1. Зміна міжнародного статусу сша внаслідок Другої світової війни.

З Другої світової війни Сполучені Штати вийшли наймогутнішою державою. Національ-ний доход за роки війни зріс більш як удвічі. В 1945 р. у США вироблялася половина валового світового національного продукту. За словами американського вченого Д. Едель-мана, США в 1945 р.«були колосом, якого не зачепила війна». Основні довоєнні конкуренти американців не могли змагатися з ними за ринки збуту й джерела сировини. Німеччина та Японія зазнали поразки у війні, їх військовий та економічний потенціал був знищений. Союзники США — Великобританія та Франція — були значно ослаблені й потрапили у

фінансово-економічну залежність від свого заокеанського партнера.

Сполучені Штати створили надзвичайно могутній військовий потенціал. У 1945 р. збройні сили США налічували12 млн. осіб. Крім власної території, їхні війська розміщувалися на сотнях військових баз за межами країни. Американський флот борознив океани й моря. У липні 1945 р. США провели вдале випробування атомної бомби і стали не лише монополіс-том у володінні ядерною зброєю, а й засобів її доставки — авіаносців і бомбардувальної авіації Далекої дії, які могли донести ядерні заряди в будь-яку "Точку планети.

Використовуючи свої економічні та військові переваги США активно впливали на міжна-родну політику, домагаючись вирішення тих чи інших проблем у власних "інтересах. Американська політична еліта не бажала побртатися до колишньої політики ізоляціонізму й нейтратету. Новий президент Гаррі Трумен висунув доктрину аериканського лідерства у світі. Трумен Гаррі (1884—1972) — державний і політичний діяч США. Віце-президент (січень—квітень 1945 р.), президент США від Демократичної партії (1945—1953). Один з ініціаторів політики «холодної війни». В 1947 р. висунув нову зовнішньополітичну програму США, в основу якої було покладено жорстку політику стримування комуністич-ної експансії (доктрина Трумена).

Після війни американці прагнули звільнитися від військової регламентації та існуючих обмежень. Авторитет правлячої Демократичної партії зі смертю Ф.Рузвельта похит-

нувся. Республіканці скористалися ситуацією і на виборах 1946 р. здобули більшість в обох палатах Конгресу. Оскільки наближалися нові президентські вибори, перед Г. Труменом і демократами постало завдання правильного вибору курсу державної політики. В галузі внутрішньої політики було вирішено продовжити реформи «нового курсу». За умов переходу від війни до миру була здійснена реконверсія військової промисловості. Майже всі 2800 державних підприємств, збудованих за роки війни, були продані 250 корпораціям. Водночас зростала кількість дрібних і середніх підприємств, досягнувши 9 млн. Для вирі-

шення проблем, пов'язаних з демобілізацією багатомільйонної армії, було прийнято закон, що отримав назву «Солдатський білль про права». Учасники війни забезпечувалися роботою, землею, житлом, безплатним навчанням і медичним обслуговуванням. Адмініст-рація Трумена прагнула здійснювати економічну політику, яка забезпечила б більшу зайня-тість населення. В 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату й прийнято програм-му будівництва дешевого житла. Водночас розширювалася система соціального забезпе-чення Г Трумен проводив активну зовнішню політику Оскільки радянське керівництво прагнуло розширити сферу свого впливу й поширити комуністичний режим на весь світ, американський президент висунув доктрину стримування. Виступаючи 12 березня 1947 р. перед обома палатами Конгресу, Трумен застерігав, що в деяких європейських державах утвердилися тоталітарні режими і цього не можна допустити в інших регіонах. На його думку, у відповідь на хвилю радянського експансіонізму США повинні були виступити на захист «вільних суспільств». За пропозицією президента Конгрес проголосував за надання допомоги Греції й Туреччині в розмірі 400 млн. дол. 5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж Маршалл виступив з промовою в Гарвардському університеті, в якій

висловив стурбованість уряду США станом справ у Європі й заявив про готовність сприяти економічному відродженню європейських країн. У вересні 1947 р. «план Маршал-

да» було схвалено на Паризькій конференції, а в квітні 1948 р. почалося його здійснення

