Глава 6 опіка та піклування

Стаття 55. Завдання опіки та піклування

1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Інститут опіки і піклування пов'язаний із здійсненням моральної і матеріальної турботи про дітей, а також захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не в змозі самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, піклуватися про себе. Завданнями опіки та піклування також є забезпечення виховання дітей.

Право на опіку або піклування мають малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 292 ЦК).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Підопічна особа — особа, над якою встановлюється опіка або піклування.

Слід розрізняти опіку і піклування над дітьми і опіку і піклування над дорослими людьми, оскільки функції опіки та піклування в цих випадках різні. Відповідно розрізняється й правове регулювання відносин опіки і піклування за новим цивільним і сімейним законодавством: права і обов'язки опікунів та піклувальників, встановлені з метою виховання переданих під опіку (піклування) малолітніх (неповнолітніх) дітей, визначаються сімейним законодавством, права і обов'язки опікунів і піклувальників щодо набуття, здійснення і виконання цивільних прав і обов'язків в інтересах інших громадян урегульовані цивільним законодавством.

Цивільне, сімейне і цивільно-процесуальне законодавство розглядають опікунів та піклувальників нарівні з батьками (усиновлювачами) як представників малолітніх і неповнолітніх дітей, недієздатних і обмежено дієздатних громадян (статті 31, 32, 36, 37, 39-41, 292 ЦК, глава 19 СК, статті 101, 111 ЦПК).

Значна частина чинних нормативних актів визначає певні повноваження опікунів для осіб, які не досягли 15 років, і піклувальників для осіб віком від 15 до 18 років. Це обумовлено тим, що на сьогодні ще не завершений процес приведення нормативно-правових актів України у відповідність з чинним ЦК.

Стаття 56. Орган опіки та піклування

1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР серед повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення названо вирішення в установленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (див. «Правила опіки та піклування», затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88).

Правову основу діяльності органів опіки та піклування складають Конституція України, ЦК, СК, закони України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП, «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІП, «Правила опіки та піклування», інші нормативно-правові акти.

Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації:

вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);

здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування);

розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним із них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами;

вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);

розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);

вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла;

вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;

оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка;

охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;

провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад.

Рішення органів опіки та піклування про призначення або звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування є обов'язковими для всіх органів, організацій і громадян, а у випадку незгоди можуть бути оскаржені зацікавленими особами чи опротестовані прокурором у встановленому законом порядку.

Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування

1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

Установи та особи, яким стане відомо про осіб, які потребують опіки (піклування), дітей, які залишилися без піклування батьків, повинні негайно повідомити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням таких осіб.

Такими особами та установами є: близькі родичі та інші особи; житлово-експлуатаційні контори, будинко-управління, власники чи орендатори житлових будинків; органи освіти та керівники навчально-виховних закладів; органи в справах сім'ї та молоді; служби в справах неповнолітніх; органи внутрішніх справ; органи соціального захисту населення; органи РАЦСу; нотаріальні контори; судові органи; лікувально-профілактичні установи психіатричного профілю; інші організації й установи.

При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх (підпункти 2.5, 2.6 «Правил опіки та піклування»).

Порядок тимчасового влаштування дітей до дитячого або лікувального закладу в процесі виконання судового рішення встановлюється ст. 354 ЦПК та ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження».

З метою поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального та духовного розвитку Указом Президента України було затверджено ряд заходів, зокрема було передбачено: створити банк даних щодо дітей, які перебувають у надзвичайно складних умовах, розробити систему інформації про сім'ї потенціальних усиновителів, опікунів і піклувальників, сприяти створенню громадських опікунських рад при будинках дитини, дитячих будинках, дитячих будинках сімейного типу, загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, і загальноосвітніх школах-інтернатах (класах) для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку, в яких виховуються діти-сироти (див. Указ Президента України «Про затвердження Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» від 17 жовтня 1997 р. № 1153/97). Певні вимоги щодо обліку дітей, які залишилися без батьківського піклування, встановлюються ст. 214 СК.

Хоча закон покладає обов'язок щодо інформування органу опіки та піклування про дітей, які потребують опіки або піклування, на необмежене коло осіб, відповідальність за порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, покладається на посадових осіб (ст. 1842 КпАП).

Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років і яка залишилася без батьківського піклування (ст. 243 СК).

Фізична особа має правовий статус дитини до досягнення нею повноліття (18 років).

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років (ст. 31 ЦК, ст. 6 СК). Така особа має часткову цивільну дієздатність. Відсутню дієздатність підопічного покликаний поповнити опікун. Однак певні функції опікуна можуть виконувати не позбавлені батьківських прав батьки (усиновлювачі) малолітніх дітей.

Опіка над малолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіку може бути встановлено і при житті батьків малолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені батьки батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І-ІІ групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовилися від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством (див. «Правила опіки та піклування»).

Обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи встановлено в ст. 31 ЦК, відповідно до якої вона може самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності встановлено в ст. 221 ЦК. Так, правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Водночас на вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те повноваження, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (див. статті 177, 178 та ін. СК).

Недієздатною за рішенням суду визнається фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється статтями 254-260 ЦПК.

Метою встановлення опіки над недієздатною особою є захист майнових і особистих немайнових прав останньої.

