§ 7. Самозахист

-•а

Право на самозахист Самозахист - це захист самого себе від

небезпеки, нападу, ворожих дій; це захист

самого себе власними силами².

Самозахист - один із інстинктів людини, який покликаний убе­регти її життя від різних небезпек.

Термін «самозахист» ні в законодавстві, ні в правовій літературі тривалий час не використовувався.

У статті 444 ЦК 1963 р. встановлювалися наслідки дії особи «в стані необхідної оборони»: якщо не були перевищені її межі, то шкода, яка при цьому була завдана нею нападникові, не підлягала

відшкодуванню.

Мова йшла, головним чином, про чинення опору фізичному на­паду, тобто фактично про самозахист, який був дозволений, якщо не перевищував межі.

Але ким ця межа мала встановлюватися і де вона мала б закін­чуватися?

За статтею 445 ЦК 1963 p., не вважалося протиправною пове­дінкою заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності - коли для відвернення шкоди більшого розміру заподіювалася іншій особі шкода меншого розміру. У цій ситуації мова також могла вестися

про самозахист.

У Цивільному кодексі 1963 р. було чимало інших способів са­мозахисту, які в літературі одержали назву «оперативні санкції», «засоби оперативного реагування». Так, у разі прострочення вико­нання обов'язку боржником кредитор мав право відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес (стат­тя 213). Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, наймач мав право сам провести його, зарахувавши вартість ремон­ту в рахунок плати за користування (стаття 264). Подібних випад­ків у законах було чимало.

Див.: Пушкар Е. Г. Конституционное право на судебную защиту.— С. 68. " Словник української мови.- Т. IX.- К., 1978.- С. 37.

оаїнське цивільне право

Конституція України в частині 5 статті 55 надає кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це право було на­звано правом на самозахист, тобто правом захищатися самому, без сприяння спеціальних органів, службових (посадових) осіб.

Але це не означає, що самозахистові не властивий державний примус. Цей державний припис присутній, оскільки закон делегує право на його застосування самій особі, право якої порушене.

У Цивільному кодексі України самозахисту присвячена окре­ма стаття 19, зміст якої має важливе теоретичне і практичне зна­чення.

Мова йде, насамперед, про сформульоване у ній поняття само­захисту як застосування особою засобів протидії, які не забороне­ні законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Випадків, коли б закон прямо забороняв вчинення певної дії у відповідь на правопорушення, немає.

Кримінальний кодекс визнає кримінально караними велику кіль­кість активних дій, без огляду на те, з якою метою вони вчиняються. Умисне знищення майна іншої особи під впливом особистої образи з її боку чи для того, щоб «віддячитися» їй за неповернення боргу, як і викрадення чужого майна з метою власного збагачення чи з ме­тою компенсації завданих збитків,- ці деталі не матимуть правового значення при кваліфікації такої протиправної поведінки.

Тому можна зробити висновок: засобом протидії не може бу­ти те, що має ознаки злочину або адміністративного правопо­рушення.

Згідно зі статтею 36 КК, кримінальна відповідальність не на­стає, якщо особа діяла в межах необхідної оборони.

Пропозиція змінити ідеологію цієї норми не дала результату: про наслідки, як і раніше, має думати той, хто захищається, а не той, хто нападає.¹ Це призводитиме і надалі до того, що потерпі­лий, відбиваючись від нападу, повинен буде весь час міркувати, чи не засильно він захищається.

Мало би бути все навпаки: нападник мав би спонукатися до роздумів, чи не засильно йому буде дана відсіч.

Нападник має усвідомлювати, що сила страху, породжена його протиправною поведінкою, може бути набагато сильнішою від си­ли нападу і в результаті правомірність відсічі мала б оцінюватися саме з позиції сили страху, а не сили нападу.

' 3. Ромовська. Проект Кримінального кодексу очима цивіліста // Віс­ник Верховного Суду України, 1999.-№ 6.- С. 58.

526

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

Не може бути самозахистом дія, яка суперечить моральним засадам суспільства: втручання в особисте життя порушника права, звернення до ворожбитів з метою насилання бід на нього тощо.

У частині 2 статті 19 ЦК визначені критерії, за якими певна дія, яка не суперечить закону або моральним засадам суспільства, мо­же вважатися способом самозахисту, а саме:

1. відповідність до змісту порушеного права;

2. відповідність до дії, якою порушене право;

3. співмірність із наслідками порушення права.

