36.Типи соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини залежно від способів їх регулюван-ня та методів вирішення проблем, що виникають, класифікують за типами

Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином прийма­ються і здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Базову роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав та можливостей суб'єктів цих відносин. Від того, яким чином і якою мірою комбінуються ці ба­зові принципи, залежить конкретний тип соціально-трудових відносин та інші принципи, що його конкретизують. Так, основою соціально-трудових відносин можуть слугувати: принципи солідар­ності й субсидіарності; відносини за принципом "верховенство — підкорення"; рівноправне взаємовигідне партнерство; конфліктне співробітництво; конфліктне суперництво; дискримінація. Відпо­відно до цих характеристик виділяють два полярних типи трудо­вих відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Можливі та­кож і інші типи соціально-трудових відносин — солідарність, субсидіарність, конфлікт, дискримінація .

Принцип солідарності передбачає спільну відповідальність лю­дей, що ґрунтується на особистій відповідальності та злагоді, єдності і спільності інтересів. Згуртованість дає змогу виявити й оцінити спільні інтереси, типові для певної групи людей, схожі спільні риси і однакові ризики. У соціально-трудових відносинах цей принцип може домінувати всередині об'єднань працівників та роботодавців.

Монопольна роль держави у соціально-трудових відносинах, практично повна їх державна регламентація формує тип соціаль­но-трудових відносин, що називається державним патерналізмом. Ефективність цього типу со­ціально-трудових відносин залежить від того, наскільки правильні управлінські рішення приймаються керівництвом. За певних складних умов (війна, криза тощо) цей тип соціально-трудових відносин буває необхідним. Однак, як і всяка монополія, монопо­лія на владу на практиці рідко дає ефективні результати протягом тривалого часу.

Субсидіарність, як і солідарність, ґрунтується на особистій відповідальності, однак згідно з цим принципом перевага надаєть­ся самозахисту порівняно із зовнішньою допомогою. Субсидіарність спрямована на посилення мотивів людей до самореалізації та самозабезпечення і відвернення спроб перенести відповідальність за своє життя на державу або суспільство.

Дискримінація як тип соціально-трудових відносин — це сва­вільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливо­стей суб'єктів цих відносин, що зменшує для них можливості у тру­довій сфері. Звичайно дискримінуються певні категорії праців­ників (жінки, молодь, люди пенсійного віку, представники націо­нальних меншин), однак в аспекті соціально-трудових відносин можна говорити і про дискримінацію всіх представників однієї сто­рони (найманих працівників або роботодавців).

Конфлікт як зіткнення суб'єктів взаємодії, спричинений про­тилежністю цілей та інтересів, позицій і поглядів є таким типом соціально-трудових відносин, що свідчить про граничне загострен­ня протиріч у трудових стосунках. Конфлікт є однією з форм соціалізації людини, різновидом соці­альної взаємодії. Конфлікт визнається неминучим, необхідним і конструктивним чинником соціального розвитку, оскільки він від­криває дорогу новаціям, сприяє пошуку взаємоприйнятного рішен­ня, і цим сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння й спів­робітництва. Однак конфлікт може стати і руйнівним чинником для соціально-трудових відносин, якщо сторони не знайдуть шля­хів до примирення.

Соціальне партнерство — це такий тип соціально-трудових відносин, що орієнтуються не на конфронтацію сторін, а на пошук і досягнення соціального консенсусу, на забезпечення оптималь­ного балансу в реалізації різних, специфічних інтересів суб'єктів (сторін) соціального партнерства, за якого підприємець може за­безпечити собі стабільне отримання відповідного прибутку, а най­маний працівник — гідні (за мірками свого суспільства) умови життя. Саме в таких відносинах об'єктивно зацікавлені всі соці­альні групи, держава і суспільство в цілому, оскільки за них дося­гається соціальна стабільність суспільства, його прогресивний соці­ально-економічний розвиток.

Названі типи соціально-трудових відносин у "чистому" вигляді практично не трапляються. В реальності на кожному рівні (мак-ро-, мезо-, мікроекономічному, особистісному) в кожен конкрет­ний період часу і за певних умов складаються моделі соціально-трудових відносин, які комбінують ознаки цих типів. Соціально-трудові відносини у кожному окремому випадку є результатом, який виникає під впливом конкретних обставин і діючих чинників. Саме соціальне партнерство в формах двопартизму і трипартизму є нині домінуючим типом соціально-трудових відносин у краї­нах з розвинутою ринковою економікою, і саме наявність цього типу соціально-трудових відносин є основною ознакою соціальної орієнтації ринкової економіки.