Моментом визнання фізичної особи недієздатною є момент набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне певні правові наслідки: 1) над такою особою встановлюється опіка; 2) вона не має права вчиняти будь-якого правочину, всі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в ЇЇ інтересах вчиняє опікун; 3) опікун несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

У разі вчинення недієздатною фізичною особою правочину без згоди на це опікуна цей правочин є нікчемним (див. ст. 226 ЦК).

На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Певні заходи щодо охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, встановлюються цим Кодексом та законами, зокрема це стосується заходів медичного характеру. Так, згідно зі ст. 285 ЦК опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (ВВР. - 1993. - № 4. -Ст. 19) на медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики та лікування) необхідною є згода інформованого пацієнта або його законного представника (якими, зокрема, є опікуни і піклувальники відповідно до ст. 242 ЦК, хоча в науковій літературі це питання є спірним, оскільки опікуни та піклувальники призначаються не законодавчим, а адміністративним актом).

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (ст. 284 ЦК, ст. 43 Закону). Якщо законний представник пацієнта не дає згоду на певне медичне втручання і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування. Це положення стосується, зокрема, умов та порядку застосування трансплантації. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999 р. № 1007-XIV (ВВР. — 1999. — № 41. — Ст. 377) трансплантація як метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об'єктивно інформованого дієздатного реципієнта лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

У випадках, коли реципієнт не досяг п'ятнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об'єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від 15 до 18 років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об'єктивно інформованих реципієнтів, об'єктивно інформованих їхніх батьків або інших законних представників.

У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієнта наслідків, лікуючий лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування трансплантації, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

У разі коли від застосування трансплантації відмовляється законний представник реципієнта, що може мати тяжкі наслідки для здоров'я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки та піклування.

Згода опікуна є необхідною і при проведенні деяких інших операцій. Так, відповідно до ст. 281 ЦК стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних і соціальних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.

Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування

1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Піклування встановлюється над дитиною у віці від 14 до 18 років, яка залишилася без батьківського піклування (ст. 243 СК). Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК, ст. 6 СК) і має неповну цивільну дієздатність.

Недостатню дієздатність підопічного покликаний поповнити піклувальник.

Піклування над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Піклування може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені батьки батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І—II групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовилися від дітей в передбаченому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством (див. «Правила опіки та піклування»).

На відміну від опікуна, який здійснює юридичні дії від імені малолітнього підопічного, піклувальник діє разом з неповнолітнім. Деякі функції піклувальника можуть виконувати не позбавлені батьківських прав батьки (усиновлювачі) неповнолітніх дітей. До 14 років дитина перебуває під опікою батьків, і ця опіка дозволяє батькам приймати всі рішення щодо дитини самостійно (зокрема щодо операцій з нерухомістю, але за погодженням органу опіки та піклування). Однак після 14 років опіка замінюється піклуванням, тобто з цього віку дії підопічного мають бути погоджені з піклувальником.

Крім дрібних побутових правочинів та правочинів щодо здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, неповнолітня особа має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється ЦПК (статті 254-260).

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221 цього Кодексу (ст. 222 ЦК).

За позовом заінтересованої особи правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним.

Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все одержане нею за цим право-чином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

ЦК передбачає порядок та підстави обмеження обсягу цивільної дієздатності повнолітньої фізичної особи. Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

ЦК передбачає такі випадки обмеження судом цивільної дієздатності фізичної особи:

якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦПК (статті 254-260).

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи і призначення піклувальника зумовлює відповідно певні правові обмеження. Так, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпоряджання майном та інші право-чини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Одержання та розпоряджання заробітком, пенсією, стипендією, іншими доходами особою, цивільна дієздатність якої обмежена, здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі (див. ст. 37 ЦК).

У разі вчинення фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, правочину за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, останній може згодом схвалити такий правочин у порядку, встановленому ст. 221 ЦК. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.

Певні правові заходи встановлюються ЦК і законами щодо охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, зокрема це стосується заходів медичного характеру (див. коментар до ст. 58 ЦК).

Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом

1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною.

2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження ЇЇ цивільної дієздатності.

3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

1. Підстави визнання фізичної особи недієздатною встановлюються ст. 39 ЦК. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється в порядку окремого провадження відповідно до статей 254-260 ЦПК.

Справа про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. Держава гарантує вирішення в установленому порядку питань опіки та піклування щодо осіб, які страждають на психічні розлади (ст. 5 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІН (ВВР. - 2000. - № 19. - Cm. 143).

Заява про визнання громадянина недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. На підтвердження такого стану заявник повинен надати певні дані, якими можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу. Відповідно до п. 4 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3 в ухвалі про призначення судово-психіатричної експертизи в справах про визнання громадянина недієздатним на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє цей громадянин на психічну хворобу; 2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

У виняткових випадках, коли особа, щодо якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд в судовому засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу.

Справу про визнання громадянина недієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати з провадження справи про визнання громадянина недієздатним відносяться на рахунок держави. У разі встановлення судом обставини, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності психічно здорового громадянина, судові витрати стягуються з заявника.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення недієздатній особі опікуна. Відповідно до п. 2.4 «Правил опіки та піклування» рішення про встановлення опіки повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки.

Виходячи з цієї норми, на практиці може виникнути ситуація, за якої між рішенням суду про визнання особи недієздатною і призначенням такій особі опікуна органом опіки та піклування виникатиме певний проміжок часу, протягом якого недієздатною особою можуть вчинятися правочини без згоди опікуна, оскільки він ще не призначений.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

2. Підстави обмеження фізичної особи встановлюються ст. 36 ЦК, відповідно до якої суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, як що вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється статтями 254-260 ЦПК.

Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу.

Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу

У заяві про визнання фізичної особи обмежено дієздатною повинні бути викладені обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, поставила себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище.

При проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Крім цього, такими даними можуть бути акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище.

Справи про визнання громадянина обмежено дієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати з провадження справи про визнання громадянина обмежено дієздатним відносяться на рахунок держави. Суд, встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою обмежити дієздатність психічно здорового громадянина, стягує із заявника всі судові витрати.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатному піклувальника. Відповідно до п. 2.4 «Правил опіки та піклування» рішення про встановлення піклування повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення піклування.

3. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (малолітньою), а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років (неповнолітньою) судом, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Причинами залишення дітей без батьківського піклування можуть бути: смерть батьків; батьки невідомі; визнання батьків в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

За життя батьків такими причинами є: позбавлення судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу ЇЇ під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнання батьків у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); невиховання своїх дітей понад шість місяців (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І—II групи) тощо); батьки не проживають разом з дитиною понад шість місяців та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовлення від дітей в установленому законом порядку; виїзд на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебування у довготривалому відрядженні; перебування під слідством (п. 2.2 «Правил опіки та піклування»).

Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування

1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 243 СК опіка, піклування над дитиною, яка залишилася без батьківського піклування, встановлюється органом опіки та піклування. Як тільки органам опіки та піклування стане відомо, що дитина залишилася без батьківського піклування, вони зобов'язані здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків негайно вжити заходів щодо тимчасового влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

Порядок встановлення опіки та піклування врегульовується «Правилами опіки та піклування», відповідно до п. 2.7 яких на кожну особу, яка потребує опіки чи піклування, органи опіки та піклування складають реєстраційну картку встановленого зразка, а також за актом здійснюють опис майна, що їй належить. Реєстраційна картка особи, яка потребує опіки чи піклування, має містити ряд відомостей: прізвище, ім'я і по батькові особи, яка потребує опіки чи піклування, її місце проживання (точна адреса), число, місяць і рік, місце народження, сімейний стан (сирота; батьки безвісно відсутні; має батька і матір, чоловіка (дружину): їх прізвище, ім'я, по батькові, вік, заняття та місце проживання (чи позбавлені батьки батьківських прав або з інших причин не спроможні доглядати і виховувати дітей); чим займається особа, яка потребує опіки чи піклування (відвідує дитячі ясла, дитячий садок; навчається в школі чи в іншому навчальному закладі (вказати клас, групу); не навчається (вказати чому, якщо навчалася раніше, то скільки закінчила класів); працює (вказати, де і коли); не працює (вказати, з якого часу і з якої причини); стан здоров'я; джерела та розмір доходу (державна пенсія; державна допомога; аліменти (від кого); заробітна плата; наявність житлової площі та майна. Реєстраційна картка складається і підписується особою (представником органу опіки і піклування), яка провела обстеження.

Зазначені відомості необхідні для того, щоб обрати найбільш доцільну форму виховання дитини (поміщення дитини в сім'ю громадян; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх).

Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування

1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка потребує опіки (піклування), або за місцем проживання опікуна (піклувальника) (п. 2.4 «Правил опіки та піклування»).

Згідно зі ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Оскільки опіка та піклування над дітьми встановлюються з метою забезпечення їх права на виховання в сім'ї (ч. 1 ст. 247 СК), опікуни (піклувальники) зобов'язані проживати з дітьми однією сім'єю. Місцем встановлення опіки над фізичною особою, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцем знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем встановлення опіки над фізичною особою у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлене за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Опіка (піклування) над фізичною особою, яка досягла 14 років, може встановлюватися за місцем проживання, яке вона обрала собі для проживання, якщо щодо цього не встановлено законом ніяких обмежень.

Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника

1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування.

2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

1. Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник (п. 3.1 «Правил опіки та піклування»), на якого покладаються обов'язки з охорони прав та інтересів особи, а також виховання у разі, якщо опіка чи піклування встановлюються над дитиною.

2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Статті 34, 35 ЦК встановлюють відповідно набуття і надання фізичній особі повної цивільної дієздатності. Як вказано в ст. 35 ЦК, повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. Проте слід зауважити, що ст. 244 СК встановлює правило, що опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа, тобто особа, яка досягла 18 років, а п. 3.2 «Правил опіки та піклування» вказує, що опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які не досягли 18 років. Отже, опікуном (піклувальником) дитини може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю, яка досягла повноліття, а опікуном (піклувальником) повнолітньої особи — фізична особа з повною цивільною дієздатністю, набутою або наданою їй відповідно до закону, незалежно від того, досягла вона повноліття чи ні.

3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Заява майбутнього опікуна є свідченням бажання прийняти на себе обов'язки про опіку або піклування.

Проте повної цивільної дієздатності та бажання фізичної особи бути опікуном (піклувальником) недостатньо. Органами опіки та піклування мають братися до уваги моральні та інші якості такої особи, здатність до виконання обов'язків опікуна (піклувальника), стосунки, що склалися між майбутнім опікуном (піклувальником) і особою, яка потребує опіки (піклування), в необхідних випадках враховується побажання особи, над якою встановлюють опіку (піклування).

4. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.

Щодо дітей переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією самою дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли щодо неї виникли підстави встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку (10 років) враховуються побажання самої дитини (п. 3.1 «Правил опіки та піклування»). При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини (ст. 244 СК). Також СК встановлює, що при влаштуванні дитини, яка залишилася без батьківського піклування, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі (статті 167, 170 СК).

