Глава 17. Представництво

Стаття 237. Поняття та підстави представництва

1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

1. На відміну від ЦК 1963 p. чинний ЦК містить законодавче визначення представництва, визначаючи його як правовідношення. Правовідносини представництва за своїм змістом поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідносини, що безпосередньо призводять до представницької діяльності. Здебільшого вони визначаються договором доручення (глава 68 ЦК). Внутрішні правовідносини в представництві не ведуть до зовнішнього ефекту, який виявляється у діях представника щодо третіх осіб, а саме у вчиненні представником на підставі наданих йому повноважень правочинів від імені особи, яку представляють, з третіми особами. У зв'язку з цим до зовнішніх правовідносин у представництві належать правовідносини між представником і третьою особою. Правовідносини, що складаються між особою, яку представляють, і третьою особою, є представницькими у власному розумінні, оскільки права та обов'язки за правочином, вчиненим представником і третьою особою, безпосередньо виникають в особи, яку представляють.

Учасниками правовідносин представництва є три суб'єкти: особа, яку представляють, представник та третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права та обов'язки. Особою, яку представляють, може бути будь-яка юридична чи фізична особа. Представником може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути представником у випадку, якщо вона має повну цивільну дієздатність (статті 34, 35 ЦК). Не може бути представником фізична особа, над якою встановлена опіка, піклування. Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їх правоздатності, визначеної законом та їх установчими документами. Так, наприклад, не може бути представником при вчиненні правочинів з купівлі-продажу нерухомості банк або торговець цінними паперами, оскільки закон не дає їм права займатися представницькою діяльністю у вказаній сфері. Здійснення фізичними та юридичними особами представництва з окремих видів діяльності, які вимагають наявності відповідних дозволів (ліцензій), можливе лише після одержання такого дозволу (ліцензії). Наприклад, не можуть здійснювати представницькі дії за договором доручення щодо укладення правочинів з цінними паперами юридичні особи, які не мають відповідних ліцензій на здійснення такого виду діяльності (див. ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 26, 27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Третьою особою, з якою представник від імені особи, яку він представляє, вчиняє правочин, може бути будь-який учасник цивільних відносин (ст. 2 ЦК), який має потрібну для вчинення правочину цивільну правосуб'єктність).

2. Від представників треба відрізняти осіб, діяльність яких схожа на представництво. Так, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, наприклад комісіонер, який за дорученням комітента за винагороду вчиняє один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК), або управитель, який, здійснюючи від свого імені управління майном установника управління, може вчиняти щодо нього різноманітні правочини (статті 1029, 1033 ЦК). Також не є представником особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів, оскільки її дії лише сприяють вчиненню правочину, тобто мають допоміжний характер і не зв'язують сторони між собою юридичними обов'язками, або рукоприкладач, який підписує текст правочину за дорученням фізичної особи, яка внаслідок хвороби або фізичної вади не може підписатися власноручно (ст. 207 ЦК).

3. Представництво в цивільних правовідносинах виникає на підставі юридичних фактів, визначених законодавством. Серед підстав виникнення представництва ст. 237 ЦК визначає договір, закон, акт органу юридичної особи та інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

При представництві, яке ґрунтується на договорі, особа представника та її повноваження визначаються договором, що укладається між особою, яку представляють, і представником. Найбільш поширеними прикладами договірного представництва є договір доручення (статті 1000,1003 ЦК), за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, та договір транспортного експедирування (статті 929, 930 ЦК).

Представництво, яке ґрунтується на законі, виникає на підставі прямої вказівки закону (ст. 242 ЦК).

Представництвом, яке ґрунтується на акті органу юридичної особи, є представництво, в силу якого представник діє від її імені на підставі акта органу юридичної особи. У таких випадках повноваження представника на вчинення правочинів від імені юридичної особи ґрунтуються на установчих документах юридичної особи, положенні про її відокремлений структурний підрозділ, посадовій інструкції, які визначають права та обов'язки працівника, на якого покладено виконання представницьких функцій. Поширеним прикладом такого представництва є вчинення правочинів від імені юридичних осіб продавцем чи касиром у магазині, кондуктором чи водієм у транспорті, провідником у вагоні поїзду. Однак про наявність повноважень у цих осіб можливо судити лише у випадках, коли вони виконують представницькі функції в умовах службової обстановки, в якій вони діють.

