадцяти років участі України у цій конвенції площа водно-болотних угідь у нашій державі майже подвоїлася і зараз перевищує 460 тисяч гектарів.

З березня 1973 року у Вашингтоні було підписано Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що пере­бувають під загрозою зникнення. В 25 статтях Конвенції викладе­но основні принципи та положення такої торгівлі, в тому числі з державами, які не приєдналися до Конвенції. Конвенція включає три додатки, зокрема, до першого занесені види, що знаходяться під загрозою зникнення (максимально строго регулюються), до другого — види, які на даний час не обов'язково перебувають під загрозою зникнення, але необхідне строге регулювання, аби уник­нути можливих негативних наслідків, до третього — види, які за визначенням будь-якої сторони-учасника повинні підлягати ре­гулюванню.

Прийняття цієї Конвенції було зумовлене величезними об'є­мами незаконної торгівлі цінними тваринами та рослинами, ви­лученими 'з дикої природи, що є загрозою для їх виживання. Обсяги світової торгівлі видами дикої фауни та флори без ураху­вання торгівлі деревиною та рибною продукцією за оцінкою міжнародних експертів досягають 5 мільярдів доларів на рік. Щорічно незаконно продається біля ЗО тис. мавп, двох мільйонів диких орхідей, п'яти мільйонів птахів, десяти мільйонів шкір змій, варанів і крокодилів, п'ятдесяти мільйонів цибулин цінних диких рослин.

З метою боротьби з браконьєрством і торгівлею найбільш вразливими об'єктами природних ресурсів положення Конвенції встановлюють єдиний порядок експорту та імпорту живих рос­лин і тварин, а також їх частин, виробів з них та дериватів. Конвенція передбачає заборону чи строгий контроль міжнарод­ної торгівлі, або інших пересувань через митні кордони країн 14000 видів дикої фауни та флори. Торгівля цими видами дозво­ляється при наявності дозволу спеціально визначеного адмініст­ративного органу та підтвердження законності придбання цих видів.

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, має на меті забезпечення особливого регулювання з цих питань. Передба­чається диференційований підхід залежно від рівня рідкісності відповідного виду. Визначаються умови та порядок видачі доз­волів на експорт зразків рослин та тварин, їх імпорт, реекспорт та інтродукцію з моря, — тобто акваторії, що не перебуває під юрисдикцією певної держави. Для забезпечення виконання ви­мог Конвенції її Сторони зобов'язані впроваджувати відпові­дальність за незаконні торгівлю та володіння відповідними зраз­ками рослин і тварин та передбачити можливість їх конфіскації. Кожна країна-учасниця Конвенції визначає адміністративний орган, який видаватиме дозволи, та спеціалізовані наукові центри.

Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин підпи­сана в Бонні (Німеччина) 23 червня 1979 року і передбачає, що з метою попередження виникнення несприятливих умов для мігру­ючих видів мають здійснюватися відповідні заходи як зусиллями окремих країн, так і на підставі їх співробітництва. В положеннях Конвенції наголошується на важливості належної підтримки на­укових досліджень з цих питань. Визначено перелік мігруючих видів які перебувають в особливій небезпеці. Держави-учасниці мають вживати негайних заходів щодо охорони одних видів, а стосовно інших — спрямовувати зусилля на укладання відповід­них угод, які б забезпечували охорону таких видів та ефективне управління з цих питань. Конвенція передбачає заповідання те­риторій, проведення, де це можливо, відновлювальних заходів,

отримувати ширший доступ до сучасних технологій, якими воло­діють економічно розвинені країни.

Економічні розвинені країни мають надавати фінансові ресур­си, які б дозволили країнам, що розвиваються, компенсувати додаткові витрати, пов'язані з реалізацією вимог Конвенції. Слід зазначити, що для країн, які знаходяться на стадії переходу до ринкової економіки, участь у відповідних витратах є добро­вільною, тоді як для економічно розвинених країн — обов'язко­вою. Конвенція визнає, що країни, які розвиваються, зможуть ефективно виконувати обов'язки, покладені на них, лише тією мірою, якою економічно розвинені країни забезпечуватимуть їх підтримкою.

