Глава 19. Позовна давність

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В умовах необхідності забезпечення стабільності майнових відносин у суспільстві та конкретизації прав і обов'язків їх учасників встановлення певних часових обмежень примусового захисту цивільного права або інтересу має надзвичайно велике значення. Саме таку функцію покликаний виконувати закріплений у главі 19 ЦК цивільно-правовий інститут строків давності. Оскільки основним засобом примусового захисту порушеного цивільного права є позов, вказані строки отримали назву строків «позовної давності».

Стаття 256 ЦК є законодавчою новелою, адже до прийняття чинного ЦК вітчизняне цивільне право не мало легального визначення позовної давності. Позитивним моментом цієї норми є і те, що на відміну від ст. 71 ЦК 1963 p., яка встановлювала строк для примусового захисту цивільних прав, у ст. 256 ЦК йдеться про законні інтереси суб'єктів цивільного права, які теж можуть бути порушені.

Отже, відповідно до змісту зазначеної норми позовною давністю є певний період часу, протягом якого уповноважена особа може удатися до заходів юрисдикційної форми захисту свого порушеного права або інтересу. Для правильного розуміння цього визначення треба враховувати, що позовна давність є цивільно-правовим інститутом, який за своєю юридичною природою є тісно пов'язаним з цивільним процесом, тому в теорії і практиці прийнято розрізняти право на позов у матеріальному та процесуальному розумінні.

Так, якщо правом на позов у процесуальному значенні є не обмежена часом можливість особи звернутися до суду загальної юрисдикції, господарського або третейського суду за захистом свого цивільного права, то право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача (заявника) на задоволення заявленої ним вимоги. Виникнення у суб'єкта цивільних правовідносин права на позов у матеріальному розумінні можливе лише за наявності двох основних умов: 1) відповідне суб'єктивне право повинно дійсно належати заявникові; 2) зазначене право має бути порушене іншою особою. Отже, правила позовної давності, закріплені главою 19 ЦК, стосуються права на позов у матеріальному розумінні (виключенням є ч. 2 ст. 267 ЦК).

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Строки позовної давності поділяються на загальний та спеціальні. Загальний строк позовної давності, закріплений ст. 257 ЦК 1963 p., як і строк, передбачений ст. 71 ЦК, становить три роки. За загальним правилом цей строк застосовується до захисту всіх цивільних прав незалежно від статусу уповноваженого суб'єкта та характеру спірних правовідносин. Виключення з цього правила можуть мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом. При цьому треба мати на увазі, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила глави 19 застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

1. Статтею 258 ЦК встановлені спеціальні строки позовної давності, які відрізняються від загального строку тим, що підлягають застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом. На відміну від ЦК 1963 p., який передбачав лише спеціальні строки меншої тривалості, ніж загальний, спеціальні строки, закріплені ст. 258 ЦК, можна поділити на дві основні групи: скорочені строки позовної давності і строки більшої тривалості порівняно із загальним трирічним строком.

2. Застосування скорочених строків позовної давності обумовлене специфікою тих суб'єктивних прав, для захисту яких вони встановлені. Отже, скорочені строки виконують своєрідну стимулюючу функцію з метою своєчасного та найбільш оперативного врегулювання спірних відносин.

Частина 2 ст. 258 ЦК встановлює річний скорочений строк позовної давності і містить перелік вимог, які можуть бути заявлені протягом цього строку. Крім того, строк позовної давності в один рік застосовується до вимог, передбачених ч. 1 ст. 786 (відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, переданої у користування за договором найму) та ст. 863 ЦК (вимоги щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду).

3. Передбачені частинами 3 і 4 ст. 258 ЦК строки більшої тривалості, ніж загальний строк позовної давності, застосовуються у вітчизняному праві вперше і поширюються лише на вимоги про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, та вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину, і складають відповідно п'ять і десять років. Однак згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 p., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

2. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

3. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

1. З прийнятям ЦК інститут позовної давності у вітчизняному цивільному праві вперше втратив свій безумовно імперативний характер. Так, згідно з правилом, закріпленим ст. 259 ЦК, сторонам відповідних правовідносин заборонено лише скорочувати встановлений законом строк позовної давності, в той час як збільшення вказаного строку дозволяється шляхом укладення відповідного договору. Зазначена обставина дозволяє віднести строк позовної давності до так званих імперативно-диспозитивних строків (див. коментар до ст. 251 ЦК). Більш активне застосування методу диспозитивності при регулюванні відносин, пов'язаних з позовною давністю, могло б поставити під загрозу ті важливі гарантії захисту суб'єктивних прав, які закладені в цьому цивільно-правовому інституті, в той час як надання сторонам можливості за взаємною згодою збільшувати строк позовної давності розширює коло повноважень суб'єктів цивільних правовідносин та дозволяє вважати ст. 259 ЦК прогресивною нормою.

2. Правило коментованої статті має загальний характер і поширюється без виключення на всі види позовної давності. При цьому закон не встановлює максимальної межі збільшення сторонами строку давності, тому є всі підстави зробити висновок про його потенційну необмеженість.

Абзац 2 п. 1 ст. 259 ЦК передбачає, що збільшення встановленого законом строку позовної давності відбувається шляхом укладання дво- чи багатостороннього договору, який повинен мати обов'язкову письмову форму.

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Норма ст. 260 ЦК має відсилочний характер, оскільки позовна давність за своєю юридичною природою є цивільно-правовим строком, і до її обчислення застосовуються загальні правила.

Зазвичай строк позовної давності триває рік і більше, тому до його обчислення слід застосовувати правило, встановлене ч. 1 ст. 254 цього Кодексу. Проте оскільки ст. 259 ЦК дозволяє сторонам відповідних правовідносин збільшувати строк позовної давності без будь-яких обмежень (наприклад, позовна давність може бути встановлена в 4 роки і 6 місяців), його обчислення може здійснюватися за правилами, встановленими для строків, визначених місяцями і навіть днями.

Правила обчислення строку позовної давності є суворо імперативними за своїм характером і не можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним право-чину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

1. Для правильного обчислення строку позовної давності дуже важливим є визначення його початкового моменту. Частина 1 ст. 261 ЦК містить загальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов у матеріальному розумінні з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних передумов.

Об'єктивні передумови полягають в самому факті порушення суб'єктивного права, що належить даній особі. На практиці досить поширеними є випадки необізнаності особи про факт порушення її прав, тому момент самого порушення права та момент, коли уповноважений суб'єкт дізнався про таке порушення, можуть не збігатися. Отже, в такому випадку слід враховувати суб'єктивні передумови права на позов, яке виникає з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про відповідне порушення. Врахування суб'єктивного моменту при визначенні початку перебігу строку позовної давності є додатковою гарантією захисту цивільних прав, адже відсутність в особи відомостей про порушення її права фактично унеможливлює вчасне вжиття відповідних заходів захисту. Але така необізнаність уповноваженого суб'єкта не повинна бути результатом його недбалого ставлення до охорони власних прав. У противному випадку судовий орган буде виходити не з того дня, коли особа дізналася про порушення її права, а з моменту, коли вона повинна була дізнатися про таке порушення. На практиці це можливо лише у тому випадку, коли орган, який розглядає спір, буде мати об'єктивні дані про те, що з певного моменту заявник не міг не знати про факт порушення його права.

Треба звернути увагу на ту обставину, що п. 1 ст. 261 ЦК пов'язує початок перебігу позовної давності лише з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право. Навіть якщо інша особа буде здійснювати свої повноваження щодо представництва інтересів потерпілого суб'єкта, перебіг строку позовної давності почнеться з моменту, коли потерпілий сам дізнається про факт порушення його прав. Практично, така ситуація є можливою у випадку звернення прокурора з позовом в інтересах невизначеного кола осіб.

2. Момент початку перебігу позовної давності для захисту певних цивільних прав має свої особливості, тому частинами 2-6 ст. 261 ЦК встановлені спеціальні правила його визначення. Як правило, спеціальні вимоги до визначення початку строку позовної давності стосуються зобов'язальних правовідносин, що обумовлено особливим змістом останніх.

Відповідно до ч. 2 коментованої статті перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства, а згідно з ч. 4 коментованої статті у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Загальним для цих двох правил є те, що перебіг позовної давності починається не з того дня, коли право було порушено або потерпілий дізнався про це, а з моменту припинення впливу об'єктивної перешкоди, яка заважала уповноваженій особі вдатися до механізму захисту своїх прав.

