4. Загальні правила виконання

Виконавче провадження регламентується правовими нормами, які поділяються на дві групи в залежності від об’єкта правового регулювання. Одна група правових норм регламентує виконавчі дії, які скоюються при реалізації актів юрисдикційних органів. Друга група пов’язана з регламентацією заходів примусового виконання юрисдикційних актів. Хоча даний поділ і носить умовний характер, але він має на меті показати рух виконавчого провадження від самого початку до його завершення з одного боку, а з іншого боку варто виділити ті способи, за допомогою яких задовольняються інтереси стягувачів, оскільки їх правильний вибір буде сприяти ефективному захисту інтересів стягувача.

Першу групу правових норм виконавчого провадження прийнято називати загальними правилами виконання, оскільки вони проявляються у всіх випадках незалежно від того, який юрисдикційний акт підлягає виконанні. Сюди входять правові норми, які регламентують:

1) правовий статус учасників виконавчого провадження;

2) умови та порядок порушення виконавчого провадження (підстави виконання та виконавчі документи, місце виконання, строки виконавчої давності та порядок їх перебігу, прийняття виконавчого документу до виконання, відмова у відкритті виконавчого провадження);

3) порядок та умови здійснення виконавчого провадження (порядок здійснення виконавчих дій, час проведення виконавчих дій, рух виконавчого провадження, переривання та завершення виконавчого провадження);

4) витрати виконавчого провадження;

5) розподіл стягнених сум та черговість задоволення вимог стягувачів;

6) захист інтересів стягувача та боржника.

Другу групу правових норм виконавчого провадження прийнято називати особливі правила виконання, які регламентують заходи примусового виконання. Процесуальне законодавство виділяє різноманітні заходи примусового виконання такі як звернення стягнення на майно боржника (фізичної або юридичної особи); звернення стягнення на грошові доходи; виконання рішень у немайнових спорах, наприклад, відібрання дитини, виселення боржника, поновлення на роботі тощо.

Отже, розглянемо більш детально загальні правила виконання.

І. Правовий статус учасників виконавчого провадження.

Частково це питання було розглянуто вище, де був даний загально-правовий статус учасників виконавчого провадження. Їх окремі права, які вони можуть реалізувати під час виконавчого провадження та обов’язки буде розглянуто детально в подальшому ході розкритті змісту лекції, наприклад, процесуальні права та обов’язки стягувача та боржника під час звернення стягнення на майно боржника.

ІІ. Умови та порядок порушення виконавчого провадження.

Порушення виконавчого провадження полягає в скоєнні двох процесуальних дій: подання виконавчого документу до стягнення та прийняття його до виконання.

Для реалізації права на виконання судового рішення необхідно, щоб в наявності були три умови, які вказані в ст.24 Закону: дотримання строків виконавчої давності, відповідність виконавчого документу по змісту тим вимогам, які встановлені в законі та пред’явлення даного документу за належним місцем виконання. Розглянемо ці умови більш детально.

А. Строк виконавчої давності це проміжок часу, протягом якого можливе виконання судових рішень в примусовому порядку, інакше використання державного примусу не відбувається. Загальний строк виконавчої давності для виконавчих листів та інших судових документів – три роки (ст.21 Закону). Існують спеціальні строки: постанови про накладення адміністративних стягнень – три місяці; інші виконавчі документи – один рік. Строк виконавчої давності для рішення суду починає спливати з дня його вступу в законну силу або при відстроченні чи розстрочки виконання рішення суду – з дня спливу даних строків. Якщо рішення суду підлягає негайному виконанні, то сплив строку виконавчої давності починається з моменту проголошення такого рішення.

Сплив строку виконавчої давності може перериватися при настанні трьох фактів: пред’явлення виконавчого документу до виконання; часткове виконання рішення боржником; надання судом, що видав виконавчий документ відстрочки у виконанні рішення (ст.22 Закону). Після переривання перебіг строку виконавчої давності поновлюється.