Активна внутрішня і зовнішня політика сприяли тому, що на президентських виборах 1948 р. більшість американців віддали свої голоси Г. Трумену. Водночас демократии повенули собі більшість місць в обох палатах Конгресу. Але в наступні роки демократи змушені були обмежити реформаторську діяльність всередині країни через посилення конфронтації з СРСР і необхідність надання значних коштів для відбудови країнам Європи. До того ж наприкінці червня 1950 р. президент Трумен віддав наказ повітряним та військово-морським силам США допомогти урядовим військам Південної Кореї. Незабаром до Кореї грибув 450-тисячний експедиційний корпус на чолі з генералом Дугласом Макартуром. Війна проходила з перемінним успіхом і врешті-решт фронт стабілізувався вздовж 38 паралелі. У цій війні загинули 54 тис. американців, що аж ніяк не сприяло популярності Трумена та його адміністрації. Кандидат від Республіканської партії генерал Дуайт Ейзенхауер під час передвиборчої кампанії 1952 р. обіцяв припинити непопулярну війну. Це принесло йому перемогу, і республіканці після двадцятирічної перерви знову зайняли Білий дім. У 1956 р. Д. Ейзенхауера було обрано президентом на другий термін. За час свого президентства він зменшив податки, скасував деякі заходи попередньої адміністрації щодо регулювання економіки. Загалом 50-ті роки були мирними й характеризувалися зростанням добробуту населення. Частка американських сімей, які Мали власні квартири й будинки, подвоїлася. По всій країні зводилися великі торгові центри, будувалися швидкісні магістралі. Та поступово США втрачали динамізм. Наприкінці 50-х років на деяких напрямах стало помітним віддавання. За темпами економічного розвитку Німеччина. та Японія наздоганяли США, їх конкуренція на світовому Ринку ставала дедалі відчутнішою. СРСР у 1957 р. запустив перший штучний супутник Землі, що змусило США вкласти значні кошти у програми освоєння космосу. США у 60-і роки

Американське суспільство прагнуло оновлення. Цим скористалися демократи. Їхній кандидат у президенти 43-річний Джон Фіцджеральд Кеннеді закликав народ продемонст-рувати світові здатність Америки до досягнення «нових рубежів». Його перемога на виборах (8 листопада 1960 р.) зумовила пожвавлення реформ. Соціально-економічна програма Кеннеді передбачала забезпечення балансу масового виробництва і масового попиту. Важливими кроками його політики стало поліпшення державної освіти і системи медичного забезпечення людей похилого віку. Щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму «Аполлон». Він заявив, що першою людиною, яка ступить на Місяць, буде громадянин США.

Кеннеді Джон Фіцджеральд (1917—1963) — державний і політичний діяч США. В 1941-1945 рр. — офіцер флоту. В 1947-1961 рр. - у Конгресі США. В 1961-1963 рр. - президент США від Демократичної партії. Будучи президентом, висунув програму соціально-економічних реформ, підтримував негритянський рух за громадянські права, виступав

за зміцнення збройних сил США. Водночас схилявся до реалістичних відносин з комуніс-тичними державами. Вбитий у Далласі. Став легендарною особою в американській історії.

Президента непокоїла ситуація, що склалася в сусідній Кубі, яка зробила комуністичний вибір. У квітні 1961 р. він дав свою згоду на здійснення плану Центрального розвідуваль-ного управління (ЦРУ), який передбачав вторгнення кубинських бойовиків-біженців на острів і встановлення на Кубі ліберального поміркованого режиму, ворожого комуніс-тичному.

Центральне розвідувальне управління — відомство, яке координує розвідувальну діяль-ність США. Створене в 1947 р-на основі Закону про національну безпеку. Здійснюючи таємні розвідувальні операції, ЦРУ інколи втручається у внутрішні справи інших держав.

Операція зазнала краху. Хоча це не була пряма інтервенція, світова громадськість засуди-ла дії Білого дому Авторитет Кеннеді похитнувся, але через півтора року він дістав можливість реабілітувати себе. В середині жовтня |ракетних баз, і американський президент опинився перед украй складним вибором. Досі Кеннеді виявляв готовність до компромісів із СРСР. Але під час кубинської (Карибської) кризи він продемонстрував тверду позицію і жорсткий характер.

