2. Повне товариство

Стаття 119. Поняття повного товариства

1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

1. Основними ознаками повного товариства є: наявність складеного капіталу, який поділений на частки; відсутність статуту та визнання установчим документом засновницького договору; ведення учасниками товариства справ від імені товариства; покладення на учасників товариства додаткової — субсидіарної солідарної відповідальності (див. коментар до ст. 124 ЦК). Сьогодні повні товариства не дуже поширені в Україні. Але існують випадки, коли законодавством встановлена обов'язковість здійснення певних видів діяльності лише повними товариствами. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво» ломбардні операції здійснюються тільки повними товариствами. Такі операції належать до фінансових.

Ломбард — це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг (постанова KM України «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами» від 20 листопада 2003 р. № 1800).

Особливістю повного товариства є те, що його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства.

Стаття 89 ГК встановлює, що учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Це стосується як юридичних, так і фізичних осіб. У зв'язку з цим фізичні особи, які не мають права здійснювати підприємницьку діяльність, не можуть бути і учасниками повного товариства.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність народних депутатів, а відповідно до ст. З Закону України «Про нотаріат» — приватних нотаріусів обмежується законом.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦК особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Тому вони мають право бути без обмеження акціонерами акціонерного товариства чи учасниками товариства з обмеженою відповідальністю

3. Необмежена відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього означає відповідальність учасників усім своїм майном за зобов'язаннями повного товариства, тому ЦК встановлює певні обмеження щодо учасників товариства: заборону бути учасником інших повних товариств, а також вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення останньої вимоги товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Особливістю найменування повного товариства є те, що воно повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або ім'я (найменування) одного кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство». При цьому не має значення, чи є учасниками фізичні чи юридичні особи. Тому можливе найменування повного товариства, в якому міститься найменування юридичної особи, наприклад «повне товариство «Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИТ» та Іванов».

У разі виключення, виходу чи вибуття учасника товариства, ім'я якого зазначено у найменуванні повного товариства, потрібно змінювати найменування повного товариства.

Стаття 120. Засновницький договір повного товариства

1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

1. Характерною ознакою повного та командитного товариств є те, що вони можуть створюватися, а повне товариство — і діяти лише на підставі засновницького договору. Стаття 120 ЦК вказує на необхідність підписання цього договору всіма учасниками. Стаття 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» встановлює, що підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. Тому засновницький договір повного товариства повинен бути укладений у нотаріальній формі.

2. Частина 2 ст. 120 ЦК встановлює вимоги до засновницького договору, вказуючи, що останній, крім тих відомостей, які вимагає стаття 88 ЦК (найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, визначення зобов'язання учасників створити товариство, порядок їхньої спільної діяльності щодо створення товариства, умов передання товариству майна учасників, мети створення товариства), повинен містити відомості про:

розмір і склад складеного капіталу товариства;

розмір і порядок зміни розміру частки кожного з учасників у складеному капіталі;

розмір, склад і терміни внесення учасниками своїх внесків для формування часток у складеному капіталі.

ЦК допускає також можливість змінювати в засновницькому договорі деякі положення, закріплені у Кодексі:

можливість прийняття рішення більшістю голосів учасників, а не за згодою всіх учасників (ч. 1 ст. 121);

надання права учасникам мати не рівну кількість голосів (ч. 2 ст. 121);

встановлення в договорі можливості ведення справ учасниками спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам (ч. 1 ч. 122);

змінювати порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків не пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі (ч. 1 ст. 123) та деякі інші.

Стаття 121. Управління повним товариством

1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

1. Особливістю управління повного товариства є те, що у ньому відсутні спеціально створені органи управління (спостережна рада, правління тощо). Така конструкція управління товариством викликана тим, що його учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства і тому повинні брати активну участь в його управлінні.