Б. Відповідність виконавчого документу по змісту тим вимогам, які встановлені в законі розглядалося в лекції вже вище (але тільки стосовно одного з них – виконавчого листа).

В. Місцем виконання судового рішення по загальному правилу є місце проживання, роботи (для фізичних осіб), місце знаходження (для юридичних осіб) боржника або місце знаходження його майна (ст.20 Закону). Винятком з даного загального правила є таке місце виконання, яке пов’язується з обов’язком боржника вчинити певні дії.

Якщо місце проживання, роботи чи місце знаходження боржника міняється, то виконавчий документ пересилається для виконання до ДВС за новим місцем. В ряді випадків державний виконавець може проводити виконавчі дії і на території, на яку не поширюються його функції. Так, при недостатності майна боржника для задоволення вимог стягувача і виявленні майна боржника за межами території юрисдикції відповідного відділу ДВС державний виконавець має право звернути стягнення на таке майно за умови погодження таких дій зі своїм начальником, інформуванням про це начальника відділу ДВС, де будуть проводитися такі виконавчі дії та авансуванні стягувачем витрат на організацію та проведення стягнення на майно. Якщо стягувач відмовиться авансувати такі витрати, то виконавчий документ буде направлений до відділу ДВС по місцю виявленні такого майна для проведення виконавчих дій.

Важливим для реалізації права на виконання судового рішення є визначення тих суб’єктів, які мають право на пред’явлення виконавчих документів до стягнення. До них належить згідно ст.18 Закону стягувач або його представник; прокурор, якщо він подавав позов в інтересах громадян чи держави. Закон „Про виконавче провадження” не передбачив випадки звернення виконавчих документів до стягнення за ініціативою суду. Стаття 368 ЦПК України передбачає, що за судовим рішенням видається виконавчий лист за заявою осіб, на користь яких воно ухвалене, навіть, якщо мова йде про випадки негайного виконання судового рішення. Частина 3 даної статті передбачає видачу виконавчого листа судом за власної ініціативи про стягнення судового збору, але даний документ направляється не у виконавчу службу, а до місцевих органів державної податкової служби.

Отже, при дотриманні умов реалізації права на виконання судового рішення державний виконавець з дня надходження виконавчого документу протягом 3-х днів виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої не пізніше наступного дня направляється сторонам та органу, який видав виконавчий документ.

Державний виконавець повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження у таких випадках: а) пропуск строку виконавчої давності; б) якщо рішення суду не набрало законної сили, крім випадків негайного виконання рішення суду; в) якщо виконавчий документ подано не за належним місцем виконання (тут виконавець роз’яснює стягувачу куди необхідно подати виконавчий документ); г) при не відповідності виконавчого документу вимогам закону; д) якщо не закінчилася відстрочка виконання судового рішення. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена до начальника відділу ДВС або суду на протязі 10-ти днів з моменту отримання такої постанови.

ІІІ. Умови та порядок здійснення виконавчого провадження.

Важливими умовами проведення виконавчого провадження є дотримання строків здійснення виконавчих дій та врахування часу, проведення виконавчих дій.

Строки проведення виконавчого провадження залежать від характеру розглядуваної судом справи. Загальний строк здійснення виконавчого провадження по майновим рішенням не повинен перевищувати шість місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ст.25 Закону), а по немайновим – двох місяців. Якщо рішення суду підлягає негайному виконанні, то воно повинно бути виконано не пізніше наступного дня після відкриття виконавчого провадження (ч.4 ст.25 Закону). Зокрема, це стосується поновлення на роботі чи на попередній посаді при незаконному звільненні, при стягненні аліментів чи заробітної плати за один місяць, а також всієї суми боргу по цим платежам, якщо рішенням суду передбачено їх негайне стягнення тощо.

