Лекція 6. Тема. Особливості організації державної влади і місцевого самоврядування в Україні.

План

1. Референдум і вибори.

2. Загальні засади організації державної влади в Україні.

3. Верховна Рада України;

4. Президент України;

5. Органи державної виконавчої влади України. Кабінет Міні­стрів. Центральні та місцеві органи виконавчої влади.

6. Місцеве самоврядування в Україні.

7. Органи судової влади України.

8. Правоохоронні органи України.

1. Референдум і вибори як способи безпосереднього волеви­явлення народу: поняття, види

Конституція України визначає нашу державу як суве­ренну, демократичну, соціальну та правову, проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є на­род. Це означає, що саме народ має право приймати найваж­ливіші рішення в житті держави, тільки народ може довірити здійснювати владу обраним ним особам. Конституція України визначає шляхи здійснення народом свого права на народо­владдя — народ може висловлювати свою волю, здійснювати владу безпосередньо (пряма демократія) або через своїх пред­ставників (представницька демократія).

Відповідно до статті 69 Конституції України народне во­левиявлення здійснюються через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосуван­ня законів та інших рішень із найважливіших питань загальнодержав­ного або місцевого значення.

Проведення референдумів регламентується Конституцією України й Законом України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» (3 липня 1991 р.). Розрізняють Всеукраїнський (загальнодержавний) референдум, місцевий референдум і ре­ферендум в Автономній Республіці Крим.

Право голосу на референдумі мають всі громадяни Укра­їни, що досягли 18 років, крім осіб, що визнані судом неді­єздатними. Також проводяться консультативні опитування, що мають подібну до референдуму процедуру організації, але рішення таких опитувань не мають юридичного значення.

Рішення Всеукраїнського референдуму мають найвищу юридичну силу і не потребують затвердження органами дер­жавної влади.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України та Президентом України відповідно до їхніх повноважень. Крім цього, він може бути проголошений за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів гро­мадян України, що мають право голосу, якщо підписи щодо проведення референдуму зібрано не менш ніж у двох третинах областей, не менш як по сто тисяч підписів у кожній.

Лише на Всеукраїнському референдумі вирішуються пи­тання про зміну території України. Також на Всеукраїнський референдум можуть виноситись питання затвердження Консти­туції та змін і доповнень до неї, прийняття, зміни та скасуван­ня законів тощо. Проведення референдуму не допускається що­до законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

В Україні Всеукраїнський референдум проводився двічі: 1 грудня 1991 р. (щодо затвердження Акта проголошення не­залежності України) і 16 квітня 2000 р. (про внесення змін до Конституції України, його рішення так і не були втілені).

На місцеві референдуми виносяться питання, що входять до компетенції відповідних органів місцевого самоврядуван­ня. Лише місцевими референдумами вирішуються питання про перейменування населених пунктів, об'єднання однойменних адміністративних одиниць тощо. Рішення, які приймаються на місцевих референдумах, мають вищу силу щодо рішень відповідних органів місцевого самоврядування.

Вибори — це спосіб формування керівних органів держави. Вибор­чим правом прийнято вважати систему правових норм, що регулю­ють порядок формування виборних державних органів і здійснення виборцями своїх прав.

Вибори є основним принципом організації державно­го механізму та системи місцевого самоврядування. У Конституції України (ст. 7) закріплені основні принци­пи виборчого права: вибори до органів державної влади і міс­цевого самоврядування повинні бути вільними і відбуватися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Тільки за умови дотримання цих прин­ципів, які є обов'язковими для виборів будь-якого рівня, можливими є дійсно демократичні вибори. Поряд із цим у законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, які не суперечать згаданим, а доповнюють їх, зокрема принципи гласності, відкритості, свободи агітації тощо.