У разі поширення неправдивої інформації особа має право письмо­во розіслати тим, кому вона повідомлена, свої спростування.

Якщо злочинець вирвав сумку з рук, до нього можуть бути за­стосовані такі ж фізичні дії. Якщо чоловік, щоби не допустити дружину в помешкання, на яке вона має право, поміняв замки, дружина має право вчинити таку ж дію у відповідь і вимагати від­шкодування моральної шкоди.

Якщо громадянин відгородив свою земельну ділянку, прихопи­вши частину земельної ділянки сусіда, останній має право перене­сти паркан на «законне» місце.

За допомогою самозахисту може бути здійснене оперативне відновлення порушеного права.

Надання особі права на самозахист сприяє виробленню почуття поваги до чужого права, є засобом стримування від зазіхання на чуже особисте чи матеріальне благо.

Суб'єкт права па самозахист

Право на самозахист належить, насампе­ред, тій особі, право якої порушене.

Як зазначено у частині 1 статті 19 ЦК,

самозахистом можуть бути захищені і права іншої особи, при цьо­му не має значення, ким вона доводиться захисникові.

За статтею 154 Сімейного кодексу України, батьки мають право на самозахист своєї дитини, а також повнолітніх дочки та сина. Таке право, згідно зі статтею 258 СК, мають баба і дід щодо внуків, а за статтею 262 СК - сестра, брат, мачуха, вітчим щодо малолітніх, не­працездатних, повнолітніх братів, сестер, пасинка, падчерки.

Способи самозахисту Способів самозахисту, безпосередньо за­кріплених у Цивільному кодексі, чимало.

Учасник повного товариства, який систематично не виконує обов'язків, покладених на нього товариством, або своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства, може бути виключе­ний з товариства (стаття 128).

Українське цивільне право

Кредитор, який правомірно володіє річчю боржника, має право притримати її у себе до виконання боржником свого грошового зобов'язання перед ним (стаття 594).

За статтею 612 ЦК, кредитор може відмовитися від простроче­ного виконання зобов'язання, яке втратило для нього інтерес.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона, відповідно до статті 615 ЦК, має право відмовитися від зобо­в'язання, якщо це передбачено договором або законом.

За статтею 672 ЦК, у разі порушення умови договору купівлі-продажу щодо асортименту товару, покупець має право або відмо­витися від усього товару, або прийняти лише ту частину, яка від­повідає умовам договору, і відмовитися від решти товару.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, як­що воно стало непридатним для постійного проживання в ньому (стаття 825 ЦК).

Якщо підрядник виконує роботу настільки повільно, що закін­чення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмо­витися від договору (стаття 849 ЦК).

Засоби самозахисту прийнято було ділити на фактичні та юри­дичні. Останніми вважалися ті, що ведуть до зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Але, як справедливо відзначив професор Ч. Азімов, такий поділ втратив сенс, оскільки за статтею 19 ЦК всі засоби самозахисту набувають правового змісту¹.

Окремими авторами до засобів самозахисту зачислено неустой­ку, поруку, нотаріальне посвідчення договору, укладення договору страхування². Однак достатніх підстав для цього немає, адже само­захист - це відсіч порушникові права, а не заходи запобігання мож­ливому порушенню в майбутньому³.

Немає, на мій погляд, достатніх підстав для того, щоби спосо­бом самозахисту вважати пред'явлення претензії⁴, адже направ­лення боржникові претензії ще не є захистом порушеного права кредитора.

Ч. Азімов. Здійснення самозахисту в цивільному праві // Вісник Ака­демії правових наук України, 2001, № 2 (25).- С. 141.

Свердлик Г. А., Страунинг 3. Л. Защита и самозащита гражданских прав.- М., 2002.- С. 40, 153, 198.

Олена Аитонюк. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів. «Підприємництво, господарство і право».- 2003, № 6.- С. 25.

Д. Д. Луспеник. Застосування новел ЦК і ЦПК України у судовій практиці.-X., 2005-С. 97.

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

З броя, інші засоби як ^Ar™^{a in} ormatosjura sinunt - зброю проти знаряддя самозахисту озброєного закон дозволяє.