Час здійснення виконавчих дій повинен відбуватися в робочі дні не раніше шостої та не пізніше 22 години (ст.31 Закону). Проведення виконавчих дій у вихідні та святкові дні допускається лише тоді, коли зволікання з проведенням виконавчих дій неможливе або вони не можуть бути здійсненні в інші дні з вини боржника. Проведення виконавчих дій в нічний час допускається тільки в разі коли це буде загрожувати життю чи здоров’ю громадян. В обох випадках постанова державного виконавця про здійснення таких виконавчих дій затверджується його начальником.

Розпочинається виконавче провадження пропозицією державного виконавця боржнику добровільно виконати своє зобов’язання перед стягувачем. Ця пропозиція формулюється в постанові про відкриття виконавчого провадження, яка надсилається боржнику. Строки добровільного виконання не повинні перевищувати 7-ми днів, а стосовно виселення з житла – 15-ти (ст.24 Закону). Дані строки конкретизуються з врахуванням поведінки боржника (наприклад, наявності в нього майна для реалізації, спосіб реалізації тощо) та позиції стягувача. Якщо боржник виконає своє зобов’язання добровільно в повному обсязі, то він не буде сплачувати виконавчий збір та відшкодовувати витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій. Саме тут і проявляється принцип безплатності виконання судових рішень.

Висловлюється думка про недоцільність встановлення строків для добровільного виконання після відкриття виконавчого провадження, а негайного проведення заходів примусового виконання. Ця позиція аргументується тим, що боржник попереджається про застосування до нього певних примусових заходів, але не зразу, що дасть йому змогу зробити приховання майна, коштів тощо, що в подальшому приведе до неможливості виконання рішення суду. У боржника є можливість виконати судове рішення після його винесення, оскільки він з ним ознайомлений. З цією думкою важко погодитися, оскільки, державний виконавець може провести забезпечення виконання чим усуне можливість скоєння боржником недобросовісних дій.

З початку відкриття виконавчого провадження державний виконавець з метою забезпечення виконання рішення по майновим стягненням вправі накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону його відчуження. Така поведінка проводиться тільки на підставі заяви стягувача (ч.6 ст.24 Закону) і оформляється постановою про відкриття виконавчого провадження.

Арешт майна позбавляє боржника можливості його реалізувати і таким чином він не зможе добровільно виконати своє зобов’язання у встановлені строки. Саме тому боржнику дозволяється в період добровільного виконання зобов’язання реалізовувати арештоване майно, але при умові, що покупець кошти переведе на рахунок виконавчої служби (ч.3 ст.30 Закону) . При чому кошти мають бути внесені до завершення строку на добровільне погашення боргу за виконавчим документом. Дана можливість боржника може бути реалізована навіть в тому випадку, якщо мова йде про часткове погашення боргу перед стягувачем.

Якщо боржник добровільно не виконав своє зобов’язання у встановлені строки, то державний виконавець проводить застосування заходів примусового виконання рішення суду.

Заходи примусового виконання рішення суду є способами проведення виконання. Вони чітко вказані в Законі. До них належить звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробіток, доходи, пенсію чи стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів; інші заходи, передбачені рішенням (ст.4 Закону). До інших заходів може належати відібрання дитини, примушування боржника до певної поведінки (наприклад поновлення на роботі незаконно звільненого працівника) тощо. Більш детально про способи виконання буде сказано в наступному питанні лекції.

Під час руху виконавчого провадження можуть виникнути ряд обставин, які створять перепони для своєчасного та належного виконання рішення суду (ускладнення у виконавчому провадженні). Ці обставини переборюються чотирма способами: відкладенням проведення виконавчих дій, зупиненням виконавчого провадження, його закінчення та повернення виконавчих документів стягувачеві.

Відкладення проведення виконавчих дій. Відкладення проведення виконавчих дій – це перенесення їх виконання на інший чітко визначений час. Відкладення може проводитися на строк не більше 10-ти днів, а постанова державного виконавця про це затверджується його начальником і може бути оскаржена до суду на потязі 3-х днів. Підстава для цього – настання обставин, що перешкоджають провадженні виконавчих дій або несвоєчасному надходженні виконавчих документів сторонам, що не дало їм можливості реалізувати деякі процесуальні права (ч.2 ст.32 Закону). Ініціативу по відкладенні виконавчого провадження можуть проявити сторони та державний виконавець. Строк, на який виконавче провадження було відкладено не зараховується до загального строку проведення виконавчих дій (ч.2 ст.25 Закону).