Увечері 22 жовтня Кеннеді виступив по телебаченню з надзвичайним зверненням. «...Швидке перетворення Куби на важливу стратегічну базу з важким озброєнням далекої дії й відверто наступального характеру, призначеним для масового знищення, — це загроза миру й безпеці обох Америк..., - заявив президент. — Це раптове таємне рішення про вста-

новлення стратегічної зброї за межами радянської території є умисною провокаційною і невиправданою зміною статус кво, з якою наша країна не може погодитися... Ми не стане-

мо передчасно без потреби йти на ризик розв'язання світової війни..., але ми не відступимо перед її загрозою у час, коли це буде необхідно», Кеннеді санкціонував блокаду Куби

і водночас пред'явив СРСР ультиматум про виведення ракет з кубинської території. Рішуча позиція американського президента змусила радянського лідера М. Хрущова дати згоду

на виведення з Куби ракетного обладнання. Таким чином було врегульовано конфлікт і збережено мир.

Президент Кеннеді був одним із найвидатніших політиків США, але його правління тривало лише тисячу днів. 22 листопада 1963 р. він став жертвою терористичного акту,

здійсненого (за офіційними даними) колишнім військовослужбовцем Лі Харві Освальдом у м. Далласі (штат Техас).

Після смерті Кеннеді обов'язки президента виконував віце-президент Ліндон Джонсон (1908—1973), який продовжував політику свого попередника. З його ім'ям пов'язана одна з найбільш амбіціозних американських програм -спроба ліквідувати бідність. У 1964 р. Джонсон заявив, що «вперше у світовій історії США мають засоби і можливості звільнити всіх без винятку американців від безнадійних злиднів». Було здійснено заходи щодо надання допомоги сім'ям з низькими доходами, будівництва дешевого житла, сприяння у здобутті освіти, медичного страхування людей похилого віку тощо. Всі американці не стали багатими, але кількість бідних за 1964—1968 рр. зменшився з 36,4 млн. до 25,4 млн. осіб (офіційно встановлений у США «рівень бідності» для сім'ї з 4-х осіб у 1960 р. станоив 3 тис. дол. на рік Незважаючи на високий рівень добробуту й ефективну систему соціального захисту, 60-ті роки характеризувалися масовими соціальними протестами. Американська молодь, що виросла в умовах «держави благоденства», булла схильна до заперечення її цінностей. Нове покоління, на відміну від своїх батьків, не вважало матеріальний добробут метою життя.

«Держава загального благоденства» — модель державного розвитку в індустріальне розвинутих країнах, яка передбачає досягнення високого рівня життя суспільства і характеризується передусім масовим споживанням і соціальним захистом. Її становлення припало на 40—50-ті роки, а розквіт — на 60-ті—початок 70-х років. В середині 70-х років ця модель розвитку стала об'єктом критики, що обумовлювалося світовою кризою 1974—1975 рр. і відповідно — зниженням темпів економічного розвитку, зростанням безробіття, інфляції. «Держава загального благоденства» була приведена у відповідність з економічни-ми можливостями, що послабило державне втручання і сприяло вільному розвитку конкуренції на ринку.

Молодіжний рух збігся з боротьбою за громадянські права негритянського населення. Ця боротьба увінчалася забороною всіх видів расової дискримінації. Проте завоювання громадянських прав коштувало життя лідеру негритянського руху Мартіну Лютеру Кінгу.

4 квітня 1968 р. він був убитий одним із расистів, і США вперше за всю свою історію оголосили національний траур по темношкірому громадянину.

Друга половина 60-х років характеризувалася також початком масових виступів проти американської інтервенції у В'єтнамі. Ще восени 1961 р. президент Кеннеді ухвалив рішення про збільшення в Південному В'єтнамі кількості військових радників. Упродовж трьох наступних років американський контингент у цій країні досяг 85 тис. осіб. Проте ситуація на півдні В'єтнаму була непевною. Упродовж наступних років американська військова присутність невпинно зростала, і в 1968 р. перевищила 500 тис. осіб. Крім того, на війну у В'єтнамі щорічно витрачалося 25—27 млрд. дол, з бюджету США. Однак опір Північного В'єтнаму зростав і війні не видно було кінця. Американська інтервенція викли-кала протест громадськості країни і коштувала демократам влади на чергових виборах президента і Конгресу. Кандидат від Республіканської партії Річард Ніксон (1913—1995) під час своєї виборчої кампанії наголошував, що саме він зуміє встановити у В'єтнамі почесний мир, якого прагнула більшість американців.

