Ключові елементи Критерію 6:

♦ удосконалення лісової політики і лісового законодавства для розвитку економічних і фінансових механізмів стимулювання

176

попередження або мінімізацію негативного впливу будь-якої діяльності на умови життя мігруючих видів. Забороняється їх вилучення з природного середовища. Винятки можливі лише для потреб науки, штучного розведення або в разі значного зменшен­ня чисельності, нездатності виду до самостійного виживання у природному середовищі. Передбачено запровадження певних процедур співробітництва у разі виникнення надзвичайних ситу­ацій, обмін інформацією, широке залучення громадськості до цієї

діяльності.

Необхідність прийняття цієї Конвенції грунтувалась на виз­нанні мігруючих видів диких тварин як важливої частини світо­вого біологічного різноманіття та впевненості, що будь-які фор­ми використання цих тварин повинні здійснюватися з урахуван­ням охоронного статусу визначених видів на всьому простору ареалу з урахуванням їх біологічних властивостей.

Значним вкладом у розвиток заповідної справи стала Конвен­ція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ в Європі, прийнята під егідою Ради Європи 19 вересня 1979 року у місті Берн (Швейцарія). Основною передумовою прийняття Кон­венції послужило те, що дика фауна та флора разом із середови­щем її існування є природною спадщиною європейців, їх культур­ним, історичним, економічним та іншим надбанням. Договірні сторони взяли на себе зобов'язання включати заходи по охороні природи до національних природоохоронних планів та пріори­тетів державного розвитку. Основними завданнями країн-учас-ниць в області охорони довкілля визначено:

♦ установлення відповідного рівня захисту для всіх видів дикої

флори й фауни;

♦ посилення охорони видів, що знаходяться під загрозою

зникнення;

• вжиття заходів щодо збереження ареалів видів дикої флори й фауни, особливо тих, що знаходяться під загрозою зникнення;

• сприяння міжнародному співробітництву учасників у галузі

охорони довкілля.

До Конвенції входять 34 статті, що регламентують порядок реалізації цих завдань, та 4 додатки. Перші два є переліками видів дикої флори й фауни, що знаходяться під загрозою зникнення, до третього включені види, використання яких регулюється, у чет­вертому перераховані заборонені засоби добування птахів, ссавців та риб. Перелік рослин, що знаходяться під загрозою зникнення, становить 534 види, тварин — 487, в тому числі 388 видів хребет­них та 101 вид безхребетних.

Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ в Європі надає особливу увагу тим видам і районам, збереження яких потребує співробітництва декількох держав та міжнародного сприяння. Кожна Сторона-учасниця вживає за­ходів для розробки національної політики з метою збереження дикої фауни і флори, звертаючи особливу увагу на зникаючі та вразливі види, насамперед, ендемічні і такі, що перебувають під загрозою зникнення. Вимоги збереження дикої фауни і флори мають враховуватися у політиці з питань планування, запобіган­ня деградації особливо цінних районів, у боротьбі із забруднен­ням довкілля. Конвенція дозволяє країнам-учасницям робити певні застереження щодо добування внесених до неї видів, району застосування Конвенції та можливості використання певних за­боронених засобів добування.

Прийняття Конвенції про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 5 червня 1992 року) — суттєвий крок міжнарод­ного співтовариства в галузі розвитку заповідної справи. Сфера дії Конвенції охоплює всю планету, а її учасниками є майже всі країни світу. Положення Конвенції стосуються прав і обов'язків країн щодо біологічних генетичних ресурсів, які перебувають на їх територіях, можливостей доступу до них інших держав, ролі міжнародного співробітництва у забезпеченні їх надійного збере­ження та сталого використання. В Конвенції сформульовано компромісне положення, яке визнає суверенітет держав над їх природними ресурсами і водночас покладає на держави відпові­дальність за збереження та збалансоване використання елементів біорозмаїття. Всі країни, спираючись на свій суверенітет, мають відповідні владні повноваження щодо визначення умов доступу до ресурсів, які перебувають під їхньою юрисдикцією або контро­лем. Водночас держави мають докладати зусиль для створення необхідних умов доступу до їх генетичних ресурсів інших Сторін Конвенції. Також передбачено, що країни, відкриваючи доступ до своїх природних ресурсів іншим країнам, у свою чергу мають

сталого управління галуззю та забезпечення необхідного їй фінан­сування;

• реалізація податкової політики, направленої на сприяння збалансованому розвитку лісового сектора економіки та еколо­ гічно сталого управління галуззю;

• удосконалення нормативно-технічної бази і структури уп­ равління галуззю та ведення лісового господарства;

♦ формування належної громадської думки для сприяння сталого управління галуззю;

♦ забезпечення розширеного співробітництва між органами управління лісовим господарством і громадськими організація­ ми, діяльність яких направлена на збереження навколишнього середовища, в тому числі лісів;

♦ залучення громадськості до процесу прийняття рішень щодо управління галуззю, реалізація спеціальних освітніх програм щодо збереження лісів, підтримання їх корисних функцій і захисту біорізноманіття.

Висновки. Таким чином сучасні умови ведення лісового господар­ства з метою забезпечення його екологічно сталого розвитку потребують нових удосконалених підходів і методів господарю­вання з урахуванням міжнародних вимог і стандартів, у тому числі в частині підтримання захисних та інших корисних функцій лісів, збереженняїх біологічногораноманіття як основного чинни­ка їх продуктивності, стійкості та стабільності розвитку, роз­ширення мережі природно-заповідного фонду України.

Впровадження у практику ведення лісового господарства Ук­раїни критеріїв та індикаторів сталого управління галуззю вно­сить певні новації та доповнення до існуючої системи організації і ведення лісового господарства, відкриває ширші можливості для міжнародного співробітництва та інтеграції лісового госпо­дарства України до загальноєвропейських процесів захисту лісів.

Критерії та індикатори сталого розвитку лісової галузі Украї­ни мають стати концептуальною та методологічною базою для розробки програми Національної лісової політики України. Така програма стане невід'ємною частиною загальної стратегії со­ціально-економічного розвитку України на довготермінову пер­спективу, відображатиме роль лісового господарства у функціо­нуванні народногосподарського комплексу держави та сприяти-

Розділ 10