Посилання у ч. 1 ст. 121 ЦК на те, що рішення приймаються учасниками за взаємною згодою, дає підставу для висновку, що у повному товаристві не обов'язково потрібно скликати загальні збори учасників товариства, головне щоб їх воля щодо вирішення того чи іншого питання була виражена у порядку, встановленому засновницьким договором. Але для попередження конфліктів більш правильним є вираження волі учасників у письмові формі. Водночас ст. 121 ЦК допускає закріплення у засновницькому договорі можливості прийняття рішення більшістю голосів учасників повного товариства.

2. На відміну від акціонерного товариства і товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, ЦК закріплює правило, що кожен з учасників товариства має один голос. Це випливає із положення ч. 1 ст. 121 ЦК, яка встановлює, що всі питання в товаристві вирішуються за взаємною згодою.

Якщо засновницьким договором буде встановлено, що рішення можуть прийматися і більшістю голосів, у статуті можна закріпити положення щодо нерівної кількості голосів, наприклад пропорційно частці у складеному капіталі.

3. Покладення на учасника повного товариства повної відповідальності дало підставу для закріплення у ч. З ст. 121 ЦК положення щодо того, що учасник має право знати про стан справ товариства та впливати на нього навіть у тому випадку, коли він не здійснює ведення справ, і вимагати в судовому порядку припинення повноважень тих учасників, які неналежним чином ведуть справи товариства. Таке право є безумовним. І навіть якщо сам учасник повного товариства відмовиться від цього права, наприклад у засновницькому договорі, він все одно буде мати право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства (договорами, банківськими документами, балансами, звітами тощо).

Стаття 122. Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

1. Якщо ст. 121 ЦК встановлює порядок управління, тобто вирішення питань, які визначають порядок внутрішньої діяльності повного товариства, то ведення справ товариства встановлює порядок представництва товариства як юридичної особи. Застосування поняття «ведення справ товариства» спричинене тим, що у повному товаристві відсутні виконавчі органи (колегіальні, одноособові).

Стаття 122 ЦК передбачає три варіанти ведення справ повного товариства:

кожним учасником повного товариства;

спільно усіма учасниками за згодою всіх учасників, якщо це передбачено засновницьким договором;

окремими учасниками, якщо це передбачено засновницьким договором.

Ведення спільно справ учасниками товариства не означає, що всі вони повинні, наприклад, укладати договір, оскільки ч. 1 ст. 122 ЦК встановлює, що таке ведення справ провадиться за згодою інших учасників товариства, а не спільно усіма учасниками товариства. У такому випадку учаснику, який вчиняє дії за згодою інших учасників, не потрібна від останніх довіреність. Але якщо ведення справ доручене окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства лише за наявності довіреності, виданої іншими учасниками. При цьому, як у першому, так і другому випадку у відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства. Тому для попередження спорів при укладенні учасниками право-чинів від імені повного товариства потрібно чітко зазначати, що третя особа ознайомлена із засновницьким договором повного товариства.

2. На практиці трапляються випадки, коли учасник повного товариства діятиме від імені товариства без відповідних повноважень, зокрема коли він не зміг отримати згоди інших учасників (якщо ведення справ провадиться всіма учасниками спільно) чи коли учасник не має довіреності на ведення справ від інших учасників (коли ведення справ доручене окремим учасникам), але надалі його дії не будуть схвалені іншими учасниками. Проте якщо учасник, який діяв без встановлених засновницьким договором повноважень та без відповідної довіреності, доведе, що товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує витрати, що були пов'язані зі здійсненням певних пра-вочинів, він має право вимагати відшкодування цих витрат.

3. За загальним правилом справи у повному товаристві ведуться кожним його учасником. Це правило може змінити засновницький договір. Тому якщо учасники, які не беруть участь у веденні справ товариства, будуть вважати, що учасники товариства, які ведуть його справи, грубо порушують свої обов'язки чи не здатні до розумного ведення справ, вони мають право звернутися до суду з позовом про внесення змін до засновницького договору. Такий позов може бути пред'явлений, якщо інші учасники повного товариства відмовилися від внесення відповідних змін. Відповідачами у такій справі будуть всі інші учасники повного товариства, які підписали договір і заперечують проти внесення до нього змін.