Призначеному опікуну або піклувальнику видається посвідчення встановленого зразка.

5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Це положення викликає заперечення, оскільки наявність декількох опікунів (піклувальників) може призвести до серйозних проблем як морального, так і матеріального характеру на практиці. Очевидно, що у разі призначення особі кількох опікунів (піклувальників) повинні бути певним чином узгоджені їх дії з метою більш повного захисту майнових і особистих прав та інтересів підопічних, а також виключення існування у опікунів (піклувальників) конкуруючих інтересів, конфліктів. Певним чином слід встановити й порядок відповідальності опікунів (піклувальників) та контроль за їх діяльністю з боку органів опіки та піклування.

Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником

1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Ця норма встановлює виключне коло осіб, на яких обов'язки опікуна (піклувальника) не можуть бути покладені за жодних обставин. Аналогічне положення встановлене п. З ст. 244 СК. Крім цього, не може бути опікуном (піклувальником) особа, яка не має повної цивільної дієздатності (відповідно до п. 2 ст. 63 ЦК). Слід зауважити, що «Правила опіки та піклування», крім зазначених вимог, містять ще й вимоги щодо того, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; засуджені за скоєння тяжкого злочину (п. 3.2 «Правил опіки та піклування»). При призначенні осіб опікунами (піклувальниками) слід керуватися нормами ЦК і СК щодо цього, проте, на нашу думку, перелік вимог, що міститься в «Правилах опіки та піклування», є таким, що найбільш відповідає інтересам підопічної особи.

Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника

1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

З метою захисту прав та інтересів осіб, які потребують опіки (піклування) до її встановлення, опіку (піклування) над такою особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Таке положення відповідає ст. 52 Конституції України, згідно з якою утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, а також ст. 46 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Органи опіки та піклування зобов'язані вжити в інтересах особи, яка потребує опіки (піклування), всіх необхідних заходів щодо її влаштування. При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника. Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх (п. 2.6 «Правил опіки та піклування»).

Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі

1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Якщо над дітьми, які виховуються у навчально-виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особами, які потребують опіки (піклування) і влаштовані у відповідні лікувальні установи чи установи соціального захисту населення, опікуни (піклувальники) не призначені, то виконання обов'язків опікунів і піклувальників від імені держави здійснюють ці заклади та установи в особі керівників цих закладів та установ (див. п. 3.6 «Правил опіки та піклування», ст. 245 СК). Порядок відшкодування шкоди закладом, який за законом здійснює щодо малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб функції опікунів (піклувальників), встановлюється статтями 1178, 1179, 1181, 1182 ЦК.

Призначити опікуна (піклувальника) можна й після влаштування зазначених у даному пункті осіб у відповідні державні установи.

Стаття 67. Права та обов'язки опікуна

1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Перелічені в статті права та обов'язки опікунів випливають із змісту завдань опіки та піклування, встановлених у ст. 55 цього Кодексу.

Зобов'язання опікуна дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням встановлюються в нормах цього Кодексу, СК (зокрема ст. 247-249), окремих законів, міжнародно-правових актах. Так, відповідно до ст. 25 «Загальної декларації прав людини» від 10 грудня 1948 р. кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Стаття 18 «Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року» (ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ (ВВР. - 1991. - № 13. - Ст. 145) вказує, що опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Щодо виховання, навчання та розвитку дитини, то відповідно до ст. 249 СК опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. При цьому він повинен виходити з необхідності отримання підопічним повної загальної середньої освіти, яка відповідно до ст. 53 Конституції є обов'язковою. Держава створює умови для отримання дітьми, позбавленими батьківського піклування, дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти, встановлює ряд пільг та допомогу щодо цього та здійснює захист прав вихованців, учнів і слухачів навчальних закладів згідно із законодавством України (закони України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ИІ, «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-XIV, «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р. № 1841-III, «Про вищу освіту» від 17 січнл 2002 р. № 2984-ІН, нормативно-правові акти KM України, Президента України, міністерств та відомств).

Певні заходи щодо допомоги опікунам (піклувальникам) у працевлаштуванні дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються зазначеними вище законами, наказом Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України» від 23 березня 1994 р. № 79 та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за здобуття дітьми, позбавленими батьківського піклування, дошкільної освіти та повної загальної середньої освіти покладається на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються (ст. 9 Закону України «Про дошкільну освіту», ст. 6 Закону України «Про загальну середню освіту»).

Щодо медичного забезпечення та лікування, то закони України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», «Про психіатричну допомогу» надають право опікунам (піклувальникам), як законним представникам, отримувати інформацію щодо підопічного, вимагати надання необхідного медичного обстеження та лікування.

До прав опікунів (піклувальників) слід віднести надання ними письмової згоди щодо усиновлення опікуваної ними дитини (ст. 221 СК).

Для найбільш повного виконання обов'язків опікунам (піклувальникам) надається ряд пільг, зокрема в сфері оподаткування (Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), праці та відпочинку (КЗпП, Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР), військової служби щодо можливості її відстрочки (ст. 17 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-ХП).

До обов'язків опікунів слід віднести обов'язок відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Порядок відшкодування шкоди, завданої малолітніми особами, встановлюється, зокрема, статтями 1178, 1181 ЦК.