Слід наголосити, що Конвенція про охорону біологічного різноманіття підписана за результатами Конференції ООН «Про життєве середовище й розвиток» (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік). Цей важливий документ став результатом так званого Самміту Землі, котрий відбувся на завершальній стадії цієї конференції ООН. Відзначимо, що на Конференції було представлено 179 держав, в їїроботі брали участь 114 президентів, віце-президентів та прем'єр-міністрів країн. Саме тому у роботі Конференції знайшли своє відображення екологічні проблеми цілого світу. Основною заг­розою майбутньому Землі, як наголошувалося у Конвенції, є кліматичні зміни — особливо так званий парниковий ефект, що спричиняє підвищення рівня моря та затоплення прибережних регіонів, виникнення руйнівних ураганів. Окрім того, кліматичні зміни викликають також посушливість деяких регіонів планети та знелісення.

Значний вклад у розвиток природно-заповідної справи у Європі вноситься на конференціях міністрів охорони довкілля в рамках процесу «Довкілля для Європи», де обговорюються важливі пи­тання сучасного стану навколишнього природного середовища.

Так, у жовтні 1995 року в Софії (Болгарія) міністрами охорони довкілля 55-ти країн була прийнята Всеєвропейська стратегія збереження біологічного й ландшафтного різноманіття та забез­печення стійкості природного довкілля. Ця стратегія об'єднує різні заходи в один інтегральний підхід та поєднує збереження біологічного та ландшафтного розмаїття із соціальними та економічними процесами. Основними пріоритетами, на які має спиратися збереження довкілля на період до 2015 року, є збалан­соване невиснажливе використання земельних ресурсів, збільшен­ня лісистості, захист вразливих екосистем, розширення мережі природно-заповідного фонду, сприяння екологічно безпечному веденню сільськогосподарської діяльності та стійкому розвитку регіонів, збереження біорозмаїття морських та приморських еко­систем, відновлення водно-болотних угідь.

Важливим досягненням четвертої конференції міністрів довк­ілля (Орхус, Данія, 23-25 червня 1998 року) є прийняття Конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прий­няття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля». Україна підписала цю Конвенцію однією з перших — 6 липня 1999 року. Конвенція надає громадянам право на життя у сприятливому середовищі, право на інформацію щодо стану дов­кілля та про заходи, котрі можуть вплинути на його стан, а також на доступ до правосуддя коли це стосується прав громадян на сприятливе середовище для життя. Широкий доступ до екологі­чної інформації підвищують відповідальність керівників та вико­навців всіх рангів при впровадженні нових технологій та речо­вин, спорудженні об'єктів, що можуть впливати на довкілля, підвищують якість екологічної експертизи та відповідної техніч­ної документації. У Конвенції наводиться перелік видів діяль­ності, що можуть впливати на довкілля і щодо яких громадськість має право на вичерпну інформацію.

Чергова п'ята Конференція міністрів охорони довкілля в рам­ках процесу «Довкілля для Європи» відбулася в Києві (травень 2003 року). Серед пріоритетних розглядалися питання сприяння подальшому розвитку загальноєвропейського екологічного про­цесу, зміна орієнтирів соціально-економічного розвитку та еко­логічної збалансованості, зміцнення природної складової євро­пейського ландшафту шляхом заповідання цінних природних територій та об'єктів тощо. Зокрема, була підписана спеціальна угода про збереження та перспективи заповідання Карпатського регіону в межах Європи.