Зупинення виконавчого провадження. Зупинення виконавчого провадження означає перерву у проведенні виконавчих дій на невизначений термін в силу обставин, які чітко вказані в Законі. По аналогії з провадження справи у суді першої інстанції виділяють два види зупинення: обов’язкове та факультативне.

Обов’язкове зупинення відбувається по наступним підставам:

1. Смерть сторін або оголошення їх померлими чи визнання безвісно відсутніми, або припинення існування сторони юридичної особи. Зупинення буде проводитися на час вступу у справу правонаступника. При оголошенні особи безвісно відсутньою не відбувається правонаступництва, а на підставі рішення суду нотаріус за останнім місцем проживання такої особи, описує її майно та встановлює над ним опіку. Опікун приймає на себе обов’язок за рахунок майна такої особи погасити її борги.

2. Визнання стягувача або боржника недієздатним. Тут зупинення буде проводитися до призначення опікуна недієздатній стороні.

3. Проходження сторонами строкової військової служби, якщо за умовами служби проведення виконавчих дій неможливо. З боку сторони стягувача зупинення проводиться тільки на підставі його клопотання.

4. Подання до суду позову про виключення майна з акту опису та арешту. Зупинення відбувається на весь час вирішення справи, але тільки стосовно того майна, належність якого оспорюється. Стосовно іншого майна, права на які визнано за боржником проводяться виконавчі дії.

5. Тощо.

Факультативне зупинення виконання відбувається по наступним підставам:

1. Звернення державного виконавця за роз’ясненням рішення суду, якщо йому незрозуміла резолютивна частина. Суд повинен розглянути дане клопотання протягом 10-ти днів і винести ухвалу. При роз’яснення рішення його зміст не повинен при цьому мінятися. Зупинення відбувається на час вирішення питання по суті.

2. Надання судом, який видав виконавчий документ відстрочки або розстрочки виконання рішення суду або зміна способу і порядку виконання (ст.373 ЦПК). Наприклад, одна жінка письмово повинна було спростувати неправдиві відомості, які поширила стосовно іншої людини на роботі, але була засуджена за скоєння злочину і суд змінив спосіб виконання, запропонувавши підприємству, де працювала стягувача опублікувати спростування у газеті, що випускається даним підприємством. Підставою для застосування таких заходів є неможливість виконати рішення або його виконання ускладнюється (ст.33 Закону). Заява виконавця або сторін про це розглядається судом на протязі 10-ти днів і може бути оскаржена. Зупинення відбувається на час вирішення питання по суті.

3. Перебування боржника в тривалому службовому відрядженні.

4. Знаходження боржника на лікуванні в стаціонарному закладі.

5. Подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі.

6. Призначення експертизи. Наприклад, проведення експертизи оцінки майна, що є об’єктом стягнення.

7. Оголошення розшуку боржника, майна або його дитини. Розшук боржника, дитини та майна ділиться на два види: обов’язків та факультативний (ст.42 Закону). Обов’язково розшук боржника чи його майна проводиться за виконавчими документами по стягненні аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, втратою годувальника. Обов’язково розшукується дитина за виконавчими документами в справі про відібрання дитини. Розшук осіб проводиться на підставі ухвали суду, яка виноситься за ініціативи державного виконавця. Розшук майна проводиться на підставі постанови виконавця, яка затверджується його начальником. Розшук боржника, дитини та транспортного засобу боржника проводить міліція, а розшук іншого майна боржника або боржника-юридичної особи проводить державний виконавець. Всі витрати понесені в зв’язку з розшуком відшкодовуються боржником. Факультативний розшук боржника, його майна чи дитини відбувається за виконавчими документами по іншим справам, за умови письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та провести їх авансування. Понесені витрати стягувач може відшкодувати потім в судовому порядку з боржника.