Законодавство містить й певні застереження щодо зловживань з боку опікунів та піклувальників. Так, відповідно до ст. 289 ЦК фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

Невиконання або зловживання опікунськими правами карається відповідно до Кримінального кодексу України. Так, злісне невиконання опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, у разі спричинення тяжких наслідків карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк (ст. 166 КК). Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян або виправними роботами на строк до двох років (ст. 167 КК).

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. СК надає опікунам (піклувальникам) дітей такі самі можливості захисту своїх прав, які надані їх батькам для захисту батьківських прав. Так, відповідно до ст. 249 СК опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Водночас у поверненні підопічного опікуну (піклувальнику) може бути відмовлено, якщо це суперечить його інтересам. Як правило, така відмова тягне в подальшому припинення опіки (піклування).

3. Опікуни малолітніх та осіб, визнаних недієздатними, вчиняють від їх імені та в їх інтересах усі правочини, які їх підопічні не вправі здійснювати самостійно через відсутність необхідної повної цивільної дієздатності (п. 4.4 «Правил опіки та піклування»). Обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи встановлено в ст. 31 ЦК, недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину (ст. 41 ЦК). Статтею 73 ЦК передбачено право опікуна на оплату виконаних ним своїх обов'язків, порядок якої має встановлюватися KM України. Слід звернути увагу, що відповідно до п. 5 ст. 249 СК обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун (ст. 15 СК).

4. Опікуни (піклувальники) зобов'язані захищати цивільні права та інтереси підопічних від зловживань третіх осіб, діючи як їх законні представники згідно з чинним законодавством. Насамперед це стосується дітей. СК у ст. 14 передбачає, що, якщо діти, особи, дієздатність яких обмежена, недієздатні не можуть самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікуни або самі ці особи за допомогою батьків чи опікунів. Зокрема, опікун має право: пред'являти позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним (ст. 110 СК), про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позов про визнання батьківства та встановлення факту материнства щодо дитини, яку утримує і виховує опікун (піклувальник) (статті 128, 132 СК) та ін. У разі необхідності захисту цивільних прав та інтересів опікуни можуть подавати необхідні заяви до судових та правоохоронних органів про порушення кримінальної та цивільної справи; заяви до державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ та закладів соціального обслуговування для отримання соціальних послуг, що ними надаються.

Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун

1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

У коментованій статті з метою виключення можливих зловживань з боку опікунів, захисту майнових прав підопічних визначені види правочинів, які не вправі здійснювати опікуни.

Опікун, другий з подружжя (чоловік або дружина) та близькі родичі не вправі укладати з підопічним договори, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Порушення цих вимог тягне визнання таких правочинів недійсними, а також може призвести до відсторонення опікуна і притягнення його до відповідальності за зловживання своїми правами згідно з чинним законодавством.

Вимоги про визнання угоди недійсною у зв'язку з недієздатністю її учасників можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами неповнолітнього, який не досягнув 15 років, і особи, визнаної недієздатною, так і дієздатним учасником угоди (п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними від 28 квітня 1978 р. № 3 (із змінами, внесеними згідно з постановами ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15).

Заборонено також представництво опікуном інтересів підопічної особи в суді, якщо іншою стороною у справі є чоловік (дружина) опікуна та їх близькі родичі (п. 4.8 «Правил опіки та піклування»).

Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника

1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу.

3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Встановлені в коментованій статті права та обов'язки піклувальників випливають із змісту завдань опіки та піклування, визначених ст. 55 цього Кодексу.

Щодо обов'язків піклувальника фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, піклувальника неповнолітньої особи див. коментар до ч. 1 ст. 67 ЦК. Вимоги щодо обов'язків опікунів (піклувальників) створити необхідні побутові умови, лікування, догляду, а щодо дітей — забезпечити належне виховання, навчання, розвиток є однаковими.

Обов'язок відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, піклувальником, настає за умови, якщо останній не доведе, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ним від здійснення виховання та нагляду за неповнолітньою особою. Порядок відшкодування шкоди, завданої неповнолітніми особами, встановлюється, зокрема, статтями 1179, 1180, 1182 ЦК.

2. Статтями 31, 32 ЦК встановлено перелік правочинів, які має право вчиняти неповнолітня особа самостійно і за згодою піклувальників (див. коментар). Так, на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа є установником управління щодо належного їй майна за дозволом піклувальника (ст. 1032 ЦК).

Згідно зі ст. 37 ЦК фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпоряджання майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Винятком з цього, наприклад, можуть бути випадки, коли майно, що є власністю особи, цивільна дієздатність якої обмежена, передається в управління. У такому разі обмежено дієздатна особа взагалі не має права бути стороною договору управління майном і відповідно піклувальник не має права надавати згоду на укладення таких договорів, оскільки згідно зі ст. 1032 ЦК стороною зазначеного договору, тобто установником управління, є сам піклувальник, а не особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

На відміну від опікунів, піклувальники не несуть відповідальності за порушення вчинених їх підопічними правочинів та завдану ними шкоду іншій особі (див. коментар до ст. 33, п. 5 ст. 37, статей 1179, 1185 ЦК).

3.. Див. коментар до ч. 4 ст. 67 ЦК.

Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду

1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

У коментованій статті з метою виключення можливих зловживань з боку піклувальників, захисту майнових прав підопічних визначені види правочинів, на вчинення яких піклувальник не вправі давати згоду.

Піклувальник, другий з подружжя (чоловік або дружина) та близькі родичі не вправі представляти осіб, які перебувають у них під піклуванням, при укладенні угод між підопічними і чоловіком або дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Винятком із цього правила є тільки договори щодо передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Порушення цих вимог тягне визнання названих правочинів недійсними, а також може призвести до відсторонення піклувальника і притягнення його до відповідальності за зловживання своїми правами згідно з чинним законодавством.