Перелік підстав представництва, зазначений у ст. 237 ЦК, не є вичерпним, оскільки інші підстави, на яких може ґрунтуватися представництво, можуть бути встановлені актами цивільного законодавства, наприклад довіреність (ст. 244 ЦК).

Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник

1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

1. Для здійснення представництва представнику потрібні відповідні повноваження. Наявність повноважень є необхідною умовою для встановлення зовнішніх правовідносин представництва між представником і третьою особою. Повноваження представника виявляються в праві останнього виступати від імені особи, яку він представляє. Отже, для вчинення представником відповідних правочинів він повинен мати необхідний обсяг повноважень, оскільки інакше вчинений ним правочин буде вважатися таким, що не був вчинений.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише таких правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Закон допускає представництво при здійсненні будь-яких правочинів, за винятком тих, які за своїм змістом можуть бути вчинені лише особисто тією особою, яку представляють. До останніх належать заповіт, довіреність та договір довічного утримання. Не можуть бути укладеними фізичними особами через представника трудовий договір, а також такі акти цивільного стану, як: шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення та інші, що мають виключно особистий характер.

2. Згідно із законом представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Винятком із цього правила є комерційне представництво, при якому допускається одночасне представництво представником різних сторін правочину, якщо на це є згода сторін або такий випадок встановлений законом (ст. 243 ЦК).

Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником

1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Представництво характеризується тим, що представник вчиняє правочин не від свого імені, а від імені особи, яку він представляє, внаслідок чого цивільні правовідносини виникають між особою, яку він представляє, та третьою особою. Отже, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки саме особи, яку він представляє.

Стаття 240. Передоручення

1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

1. За загальним правилом представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Однак у випадках, визначених законом, представник може передати свої повноваження частково або повністю іншій особі (заміснику). Серед таких випадків закон передбачає: 1) якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником; 2) якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Зумовити передоручення можуть різноманітні події (наприклад стихійне лихо, карантин) або обставини, що стосуються особи представника (наприклад хвороба, відпустка, відрядження, призов на військову службу), або дії третіх осіб (наприклад анулювання ліцензії представника, якщо вона потрібна для представництва, та ін.).

У випадку передоручення відбувається заміна первісного представника на замісника, який від імені особи, яку представляють, буде вчиняти правочин. У зв'язку з цим відносини представництва виникають між особою, яку представляють, та замісником. Оскільки відносини представництва мають особистий характер, закон покладає на представника, який передав свої повноваження заміснику, обов'язок сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про замісника (його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та інші відомості, необхідні для виконання представницьких функцій). Зазначена інформація повинна бути надана представником особі, яку представляють, у найкоротший термін. Якщо передоручення здійснено з урахуванням зазначених вимог закону, представник не несе відповідальності за дії замісника, якому він передав повноваження. Однак у разі невиконання цього обов'язку представник відповідає за дії замісника як за власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

2. Передоручення повноважень за представництвом здійснюється представником у тій самій формі, в якій оформлювалися його повноваження. На відміну від цього довіреність, за якою повноваження передоручаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена (див. ст. 245 ЦК, ст. 58 Закону України «Про нотаріат»), за виключенням випадків, встановлених ч. 4 ст. 245 ЦК. Ця вимога закону поширюється і на передоручення довіреностей, виданих за правилами ст. 246 ЦК юридичними особами. З припиненням представництва втрачає чинність і передоручення.

Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

1. За загальним правилом правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК). На відміну від цього правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень (наприклад укладення з третьою особою договору, на укладення якого представник не мав повноважень), створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення такого правочину цією особою. Зазначене перевищення повноважень може мати кількісний (вага, число, ціна, строк договору та ін.) або якісний (характер правочину, властивості предмета правочину та ін.) вираз.

2. Згідно з коментованою статтею звернутися до особи, від імені якої діяв представник, за схваленням правочину може як сам представник, так і третя особа, з якою такий правочин був вчинений. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, робить правочин дійсним з моменту його вчинення, тобто наступне його схвалення діє із зворотною силою. Схвалення правочину особою, яку представляють, за правовою природою є одностороннім правочином. Зазначений правочин може бути вчинений у письмовій формі шляхом направлення окремого документа, наприклад листа, телеграми, телетайпограми, до представника чи іншого учасника правочину або написання вказівки про схвалення правочину на примірнику самого правочину, наприклад договору. Для правочинів, які не потребують письмової форми, можливе їх схвалення в усній формі. Схвалення правочинів, вчинених представником, можливе і шляхом здійснення особою, яку представляли, дій, які свідчили б про прийняття правочину до виконання, наприклад здійснення платежу, передача майна, надання робіт, послуг. Схвалення правочину повинно бути надане в строки, встановлені при вчиненні правочину, або в межах звичайно необхідного для цього часу.