Для захисту права кредитора за зобов'язанням з визначеним строком виконання ч. 5 ст. 261 ЦК встановлює початок перебігу строку позовної давності з моменту закінчення строку виконання. Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання. У даному випадку закон виходить із своєрідної презумпції, що позивачеві відомий момент, в який він повинен узнати про можливе порушення свого права.

Аналогічний принцип покладено і в основу правила ч. 6 коментованої статті, відповідно до якого перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання. Наприклад, якщо поручитель виконав забезпечене порукою основне зобов'язання 20 вересня, перебіг строку давності, протягом якого він вправі пред'явити позов до боржника, відповідно до ч. 6 ст. 261 і ст. 253 ЦК починається 21 вересня.

Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у зобов'язанні

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Незалежно від змін, які можуть відбуватись у суб'єктному складі спірних правовідносин, встановлений строк позовної давності та порядок його обчислення залишаються незмінними. Це правило має універсальний характер і застосовується незалежно від специфіки порушеного права та юридичного статусу уповноваженої особи. Наприклад, якщо кредитор в порядку ст. 512 ЦК відступив своє право вимоги, щодо якого вже розпочався перебіг строку позовної давності, для набувача цього права даний строк не розпочнеться заново, а буде продовжуватися.

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

1. Частина 1 ст. 263 ЦК передбачає обставини, наявність яких є безумовною підставою для застосування спеціальних правил обчислення строку позовної давності — його зупинення. Ідея закріпленого ст. 263 ЦК правила полягає в тому, що час, протягом якого діє передбачена цією нормою обставина, не зараховується в загальний строк перебігу позовної давності. Строк позовної давності в такому випадку поновлює свій перебіг лише з моменту, коли передбачена законом перешкода припиняє своє існування. Отже, при обчисленні вказаного строку враховується лише час, який сплинув до і після його зупинення, а час, який охоплюється станом зупинення, — виключається.

На відміну від передбачених ч. 5 ст. 256 ЦК поважних причин пропуску строку позовної давності, які в разі визнання їх такими судом можуть призвести до продовження зазначеного строку, передбачені в ч. 1 ст. 263 ЦК обставини автоматично, незалежно від їх оцінки судом, господарським або третейським судом, надають уповноваженій особі можливість скористатися своїм правом захисту навіть в той момент, коли за звичайних обставин позовна давність вже припинила б свою дію.

2. Стаття 263 ЦК містить вичерпний перелік обставин, які є підставою зупинення перебігу строку позовної давності. До таких обставин, зокрема, належать надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 2бЗ ЦК). Такими подіями непереборної сили можуть вважатись як природні стихійні лиха (землетрус, повінь), так і надзвичайні, неконтрольовані з боку позивача явища соціального характеру (військові дії, страйки та ін.). Обов'язковими ознаками таких явищ має бути їх надзвичайність та непрогнозованість. Звертає на себе увагу та особливість, що для зупинення перебігу позовної давності з цих підстав недостатньо самого факту наявності надзвичайної події. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК перебіг зазначеного строку зупиняється лише в тому разі, коли така обставина об'єктивно перешкоджає пред'явленню позову.

Пункти 2 і 3 ч. 1 коментованої статті передбачають підстави зупинення перебігу позовної давності, які на відміну від вищезгаданого мають не фактичний, а юридичний характер. Зокрема, п. 2 до таких підстав відносить мораторій, тобто оголошення компетентним державним органом відстрочки виконання зобов'язань. Мораторій може мати як загальний характер, так і стосуватися лише певних видів зобов'язань. Звичайно, з точки зору зупинення перебігу позовної давності мораторій повинен безпосередньо стосуватися того зобов'язання, на підставі якого позивач обґрунтовує свої вимоги.

Тісно пов'язаною із зазначеною обставиною є підстава зупинення перебігу строку позовної давності, передбачена п. З ч. 1 ст. 263 ЦК. Відповідно до цього правила позовна давність зупиняється в разі прийняття компетентним державним органом рішення про тимчасове зупинення дії відповідного нормативно-правового акта без скасування останнього.