Вимоги про визнання угоди недійсною у зв'язку з обмеженням дієздатності учасника угоди або укладення її неповнолітнім віком від 15 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), піклувальниками таких неповнолітніх або піклувальниками осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами (п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»). Див. також коментар до ст. 69 ЦК.

Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Діяльність опікунів і піклувальників перебуває під контролем органів опіки та піклування. Опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна.

Зазначені обмеження поширюються і на піклувальників при наданні ними згоди на здійснення угод підопічними.

Правовим наслідком вчинення вказаних правочинів без дозволу органу опіки та піклування є визнання їх нікчемними (ст. 224 ЦК). Але на вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

1. Управління майном, що належить особам, над якими встановлено опіку або які влаштовані в будинки дитини, дитячі будинки, відповідні навчальні заклади, дитячі будинки-інтернати та будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, здійснюється опікунами. Опікуни мають право управляти майном підопічних на користь останніх (п. 4.2 «Правил опіки та піклування»).

Опікун зобов'язаний здійснювати управління майном підопічного так само турботливо і добросовісно, якби він як господар мав управляти своїми власними справами.

Правилами опіки та піклування встановлено, що майно передається опікунам за актом, один примірник якого знаходиться в органах опіки та піклування, а другий передається опікуну. Акт передачі майна складається представниками органів опіки та піклування і підписується ними, опікунами і не менш ніж двома понятими. Гроші та цінні папери передаються на зберігання до установи банку. Охоронне свідоцтво та ощадна книжка зберігаються в опікуна або в органах опіки та піклування, про що в особовій справі робиться відповідний запис (п. 2.12 «Правил опіки та піклування»).

У разі призначення особі, яка потребує опіки, кількох опікунів законом не врегульовані відносини між ними з приводу вчинення одним із них право-чинів щодо управління майном підопічного. Зокрема, неврегульованим залишився порядок погодження їхніх дій: чи необхідно опікуну, який вчинює правочин, брати згоду на це інших опікунів, або він має право діяти самостійно і при цьому слід вважати, що він діє за згодою іншого опікуна. Законодавчого закріплення потребує також положення щодо того, що після припинення відносин щодо опіки опікуни зобов'язані повернути належне особі майно, яким вони управляли. Спори, які можуть виникати між опікунами щодо управління майном дитини, мають вирішуватися судом.

2. Опікун, здійснюючи управління майном малолітньої особи, повинен враховувати її бажання за умови, якщо малолітня особа може самостійно визначати свої потреби та інтереси. Це положення випливає із закріплених ст. 247 СК прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування, яка серед іншого встановлює, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на повагу до її людської гідності. Включення до ЦК та СК зазначених положень дозволяє подолати традиційний підхід до дітей як до пасивних об'єктів піклування з боку дорослих. Україна є учасницею «Конвенції про права дитини», яка розглядає дитину як самостійну особистість, наділену відповідними правами, здатну в певній мірі до їх самостійного здійснення і захисту. Хоча, враховуючи погляди дитини, слід звертати увагу на особливості її розвитку та вік.

3. Право підопічних на забезпечення їм необхідних умов утримання підкріплюється встановленим обов'язком опікунів піклуватися про утримання своїх підопічних. Для виконання цього обов'язку опікун має право без попереднього дозволу органу опіки і піклування самостійно здійснювати витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного, інших належних підопічному доходів. Отже, опікун забезпечує підопічному належні умови утримання, розпоряджаючись коштами підопічного. Крім доходів від майна підопічного, а також пенсій, аліментів, до джерел доходу осіб, над якими встановлено опіку, слід відносити також інші соціальні грошові виплати, які виплачуються державою на утримання підопічних. Держава, у свою чергу, встановлює відповідний контроль з боку органів виконавчої влади та органів опіки та піклування за цільовим використанням коштів, належних особам, над якими встановлено опіку. Так, зокрема, орган опіки та піклування за заявою платника аліментів або за власною ініціативою перевіряє цільове витрачання аліментів. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ст. 186 СК).

4. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або майном, яке потребує постійного управління, опікун з дозволу органу опіки та піклування може здійснювати управління цим майном або орган опіки та піклування чи опікун за дозволом органу опіки та піклування можуть передати це майно за договором управління іншій особі. Орган опіки та піклування і опікун є установниками управління майна малолітньої особи або визнаної недієздатною фізичної особи відповідно до ст. 1032 ЦК. Особливості укладення, змісту, припинення договору управління майном та відповідальності за неналежне його виконання встановлюються главою 70 ЦК. Відповідно до п. 2 ст. 1029 ЦК договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до укладеного договору (див. частини 4, 5 ст. 1033 ЦК).

Майно, що передається в довірче управління, на термін управління слід відособлювати від іншого майна підопічного. Також це майно повинно бути відособлене й від особистого майна управителя. Управитель не може бути ви-годонабувачем, тобто управитель здійснює управління майном в інтересах підопічного, а не в своїх інтересах та інтересах своїх найближчих родичів. У процесі управління майно, набуте управителем, включається до складу отриманого в управління майна. Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління, якщо інше не встановлено в договорі.

Орган опіки та піклування і опікун як сторони договору управління майном вправі контролювати дії управителя. Тому на них поширюється дія правил, передбачених ст. 71 ЦК.

Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків

1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні нормативно-правових актів щодо підстав виникнення права у опікунів та піклувальників на оплату їх послуг, її розміру та порядку виплати KM України не прийнято.

Стаття 74. Опіка над майном

1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

Якщо в особи, над якою встановлено опіку (піклування), є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном установлюється органами опіки і піклування за місцезнаходженням майна. Таке саме положення містить п. 2.10 «Правил опіки та піклування». Для безпосереднього здійснення опіки над майном підопічного, яке знаходиться в іншій місцевості, органом опіки та піклування призначається опікун. З норми коментованої статті випливає, що опікун (піклувальник) над особою і опікун над майном опікуваної особи можуть не збігатися в одній особі. Це може бути пов'язане, наприклад, з віддаленістю місця проживання опікунів (піклувальників) та їх підопічних від місця знаходження належного опікуваній особі майна. Хоча законодавством не встановлено вимоги щодо узгодження дій опікунів у разі призначення декількох опікунів, їх дії мають бути певним чином узгоджені. У будь-якому разі на права та обов'язки опікуна над майном опікуваної особи, яке знаходиться в іншій місцевості, поширюються норми статей 67, 68 ЦК.

Опіка над майном встановлюється також в інших, встановлених лише законом випадках. Такими є, зокрема, випадки визнання судом фізичної особи безвісно відсутньою (див. коментар до ст. 44 ЦК). Зауважимо, що в даному разі повноваження органів опіки та піклування покладаються на нотаріуса за останнім місцем проживання фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, який описує належне цій особі майно та встановлює над ним опіку.

Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника

1. Орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

2. Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

1. Статтею 75 ЦК визначено основні підстави звільнення опікунів (піклувальників) від виконання ними своїх обов'язків. За заявою опікунів (піклувальників) вони можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків органом опіки та піклування. Підпункт 5.1 «Правил опіки та піклування» містить щодо цього застереження, яке полягає в тому, що опікуни та піклувальники на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що це прохання викликане поважною причиною. Поважними причинами при цьому можуть бути хвороба, зміна майнового, сімейного стану, складу сім'ї, зміна місця роботи, яку важко поєднувати з обов'язками опікуна (піклувальника), віддаленість місця проживання, відсутність взаєморозуміння з підопічним тощо. Крім цього, відповідно до ст. 251 СК особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від цих повноважень чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

2. Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування, зокрема ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» надає таке право дитині.

3. Судом за заявою органу опіки та піклування може бути звільнено осіб, призначених опікунами (піклувальниками), від виконання їх обов'язків. Підставою звільнення є: 1) невиконання опікунами (піклувальниками) їх обов'язків; 2) поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту. Під невиконанням опікунами (піклувальниками) їх обов'язків слід розуміти також неналежне виконання опікуном (піклувальником) покладених на нього обов'язків, у тому числі при використанні ним опіки (піклування) з корисливою метою або при залишенні підопічного без нагляду і необхідної допомоги. У другому випадку рішення про звільнення від виконання обов'язків щодо опіки та піклування має прийматися за умови, що це не суперечить інтересам підопічного. Тимчасове поміщення осіб до вказаних закладів не припиняє прав і обов'язків опікуна (піклувальника) щодо підопічного.

Стаття 76. Припинення опіки

1. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

1. Поновлення можливості і підстав у батьків самостійно виховувати, захищати права та інтереси малолітньої особи (поновлення батьківських прав, скасування їх обмеження, звільнення з місць позбавлення волі, повернення з довготривалого відрядження тощо) є підставою для припинення опіки та піклування над дитиною. Вказані обставини не є безумовними підставами для припинення опіки (піклування). У кожному випадку питання вирішується виходячи з інтересів підопічного. Так, для прийняття судом рішення про усиновлення дитини, яка перебуває під опікою, вимагається згода її опікуна. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути надана органом опіки та піклування. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ст. 221 СК).

2. При досягненні підопічним 14 років опіка автоматично замінюється піклуванням без спеціального рішення щодо цього.

3. У разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, опіка припиняється. Підставою припинення опіки є рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Поновлення громадянина в дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров'я здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або установ, організацій та осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК, а також з власної ініціативи суду. Рішення суду після набрання ним чинності надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування.

Опіка припиняється також унаслідок смерті підопічного або опікуна (п. 5.4 «Правил опіки та піклування»).

Стаття 77. Припинення піклування

1. Піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Підставами припинення піклування є: досягнення фізичною особою повноліття (див. коментар до ч. 1 ст. 34 ЦК); реєстрація шлюбу неповнолітньої особи (див. коментар до ч. 2 ст. 34 ЦК); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (див. коментар до ст. 35 ЦК); поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (див. коментар до ч. З ст. 36 ЦК). Відповідно до ст. 260 ЦПК скасування обмеження дієздатності громадянина, який припинив зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, здійснюється рішенням суду за заявою самого громадянина, його піклувальника або установ, організацій та осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК, а також з власної ініціативи суду. Рішення суду після набрання ним чинності надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для припинення встановлених над громадянином опіки чи піклування.

Піклування припиняється також унаслідок смерті особи, яка перебувала під піклуванням та внаслідок смерті піклувальника (п. 5.5 «Правил опіки та піклування»).

Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків

1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

1. Помічник дієздатної фізичної особи є новим правовим інститутом. Призначення помічника — особлива форма піклування, відповідно до якої орган опіки та піклування на прохання повнолітньої дієздатної особи, яка не здатна за станом здоров'я самостійно здійснювати та захищати свої права і виконувати обов'язки, призначає йому помічника.