Стаття 242. Представництво за законом

1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Представництво, яке ґрунтується на законі, виникає на підставі прямої вказівки закону. Згідно з коментованою статтею на законі ґрунтується представництво малолітніх і неповнолітніх дітей їх батьками (усиновлювачами) або малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, опікуном. Характерною рисою представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які не можуть самі піклуватися про себе. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є їх батьки (усиновлювачі). Батьки (усиновлювачі), діючи від імені своїх дітей на підставі закону, а також актів цивільного стану, які підтверджують факт народження дитини, шлюбу, усиновлення та ін., мають право вчиняти правочини від імені своїх малолітніх і неповнолітніх дітей. Однак укладені ними правочини не можуть суперечити правам та інтересам дітей (див. ст. 203 ЦК та коментар до неї).

Законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної судом недієздатною, є опікун. Повноваження останнього ґрунтуються на нормі закону, а також рішенні суду про встановлення опіки та акта органу опіки та піклування про призначення опікуна. Опікун має право вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного (ч. З ст. 67 ЦК). Законним представником, у випадках, передбачених законом, може бути і інша особа, наприклад учасник повного товариства або простого товариства, який має право діяти від імені товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором або договором простого товариства (статті 122, 1135 ЦК). Представництво, яке ґрунтується на законі, на відміну від добровільного представництва, виникає без волевиявлення особи, яку представляють, а обсяг і зміст повноважень представника визначаються безпосередньо законом.

Стаття 243. Комерційне представництво

1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

1. Коментована стаття містить законодавче визначення нового різновиду добровільного представництва в Україні — комерційного представництва. Згідно із законом комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. За підставами виникнення комерційне представництво ґрунтується на договорі, укладеному між комерційним представником і особою, яку він представляє. За своєю правовою природою цей договір є договором доручення (ст. 1000 ЦК). Норми глави 68 ЦК, що регулюють договір доручення, визначають деякі особливості договору доручення у комерційному представництві, наприклад щодо виконання доручення повіреним (ст. 1004 ЦК), припинення договору доручення (ст. 1008 ЦК) або наслідків припинення договору доручення (ст. 1009 ЦК). Повноваження комерційного представника на вчинення правочинів можуть бути підтверджені як письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, так і довіреністю.

Для комерційних представників закон допускає одночасне представництво кількох сторін правочину за їх згодою та в інших випадках, встановлених законом. З цієї норми закону можна зробити висновок, що комерційне представництво істотно відрізняється від інших видів представництва, оскільки при звичайному представництві вчинення таких правочинів заборонене законом (див. ст. 238 ЦК та коментар до неї).

2. Комерційне представництво має свої особливості:

1) оскільки комерційне представництво відбувається в сфері підприємницької діяльності, а її суб'єктом є особа, яка постійно представляє підприємців при укладанні договорів, комерційним представником може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності;

2) можливість здійснення одночасного представництва кількох сторін правочину допускається за умови наявності згоди сторін правочину та в інших випадках, встановлених законом;

3) оскільки комерційне представництво є підприємницькою діяльністю, договори доручення, що укладаються сторонами з комерційним представником, мають оплатний характер;

4)комерційний представник зобов'язаний виконати доручення самостійно, тобто безпосередньо сам, у зв'язку з чим він не може передавати свої повноваження іншій особі (передоручення).

Конструкція коментованої статті визначає можливість встановлення законом особливостей комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності. Наприклад, встановлення законом можливості надання представникові (повіреному) виключного права на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, з встановленням у договорі строку дії та (або) території, у межах якої чинне виключне право представника (ч. 2 ст. 1000 ЦК).

