2. Конституційна реформа 1982 року. Соціально-економічний розвиток країни

У 80-90-х РОКАХ

Після короткочасного правління консерваторів нові парламентські вибори (лютий 1980 р.) забезпечили перемогу Ліберальній партії, і уряд знову очолив П. Трюдо. Він розпочав свою діяльність в умовах економічної депресії, коли безробіття охопило 11% населення, а щорічна інфляція становила 10-12%. Повернення лібералів до влади ознаменувалося рядом заходів у внутрішній і зовнішній політиці. Одним із найголовніших зав-

дань уряду П. Трюдо було розв'язання конституційної проблеми, навколо якої на початку 80-х років зосередились основні економічні, політичні й соціальні суперечності. Боротьба прихильників федералізму і децентралізації держави, за якими стояли різні соціальні сили та етнічні групи, підірвала правові основи держави і функціонування державного апарату.

Референдум у Квебеку (1980 р.), під час якого 40% населення провінції проголосувало за вихід зі складу Канади, засвідчив зростання сепаратистських тенденцій.

Уряд звернувся до Великобританії з проханням надати Канаді повний суверенітет. П. Трюдо вдалося після тривалих переговорів з провінційними урядами досягти згоди з дев'ятьма провінціями (за винятком Квебеку) про внесення до майбутньої конституції Хартії прав, а також правил проведення конституційних змін. У березні 1982 р. Англійсь-кий парламент схвалив рішення про припинення своїх повноважень щодо домініону

Канади. Після цього 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конститу-цію 1982 р. Він містить повний текст старої конституції (1867 р.) і новий розділ про основні права та свободи. Нова конституція Канади розширювала демократичні права й свободи громадян, чітко визначала відносини між федеральним урядом і провінціями. Конституція гарантувала вільний розвиток і діяльність громадських та політичних об'-

єднань національних меншин, однак не визнала франко-канадців окремою нацією.

Уряд взяв курс на оздоровлення економіки і соціально-політичної обстановки в країні. Однак це не врятувало Ліберальну партію від поразки. На виборах 1984 р. перемогла Прогресивно-консервативна партія, очолювана 45-річним адвокатом із Монреаля Брайаном Малруні. Уряд консерваторів (1984-1993) розпочав свою діяльність в умовах, коли дефіцит бюджету сягнув 27 млрд доларів, а безробіття - рекордного рівня: 12%

активної робочої сили. Проблему ліквідації дефіциту, інфляції і безробіття уряд Б. Малруні намагався вирішити шляхом запровадження контролю за зарплатою, зменшення видатків на соціальні програми, розширення торгівлі зі США, а також створення додаткових пільг для заохочення іноземних інвестицій. У 1993 р. відбулися парламентські вибори, перемогу на яких здобула Ліберальна партія на чолі з новим її лідером Жаном

Кретьєном. У цей час знову загострилася проблема Квебеку. З одного боку, в провінції посилились сепаратистські настрої, а з іншого - в англомовних регіонах зріс англо-канадський націоналізм. Англо-канадські націоналісти об'єднались у Партію реформ, вплив якої неухильно зростав, особливо після проведеного в Квебеку референдуму (1995 р.), під час якого 49,9% його жителів проголосували за вихід із федерації. На виборах у червні 1997 р. перемогу здобула Ліберальна партія, а на друге місце за кількістю зібраних голосів вийшла, витіснивши консерваторів, Партія реформ, яка є рішучим противником квебекського сепаратизму.

Із середини 80-х і особливо у 90-ті роки економічний розвиток країни відзначався стабільним приростом ВВП. Відкриття і розробка невичерпних корисних копалин, застосування найновіших досягнень НТР, багатомільярдні іноземні інвестиції, розши-рення міжнародного економічного співробітництва сприяли прискореному нарощуванню економічного потенціалу Канади, зміцненню її позицій серед семи найбільш розвинутих країн. За зростанням продукції видобувної промисловості сучасна Канада поступається лише США, але перевищує їх за експортом багатьох видів сировини і напівфабрикатів. Вона має високорозвинуте сільське господарство, є другим після США експортером зернових, а за рівнем продуктивності праці в таких галузях, як деревообробна, целюлозно-паперова, азбестова, кольорова металургія, не має собі рівних. У 1999 р. уряд затвердив трирічну програму економічної та соціальної політики на період до 2002 р., яка перед-бачає здійснення «стратегії рівних можливостей». Її суть зводиться до збільшення

федеральних витрат на прискорений розвиток економіки, створення системи соціальної підтримки малозабезпечених сімей.

Перетворення Канади з домініону Великобританії на велику індустріальну державу супроводжувалось активізацією її зовнішньополітичної діяльності. В перші повоєнні роки Канада йшла у фарватері зовнішньої політики США і Великобританії. Вона була підключена до виконання «плану Маршалла», Організації американських держав (1948), НАТО (1949), у складі військ 00Н взяла активну участь у війні в Кореї (1950-1953).

Із початку 60-х років проявились перші ознаки переходу Канади до самостійної зовніш-ньої політики. Прем'єр-міністр Дж. Діфенбейкер, уклавши 1958 р. угоду про спільне командування протиповітряною обороною Північної Америки, виступив проти розміщення американської ядерної зброї на території Канади. Особливу позицію зайняла Канада і під час Карибської кризи, виступивши проти економічної блокади Куби. На по-

чатку 70-х років уряд П. Трюдо домігся виведення з канадської території американських ядерних боєголовок і одночасно активізував свої відносини з країнами Східної Європи й Азії.

Залишаючись вірною своїм союзницьким зобов'язанням в НАТО, надаючи пріоритетного значення відносинам зі США, Канада з 80-х років почала виконувати роль посередника між США і країнами «третього світу», а також з комуністичними державами. Канада рішуче виступила за припинення громадянської війни в Нікарагуа, засудивши втручання СРСР, Куби і США, взяла участь у врегулюванні конфлікту в Камбоджі.

Угода про вільну торгівлю між США і Канадою 1989 р. (НАФТА), включення в 1994 р. до неї Мексики створили нові умови розвитку економіки, прискорили інтеграційні процеси в Північній Америці.

Після розпаду СРСР Канада активізувала свою політику, вітала утворення в Європі нових самостійних держав. Канада однією з перших 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. Між Канадою і Україною укладено 20 угод щодо взаємного економічного, політичного та культурного співробітництва.