
- •4. Періоди і рухові режими лікувальної фізичної культури.
- •5. Фізіотерапевтичні засоби у системі фізичної реабілітації.
- •6. Види теплових процедур. Парафіно – озокерито лікування.
- •7. Кліматотерапія. Механотерапія. Працетерапія.
- •8.Водолікування. Лікування прісною і мінеральною водою. Покази і проти покази.
- •9. Ревматизм у дітей. Етіологія, клінічна картина. Засоби реабілітації.
- •14. Реабілітація хворих на інфаркт міокарда у лікарняний період.
- •15. Реабілітація хворих на інфаркт міокарда в санаторний та поліклінічний етапи реабілітації.
- •17. Реабілітаційні заходи для хворих з гіпертонічною хворобою.
- •19. Пневмонія. Етіологія, патогенез. Симптоми і перебіг захворювання.
- •20. Пневмонія. Фізична реабілітація хворих на пневмонію у лікарняний та після лікарняний періоди.
- •21. Реабілітація дітей з вродженою дисплазією кульшового суглобу.
- •22. Бронхіальна астма. Етіологія, патогенез, клінічна характеристика.
- •23. Фізична реабілітація хворих на бронхіальну астму в лікарняний і післялікарняний періоди.
- •25. Сколіоз. Реабілітація дітей при різних стадіях розвитку хвороби.
- •26. Ішемічна хвороба серця у осіб старшого і похилого віку. Етіологія, патогенез, особливості клінічного перебігу захворювання. Засоби фізичної реабілітації.
- •27. Недостатність кровообігу. Причини, ступені, клінічні прояви. Шляхи і засоби реабілітації.
- •28. Захворювання кишок. Загальна характеристика. Реабілітаційні заходи.
- •29. Фізичні фактори реабілітації після операцій на органах черевної порожнини.
- •30. Виразкова хвороба шлунка і 12-типалої кишки. Етіологія, патогенез, клінічна характеристика.
- •31. Цукровий діабет. Етіологія, патогенез, клінічна характеристика.
- •32. Цукровий діабет. Шляхи реабілітації. Комплекс спеціальних вправ.
- •33. Ожиріння. Засоби фізичної реабілітації при ожирінні. Комплекс спеціальних вправ.
- •35. Рани. Клінічна характеристика, шляхи реабілітації.
- •36. Остеохондроз хребта. Етіологія, патогенез, клінічні прояви і перебіг захворювання.
- •37. Опіки. Етіологія, патогенез, клінічна картина.
- •38. Артрози. Засоби реабілітації у лікарняний і після лікарняний періоди.
- •39. Опіки. Реабілітаційні заходи при опіках. Перелік спеціальних вправ.
- •40. Поняття про переломи. Клінічна характеристика. Принципи хірургічного лікування.
- •42. Методика проведення реабілітаційного масажу при переломах кіток нижньої кінцівки.
- •43.Дитячий церебральний параліч. Етіологія, клінічний перебіг захворювання.
- •47. Засоби фізичної реабілітації хворих на інсульт у після- лікарняний період.
- •48. Фізична реабілітація хворих на інсульт в ранньому відновлювальному періоді.
- •49. Постава. Порушення постави у сагітальній і фронтальній площинах.
- •51. Комплекс вправ для хворих на інсульт при розширеному ліжковому режимі у лікарняний період.
- •54. Комплекс спеціальних вправ для корекції постави. Вправи біля вертикальної площини.
- •55. Комплекс спеціальних вправ лікувальної гімнастики для дітей із сколіозом і-іі ступенів.
- •56. Лікувальна фізкультура та інші засоби фізичної реабілітації хворих на остеохондроз хребта.
- •58. Особливості методики лікувальної фізкультури при вагітності.
- •59.Особливості реабілітаційного масажу для хворих на бронхіальну астму.
- •60. Комплексна реабілітація хворих на виразкову хворобу 12-типалої кишки у лікарняний і після лікарняний періоди.
33. Ожиріння. Засоби фізичної реабілітації при ожирінні. Комплекс спеціальних вправ.