А чи можна застосовувати зброю до того,

хто намагається без зброї проникнути в житло особи чи зазіхає на її життя? Відповідь має бути ствердною. Треба лише попередити про застосування зброї, якщо, звичайно, є для цього можливість.

У суспільстві має утверджуватися нова ідеологія: нападник має усвідомлювати, що до нього можуть бути застосовані різні засоби, в тому числі і зброя¹.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосу­вання спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивими та дратівної дії» дозволяє використовувати ці засоби для захисту від злочинних посягань на житло, на майно.

Самозахист Самоуправство - прояв особистої сваволі,

і самоуправство ^{коли особа діє на власний} Розсуд, всупе-

реч порядку вирішення певного питання, що встановлений законом або договором.

Для того, шоб добитися повернення боргу, К. прийшов у по­мешкання С, коли в ньому були лише діти, і взяв телевізор, а потім пояснив: «поверну телевізор, як тільки С. поверне борп.

У цій ситуації К. допустив самоуправство. За статтею 594 ЦК кредитор має право притримати ту річ, якою він заволодів закон­но. Річ, яка була забрана у боржника будь-яким способом без його волі, не може бути об'єктом притримання.

Поведінка К. є неправомірною, С. має право пред'явити до суду вимогу про повернення телевізора.

Л. проник у квартиру, у якій проживає його колишня дружи­на Д. і забрав свої речі, які, у зв'язку із заборгованістю за алі­ментами на дитину, Д. відмовилася повернути.

Дії Д. можна назвати самозахистом. Закон дозволяє їй притри­мати речі Л., оскільки вони були залишені Л. у помешканні, у яко­му вони раніше спільно проживали.

¹ Олена Антоиюк. Право учасників цивільних правовідносин на само­ захист. Автореф. ... канд. дис- Донецьк. 2004.- С. 10. »*,

Українське цивільне право

Дії Л. є самоуправством. Проникнення у помешкання, право на проживання у якому він втратив, є порушенням права Д. на недоторканність житла, у зв'язку з чим Д. має право на захист.

Задоволення особою свого інтересу за допомогою самоуправ­ства не можна вважати самозахистом.

Останнім часом набула поширення практика «відбиван­ня боргів», кримінальний «арбітраж», які жодного відношення до самозахисту не мають.

Самозахист і самосуд «Клеветницю пізви до суду. Сама зневагу

ти не мсти» - Іван Франко.

Самосудом є самочинна розправа над особою, яка вчинила певне правопорушення. Самосуд часто вчинявся групою осіб.

Літературні джерела подають непоодинокі приклади самосуду, особливо над злодіями¹.

Самосуд полягає у застосуванні до особи, яка вчинила правопо­рушення, засобів, насамперед, фізичного (тілесного) покарання. Однак самосуд може мати й інші прояви: спалення портрета кривд­ника навпроти його будинку, повішення опудала з маскою кривд­ника, прив'язування цього опудала до ганебного стовпа тощо.

Самосуд є протиправною поведінкою. Особа, яка вчинила самосуд над порушником своїх прав чи прав члена сім'ї, сама є правопорушником і суб'єктом відповідальності. Відповідальність того, хто вчинив самосуд, може не настати тоді, коли буде встанов­лено, що він діяв у стані сильного душевного хвилювання, викли­каного протиправною поведінкою потерпілого.

Метою самосуду є покарання правопорушника, а не віднов­лення порушеного права, тому самосуд не є способом самоза­хисту.

Самосуд відбувається іноді і в даний час, головним чином щодо особи, яка вчинила «наїзд» з важкими наслідками, чи під час так званих «кримінальних розборок».

' «...Піди за Михайлом і за Максимом та скажи, аби зараз прийшли, бо я злодія маю в руках. ... І кинулися на нього, як голодні вовки» (Ва­силь Стефаник. «Злодій»). «...Юрі поллялися сльози. ... Він знав, що го­ловних злодіїв стрижуть у селі, знав, що то великий сором, і тому нестя­мився від плачу» (Марко Черемшина. «Злодія зловили»). «Впіймали му­жики Якова, коли він хотів коней вивести... Всю ніч його били, а зранку він і дух спустив» (Олександр Купрін. «Олеся»).

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

Г лава 26 Позовна давність '