Помічник — особа, яка здійснює юридично значущі для підопічного дії на підставі договору доручення або договору управління майном, який укладається з підопічним.

За нормами шлюбно-сімейного законодавства України (статті 129, 138, 144 Кодексу про шлюб та сім'ю України) у випадках, вказаних у ч. 1 коментованої статті, над дієздатними повнолітніми фізичними особами, які за станом здоров'я не могли самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, встановлювалося піклування (з певними обмеженнями). На сьогодні відповідна норма залишилася в «Правилах опіки та піклування» (пункти 2.3, 4.5) та ст. 39 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХИ (ВВР. - 1994. - № 4. - Ст. 18).

Помічник повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров'я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов'язки, може бути призначений лише на прохання останньої. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічником може бути тільки дієздатна фізична особа (див. коментар ст. ЗО ЦК). Наявність у особи, яка потребує допомоги, дітей та інших родичів не є перешкодою для призначення їй помічника.

Помічники надають регулярну допомогу особам, які за станом свого здоров'я (через важку хворобу, фізичні вади, похилий вік) не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, оберігають їх від зловживань з боку третіх осіб. Як правило, помічник призначається за місцем проживання підопічної особи.

Нагляд за діяльністю помічника здійснюють органи опіки та піклування за місцем проживання підопічного. Зі скаргою на дії помічника можуть звернутись як сам підопічний, так і будь-які інші особи в його інтересах (родичі, сусіди, працівники медичних та соціальних служб та ін.).

2. Призначений помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3. Помічник, який призначається для допомоги вказаній у ч. 1 коментованої статті особі, виступає тільки як помічник, порадник, людина, яка надає практичну допомогу в побуті. Правочини, які спрямовані на задоволення побутових потреб підопічного та його утримання (купівля продуктів харчування, одягу, лікарських препаратів, предметів домашнього ужитку тощо), помічник здійснює за погодженням з підопічним або за його фактичним дорученням. На зазначені цілі, як правило, використовуються доходи підопічного (пенсія, соціальні допомоги, аліменти та ін.).

Підопічний, який є повністю дієздатним, має право здійснювати будь-які правочини та інші юридично значущі дії. При цьому погодження своїх дій з помічником, як це було раніше з піклувальником, не вимагається. Свою допомогу помічник може здійснювати на підставі договору доручення (статті 1000-1010 ЦК) або договору управління майном (статті 1029-1044 ЦК), який укладається з самим підопічним — власником майна.

4. У разі потреби помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

У суді помічник може представляти фізичну особу лише на підставі окремої довіреності.

5. За свої послуги помічник може отримувати плату, якщо інше не визначено домовленістю сторін.

6. Повноваження помічника припиняються на вимогу особи, для допомоги якій його було призначено. Для припинення повноважень помічника необхідним є спеціальне рішення відповідного органу опіки та піклування.

Законодавством не встановлено інших підстав звільнення помічника від виконання своїх обов'язків з надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Слід розуміти, що призначити особу помічником дієздатній фізичній особі, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, можна лише за умови її згоди на це. Добровільне прийняття обов'язків помічника не може бути підставою виконання цих обов'язків примусово. Отже, помічник повинен мати право відмовитися від здійснення своїх обов'язків піклування за наявності поважних причин, які роблять неможливим подальше здійснення цих обов'язків. Поважними причинами при цьому можуть бути хвороба, зміна майнового, сімейного стану, складу сім'ї, зміна місця роботи, яку важко поєднувати з допомогою підопічному, віддаленість місця проживання, відсутність взаєморозуміння з підопічним тощо. Повноваження помічника також можуть припинятися при поміщенні підопічного до лікувального закладу або закладу соціального захисту населення, при неналежному виконанні обов'язків, у тому числі використання статусу помічника з корисливою метою.

Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 37 ЦК відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Крім звернення за захистом своїх порушених прав до органу опіки та піклування або суду, дитина відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» вправі особисто звернутися до служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Невиконання або зловживання опікунськими правами карається відповідно до норм адміністративного та кримінального права.

Так, відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР (ВВР. — 1995. — № 6. — Ст. 35) суди повинні розглядати справи про адміністративну відповідальність опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей; щодо інших питань, пов'язаних з особистими житловими і майновими правами неповнолітніх. При судах створюється інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з «Положенням про судових вихователів», затвердженим спільним наказом Верховного Суду України, Мін'юсту, Міністерства освіти України від 15 листопада 1995 р. № 478/63/7/5. Відповідно до п. 13 Положення судові вихователі мають право: перевіряти умови виховання неповнолітніх за місцем проживання, навчання або роботи, контролювати їх витрати, поведінку; попереджувати опікунів (піклувальників) про відповідальність за неналежне виховання та відсутність контролю за поведінкою неповнолітніх. Повідомляти за місцем роботи опікунів (піклувальників) про незадовільне виконання ними обов'язків з виховання дітей; вносити пропозиції відповідним органам про необхідність вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності опікунів (піклувальників), припинення опіки та піклування.

Відповідно до ст. 166 КК злісне невиконання опікунами встановлених законом обов'язків по догляду за до якої встановлена опіка чи піклування, у разі спричинення тяжких наслідків карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років (ст. 167 КК).

2. Рішення органів опіки та піклування про призначення або звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені зацікавленими особами чи опротестовані прокурором у встановленому законом порядку.

Підрозділ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА