1.4 Комп'ютерне тестування як елемент контролю

У більшості джерел, коли мова заходить про тестові технології в навчальному процесі, тест розглядається як елемент контролю.

Комп'ютерне тестування - це засіб, який дозволяє з мінімальними витратами часу викладача об'єктивно перевірити знання великої кількості студентів.

Добре спланований графік тестувань є гарним стимулом, який спонукує студентів до систематичної роботи протягом семестру.

Комп'ютерні тести позитивно сприймаються студентами. Перевагою комп'ютерного тестування є автоматична перевірка результатів і виключення впливу людського фактора.

Ще однією перевагою комп'ютерних тестів є те, що в процесі перевірки знань студенти бачать у викладачі не опонента, а союзника.

Тестування може здійснюватися або під час занять за розкладом, або в позаурочний час, як різновид самостійної роботи студентів. Перший варіант придатний переважно для дисциплін, у розкладі яких уже є заняття в комп'ютерних класах.

Основний же обсяг комп'ютерного тестування пропонується здійснювати в позаурочний час по наступній процедурі:

1. Викладач розробляє й розміщає на сторінці свого курсу тести, указуючи в їхніх параметрах дати, коли тести будуть доступними для проходження, час, який приділяється на виконання однієї спроби, кількість спроб, надаване кожному студентові й метод оцінювання.

2. Викладач повідомляє студентів про зміст тесту, місці, даті й часу тестування.

3. Після тестування викладач аналізує його результати. Процедура не передбачає обов'язкової присутності викладача в комп'ютерному класі під час проходження тестів його студентами.

Для тестування виділяються комп'ютерні класи обчислювального центру академії.

Кафедра, яка організовує масове тестування студентів, повинна заздалегідь замовити комп'ютерні класи, забезпечити явку студентів і виділити чергових співробітників, в обов'язок яких входить забезпечення належного порядку й об'єктивності проведення тестування ( унеможливлює здачу тестів

одними студентами замість інших, використання недозволених джерел інформації й т.п.).

Тест - це сукупність завдань, орієнтованих на визначення рівня засвоєння певних аспектів змісту навчання.

Найважливішими критеріями діагностичних тестів є:

Дієвість тесту: повнота, всесторонність перевірки, пропорційність представлення всіх елементів досліджуваних знань, умінь. У якості синоніма терміна "дієвість" часто використовуються поняття валідність, показовість, показність, репрезентативність. Невід'ємною умовою дієвості тесту є чітка і ясна постановка питання в межах освоєних знань. Якщо тест виходить за межі освоєного змісту або ж не досягає цих меж, перевищує запроектований рівень навчання, то він не буде діючим для навчающихся, яким він адресований.

Надійність тесту: характеризується стабільністю, стійкістю показників при повторних вимірах за допомогою того ж тесту або його рівноцінного замінника. Кількісно цей показник характеризується ймовірністю досягнення запроектованих результатів. Надійність тесту підвищується при збільшенні кількості тестових завдань. При цьому чим вище тематична, змістовна різноманітність тестових завдань, тем нижче надійність тесту. Це слід розуміти так: тест, націлений на перевірку засвоєння конкретної теми, завжди буде більш надійним, а ніж тест, спрямований на перевірку всього розділу (курсу), що охоплює значну кількість матеріалу - закономірностей, концепцій, фактів.

Надійність тестів навченості значно залежить від труднощів їх виконання, яка у свою чергу визначається співвідношенням правильних і неправильних відповідей на тестові питання. Включення до складу тестів таких завдань, на які всі ті, яких навчають, відповідають правильно або ж, навпаки, неправильно, різко знижує надійність тесту в цілому.

Диференційованість тесту: здатність тесту відокремити тих, хто засвоїв матеріал на необхідному рівні, від тих, хто заданого рівня не досягнув. Для визначення Диференційованості тесту застосовуються такі статистичні параметри, як індекс диференціації й коефіцієнт диференціації.

При складанні тестів необхідно керуватися наступними правилами:

• однозначність завдань: тестові завдання не повинні допускати довільного тлумачення;

• однозначність відповідей: повинна бути виключена можливість формулювання багатозначних відповідей;

• відповідність вивченому: не можна включати відповіді, неправильність яких на момент тестування не може бути обґрунтована учнями;

• добір дістракторов: неправильні відповіді повинні конструюватися на основі типових помилок і повинні бути правдоподібними;

• унікальність: питання не повинні повторювати формулювань підручника.

Після того як тест складений, повинна проводитися апробація. На основі статистичних параметрів визначаються завдання, які не є тестовими, такі завдання повинні відбраковуватися. Процес удосконалювання тесту не повинен закінчуватися апробацією. Необхідно постійно відслідковувати якість тестових завдань, особлива увага приділяється на знову додані.

Для аналізу тестових завдань можуть використовуватися наступні статистичні параметри:

Середньоквадратичне відхилення (СКО): вимірює розкид балів, отриманих випробуваними при відповіді на конкретне завдання тесту. Якщо всі користувачі відповідають на запитання однаково, то розкид балів, характеризуємий цим параметром, буде дорівнює нулю (СКО=0). Це свідчить про те, що таке завдання не є тестовим і, отже, повинне відбраковуватися.

Індекс диференціації (ІД): є грубим індикатором здатності конкретного тестового завдання відокремити більш успішних випробуваних від менш успішних. Цей параметр може приймати значення між +1 (усі випробувані із сильної групи відповіли правильно, а зі слабкої - неправильно) і - 1 (усі випробувані із сильної групи відповіли неправильно, а зі слабкої, навпаки, - правильно). Негативні значення індексу свідчить про те, що слабкі випробувані відповідають на дане запитання краще, чим сильні. Такі тестові завдання повинні відбраковуватися. Фактично вони зменшують точність усієї процедури тестування.

Коефіцієнт диференціації (КД): інший спосіб виміру здатності конкретного завдання розділяти сильних і слабких випробуваних. Коефіцієнт диференціації - це коефіцієнт кореляції між безліччю значень відповідей, отриманих випробуваними при виконанні конкретного завдання, з результатами виконання ними тесту в цілому. Цей параметр також може ухвалювати значення між +1 і - 1. Позитивні значення відповідають завданням, які дійсно розділяють добре й слабко підготовлених студентів, у той час як негативний значення коефіцієнта свідчить про те, що погано підготовлені студенти відповідають на дане завдання в середньому краще, чим добре підготовлені. Такі завдання з негативним значенням коефіцієнта диференціації не є тестовими, тому що не відповідають вимогам завдання тестування по оцінці рівня підготовленості випробуваних. Таких завдань слід уникати.

Перевага коефіцієнта диференціації в порівнянні з індексом диференціації полягає в тому, що перший використовує інформацію від усієї сукупності студентів, а не тільки критичні верхні й нижні третини цієї сукупності. Таким чином, цей параметр може бути більш чутливий для того, щоб виявляти ефективність вимірювальної здатності тестових завдань.