Іншою обставиною зупинення перебігу позовної давності, яка передбачена коментованою статтею, є перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. Перебування позивача у складі Збройних Сил України, не переведених на воєнний стан, за певних умов може бути визнане поважною причиною пропуску строку позовної давності відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК, однак до підстав, що зупиняють перебіг такого строку, ця обставина не належить.

3. Характерною рисою правового інституту зупинення строку позовної давності є те, що тривалість часу такого зупинення є невизначеною. Його закінчення залежить лише від моменту зникнення відповідної перешкоди.

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

1. Переривання перебігу позовної давності означає, що на відміну від зупинення цього строку час, що сплинув до такого переривання, не враховується, а обчислення позовної давності після переривання починається заново. Остання обставина є основною рисою правила переривання перебігу позовної давності, яка відрізняє його від правового інституту зупинення цього строку.

Однією з підстав переривання перебігу позовної давності є вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З точки зору переривання строку давності до зазначених у ч. 1 ст. 264 ЦК дій можуть належати не лише дії формального характеру, а й будь-які фактичні дії, що свідчать про визнання зобов'язаною особою боргу (часткове погашення боргу, повне або часткове визнання претензії, прохання про відстрочку виконання, сплата процентів за основним боргом). Якщо ч. 2 ст. 79 ЦК 1963 p. дозволяла застосовувати таке правило лише щодо спорів, в яких однією або обома сторонами є громадяни, то ч. 1 ст. 264 ЦК не містить спеціальних вимог до суб'єктного складу спірних правовідносин.

2. Перебіг позовної давності також може бути перерваний у випадку пред'явлення уповноваженою особою позову до одного з кількох боржників (ч. 2 ст. 264 ЦК). Якщо позов фактично пред'явлений, але не в установленому процесуальним законом порядку (наприклад, порушено правило підвідомчості спору, позов пред'явлено до неналежного відповідача), перебіг позовної давності не переривається. За умови додержання заявником процесуальних правил пред'явлення позову перебіг позовної давності переривається з наступного дня після дати подачі позовної заяви. У випадку пред'явлення позову до неналежного відповідача та наступної його заміни належним у порядку ст. 105 ЦПК переривання строку позовної давності відбувається з наступного дня після дати постановления судом ухвали про заміну сторони.

Отже, підставами переривання перебігу позовної давності можуть бути пред'явлення позову або будь-які активні дії зобов'язаного суб'єкта, що свідчать про визнання ним боргу. У будь-якому випадку перебіг строку давності після переривання починається заново.

Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду

1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

1. Частина 1 ст. 265 ЦК встановлює правило, згідно з яким у разі залишення позову без розгляду перебіг строку позовної давності, що почався до пред'явлення позову, продовжується в загальному порядку. У цій нормі фактично відтворено положення ч. 4 ст. 79 ЦК 1963 p., однак з деякими особливостями.

Специфіка вищевказаної норми полягає в тому, що хоча за загальним правилом перебіг позовної давності і переривається в момент пред'явлення позову, однак у разі залишення позову без розгляду перебіг цього строку продовжується в загальному порядку, тобто з урахуванням відрізку часу між днем пред'явлення позову та постановлениям ухвали про залишення позову без розгляду. У такому разі заявник не позбавлений права звернутися до суду з аналогічним позовом вдруге (звичайно, в межах строку позовної давності).

2. Певні особливості мають правила обчислення строку позовної давності в разі залишення без розгляду позову, пред'явленого у кримінальному процесі. У такому випадку до строку позовної давності не зараховується час від пред'явлення позову до набрання законної сили вироком суду, яким цей позов залишено без розгляду. При цьому, якщо частина строку позовної давності, що залишилася після набрання чинності зазначеним рішенням, є меншою ніж шість місяців, строк продовжується на шість місяців. Викладене правило має універсальний характер і застосовується як до загального, так і до спеціальних строків позовної давності.

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У судовій практиці досить поширеними є випадки звернення уповноважених осіб з метою задоволення судом не лише основних вимог, а й додаткових, які випливають із так званих акцесорних (додаткових) прав, спрямованих на забезпечення виконання основного зобов'язання або пов'язаних із здійсненням самого права.

