15 Лабораторна робота № 15.

ПОБУДОВА ГЕОЛОГІЧНОГО РОЗРІЗУ ЧЕРЕЗ ТЕРИТОРІЮ З РІЗНОВІКОВИМИ СКЛАДЧАСТИМИ КОМПЛЕКСАМИ

Мета роботи. Навчитися будувати розрізи через ділянки з комплексами порід, які сформувались в різні епохи складчастості і залягають з різким кутовим неузгодженням.

Основні теоретичні положення

В розвитку земної кори виділяють окремі геотектонічні етапи, що послідовно змінюють один одний. Докембрійська складчастість включає в себе два етапи - готський та гренвільський; закінчення цих етапів датується серединою пізнього рифею. Другий етап - байкальський, охоплює пізній рифей, венд, іноді ранній і частину середнього кембрію. Тривалість третього етапу - каледонського - до кінця силуру або до середнього девону; герцинський - до кінця пермі (іноді до середнього тріасу). Альпійський етап часто поділяють на дві стадії: мезозойську (кіммерійську), яка продовжувалась до ранньої або середньої юри і альпійську, яка продовжується до нинішнього часу.

Після кожного геотектонічного етапу в регіонах прояву геосинклінального процесу на древньому складчастому фундаменті формується новий поверх складчастих структур. Таким чином, після завершення геосинклінального процесу на місці геосинклінальної області виникає складчаста область - байкальська, каледонська, герцинська, мезозойська (кіммерійська), альпійська.

Для платформ характерна наявність осадового чохла на складчастому фундаменті; у цьому випадку на складчастій основі верхня товща порід залягає слабо- або взагалі недислоковано. Відповідно до віку складчастого фундаменту визначається і вік платформ: докембрійська (або древня), епікаледонська, епігерцинська, епімезозойська.

Якщо на геологічних картах при загальному складчастому заляганні в окремих ділянках спостерігаються горизонтальне залягання малопотужних відкладів молодших порід, такі території відносяться до складчастих областей, хоча режим існування цих територій близький до платформного (див. навчальні геологічні карти № 9, 18, 20 та ін.)

Для деяких територій характерна наявність декількох складчастих комплексів (структурних поверхів), до яких іноді додаються і ділянки з горизонтальним заляганням порід молодшого комплексу. Породи кожного структурного поверху залягають із різким кутовим неузгодженням щодо порід нижнього і верхнього комплексів. Залягання порід більш давніх комплексів можна побачити на геологічній карті в так званих “ерозійних вікнах”. Якщо це залягання має певний характер (паралельно орієнтовані границі шарів, осей складок та порушення), можна при побудові розрізу через молодший структурний поверх побудувати залягання порід і більш давнього поверху.

При побудові розрізу з різким кутовим неузгодженням, у випадку горизонтального залягання верхньої товщі порід на складчастій основі необхідно враховувати профіль рельєфу (рисунок 15.1).

На геологічній карті границі шарів нижньої складчастої товщі простежують за простяганням на карті під відкладами верхньої товщі з горизонтальним заляганням. Після побудови на лінії профілю залягання верхньої товщі порід, під їх підошвою проставляють засічками реконструйовані границі складчастого комплексу і за елементами залягання, найбільш характерними для порід цього комплексу будують їх розріз.

Якщо кутовим неузгодженням розділяються два різновікові складчасті комплекси, при побудові розрізу необхідно врахувати деякі особливості такого залягання (рисунок 15.2).

Побудову розрізу починають з верхньої складчастої структури (шари 1, 2, 3) згідно загальноприйнятих правил - нанесення на профіль осей складок, елементів залягання, урахування товщин шарів та ін. Підошва нижнього, найдавнішого у цій структурі шару буде поверхнею кутового неузгодження. Під цією поверхнею “підбудовується” нижня складчаста структура.. Для цього на геологічній карті під поверхнею неузгодження прослідковуються границі шарів нижньої товщі (штрихові лінії). Часто ерозійні вікна, де відслонюються границі шарів нижньої товщі знаходяться на значній відстані від розрізу; в цьому випадку границі відновлюються з урахуванням характеру простягання, падіння та замикання шарів. Після визначення положення границь, що виведені на рельєф, переносять точки їх перетину з лінією розрізу на профіль, а від лінії профілю через вже побудовану верхню складчасту структуру добудовують тонкими (штриховими) лініями нижню товщу, тобто наносять елементи залягання (обов”язково з поправками), встановлюють положення осей складок і будують згідно товщин границі шарів (у нашому випадку а, б, в). Після закінчення побудови, границі шарів а, б, в під верхнім складчастим комплексом наводяться суцільною лінією, а в межах верхнього комплексу - видаляються гумкою.

Якщо в будові складчастої структури беруть участь не два, а більше структурних поверхів, розділених поверхнями різких кутових неузгоджень, то завжди побудову розрізу слід починати від верхньої складчастої структури, а всі побудови границь нижніх, давніших структурних поверхів вести від рельєфу.

Рисунок 15.1 - Геологічна карта і розріз через ділянку з двома структурними комплексами – складчастим і горизонтальним

Рисунок 15.2 - Геологічна карта і розріз через ділянку з двома різновіковими складчастими структурними поверхами