Засновницький договір буде вважатися зміненим з моменту набуття чинності судовим рішенням про це. Але для третіх осіб зміни договору набувають сили з моменту державної реєстрації цих змін (див. коментар до ст. 89 ЦК).

Стаття 123. Розподіл прибутку та збитків повного товариства

1. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

1. Прибуток та збитки повного товариства, як правило, розподіляються між учасниками товариства пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо домовленістю між ними не встановлено інше. Посилання у ч. 1 ст. 121 ЦК на домовленість між учасниками вказує на неможливість вирішення цього питання більшістю голосів учасників.

Водночас засновницьким договором може встановлюватись інший порядок розподілу прибутків та збитків, наприклад у рівних частинах між усіма учасниками. Можливі варіанти, коли учасникам, яким доручено ведення справ товариства відповідно до засновницького договору та довіреності, надане право отримувати половину прибутку товариства, незважаючи на те, що вони мають лише частки у складеному капіталі товариства, чи навпаки, нести більший розмір збитків, ніж їх частка у складеному капіталі.

2. Надання права змінювати порядок розподілу прибутків та збитків не означає, що засновницьким договором учасники повністю можуть позбавлятися права отримувати прибутки чи нести збитки товариства. Тому у засновницькому договорі, як загальне правило щодо розподілу прибутку та збитків, обов'язково потрібно зазначити для кожного учасника розмір прибутку, який він має право отримувати, та збитків, які він повинен нести. Якщо засновницький договір буде позбавляти права отримувати прибуток чи звільняти від несення збитків якогось учасника повного товариства, такий договір може бути визнаний недійсним у цій частині, і тоді діятиме загальне правило щодо розподілу прибутків та збитків між учасниками товариства пропорційно частці у складеному капіталі.

Стаття 124. Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями

1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

1. Відмінністю ЦК та Закону України «Про господарські товариства» щодо регулювання відповідальності учасника повного товариства є те, що ст. 74 Закону встановлене виникнення такої відповідальності тільки при ліквідації товариства. Стаття 124 ЦК не встановлює такого обмеження. Тому учасники повного товариства можуть нести майнову відповідальність за зобов'язання товариства у будь-який час, включаючи і процес ліквідації товариства. Учасник товариства відповідає не за всіма зобов'язаннями, а лише за грошовими. Так, наприклад, на учасника повного товариства не можна покласти обов'язок виконання певних послуг чи робіт, передачі майна. Він лише зобов'язаний погасити грошовий борг перед кредитором.

Учасники повного товариства відповідають за зобов'язаннями товариства солідарно, тобто це надає кредиторам право пред'являти вимогу як до всіх учасників спільно, так і до будь-якого учасника окремо, при цьому як повністю, так і в частині боргу (див. коментар до статей 543, 544 ЦК).

Відповідальність учасників за борги товариства є субсидіарною, тобто до пред'явлення вимог до учасника кредитор повинен пред'являти вимоги до самого товариства (див. коментар до ст. 619 ЦК).

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Тому особа, яка придбала частку у повному товаристві, буде відповідати навіть за тими боргами товариства, які виникли до придбання нею частки.

3. Учасник повного товариства несе відповідальність також у тому випадку, коли він вибув з товариства, але якщо ці зобов'язання виникли до вибуття з товариства. Тому потрібно чітко визначити дату вибуття учасника товариства. Вимоги до колишнього учасника можуть бути пред'явлені лише протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який виконав вимоги кредитора, набуває статус кредитора і має право пред'являти до інших учасників регресні вимоги, пропорційно їхнім часткам у складеному капіталі повного товариства.

Норми про відповідальність учасників повного товариства є імперативними і не можуть бути змінені ні засновницьким договором, ні згодою учасників товариства.

Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства

1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2) виключенням із складу учасників;

З) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором.

1. Участь учасника у повному товаристві припиняється у разі: добровільного виходу з товариства (див. коментар до ст. 126 ЦК); виключення з товариства (див. коментар до ст. 128 ЦК); вибуття із складу товариства (див. коментар до ст. 129 ЦК).