США у 70-ті роки

Ставши в листопаді 1968 р. президентом США, Ніксон намагався «в'єтнамізувати» війну, тобто поступово виводити американські війська, щоб Південний В'єтнам власними силами захищав незалежність своєї країни. Якщо у квітні 1969 р. військовий контингент США становив 543 тис. осіб, то на травень 1971 р. він зменшився до 325 тис., а ще через рік — до 69 тис. І все ж воєнні дії у В'єтнамі тривали, що посилило масові антивоєнні виступи. У 1970 р. Для придушення демонстрації американські власті вдалися навіть до військової сили, внаслідок чого загинули четверо студентів університету Кент Стейт. Нарешті, після тривалих переговорів між воюючими сторонами 23 січня 1973 р. президент Ніксон заявив, що американські війська будуть виведені упродовж двох наступних місяців. Солдати США повернулися додому, але велика американська нація ще тривалий час відчувала моральне приниження від поразки у В'єтнамі (так званий «в'єтнамський синдром»).

Ще одним досягненням адміністрації Ніксона у зоввнішньополітичній сфері стали американсько-радянські переговори про обмеження стратегічних озброєнь. Вони почалися 17 листопада 1969 р. у Гельсінкі за ініціативи американської сторони і через два з полови-ною роки увінчалися успіхом. 26 травня 1972 р. у Москві президент США Ніксон і лідер Радянського Союзу Брежнєв підписали тимчасовий (на п'ять років) Договір про обмеження стратечйих озброєнь — ОСВ-1 Зближення між двома наддержавами засвідчив візит Бреж-нєва до США (18—25 червня 1973 р.). Було підписано 23 документи, один з яких зобов'язу-вав СРСР і США запобігати ядерній війні.

У внутрішній політиці Ніксон проголосив курс на здійснення «нової економічної політи-ки», що передбачала розширення державного регулювання. Вперше у повоєнний час було запроваджено контроль за цінами, на кілька місяців «заморожено» заробітну плату. Уряд Ніксона постійно збільшував розмір державних грошових допомог і розширював коло тих, хто їх отримував. Водночас адміністрація Ніксона проводила політику, спрямовану на об-

меження активної діяльності профспілок.

Загалом діяльність Ніксона позитивно оцінювали американці, і в 1972 р. він був обраний президентом на другий термін. Однак під час виборчої кампанії 1972 р. було заарештовано кілька осіб, які проникли до штаб-квартири Демократичної партії в готелі «Уотергейт» у Вашингтоні, щоб встановити підслуховуючу апаратуру. Під час розслідування були виявлені зв'язки зловмисників з урядовими колами, викриті численні порушення законності посадовими особами Білого дому. Виник грандіозний «Уотергейтський скандал». Ніксон намагався використати свої президентські повноваження, щоб завадити проведенню слідст-

ва. Але Конгрес вирішив почати справу проти самого президента, і в серпні 1974 р. Ніксон (єдиний з усіх президентів в історії США) змушений був подати у відставку.

Президентом США став віце-президент Джеральд Форд (нар. 1913 р.), який, на відміну від свого талановитого попередника, зумів відіграти лише певну перехідну роль. Президентство Форда припало на період світової економічної кризи, що спричинила зниження темпів розвитку економіки (обсяг промислового виробництва за 1973—1975 рр. скоротився на 14,8%), зростання інфляції та безробіття. У зовнішньополітичній сфері адміністрація форда продовжувала курс на «розрядку» напруженості між Сходом і Заходом. У листопаді 1974 р. під час зустрічі У Владивостоці Форда і Брежнєва було досягнуто принципової домовленос-ті про припинення кількісного та якісного нарощування засобів запуску ядерних і термо-ядерних боєголовок. Передбачалося також проведення переговорів, що мали завершитися підписанням угоди ОСО-2

Успіхи республіканців на міжнародній арені не могли Кризові явища в економіці долалися шляхом технічного переоснащення підприємств, збільшення частки наукомістких галузей — радіоелектроніки, приладобудування, космонавтики тощо. Одночасно запроваджувалася антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат. Це дало змогу створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що у свою чергу привело до запровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн персональних комп'ютерів.

