3. Право власності: поняття, зміст. Види власності. Підстави на­буття і припинення права власності.

Власність — це ставлення особи до належної їй речі як до своєї, що виражається у володінні, користуванні і розпо­рядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника.

Право власності:

1) Право володіння – можливість власника фак­тично утриму­вати річ.

2) Право користування - можливість вилучення корисних властивостей з речі.

3) Право розпорядження - можливість визначати юридич­ну і фактичну долю речі (пере­давати у власність, у тимчасове користування тощо)

Об'єкт власності — це річ (майно), на яку поширюється право власності.

Суб'єктами права власності є фізичні та юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, а також український народ.

Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи є суб'єктами права приватної власності. Об'єктами приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, інше майно, призначене для споживання чи виробництва, а також результат інтелектуальної праці.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності включає право володіння, користування і розпоря­дження майном.

Об'єктами власності народу України визнано: землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розташовані в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені українського народу права власника здійсню­ють органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання в межах, встановлених Конституцією України. При цьо­му, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону.

У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють від­повідні органи державної влади.

Об'єктом комунальної власності є майно, що належить відповідній територіальній громаді. Управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Держава визнає рівність всіх форм власності і гарантує їхній вільний розвиток. Конституція України проголошує: кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Влас­ність не повинна використовуватися на шкоду людині і сус­пільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість еконо­міки. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Крім форм, існують також види власності, до яких на­лежать право спільної власності і право довірчої власності.

Майно вважається об'єктом спільної власності, якщо воно перебуває у власності двох або більше осіб (співвласни­ків). Таке майно називається спільним. Майно може належа­ти особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність є частковою, якщо до­говором або законом не встановлена спільна сумісна власність па майно.

Право довірчої власності виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Підстави набуття права власності

Право власності набувається на підставах, що не заборонені за­коном, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права влас­ності не встановлена судом.

Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі:

• відчуження власником свого майна;

• відмови власника від права власності;

• припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

• знищення майна;

• викупу пам'яток історії та культури;

• викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

• викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспіль ної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

• звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

• реквізиції;

• конфіскації;

• припинення юридичної особи чи смерті власника.