3.2. Природні заповідники

Основними функціональними завданнями-природних заповідників є збереження природних комплексів та вивчення природних процесів та явищ, що відбуваються в них.

На цьому -етапі особливого розгляду вимагає питання про роль заповідників, в оновленій мережі природно-заповідних територій України. ЗвВОвуїмики тривалий час розглядалисьяк центральна, найголовніша лащ» -природно-заповідної мережі України. Нині, у звязку з

При створенні нового заповідника до детальної розробки пріоритетів і режиму на всіх ділянках, зайнятих природними та напівприродними екосистемами, за винятком тих, які використовувалися як сінокоси, має вводитись режим невтручання. Цей режим на території заповідників не вимагає обгрунтування. Серйозне наукове обгрунтування мусять мати будь-які відхилення від нього. Саме це, насамперед, і має міститися в Проекті організації території.

При створенні нових заповідників на порушених територіях виникає потреба в проведенні відновлювальних робіт. Такі роботи мають бути дозволені. Але можливість проводити ці роботи на частині території заповідника не має означати можливість проведення регуляційних заходів там, де вони непотрібні. Наприклад, проведення рубок догляду в молодих (до 40 років) лісових культурах не повинне супроводжуватись проведенням санітарних рубок та очищенням від захаращеності в природних лісах та в старих культурах, навіть якщо ці старші деревостани безпосередньо межують з молодими культурами. Як дозвіл на певні відновлювальні роботи, так і заборона на деякі інші втручання мають бути відображені в Положенні про заповідник, якщо потрібно - з вказуванням конкретних ділянок і картографічними матеріалами. На перші 20 років існування заповідника для лісових екосистем з метою допущення відновлювальних робіт можна ввести дещо нижче мінімальне значення площі 1 режимної зони (наприклад, 40%). Але це послаблення режиму слід жорстко обмежувати в часі.

Розглянуті принципи стосуються також заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків.

3.3. Національні природні парки

В останні роки у світі та в Європі велика увага приділяється обєктам категорії II (національний парк) за класифікацією МСОП. Зупинимося на відповідності національних природних парків Україні цій міжнародній категорії [20].

Як вже вказувалося, міжнародним союзом охорони природи (IUCN, укр. - МСОП) прийнята класифікація природно-заповідних територій (protected areas). Часто території, які мають назву "національний парк", в тому числі національні природні парки України, автоматично відносять до 11-ої категорії ("національний парк") за класифікацією МСОП. Але це не завжди правильно.

Ще до розробки згаданої класифікації територій у виданнях МСОП формулювалися критерії, яким має відповідати територія для того, щоб її можна було віднести до національних парків. Згідно "Реєстру націо­нальних парків та еквівалентних територій" [45] "територія національного парку мусить мати юридичний захист від всіх типів експлуатації людиною

.... хоча деякі відхилення від цього принципу можуть бути дозволені, вони повинні розглядатися як виняток". В цій публікації перераховуються дії, яй" мають бути заборонені на території національних парків:

сільськогосподарська і пасовищна діяльність, полювання, рибальство, заготівля деревини тощо. До вищезгаданих негативних впливів додаються інші дії, які "порушують цілісність території". Це - наявність житлових, комерційних та промислових споруд, автомобільних доріг, залізниць, аеродромів, портів, ліній електропередач та телефонних ліній. Однак, нормальним для національних парків вважається наявність на їх території готелів та інших споруд, призначених для обслуговування відвідувачів та повязаних з ними культур декоративних та овочевих рослин, службових будівель парку та житлових будівель для персоналу парку. В цій книзі національні парки Великобританії майже не розглядаються, оскільки вони не відповідають згаданим вимогам. Але до даного реєстру включені заповідники СРСР.

При Виконанні проекту № 17 загальноєвропейського плану дій "Парки для життя" проаналізовані природно-заповідні території Європи. Особлива увага приділяється обєктам 11-ої категорії ("національний парк"). В цій роботі "національні парки" Великобританії також не визнаються національними парками в міжнародному розумінні, вони віднесені до V-ої міжнародної категорії (обєкти охорони ландшафтів). Одне з основних завдань парку - управління відвідуванням території. Контакти відвідувачів з природою характеризуються як духовні, освітні, культурні і, нарешті, рекреаційні. Типова рекреація не є основним заняттям відвідувачів у парку. Попереду поставлені більш "високі" аспекти спілкування з природою. Окремо розглядається можливість включення до складу парку освоєних площ. Згідно даного документу, до парку можуть включатися порушені території, якщо вони "залишені для природного відновлення".

9-13 листопада 1997 року в Німеччині проходила Європейська регіональна робоча зустріч IUCN/WCPA по охороні природної спадщини Європи. Одна із тем цієї зустрічі - "Вдосконалення управління існуючими і потенційними природно-заповідними територіями категорії II в Європі". В них звертається увага на той факт, що ряд природно-заповідних територій, які відносять до 11-ої категорії, в дійсності не відповідають критеріям МСОП для цієї категорії. Учасники зустрічі пропонують переглянути на міжнародному рівні списки національних парків Європи. Виконання цієї роботи буде проводитись Світовим центром моніторингу дикої природи (WCMC) при сприянні Комісії по природно-заповідних територіях (WCPA) і федерації Еигорагс. Аналіз парків Європи щодо їх місця в міжнародній класифікації в значній мірі вже проведено [36]. більшість національних парків Європи віднесено до категорії II, багато -до категорії V, деякі до категорій III (памятка природи) і IV (регульований резерват), один парк ("Швейцарський") - до категорії 1 (науковий резерват). Основним режимом в національних парках, в тому числі на землях, які на момент включення до парку були неприродними, вважа­ється режим невтручання. Зазначається, що в окремих випадках можливі активні відновлювальні дії. Природні процеси можуть призводити до утворення ландшафтів, які люди можуть вважати дивними і навіть потворними. Тому велику увагу рекомендується приділяти формуванню у відвідувачів парку та у місцевого населення розуміння природних процесів і позитивного ставлення до них. Основним критерієм при оцінці відповідності конкретного парку міжнародній категорії II є такий; не менше 75% площі мають бути віднесені до зони суворої охорони без регулювальних заходів, на яких мають місце природні сукцесії. При цьому туризм на більшій частині площі як правило дозволений.

Як міжнародні організації так і національні державні структури країн Європи у своїх публікаціях по природно-заповідних територіях широко застосовують класифікацію МСОП. У таблиці 3 подано дані про національні парки Польщі [39], де одна із характеристик - категорія за класифікацією МСОП. Для нових парків ця категорія ще не визначена. Як видно з цієї таблиці, національні парки Польщі віднесені до різних категорій МСОП - до категорії !1 ("національний парк") та категорії V ("обєкт охорони ландшафту"). В деяких інших країнах є національні парки, віднесені до категорій і, III, IV [36] (таблиця 4).

Таблиця 3. Загальні відомості про національні парки Польщі

№		Назва парку		Міжнарод­ний статус		Рік створення		Площа (га)		Категорія МСОП
1.		Бабігурський		БР		1954		3392		II
2.		Біловезький		ДЄ,БР, СС		(1932) 1947		10502		II
3.		Бєбжанський		Р		1993		59223
4.		Бещадський		ДЄ.БР		1973		27834		II
5.		Бори Тухольські				1996		4789
6.		Дравенський				1990		11342		II
7.		Горчанський				1981		7030		II
8.		Гур Столових				1993		6340
9.		Кампіноський				1959		38544		II
10.		Карконоський		БР		1959		5575		II
11.		Магурський				1995		19962
12.		Нарвянський				1996		7350
13.		Ойцовський				1956		2146		V
14.		Ленінський				(1932) 1954		2346		II
15.		Поліський				1990		9752		II
16.		Розточанський				1974		8482		II
17	Словінський		БР,Р		1967		18618		II
1»;	Свентокжиськии				1950		7632		II
-Т9І"	Татранський		БР		(1947) 1954		21164		II
20.	Вєлкопольський				1957		7620		II
"21.	Вігерський				1989		15085		V
22.	Волінський		БТОО		1960		10934		II

Примітка: БР - біосферний резерват, ДЄ - диплом Європи, СС - обєкт світової спад­щини, Р - Рамсарська територія, БТОО - Балтійська територія особливої охорони

Для парків Європи, віднесених до категорії 11, проведений аналіз співвідношення площ різних зон в цих парках [36]. Результати цього аналізу наведені на рис. 1 і рис. 2. Як видно з наведених даних, території суворої охорони з повною забороною господарської діяльності і регуляційних заходів (як з дозволеним відвідуванням, так і з забороненим відвідуванням) займають близько двох третин площі цих територій. Зона, яка в цій схемі подана під номером 2, в національних природних парках України практично відсутня.

10%зона 4

25% зона З

20% зона 1

45% зона 2

Рис. 1. Середнє співвідношення площ зон в парках Європи, віднесених до категорії II

11 % зона 4 ..

36% зона 1

20%зона З

33% зона 2

Рис. 2. Частка площ зон в загальній площі парків Європи, віднесених до категорії II Пояснення до рис. 1 і рис. 2

Зона 1. Абсолютна охорона, без будь-якого використання, доступ відвідувачів лише по спеціальних стежках.

Зона 2. Лише регульоване рекреаційне використання, іншого використання зем­лі немає, немає регуляційних заходів.