Ожиріння — надлишкове відкладення жирової тканини в організмі. Розрізняють екзогенну (аліментарну) і ендогенну (ендокринно-церебральну) форми ожиріння. Перша зумовлена зовнішніми причинами: переїданням, надмірним вживанням їжі, багатої вуглеводами і жирами, недостатньою фізичною рухливістю і пов'язаним з нею зменшенням енерговитрат. Ендогенне ожиріння є наслідком внутрішніх причин, які виникають в організмі хворого, — порушення гормональної функції щитовидної і статевих залоз, гіпофізу або регуляції жирового обміну ЦНС. В результаті названих причин в організмі замість нормальної кількості жиру, що дорівнює 10-15 % маси тіла, його відкладається значно більше.Залежно від надлишкової маси визначають 4 ступені ожиріння: 1 (легкій) — маса тіла перевищує фізіологічну норму на 15-29 %, 2 (середній) — на 30-49 %, 3 (тяжкий) — на 50-100 %, 4 (дуже тяжкий) — понад 100 %. Для визначення ступеня ожиріння найчастіше застосовують масо-зростовий індекс (індекс Кетле), який отримують від ділення маси тіла у грамах на зріст у сантиметрах. Цей індекс для чоловіків становить у межах 370-400 г і 325-375 г — для жінок. При ожирінні багато жиру відкладається не тільки в підшкірній основі у ділянках живота, грудей, таза, стегон, потилиці, шиї, а також у черевній і грудній порожнинах. Це утруднює рухи діафрагми, порушує дихання, примушує працювати серце з додатковим навантаженням. У хворих часто розвивається дистрофія міокарда, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, стенокардія, страждають інші органи та системи. Спостерігаються зміни в діяльності травної системи, печінки, з'являються хвороби суглобів, нервової системи, часто виникають діабет та подагра. У хворих знижується не тільки працездатність, а й можлива тривалість життя, яка прямо пропорційна ступеню їх ожиріння .
Ожиріння лікують комплексно, воно зводиться до збільшення обсягу фізичних навантажень та обмеження енергетичної цінності їжі, переважно за рахунок вуглеводів та жирів. У разі необхідності призначають гормональні препарати і медикаменти, що знижують апетит чи спрямовані на лікування супутніх захворювань. Хворі з ожирінням лікуються, переважно, у поліклініці і періодично у санаторіях. Осіб з яскраво вираженими патологічними змінами в серцево-судинній та інших системах та органах лікують у стаціонарі відповідно до клінічного перебігу захворювань і, природно, з урахуванням ожиріння. Велику питому вагу у комплексному лікуванні хворих мають засоби фізичної реабілітації.
Фізичну реабілітацію застосовують у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії, механотерапії, працетерапії.Лікувальну фізичну культуру призначають при ендогенній і екзогенній формах ожиріння. Протипоказана ЛФК при загостреннях супутніх захворювань, гіпертензійних та діенцефальних кризах.
Курс ЛФК поділяють на два періоди. У І період використовують ранкову гімнастику і лікувальну гімнастику, лікувальну ходьбу у повільному та середньому темпі.
У II період,в заняття з ЛФК включають різноманітні загальнорозвиваючі вправи, ходьбу до 10 км, біг, прогулянки, теренкур, ближній туризм, плавання, веслування, їзду на велосипеді, ходьбу на лижах, рухливі таспортивніігри. Лікувальний масаж. Застосовують загальний масаж, підводний душ-масаж, самомасаж.
Фізіотерапію. Призначають гідротерапевтичні процедури з поступовим зниженням і контрастними температурами води : обливання загальні і місцеві, обтирання, душ дощовий, голчастий, циркулярний, Шарко, шотландський, ванни контрастні, укутування загальні вологі. Показана бальнеотерапія: купання в басейнах з мінеральною водою, ванни сульфідні, вуглекислі, радонові, йодобромні, з температурою води, в основному, 34-36 °С, пиття мінеральної води. Механотерапію застосовують у вигляді занять на тренажерах для підвищення енерговитрат і зниження маси тіла; працетерапія.
34. Пієлонефрит. Етіологія, патогенез, клінічна характеристика. Шляхи і засоби реабілітації.