Висловлюється думка, що у справах, де боржник особисто повинен скоїти певну поведінку або у справах про відібрання дитини при розшуку боржника або дитини необхідно обов’язково зупиняти виконавче провадження, оскільки при наявності даних обставин державний виконавець не може фактично виконати рішення суду по незалежним від нього обставинам.

8. Надання сторонам строку для запрошення перекладача.

9 Тощо.

Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить вмотивовану постанову, яка затверджується його начальником. Дана постанова може бути оскаржена до суду в 10-ти денний термін. Строк зупинення виконавчого провадження до строків виконання не зараховується (ч.2 ст.25 ЦПК)

По загальному правилу під час зупинення виконання проводити виконавчі дії забороняється, втому числі й реалізовувати арештоване майно (підприємствам, які проводять реалізацію такого майна направляється копія постанови про зупинення виконавчого провадження), окрім розшуку боржника та його майна (ч.4 ст.36 Закону). Зупинення виконання не зумовлює зняття арешту з майна чи вкладів боржника, якщо такі дії були проведені до зупинення.

Закінчення виконавчого провадження.

Закінчення відбувається за такими підставами:

1. Прийняття судом відмови стягувача від стягнення або затвердження судом мирової угоди між сторонами. Мирова угода між сторонами або відмова від стягнення обов’язково подається в письмовій формі державному виконавцеві, який протягом 3-х днів подає її до суду за місцем виконання для визнання (ч.1 ст.372 ЦПК). Якщо відмова від стягнення або мирова угода суперечить закону або порушує права і свободи інших осіб суд не приймає відмову або не визнає мирову угоду.

2. Смерть сторін або оголошення їх померлими чи визнання безвісно відсутніми, ліквідація юридичної особи, якщо виконання їх обов’язків чи вимог не допускає правонаступництва.

3. Скасування рішення суду, яке підлягало виконанні.

4. У справі про передачу стягувачеві предметів при його письмовій відмові від одержання предметів вилучених у боржника або при знищенні речі.

5. Закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.

6. Фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

7. Повернення виконавчого документу без виконання на вимогу суду, що видав виконавчий документ або на письмову вимогу стягувача.

8. Направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу виконавчої служби

Якщо проаналізувати підстави закінчення виконавчого провадження, то видно, що переважна більшість підстав не пов’язані з кінцевою метою виконання, тобто повним задоволенням вимог стягувача.

При закінченні виконавчого провадження виконавець виносить постанову, яка затверджується його начальником. Дана постанова може бути оскаржена до суду протягом 10-ти днів. Закінчення виконавчого провадження приводить до зняття арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання, окрім випадку направлення виконавчого документа за належністю в інший відділ виконавчої служби.

За загальним правилом закінчене виконавче провадження не може бути поновлене знову, крім випадку визнання постанови про закінчення виконавчого провадження незаконною (ч.1 ст.41 Закону). В такому разі виконавче провадження відновлюється на протязі трьох денного терміну з дня отримання відповідної ухвали суду чи постанови начальника відділу державної виконавчої служби.

Повернення виконавчих документів стягувачу.

Стягувачеві виконавчий документ повертається в тому разі, якщо стягнення не проводилося або було проведено частково. На відміну від закінчення виконання повернення виконавчих документів стягувачу дає можливість поновити виконання в майбутньому.

Підстави для повернення виконавчих документів чітко вказані в законі:

1. Письмова заява стягувача про це. Хоча повернення виконавчих документів стягувачу дає можливість в майбутньому поновити виконання, але дана підстава є єдиною, яка такої можливості стягувачеві не дає (хіба що постанова про закінчення виконання по цій підставі буде визнана незаконною).

2. При відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення і результати пошуку такого майна виявилися марними.

3. Якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника не реалізоване під час виконання рішення.

4. Якщо стягувач перешкоджає здійсненні виконавчих дій або не проводить їх авансування, якщо це передбачено Законом. По цій підставі виконавчі документи повертаються стягувачеві при умові попередження його про ці наслідки державним виконавцем.

5. Якщо неможливо встановити місце знаходження чи проживання боржника, окрім виконання рішення про стягнення аліментів, відшкодування шкоди завданої каліцтвом, втратою годувальника або відібрання дитини.

6. Якщо у боржника відсутнє майно, яке він повинен передати стягувачеві за виконавчим документом або відсутнє майно, яке визначено виконавчим документом для реалізації з метою погашення заборгованості і результати пошуку такого майна виявилися марними.

Постанова про повернення виконавчих документів стягувачеві затверджується начальником виконавця і надає стягувачу право повторно пред’явити виконавчі документи до стягнення (крім першої підстави), але в межах строків виконавчої давності.

ІV. Витрати виконавчого провадження. Одним із загальних правил виконання є нормативні положення, які стосуються витрат, що складаються при здійсненні виконавчих дій.

Завершення виконавчого провадження означає не тільки виконання основних обов’язків боржника за виконавчим документом, але і стягнення з нього витрат, пов’язаних з його виконанням.

Витратами виконавчого провадження є витрати державної виконавчої служби, які складаються на організацію і проведення виконавчих дій по примусовому виконанні рішень (ч.1 ст.45 Закону).

Витрати виконавчого провадження складаються з таких видів платежів:

1. виконавчий збір;

2. витрати на організацію та проведення виконавчих дій.

Виконавчий збір – це грошова сума, яка стягується з боржника після початку примусового виконання рішення, тобто при невиконанні боржником свого зобов’язання перед стягувачем добровільно на нього покладається виплата виконавчого збору.

Розмір виконавчого збору залежить від характеру виконуваного рішення: по майнових рішеннях – 10 % від стягуваної суми або майна боржника, що підлягає передачі, а за невиконання рішень у немайнових спорах – 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян для фізичних осіб, і 50 з юридичних осіб.

Виконавчий збір не стягується в таких випадках: при звільненні особи від сплати виконавчого збору; при конфіскації майна; при стягненні періодичних платежів; при стягненні виконавчого збору; при накладенні арешту на майно для забезпечення позовних вимог (ч.2 ст.46 Закону).

Якщо виконавчий документ пред’являється до виконання декілька разів, то виконавчий збір стягується при першому надходженні виконавцеві даного документу, а при наступних – тільки в тій частині, що не була стягнена при попередньому виконанні.

Виконавчий збір може бути стягнено і в неповному розмірі, якщо суми стягненої з боржника недостатньо для задоволення вимог стягувача. Тоді виконавчий збір стягується пропорційно від стягненої суми.

Боржнику виконавчий збір буде повертатися при закінченні виконання в зв’язку з скасування рішення, яке підлягало виконанні за виконавчим документом.

Витрати на організацію та проведення виконавчих дій.

Структура цих витрат визначається Законом та Інструкцією про проведення виконавчих дій. До них належать: 1) витрати на перевезення, реалізацію та зберігання майна боржника; 2) оплата праці експертів, перекладачів та інших осіб,, залучених для провадження виконавчих дій; 3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум; 4) розшук боржника, його майна або розшук дитини; 5) оголошення в засобах масової інформації; 6) інші витрати для забезпечення належного виконання рішень (витрати на виготовлення бланків, проїзд державного виконавця, витрати поштового, телеграфного, модемного зв’язку тощо). Дані витрати можуть бути авансовані стягувачем за його згоди шляхом внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок відділу ДВС для їх повного або часткового покриття (ч.1 ст.48 Закону). В подальшому вони йому повністю повертаються при розподілі стягнених з боржника сум.

Всі види витрат виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі відповідної постанови державного виконавця, яка може бути оскаржена до суду на протязі 10-ти днів.