У 1983 р. всі економічні показники різко зросли Середньорічні темпи приросту валового національного продукту та приросту промислового виробництва за 1983-1989 рр. становили 3,5%, а обсяги виробництва в оброблювальній промисловості за сім років зросли на 43%. Порівняно з 70-ми роками вдвічі зросли також темпи приросту продуктивності праці. Особисті доходи американців на душу населення збільшилися на 12,7%.

Загальні підсумки нових явищ в економіці США зводяться до таких позитивних наслідків: 1) запроваджується ресурсозбереження, зменшується споживання нафти, газу, сталі, чавуну тощо, однак суспільне виробництво зростає; 2) при менших затратах досягається вища ефективність суспільної праці в цілому (10 корів у фермерському господарстві дають стільки молока, скільки раніше отримували від 100 корів). Але найголовніший результат— це трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним вирішенням тих багатьох соціальних проблем, котрі віками були каменем спотикання людських відносин.

3. США за президента У. Клінтона

У листопаді 1992 р. перемогу на виборах здобув політичний діяч "нової хвилі" лідер демократів Уїльям Клінтон. Він дістав 43% голосів.. Йому протистояв президент республі-канців Дж. Буш, за Кризові явища в економіці долалися шляхом технічного переоснащення підприємств, збільшення частки наукомістких галузей — радіоелектроніки, приладобу-дування, космонавтики тощо. Одночасно запроваджувалася антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат. Це дало змогу створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що у свою чергу привело до запровад-ження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн персональних комп'ютерів.

У 1983 р. всі економічні показники різко зросли. Середньорічні темпи приросту валового національного продукту та приросту промислового виробництва за 1983-1989 рр. становили 3,5%, а обсяги виробництва в оброблювальній промисловості за сім років зросли на 43%. Порівняно з 70-ми роками вдвічі зросли також темпи приросту продуктивності праці. Особисті доходи американців на душу населення збільшилися на 12,7%. Загальні підсумки нових явищ в економіці США зводяться до таких позитивних наслідків: 1) запроваджується ресурсозбереження, зменшується споживання нафти, газу, сталі, чавуну тощо, однак суспільне виробництво зростає; 2) при менших затратах досягається вища ефективність суспільної праці в цілому (10 корів у фермерському господарстві дають стільки молока, скільки раніше отриму-

вали від 100 корів). Але найголовніший результат — це трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним вирішенням тих багатьох соціальних проблем, котрі віками були каменем спотикання людських відносин.

Перемога Клінтона давала можливість оновлення Америки, як стверджував популярний

журнал "Тайм", назвавши його 1992 р. "Людиною року". Дійсно, під час передвиборчої кампанії Клінтон проголосив завдання відродження Америки й блискуче продемонстрував переваги деідеологізованої політики в епоху нового світового порядку.

Внутрішня політика адміністрації Клінтона була спрямована на полегшення податкового тягаря середнього класу, надання податкових пільг підприємствам, що створюють нові робочі місця, щорічне підвищення на 20 млрд дол. інвестицій у федеральні

програми, здійснення реформи системи охорони здоровая, яку президент хотів зробити доступною для більшості американців. Одночасно ставилося завдання скоротити удвічі дефіцит федерального бюджету.

Адміністрація Клінтона припинила розробку й фінансування програми СОЇ й вжила заходів до скорочення збройних сил, при цьому було ужито заходів до підвищення їхньої мобільності та боєготовності. Здійснювалися роботи з удосконалення системи ПРО і стратегічних наступальних сил США, що забезпечили країні пріоритет у військовій галузі.

Проте практична діяльність нової адміністрації, як завжди, наштовхнулася на рішучу опозицію республіканців, які звинувачували демократів у посиленні ролі держави в економіці і збільшенні витрат бюджету.

У цілому ж США продовжували розвиватися динамічно, підвищувався життєвий рівень населення, зростали прибутки підприємств, зміцнювався авторитет країни в світі. На виборах 1996 р. Клінтон знов дістав переконливу перемогу. За нього віддали голоси 49% виборців.

КАНАДА

-Які правові та економічні відмінності були характерні для Канади порівняно з іншими домініонами Великобританії?