Строк позовної давності до основної та додаткової вимог визначається окремо, тому цілком імовірною є ситуація, коли строк позовної давності для заявлення основної вимоги вже закінчився, а для додаткової — ні. Для врегулювання таких казусів ст. 266 ЦК передбачено правило, згідно з яким закінчення строку позовної довності для основної вимоги означає автоматичне закінчення відповідного строку і для додаткової. Проте, якщо строк позовної давності для заявлення додаткової вимоги закінчиться раніше, це не спричинить сплив даного строку щодо основної вимоги (враховуючи те, що п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК встановлено спеціальний скорочений строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки, така ситуація здається практично можливою). Протилежний висновок суперечив би правовій природі акцесорних вимог.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Згідно із загальним правилом після закінчення строку позовної давності особа втрачає можливість удатися до судового захисту порушеного права. Однак нормою ч. 1 ст. 267 ЦК передбачено, що боржник або інша зобов'язана особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного. Це положення є додатковою гарантією захисту прав кредитора та законодавчо закріпленим підтвердженням того, що навіть у разі спливу строку позовної давності суб'єктивне право продовжує існувати. При цьому факт необізнаності боржника про закінчення строку позовної давності юридичного значення не має.

2. Частина 2 коментованої статті закріплює право суб'єктів цивільних правовідносин на позов у процесуальному розумінні (див. коментар до ст. 256 ЦК), згідно з яким особа, яка вважає, що її суб'єктивне право порушене, вправі звернутися до компетентних державних органів за захистом незалежно від спливу строку позовної давності.

На відміну від імперативного правила ст. 75 ЦК 1963 p., яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, ч. З ст. 267 ЦК передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони. Зміст цієї норми свідчить про більш широке застосування законодавцем принципу диспозитивності в регулюванні відносин позовної давності. Закон не конкретизує, яка саме сторона спору має зробити заяву про застосування позовної давності, тому, здається, не буде помилкою віднести до таких осіб як відповідача, так і позивача. При цьому треба враховувати, що така заява повинна бути зроблена під час розгляду справи судом першої інстанції до моменту винесення ним рішення по суті заявлених вимог. Тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності лише при наступному апеляційному чи касаційному оскарженні рішення суду першої інстанції найімовірніше не призведе до очікуваного скаржником ефекту.

3. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно права позивача порушені. Оскільки цивільно-правовий інститут позовної давності належить до інститутів матеріального права, суд, встановивши, що строк давності пропущено і підстав для його продовження немає, може відмовити в задоволенні позову, а не закрити провадження у справі.

Відмова у задоволенні позовних вимог можлива лише за наявності двох умов. По-перше, про застосування позовної давності одна із сторін справи повинна зробити відповідну заяву, по-друге, причини такого пропуску повинні бути визнані судом неповажними. У противному випадку порушене право підлягає захисту. Зокрема, право потерпілого суб'єкта цивільних правовідносин отримати захист в разі поважності причин пропущення ним строку позовної давності прямо передбачене ч. 5 ст. 267 ЦК. Поважність причин пропуску є оціночною категорією, яка має встановлюватися судом у кожному окремому випадку з урахуванням обставин конкретної справи. Зокрема, до таких обставин можуть належати тяжка хвороба, безпорадний стан та інші обставини, які свідчать про відсутність у заявника об'єктивної можливості здійснити захист своїх прав або інтересів. Це правило має загальний характер і застосовується незалежно від суб'єктного складу спірних правовідносин.

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Встановлюючи правила позовної давності, законодавець виходить із принципу неприпустимості безстрокового збереження можливості застосувати примусові заходи до особи, яка порушила право іншого суб'єкта. Однак у певних випадках законодавець керується не лише тими принципами, з метою реалізації яких запроваджено інститут позовної давності, а й мотивами необхідності забезпечення прав, ефективний захист яких не може бути обмежений будь-якими строками.

Стаття 268 ЦК містить відкритий перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Як правило, предметом захисту зазначених у цій нормі вимог є права, дія яких необмежена в часі, зокрема особисті немайнові права. Проте у передбачених законом випадках позовна давність застосовується і щодо немайнових прав (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

Пункти 2-5 містять посилання на інші вимоги, які не обмежені строком позовної давності. Цей перелік не є вичерпним, тому законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які поширюється правило ст. 268 ЦК.

Книга друга. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