Стаття 125 ЦК регулює лише відносини, які пов'язані зі зменшенням кількості учасників повного товариства. Виділення такої статті зумовлене тим, що за загальним правилом такі зміни ведуть до ліквідації товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором (див. коментар до ст. 132 ЦК).

Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов'язані не лише зі зменшенням кількості учасників, а й у випадку передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі іншому учаснику або третій особі (ст. 127 ЦК) чи вступу у товариство спадкоємців. Але такі зміни не ведуть до ліквідації товариства, оскільки кількість учасників не зменшується.

2. Порядок та особливості виходу, виключення і вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються ЦК (див. коментар до ч. 1 ст. 125), іншими законами та засновницьким договором, в якому, наприклад, можуть бути встановлені випадки виключення учасника із товариства.

Стаття 126. Вихід з повного товариства

1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

1. Вихід з повного товариства є підставою для припинення участі в повному товаристві і здійснюється у добровільному порядку. Реалізація права виходу з учасників товариства залежить від того, на який строк створено товариство. Якщо товариство створюється на певний строк і це зазначено у засновницькому договорі, учасник може вийти із товариства, якщо на це є поважні причини (наприклад переїзд до іншої країни на постійне місце проживання, хвороба тощо). У разі виникнення між учасниками спору щодо поважності причин виходу такий спір може бути вирішений судом.

Учасник товариства, створеного на невизначений строк, реалізує своє право виходу без будь-яких обмежень щодо причин виходу. Підставою для такого виходу є заява учасника. Хоча ЦК не зазначає форму цієї заяви, на підставі вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» треба враховувати, що вихід із товариства веде до внесення змін до засновницького договору, у разі виходу потрібно надати копію рішення про вихід юридичної особи зі складу учасників, завірену в установленому порядку, або нотаріально посвідчену копію заяви фізичної особи про вихід зі складу учасників.

Обов'язковою вимогою ст. 126 ЦК є визначення моменту виходу учасника, оскільки це можливе не раніше трьох місяців після подачі заяви. ЦК не допускає можливості зменшення цього строку засновницьким договором. Якщо у заяві фізичної особи чи рішенні юридичної особи не буде зазначено строк виходу, учасник зможе вийти із товариства не раніше трьох місяців після подачі документів про вихід. Тому і реєстрація змін до засновницького договору може провадитися тільки після спливу цього строку.

Заява фізичної особи чи рішення юридичної особи — учасника про вихід може подаватись одному з учасників повного товариства.

2. Незалежно від того, створено товариство на визначений чи невизначений строк, відмова від виходу із товариства учасником, наприклад шляхом зазначення про це у засновницькому договорі, є нікчемною.

У разі виходу учасник має права, передбачені ст. 130 ЦК, але він може і нести обов'язки відповідно до ст. 124 ЦК.

У разі виходу учасника повне товариство підлягає ліквідації відповідно до ст. 132 ЦК, якщо інше не встановлено засновницьким договором чи домовленістю між учасниками, які залишилися.

Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства

1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

2. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов'язаннями товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу.

3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в повному товаристві припиняється і для нього настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.

1. Передання частки (її частини) пов'язане з її відчуженням, тобто зміною власника. Таке відчуження може провадитися на підставі будь-яких цивільних договорів (купівлі-продажу, міни, дарування). Частка (її частина) може бути передана у зв'язку з внесенням її до статутного капіталу іншого господарського товариства.

Відчуження частки провадиться тільки за згодою інших учасників, тобто кожен учасник повинен дати свою згоду на таке відчуження. Для запобігання спорів щодо висловлення учасниками своєї думки про передання частки потрібно, щоб їх рішення було виражене у письмовій формі.

Учасник має право передати свою частку (її частину) в складеному капіталі товариства іншому учаснику або третій особі, але у будь-якому випадку на це потрібна згода всіх учасників.

2. Передання частки як учаснику повного товариства, так і іншій особі тягне за собою внесення змін до засновницького договору, оскільки у засновницькому договорі потрібно, відповідно до ст. 120 ЦК, зазначати розмір частки кожного учасника.

3. При передачі частки новий учасник стає відповідальним за всіма зобов'язаннями товариства незалежно від того, коли вони настали — до чи після його вступу в товариство (див. ч. 2 ст. 124 ЦК), а учасник, який вибув, відповідає за зобов'язаннями товариства, які виникли до його вибуття (див. ч. З ст. 124 ЦК).

Стаття 128. Виключення зі складу учасників повного товариства

1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

1. Виключення зі складу учасників товариства є примусовим припиненням його участі в товаристві, оскільки не залежить від його волі, і це веде до змін у складі учасників товариства (див. коментар до ст. 125 ЦК).

Порядок виключення із товариства встановлюється засновницьким договором. Йдеться про спеціальне врегулювання вирішення такого питання в засновницькому договорі, яке не може бути вирішено як будь-які інші питання відповідно до ст. 121 ЦК.

Учасник може бути виключений із товариства лише у випадку, коли він не виконує або неналежним чином виконує свої обов'язки, покладені на нього товариством (засновницьким договором, рішеннями, прийнятими учасниками відповідно до ст. 121 ЦК).

Виключення учасника товариства тягне обов'язкове внесення змін до засновницького договору та їх державну реєстрацію. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» для реєстрації змін потрібне подання рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення учасника зі складу засновників учасників юридичної особи.

Розрахунки з учасником провадяться відповідно до ст. 130 ЦК, а саме: при виключенні з повного товариства учаснику виплачується вартість частки, яка пропорційна частці у складеному капіталі, якщо інше не встановлено договором.

Виключення учасника із товариства є підставою для його ліквідації, якщо інше не встановлено засновницьким договором чи домовленістю між учасниками, які залишилися.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду. У такому разі відповідачами будуть інші учасники, а не товариство.

Стаття 129. Вибуття з повного товариства

1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоємців;

2) ліквідації юридичної особи — учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи — учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

1. Вибуття з товариства є підставою для припинення участі в ньому учасника незалежно від його волі (смерті фізичної особи чи оголошення її померлою, ліквідації юридичної особи, визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, примусової реорганізації чи звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства). Підстави, які встановлює ст. 129 цього Кодексу щодо вибуття із товариства, роблять неможливим виявлення учасником товариства своєї волі.

Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув, приймається відповідно до ст. 121 ЦК. При вибутті із товариства до засновницького договору повинні бути внесені відповідні зміни, пов'язані з вибуттям учасника.

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду (спадкоємцями, юридичною особою, яка була реорганізована у примусовому порядку, та ін.).

3. Вибуття із учасників повного товариства у зв'язку з ліквідацією учасника або звернення стягнення на майно товариства пропорційно частці у складеному капіталі є підставою для ліквідації товариства відповідно до ст. 132 ЦК, якщо інше не встановлено засновницьким договором чи домовленістю між учасниками, які залишилися.

Стаття 130. Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства

1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства — фізичної особи або правонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здійснюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

1. Незалежно від причин припинення участі в товаристві (вихід, виключення, вибуття, крім передачі частки та смерті учасника) учаснику товариства виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі товариства. Але засновницьким договором може встановлюватись інший порядок виплати вартості частки учасника товариства.

2. Вступ спадкоємців померлого учасника повного товариства, а також правонаступника юридичної особи (у випадку її реорганізації) є їх правом, а не обов'язком. Тому вони мають право відмовитися від вступу в повне товариство, а розрахунки з ними провадяться у такому самому порядку, як і з учасниками товариства, які вибули, виключені або вийшли з товариства.

3. Порядок визначення вартості частки учасника (спадкоємця, правонаступника) в складеному капіталі товариства встановлюється засновницьким договором. Вартість частки у майні може визначатися залежно від розміру чистих активів товариства, всього майна, майна товариства, за винятком його боргів, а також в іншому порядку.

Строк виплати частки встановлюється засновницьким договором. У разі невиплати частки у визначений строк учасник товариства може у судовому порядку вимагати її виплати.

Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному капіталі

1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

2. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

1. У господарських товариствах, крім акціонерного товариства, може бути здійснено звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному (статутному) капіталі за власними боргами учасника. Таке звернення провадиться у випадку, коли недостатньо іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

Кредитори мають право вимагати від повного товариства виділення частки майна товариства, яка відповідає частці боржника у складеному капіталі. Кредитори не мають права набути право власності на частку і ставати учасниками

повного товариства.

2. Відповідно до ст. 130 ЦК у разі виходу, виключення чи вибуття учасника засновницьким договором може бути встановлений інший порядок виплати вартості частини майна товариства, ніж пропорційно частці у складеному капіталі. Засновницьким договором не може змінюватися порядок виплати кредиторам, встановлений ЦК. Тому їм виплачується частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника із товариства.

Момент вибуття учасника із товариства повинен визначатися рішенням про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, відповідно до ч. 1 ст. 129 ЦК.

У разі звернення кредиторами одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційно його частці у складеному капіталі, товариство відповідно до вимог ст. 132 ЦК підлягає ліквідації, якщо інше не встановлено засновницьким договором чи домовленістю між учасниками, які залишаються. У разі вибуття учасника із товариства у зв'язку з виходом частина майна, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі. У випадку продовження діяльності товариства необхідно внести зміни до засновницького договору.

Стаття 132. Ліквідація повного товариства

1. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи — учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

1. Повне товариство, як і будь-яка юридична особа, ліквідується відповідно до ст. 110 ЦК. Стаття 132 ЦК встановлює додаткові підстави для ліквідації товариства.

ЦК не надає можливості створення та існування повного товариства з одним учасником. Тому якщо в повному товаристві залишився лише один учасник, воно повинно бути ліквідоване чи перетворене на інше господарське товариство (товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю, акціонерне товариство). Для такого перетворення потрібно, щоб розмір складеного капіталу був не менший за мінімальний розмір статутного капіталу зазначених товариств, встановлений законодавством. Якщо єдиний учасник не перетворить це повне товариство на інше господарське товариство протягом шести місяців з моменту, коли він став його єдиним учасником, воно може бути ліквідоване на підставі рішення суду.

2. Спеціальними підставами для ліквідації повного товариства також є вихід учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерть учасника товариства, ліквідація юридичної особи — учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі. Це загальне правило може бути змінене засновницьким договором або домовленістю між учасниками.

Вирішення питання про можливість продовження діяльності повного товариства, якщо про це не зазначено в засновницькому договорі, можливе, якщо всі учасники товариства дали на це згоду. Таке питання не може вирішуватися більшістю голосів учасників товариства.

КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 133. Основні положення про командитне товариство

1. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

2. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

3. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом.

1. Командитне товариство — це товариство, що складається з учасників, правовий статус яких відповідає статусу учасників повного товариства, а також вкладників, які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Повні учасники несуть відповідальність відповідно до ст. 124 ЦК.

Обмеження відповідальності вкладників водночас позбавляє їх права участі в товаристві (див. коментар до ст. 136 ЦК).

2. У найменуванні командитного товариства, відповідно до вимог коментованої статті, обов'язково повинні бути зазначені слова «командитне товариство», а також міститись імена (найменування) всіх повних учасників, наприклад, «Командитне товариство» Стеценко і Шутов», чи може бути зазначене ім'я одного повного учасника і додані слова «і компанія», наприклад, «Командитне товариство «Стеценко і компанія». Зазначена конструкція є однаковою із повними товариствами.

3. У зв'язку з тим, що за правовою природою командитне товариство має багато спільних ознак з повним товариством, ЦК закріплює правило щодо застосування до нього норм, які регулюють правове положення повного товариства, якщо інше не встановлено кодексом чи законом. Так, на відміну від повного товариства, де його учасниками можуть бути не менш як дві особи, у командитному товаристві допускається можливість існування одного повного учасника. Установчим документом такого товариства є меморандум (одноособова заява).

Стаття 134. Засновницький договір командитного товариства

1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.

2. Засновницький договір командитного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

3. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства.

1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який укладають всі повні учасники товариства. Вкладники не можуть укладати та бути стороною засновницького договору.

2. Стаття 134 ЦК встановлює, що засновницький договір, крім відомостей зазначених у ст. 88 ЦК, повинен містити: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адресу, порядок вступу до товариства та виходу з нього, розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Такі самі відомості повинна містити заява (меморандум), якщо у командитному товаристві є один учасник.

Засновницький договір укладають тільки повні учасники, а заяву та меморандум підписує один повний учасник товариства.

3. На відміну від повного, командитне товариство може створюватись і діяти з одним учасником. У випадку створення одним повним учасником таке товариство діє на підставі одноособової заяви (меморандуму), а якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, таке товариство діє на підставі одноособової заяви, підписаної повним учасником.

Стаття 135. Учасники командитного товариства

1. Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасників повного товариства.

2. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.

Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

3. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.

Стаття 136

На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом.

1. Стаття 135 ЦК визначає правовий статус повних учасників товариства. Тому щодо них застосовуються такі положення учасників повного товариства:

права управління (ст. 121);

щодо ведення справ товариства (ст. 122);

щодо розподілу прибутків та збитків товариства (ст. 123);

щодо відповідальності учасників товариства за його зобов'язаннями (ст. 124);

щодо змін у складі учасників товариства (ст. 125);

щодо припинення участі в товаристві (статті 126, 127, 128,129).

Частина 7 ст. 80 ГК встановлює, що повні учасники командитного товариства повинні бути зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

2. Оскільки повний учасник несе повну відповідальність, йому заборонено брати участь в іншому командитному або повному товаристві як повний учасник, а також бути вкладником у командитному товаристві, де він є повним учасником. Але повний учасник має право бути акціонером, учасником товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, вкладником іншого товариства.

3. На відміну від повного товариства, ЦК регулює порядок оплати вкладів до складеного капіталу командитного товариства, а також встановлює процентне обмеження сукупного розміру вкладників командитного товариства.

ЦК покладає обов'язок оплати вкладів у складеному капіталі до моменту державної реєстрації командитного товариства тільки для вкладників. Цей розмір встановлюється законом. На сьогодні не існує такого законодавчого акта, тому створення командитного товариства буде проблематичним до його прийняття чи врегулювання цього питання у Законі України «Про господарські товариства». ЦК лише вимагає, щоб сукупний розмір вкладів вкладників не перевищував п'ятдесяти відсотків складеного капіталу командитного товариства

Стаття 136. Управління командитним товариством

1. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства.

2. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

1. ЦК встановлює однакові правила щодо порядку управління повними та командитними товариствами (див. коментар до ст. 121 ЦК). Проте слід зазначити, що ЦК регулює не тільки порядок управління (ст. 121), а і ведення справ (ст. 122) повного товариства. Проте ст. 136 ЦК вказує лише на управління товариства, але у даному випадку поняття управління слід розуміти і як ведення справ учасниками.

2. Вкладники не мають права управляти товариством і заперечувати проти дій повних учасників. Право управління мають лише повні учасники. Вкладники мають право діяти від імені товариства лише на підставі довіреності. Таку довіреність має право видавати кожен повний учасник, якщо засновницьким договором не встановлено інше щодо можливості ведення справ учасниками спільно чи окремими учасниками. У такому випадку довіреність вкладнику мають право підписувати останні.

Стаття 137. Права та обов'язки вкладника командитного товариства

1. Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві.

2. Вкладник командитного товариства має право:

1) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

2) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень статті 147 цього Кодексу.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

6) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

1. Стаття 137 ЦК визначає основні права та обов'язки вкладника. Головним обов'язком вкладника є оплата вкладу, причому на момент створення він повинен внести вклад у розмірі, встановленому законодавством (див. коментар до ст. 135 ЦК).

Оскільки вкладник не підписує установчі документи командитного товариства, то єдиним документом, який підтверджує його участь у товаристві, є свідоцтво про участь у командитному товаристві. Законодавством не встановлені вимоги до цього свідоцтва, тому воно видається у довільній формі, яку обрали повні учасники.

2. Вкладники мають як майнові, так і немайнові права, які встановлюються ЦК, а також установчими документами командитного товариства. До немайнових можна віднести право вкладника:

діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства.

До майнових прав вкладника належать:

одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК;

вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Майнові права вкладників не залежать від повної чи неповної оплати ними вкладів. Відповідно до положень ст. 147 ЦК вкладники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Коли бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

Майнові права вкладника пов'язані як з часткою, так і з вкладом. Так, вкладник має право вимагати виплати йому вкладу у зв'язку з виходом із товариства та ліквідацією товариства. Водночас об'єктом права власності вкладника є частка у складеному капіталі, яку він має право передавати іншому вкладнику або третій особі, а також одержувати прибуток відповідно до його частки у складеному капіталі товариства.

3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника, але їх не можна наділяти правами на управління командитним товариством.

Стаття 138. Відповідальність вкладника командитного товариства

1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.

Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.

2. Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

1. Ведення справ у командитному товаристві здійснюється повними учасниками, але відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦК вкладники мають право діяти від імені товариства лише за довіреністю. Частина 1 ст. 138 ЦК регулює відносини, які виникають між командитним товариством та вкладником, у випадку коли він діє без довіреності. У даному випадку ст. 138 ЦК встановлює однакові наслідки, як і ст. 241 ЦК, щодо відносин, які виникають при вчиненні представником правочинів з перевищенням повноважень, а саме — необхідність схвалення товариством правочину, здійсненого вкладником для того, щоб товариство стало його учасником. Схвалення товариством дій вкладника повинно здійснюватися відповідно до ст. 121 ЦК (управління повним товариством). Схваленням може вважатися також прийняття правочину до виконання товариством (ч. 1 ст. 241 ЦК). Якщо товариство не схвалило дії вкладника, то правочин, вчинений вкладником, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов'язки тільки у вкладника, а не у товариства. Тому вкладник несе відповідальність за його вчинення.

2. Стаття 133 ЦК встановлює, що вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства у межах сум зроблених ними вкладів. Отже, при визначенні відповідальності вкладника товариства у засновницькому договорі неможливо покладати на вкладника відповідальність за ризик збитків товариства у розмірі невнесеного вкладу. У засновницькому договорі можливе встановлення відповідальності вкладника за невнесення вкладу, наприклад, у вигляді неустойки (штрафу, пені) відповідно до ст. 549 ЦК.

ЦК не встановлює можливості виключення вкладника командитного товариства.

Стаття 139. Ліквідація командитного товариства

1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.

Командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.

2. У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

1. Однією з основних характерних ознак командитного товариства є наявність у ньому вкладників, причому кількість учасників та вкладників не має значення. Командитне товариство може складатися лише з одного повного учасника та вкладника. Тому у разі вибуття усіх вкладників командитне товариство повинно припинити свою діяльність шляхом ліквідації чи перетворення у повне товариство. ЦК не допускає можливості перетворення командитного товариства на інше господарське товариство. На практиці можуть виникнути труднощі щодо можливості перетворення командитного товариства на повне товариство, коли учасником командитного товариства є одна особа, оскільки повне товариство не може мати менше двох учасників і діє тільки на підставі засновницького договору.

Тому якщо у командитному товаристві залишається один повний учасник, таке товариство не може бути перетворене на інше господарське товариство, а повинно бути ліквідоване.

Командитне товариство ліквідується також у разі виходу учасника з товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи — учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором (меморандумом, заявою) товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються (ст. 132 ЦК).

2. Вкладники та повні учасники не є кредиторами товариства, тому вони не включаються в жодну з черг, встановлених ст. 112 ЦК. Але вкладники мають переважне право перед повними учасниками на задоволення своїх майнових вимог. Якщо коштів товариства не буде достатньо після продажу всього майна командитного товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів, наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.