Важливим чинником подальшого розвитку міжнародної еко­логічної співпраці та вітчизняного права з питань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття має стати система

законодавства Європейського Союзу, особливо з урахуванням входження до нього нових членів. Відчутнішою виявляється по­треба в узгодженні цими країнами нормативно-правових актів з питань режиму заповідних територій, використання мігруючих тварин, особливо щодо термінів здійснення та заборони певних форм їх використання, дозволених норм добування, порядку транскордонного переміщення об'єктів біорозмаїття. Все це в комплексі сприятиме удосконаленню заповідної справи, розши­ренню мережі об'єктів і територій природно-заповідного фонду.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Які Ви знаєте найважливіші міжнародні документи щодо збереження біологічного та ландшафтного розмаїття?

2. Дайте визначення водно-болотних угідь згідно Рамсарської конвенції.

3. Чим було зумовлене прийняття Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення?

4. Назвіть основні положення Конвенції про збереження мігрую­ чих видів диких тварин.

5. Про що йдеться в додатках до БернськоїКонвенції (1979р.) про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ в Європі?

6. Які особливості Конвенції про охорону біологічного різноманіт­ тя, що прийнята в Ріо-де-Жанейро 5 червня 1992 року?

7. Де відбулася п 'ята Конференція міністрів охорони довкілля в рамках процесу «Довкілля для Європи»?Які пріоритетні питан­ ня тут розглядалися?

8. Де і коли була прийнята Конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськостівпроцесіприйняттярішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля»?

Розділ 12

В ідповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд

12.1. Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду України

Унікальність, цінність і неповторність територій та об'єктів природно-заповідного фонду викликають необхідність дбайли­вого, бережного ставлення до них як службових осіб, так і широ­ких кіл громадськості. В сучасних умовах, що характеризуються інтенсивним використання природних ресурсів, великим техно­генним та антропогенним навантаженням на екосистеми охоро­на природно-заповідного фонду, як і всіх компонентів природи, стала настійною вимогою сьогодення. Основні положення, що регламентують порядок збереження, раціонального використан­ня і відтворення цих багатств знайшли своє відображення в Конституції України, Законах України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», Земельного та Лісового кодексів України, Криміналь­ного Кодексу України, кодексу України про адміністративні пра­вопорушення та рядом інших чинних законодавчих і норматив­них документів з питань охорони та збереження навколишнього природного середовища.

Законами та нормативними актами регулюється режим охо­рони об'єктів та територій природно-заповідного фонду, визна­чаються державні органи та громадські організації, які зобо­в'язані здійснювати управління і контроль в цій галузі, встанов­люються заходи юридичної відповідальності за порушення при­родоохоронного режиму, а також порядок їх застосування.

Правовий режим охорони об'єктів та територій природно-заповідного фонду визначається законодавством України з ура­хуванням характеру і мети такої охорони. Загальною вимогою

тут є те, що всі ці об'єкти піддягають особливій охороні держави. Це положення є головним для поняття режиму заповідання, який передбачає охорону природних комплексів та об'єктів шляхом їх повного чи обмеженого виключення зі сфери господарського або рекреаційного використання. Поряд із загальними вимогами правовий режим конкретних об'єктів та територій природно-заповідного фонду характеризується рядом специфічних особли­востей в залежності від їх класифікації, статусу, типу тощо.

Метою державного контролю за дотриманням режиму на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду є забезпе­чення всіма юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності, видів господарської діяльності та відомчого підпорядкування, дотримання вимог чинного законодавства про охорону довкілля та природно-заповідний фонд України, попе­редження виявлення та припинення фактів порушення вимог законодавства щодо заповідного режиму, притягнення винних до відповідальності та відшкодування заподіяної ними шкоди.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою адміністративну, цивільну (матеріальну) кримінальну і дисциплінарну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть юридичні та фізичні особи, винні у:

• нецільовому використанні територій та об'єктів природно- заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та орга­ нізації територій природно-заповідного фонду;

• здійснення у межах територій та об'єктів природно-заповід­ ного фонду, їх охоронних зон, забороненої господарської діяль­ ності;

• організації на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попе­ реднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

• невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологіч­ них наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду;

♦ порушенні строків і порядку розгляду клопотань щодо створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• порушенні вимог щодо їх використання;

• перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів антропогенного навантаження, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів природ­ но-заповідного фонду;

• псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• самочинній зміні меж, відведенні природно-заповідних тери­ торій для інших потреб тощо.

