2. Склад злочину.

Злочин – це завжди певне діяння людини, тобто виявлення зовні її дія або бездіяльність. Думки людини, що не знайшли свого втілення в її поведінці, не розглядаються як злочин. Основними ознаками злочину є його суспільна небезпека і протиправність. В процесі розкриття (розслідування) злочину обов’язковим є встановлення складу злочину. Це необхідно для правильної кваліфікації злочину, тобто встановлення повної відповідності між фактичними ознаками вчиненого злочину та ознаками конкретного, передбаченого в кримінальному законі, складу злочину. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно повністю встановити склад злочину. Склад злочину містить в собі чотири групи ознак або складових: об’єкт злочину, суб’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину і суб’єктивна сторона злочину.

Об’єкт злочину – це те, на що посягає злочин, чому він завдає шкоди.

Об’єктивна сторона злочину – охоплює зовнішні події, тобто діяння злочинця і пов’язані з ним небезпечні наслідки. Об’єктивна сторона злочину знаходить свій вияв в діях або злочинній бездіяльності. Крім того, ознаками об’єктивної сторони злочину є місце, час, спосіб , обставини вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (наприклад, службова особа, військовослужбовець).

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за тяжкі злочини, передбачені законом. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення злочину перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, але після одужання така особа може підлягати покаранню(ст. 19 КК). Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру(ст. 20 КК). Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності(ст. 21 КК).

Суб’єктивна сторона злочину – характеризує внутрішнє, психічне ставлення особи до вчиненого нею злочину. Вона охоплює вину, мотив і мету вчинення злочину. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності(ст. 23 КК). Вина може бути умисною та необережною. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Презумпція невинуватості – це принцип кримінального і кримінальної процесуального права, за яким особа, підозрювана або обвинувачена у вчиненні злочину, припускається невинною до того часу, поки її невинуватість не буде доведено в порядку, встановленому законом. Обов’язок доказування вини покладається на органи дізнання, попереднього слідства та суд. Після набрання вироком законної сили презумпція невинуватості припиняє свою дію. До того часу не можна виступати в засобах масової інформації, з публічними виступами і заявами про те, що особа, підозрювана або обвинувачена є злочинцем.