Стаття 244. Представництво за довіреністю

1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

2. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

1. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність є підставою представництва, яка ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють. Вона також може ґрунтуватися на договорі або акті юридичної особи. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином. Останнє викликане тим, що вчинення цього правочину здійснюється діями однієї сторони, а саме особи, яку представляють за довіреністю (довірителем), та не потребує згоди представника. Зазначений правочин є фідуціарним, оскільки він тісно пов'язаний з особою представника. На довіреність як цивільний правочин поширюються загальні вимоги закону щодо правочинів. На відміну від договору або акта юридичної особи, які визначають переважно внутрішні відносини між представником та довірителем, довіреність має своїм призначенням встановлення зовнішніх відносин представництва, а саме відносин між довірителем та третьою особою за допомогою дій представника. Отже, довіреність як правочин вчиняється довірителем перед представником, але спрямована також щодо третіх осіб, з якими представнику належить вчинити правочини. Правові наслідки вчиненого представником правочину для довірителя відбуваються незалежно від того, чи була ознайомлена третя особа з довіреністю при вчиненні правочину за участі представника, чи ні. Треті особи дізнаються про зміст повноважень представника зі змісту наявної в нього довіреності. У свою чергу, зміст довіреності визначається правосуб'єктністю особи, яку представляють.

Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК). У довіреності вказується особа, на яку довіреність видана (представник), особа, яка її видала (довіритель), їх адреси (місцезнаходження), бути відображена воля довірителя на вчинення від його імені представником правочину, та вказана дата її вчинення, оскільки без неї довіреність є нікчемною (ст. 247 ЦК). Про вимоги до змісту довіреності, що підлягає нотаріальному посвідченню, див. п. 146 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім'я однієї або кількох осіб. Довіреність на вчинення правочину видається довірителем представнику або безпосередньо третій особі, з якою представник повинен вчинити від імені довірителя правочин.

2. За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на:

1) разові, які видаються на вчинення одного правочину, наприклад на продаж будинку або отримання заробітної плати;

2) спеціальні, які видаються на вчинення багатьох однорідних правочинів, наприклад на укладення договорів керівнику філії, представництва юридичної особи, отримання заробітної плати, пенсії, поштового переказу протягом визначеного строку;

3) загальні, які видаються на визначений строк на вчинення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на вчинення учасником простого товариства правочинів з третіми особами від імені всіх учасників.

Стаття 245. Форма довіреності

1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання.

1. Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Згідно з вимогами закону форма довіреності має відповідати формі, в якій вчиняється правочин. Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення, у випадках, передбачених законом або договором (ст. 209 ЦК). Нотаріального посвідчення вимагає і довіреність, за якою повноваження передоручаються іншій особі, крім випадків, встановлених ч. 4 коментованої статті. Ця вимога закону поширюється і на передоручення довіреностей, виданих за правилами ст. 246 ЦК юридичними особами. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

2. Нотаріальне посвідчення довіреностей в Україні згідно зі статтями 34-38 Закону України «Про нотаріат» та Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 932/98 здійснюється: державними нотаріальними конторами; приватними нотаріусами; у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів; консульськими установами України.

Норми коментованої статті також визначають перелік довіреностей, які хоч і не є нотаріально посвідченими, але згідно із законом прирівнюються до них. Як виняток із загальних правил довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів акціонерних товариств може посвідчуватися реєстратором або правлінням акціонерного товариства (емітента акцій) (див. ст. 45 Закону України «Про господарські товариства»), а довіреність фізичної особи на здійснення видаткових операцій за її поточним рахунком у банку може бути посвідчена уповноваженим працівником банку, у присутності власника рахунку та довірених осіб (див. п. 7.1 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах»).

Стаття 246. Довіреність юридичної особи

1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріпленою печаткою цієї юридичної особи. За вказаним правилом довіреності видаються всіма юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правової форми чи форми власності. Новацією норм цієї статті є те, що на відміну від ЦК 1963 p. видавати довіреності від імені юридичної особи може не тільки керівник юридичної особи, а й інші особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи.

Стаття 247. Строк довіреності

1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Довіреність є строковим правочином, тобто дія довіреності обмежена у часі. Згідно з вимогами закону в кожній довіреності має бути зазначена дата її вчинення, а її відсутність робить довіреність нікчемною. Строк довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення. Отже, норми ст. 247 ЦК, на відміну від норм ЦК 1963 р., не обмежують у часі строк дії довіреності, який раніше, як правило, не міг перевищувати трьох років.

Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю

1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

3. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

1. Представництво за довіреністю припиняється внаслідок цілого ряду юридичних фактів, визначених коментованою статтею:

довіреність припиняє свою дію внаслідок закінчення строку довіреності, оскільки довіреність є строковим правочином;

разова довіреність припиняє свою дію після вчинення представником від імені особи, яку представляють, правочину, на здійснення якого довіреність була видана. У цьому випадку довіреність припиняє свою дію незалежно від того, закінчився на той момент строк дії довіреності чи ні;

довіреність припиняє свою дію за скасуванням довіреності особою, що її видала, тобто вчинення особою, яку представляють за довіреністю, одностороннього правочину, який може бути вчинений з будь-яких причин та в усякий час. Винятком із цього правила є видача безвідкличних довіреностей на певний час у випадках, встановлених законом (ст. 249 ЦК);

довіреність припиняє свою дію у разі відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю (див. ст. 250 ЦК). Зазначена відмова також може бути вчинена представником з будь-яких причин та в усякий час;

підставою припинення довіреності є припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

підставою припинення довіреності є припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

підставою припинення довіреності є смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

підставою припинення довіреності є смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

2. Розглядаючи підстави припинення довіреності, треба зазначити, що припинення юридичної особи та смерть фізичної особи (оголошення її померлою), яка видала довіреність або отримала її, веде до припинення довіреності тому, що припинення існування одного з учасників правовідносин представництва припиняє дію повноваження за довіреністю. У свою чергу, припинення довіреності внаслідок визнання фізичної особи недієздатною обумовлюється тим, що така особа не може вчиняти будь-яких правочинів, які від її імені та в її інтересах згідно із законом вчиняє опікун (статті 41, 242 ЦК). Припинення довіреності внаслідок визнання особи безвісно відсутньою обумовлюється тим, що тривала відсутність відомостей робить відносини представництва невизначеними. Останнє дістає свій вираз у тому, що відсутня або особа, від імені якої представник повинен вчинити правочин, або сам представник. Крім того, тривала відсутність особи, яку представляють, може порушувати права третьої особи, з якою представником вчинено правочин. Припинення довіреності внаслідок обмеження цивільної дієздатності обумовлюється тим, що така особа може вчиняти лише дрібні побутові правочини, до яких видача довіреності або вчинення правочинів за довіреністю не належить (ст. 37 ЦК).

3. Оскільки передоручення має похідний від довіреності характер, з припиненням останньої втрачає чинність і передоручення.

В цілях забезпечення неможливості використання довіреності, яка втратила чинність, закон зобов'язує представника у разі припинення представництва за довіреністю негайно повернути довіреність особі, яку представляють.

Стаття 249. Скасування довіреності

1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.

1. Особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Скасування довіреності особою, яку представляють, є одностороннім правочином, що може бути вчинений з будь-яких причин та в усякий час. Винятком із цього правила є безвідкличні довіреності, право на видачу яких встановлюється законом. Відмова від цього права особи, яку представляють за довіреністю, згідно із законом є нікчемною.

2. Закон зобов'язує особу, яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Отже, права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Однак якщо третя особа знала про скасування довіреності або передоручення, вищевказане правило не застосовується. Відсутність чи наявність таких обставин повинна доводити особа, яка заперечує дійсність вчиненого правочину або вимагає його виконання.

3. Як виняток із загального правила, законом може бути встановлене право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Прикладом встановлення законом такого права є право забудовника на час дії угоди надавати безвідкличну довіреність управителю на право делегування третім особам функцій забудовника у разі порушення останнім умов угоди з управителем (див. ст. 10 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 p. № 978-IV).

Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю

1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

Довіреність припиняє свою дію у випадку відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Зазначена відмова є одностороннім правочином і може бути вчинена представником з будь-яких причин та у всякий час. Однак відмова від вчинення дій за довіреністю працівника, який в силу трудових обов'язків повинен вчиняти правочини на підставі довіреності, наприклад керівник філії або представництва юридичної особи приватного права (ст. 95 ЦК), буде для зазначених осіб порушенням трудових обов'язків та буде зумовлювати наслідки, передбачені трудовим законодавством України.

Закон зобов'язує представника, що відмовився від вчинення дій за довіреністю, негайно повідомити особу, яку він представляє, про таку відмову. Однак представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними, такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам.

У разі недодержання представником вимог закону щодо негайного повідомлення особи, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю, та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам, представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки.

Розділ V. СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