Адміністративна відповідальність застосовується органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища щодо громадян і службових осіб, які вчинили адміністративне правопорушення в галузі охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Зокрема у ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення говориться:

«Здійснення у межах територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду, їх охоронних зон, а також територій, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об'єктів, самовільна зміна їх меж, невжиття заходів для поперед­ження та ліквідаціїнегативних наслідків аварій або іншого шкідли­вого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду тягнуть за собою накладання штрафу на громадян від трьох до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіска­цією знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів чи без такої, і на посадових осіб — від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів чи без такої».

Цивільна відповідальність(матеріальна). її несуть юридичні та фізичні особи, що заподіяли шкоду територіям та об'єктам природно-заповідного фонду. Застосовується судовими й арбіт­ражними органами та органами адміністративної юрисдикції. Відшкодування збитків, завданих територіям та об'єктам при­родно-заповідного фонду, здійснюється незалежно від притяг­нення винної особи до адміністративної чи кримінальної відпо­відальності.

Розмір шкоди, заподіяної територіям та об'єктам природно-заповідного фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами обчислюються за таксами, затвердженими по­становою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року №521 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкоду­вання шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного зако­нодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України».

За порушення правил відпуску деревини на пні, вчинені підприє­мствами, організаціями, установами при проведенні рубок лісу та заготівлі недеревних матеріалів, розміри майнових стягнень визначаються згідно з таксами, затвердженими постановою Ка­бінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1378 «Про затвердження правил відпуску деревини на пні в лісах України» та Санітарними правилами в лісах України (пункт 52), затвердже­ними постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 року № 555.

Види порушень природоохоронного законодавства, за які накладаються майнові стягнення, наведені у названих таксах і правилах.

Особи, які вчинили значні екологічні правопорушення та зло­чини, притягаються до кримінальної відповідальності.

Згідно з Кримінальним кодексом України до складу екологіч­них правопорушень і злочинів на територіях природно-заповід­ного фонду відносяться:

• навмисне знищення або значне пошкодження лісових ма­ сивів шляхом підпалу;

• незаконне рубання лісу в насадженнях, яке здійснюється систематично або нанесло велику шкоду;

• мисливство і рибальство на території природних заповід­ ників чи такі ж дії, які завдали значну шкоду іншим територіям та об'єктам природно-заповідного фонду;

• самовільне зайняття земельних ділянок та самовільне буді­ вництво на ділянках природно-заповідного фонду;

• навмисне знищення, руйнування і пошкодження природних комплексів;

♦ порушення правил боротьби з хворобами і шкідниками рослин, що привело до тяжких наслідків.

Одним із заходів правового впливу на посадових осіб, які допустили правопорушення в зв'язку із своєю діяльністю, щодо забезпечення охорони і збереження природно-заповідного фон­ду, є дисциплінарна відповідальність.

Для притягнення винних до дисциплінарної відповідальності матеріали про факти порушення надсилаються на розгляд кері­вництву.

Трудове законодавство України надає право адміністраціям підприємств, установ та організацій застосовувати за порушення трудової дисципліни такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчу посаду та звільнен­ня.

Отже, закріплені в чинному законодавстві заходи адміністра­тивної, кримінальної, матеріальної і дисциплінарної відповідаль­ності за порушення вимог охорони об'єктів та територій природ­но-заповідного фонду спрямовані на забезпечення законності в даній галузі суспільних відносин і є запорукою створення відпо­відних умов для збереження і примноження природних багатств нашої держави.