Зона 3. Обмежене господарське використання, погоджене з завданнями охорони. Зона 4. Господарське використання

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" порівняно з розглянутими вище рекомендаціями, допускає більшу освоєність території. Тут виділяється господарська зона. Нема чітких обмежень на включення до парків забудованих територій і на наявність постійного населення. Площа, зайнята неприродними екосистемами, в національ­нихПриродних парках України варіює від 1% до 80% в парку "Подільські товтри.. В цілому, освоєні території займають близько половини площі, зайнятрЇ національними природними парками. Для порівняння вкажемо, що в Національних парках Польщі ця величина коливається від 1% до 20% і в середньому становить 4% [19], причому сюди входять ліси інших землекористувачів. В парках США адміністративно-туристична зона займає від 1% до 15%, такою ж є площа рекреаційної та службової зон разом в національних парках Канади [12]. Площа територій, які є у землекористуванні парку, в національних парках України коливається від 1% ("Подільські Товтри") до 100% (Азово-Сиваський парк) і становить в середньому 48%, із загальної площі національних природних парків України у їх землекористуванні є всього 25%. Без врахування НПП "Подільські Товтри" ці величини становлять відповідно 56% і 52% (дані станом на початок 1998 року). Порівняння з національними парками Росії {31] показує, що національні парки Росії мають в середньому суворіший режим і більшу площу у власному землекористуванні (в середньому 83%). Більшість національних парків Росії можуть бути віднесені до категорії II за класифікацією МСОП.

В більшості національних парків України є постійне населення. Густота населення в частині парків приблизно така ж, як і в прилеглих територіях, а в окремих випадках більша. Наприклад, в НПП "Подільські Товтри" густота населення без м. Камянець-Подільський становить 54 чол/км², а з містом, - 98 чол/км². Для порівняння: густота населення Хмельницької області - 75 чол/км², сільського населення в Хмельницькій області - 37 чол/км². Густота населення в Шацькому НПП до його розши­рення становила 36 чол/км², це показник, близький до середнього для Українського Полісся. Приблизно така ж густота населення і в Карпатсь­кому НПП, це значно більше, ніж в прилеглих до парку гірських районах.

Ще один важливий показник - екстрактивні форми використання природних ресурсів, тобто ті, які повязані з вилученням речовини з "РИРОДНИХтериторій. Така експлуатація проводиться у всіх національних парках України. Насамперед, це - вилучення деревини. За межами запо­відних зон такі роботи в національних природних парках України прово­дяться взначнихобсягах і вважаються нормальним явищем. Певні рубки, ^в остой-йму - санітарні, проводяться інколи і в заповідних зонах, тому ці териїорц не є справді заповідними. Значні площі в деяких парках займають сільсьіфгосподарські землі, в деяких парках дозволене полювання.

..Наведені дані показують, що національні природні парки України Мало відповідають вимогам до обєктів II категорії ("національний парк") ^за рКпасифікаціею МСОП (наявні: постійне населення, значні сильно осаобні. площі, господарська експлуатація слабо освоєних територій, ^земл| ЩО, не .знаходяться під повним контролем парку). Більшість національних природних парків України слід віднести до категорії V.

Особливо виділяється високою освоєністю і слабкістю режиму НПП "Подільські Товтри". Однак, частина парків можуть бути віднесені до обєктів категорії II, хоча й з деякими застереженнями.

Великі відмінності між НПП України за їх режимом, що повязано з різною освоєністю їх територій, наводять на думку про доцільність виділення двох груп національних парків, які відрізняються за цим показником. Ці групи можуть мати статус категорій ПЗФ, або бути групами (підкатегоріями) в межах категорії національний парк. В Україні ландшафтні парки (за міжнародною природоохоронною термінологією це слаборежимні парки) нині можуть бути обласного або міжобласного підпорядкування (регіональні ландшафтні парки). У випадку, коли створення парку проводиться центральними структурами, він автоматично одержує статус національного природного парку, навіть якщо він більше відповідає території охорони ландшафту. І навпаки - всі місцеві парки незалежно від режиму і ступеня освоєності території мають в своїй назві слово "ландшафтний". Тобто в класифікації відображено лише організаційні відмінності і майже не врахувуються показники, повязані з режимом. Логічним виходом з цієї ситуації було б відокремлення в законі підпорядкування від природної якості і режиму. Така схема повинна включати дві категорії ландшафтних парків (національні і регіональні). Аналогічно можна розділити на де! категорії більш "якісні" парки, виділивши серед них парки центрального та обласного підпорядкування.

Популярною є думка про доцільність обєднання в національних парках охорони природи з охороною обєктів культури та традиційного господарства. За міжнародною класифікацією такі завдання властиві обєктам категорії V. В національних парках, щоб вони відповідали наведеним вище критеріям, неприродні обєкти мають займати незначну площу. В деяких країнах ставиться завдання винесення за межі парку навіть закладів, які обслуговують туристів [34].

Існує думка, що включення освоєних земель до складу національних парків в Україні - необхідність, повязана з високою загальною освоєністю території. З цим важко погодитися. Можливі альтернативні рішення: створення національного природного парку на меншій площі (мінімальна площа для обєктів II категорії за рекомендаціями МСОП -2000 га); припинення господарської діяльності на освоєних територіях, які потрапили до меж парку, і їх пасивна або активна ренатуралізація;

введення нової категорії природно-заповідного фонду України, до якої б входили парки загальнодержавного підпорядкування із слабким режимом і значною освоєністю території і переведення частини національних природних парків у цю категорію.

При низькій "якості" національні парки України мають велику як для Європи площу. Середня площа (на початок 1999 року) - 55 тис. га, а без врахування НПП "Подільські Товтри" - 34 тис. га. Для порівняння вкажемо, що для Польщі ця величина становить 9 тис. га. Слабкість режиму українських національних природних парків значною мірою компенсується наявністю добре розвиненої мережі заповідників, які за своїми природоохоронними задачами і природними характеристиками дуже близькі до "хороших" (категорії II) національних парків. Але в Природно-заповідній мережі України мало територій, де максимально дику, повністю вилучену з господарського використання природу могли б спостерігати відвідувачі. А саме в цьому полягає найхарактерніша особливість територій категорії II.

.Особливої уваги заслуговує зона регульованої рекреації національних природних парків. Як ми вже зазначали, для парків категорії II дуже характерним є туризм в межах територій, вилучених з господарського використання, на яких не проводяться регуляційні заходи (друга зона згідно зонування, наведеного на рис. 1 і рис. 2). Згідно режимного зонування - це переважно перша режимна зона (всі організовані втручання заборонено). В законі "Про природно-заповідний фонд України" в зоні регульованої рекреації чітко заборонені тільки рубки головного користування, промислові рибальство та мисливство. Для приведення режиму наших парків у відповідність з обєктами категорії II, необхідно прирівняти перелік дозволених тут втручань до того, який прийнято для заповідних зон (за винятком відвідування). Тим більше, що в "Лісовому кодексі України" так зроблено. Режим цієї зони в національ­них парках України дуже неоднорідний. Землі в користуванні парків і землі лісового фонду в іншому землекористуванні мають часто досить суворий режим, який за ступенем організованих втручань не відріз­няється від заповідної зони. Разом з тим, до цієї зони інколи входять значні площі сінокосів в землекористуванні сільськогосподарських виробників. Ці площі мають значно слабший режим. Можливим є збільшення кількості функціональних зон. При цьому замість зони регульованої рекреації (або в її межах) можна виділити дві зони (або підзони)- зону диких природних територій (заборонені всі типи рубок, випасання домашньої худоби, полювання, але дозволене відвідування без -застосування моторних транспортних засобів; ця зона має переважати за площею в національних парках) і власне зону рвїуяьованої рекреації (заборонені лише розорювання, будівництво, рубки уолобного користування, прохідні рубки). Для порівняння вкажемо, що в національних парках Росії виділяють до 8-ми зон [31].

і .-в» деяких країнах проводиться реорганізація існуючих національних парків» метою якої є приведення структури парку у відповідність з вимогами до обєктів категорії II за класифікацією МСОП. Так, наприклад, в"Естонії в національному парку "Лахемаа", який був першим національним парком у СРСР, за межі парку виведені території з розвинутою інфраструктурою туризму. Ці території оголошено яандщафтними заказниками. При цьому зберігається єдине управління власне національним парком та прилеглими до нього природно-заповідними територіями інших категорій [16]. Враховуючи сказане вище, пропонується протягом найближчих років:

1. ввести диференційований облік територій НПП за функціональними зонами і щорічно публікувати ці дані (див. розділ 3);

2. провести оцінку кожного національного парку України з точки зору класифікації МСОП і публікувати ці дані;

3) в обєктах категорії "національний природний парк" звернути велику увагу на

а) посилення режиму,

б) ренатуралізацію земель,

в) організацію екотуризму на територіях, які повністю вилучені з господарського використання;

4) лри створенні нових парків надавати перевагу територіям низької освоєності, без населених пунктів, ріллі і значних рекреаційних обєктів; більша частина площі парку при його створенні має бути вилучена з господарського використання, площа цих парків може бути невеликою (одиниці тисяч гектарів);

5) переглянути класифікацію парків в Україні, ввести категорію національних ландшафтних парків або виділити в Законі дві групи в межах категорії "національний парк" - національні природні парки та національні ландшафтні парки, відносячи до останніх парки, де господарська зона займає понад 25%.