Глава 13. Речі. Майно

Стаття 179. Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

1. Речами є результати праці, внаслідок чого вони мають певну матеріальну цінність, тобто економічну форму товару. Економічні та фізичні властивості речей, їх цільове призначення не є однаковими, внаслідок чого щодо них виникають різноманітні за характером правовідносини. Законодавством встановлюється певний порядок користування та межі розпорядження річчю, який являє собою правовий режим речей.

2. Раніше, коли засоби виробництва фактично були вилучені з обігу і перебували, за деякими винятками, у державній власності, важливе значення мав поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, який з переходом від командно-адміністративної економіки на ринкові засади практично втратив своє правове значення. Зараз прийнято поділяти речі на основні засоби та оборотні активи, однак цей поділ має більше значення для бухгалтерського обліку, оскільки за ними ведеться окремий облік; на основні засоби поширюються норми щодо амортизації, що при здійсненні підприємницької діяльності впливає на формування валових затрат, отже, і на оподаткування.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Цією нормою, яка є новою для ЦК, введено спеціальний правовий режим тварини як об'єкта цивільних прав та визнано обмежену оборотоздатність тварин, що знаходяться на межі вимирання, занесених до Червоної книги України.

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

1. Поділ речей на рухомі та нерухомі є традиційним для цивільного права з давніх часів. Слід, однак, зазначити, що відповідно до радянської доктрини цивільного права зі скасуванням приватного права на землю радянське цивільне право відмовилося від такої класифікації. ЦК визнано необхідним повернутися до такої класифікації речей, оскільки правовий режим рухомих і нерухомих речей значно відрізняється один від одного. Правовий режим нерухомості характеризується ускладненою оборотоздатністю, оскільки потребує здійснення певних процедур, пов'язаних з нотаріальним посвідченням і реєстрацією права власності та угод з ними.

За загальним правилом правовий режим нерухомості, зокрема щодо реєстрації прав на такі об'єкти, поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації в силу їх високої вартості. Однак ці речі не є власне об'єктами нерухомості, оскільки в прямому розумінні слова не пов'язані із землею. Доречно зазначити, що правовими доктринами багатьох країн такі об'єкти прямо віднесені до нерухомості.

2. Основною розмежувальною ознакою рухомих і нерухомих речей є їх зв'язок із землею. Нерухомими речами визнаються: земля із багаторічними насадженнями, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення (мости, тунелі, шляхопроводи тощо), а також інші об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

3. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, тобто всі інші речі, які не належать до нерухомості.

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

1. Державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється (до прийняття відповідного закону) відповідно до «Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мін'юсту від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу від 28 січня 2003 р. № 6/5). Відповідно до цього Положення, яке діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ).

Реєстрацією прав власності на нерухоме майно визнається внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право-встановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ. Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. При цьому реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

2. Право на отримання витягу та інформації з Реєстру прав мають: власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи. Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ отримують: суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

3. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:

місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлу-'fe!?110' власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили передову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі якщо власники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками; фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, організації отримали у власність, в установленому законодавством порядку, нерухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників підприємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом прийому-передавання; інвесторам, які в установленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта прийому-передавання об'єкта (частини) інвестору; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повернення цього майна; у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель); фізичним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, акта про прийняття об'єкта в експлуатацію та акта приймання-передавання цього об'єкта; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна;

державними органами приватизації — наймачам квартир у державному житловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ;

Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти — суб'єктам, які беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку.

4. Реєстрація прав на земельні ділянки здійснюється на підставі «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43 (в редакції наказу від 23 серпня 2001 р. № 144).

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

1. Юридичне значення поділу речей на подільні та неподільні (хоча в фізичному розумінні кожну річ можна поділити, наприклад, автомобіль теж можна розібрати) полягає в тому, що при розділі, зокрема, спільної власності подільні речі діляться в натурі, а неподільні розподіляються іншим чином: одному із співвласників надається річ, а інші отримують грошову чи майнову компенсацію своєї частки.

2. Нормами коментованої статті також охоплюються і випадки, коли поділ речі хоч і не зумовить втрату їх цільового призначення речі, але може мати наслідком її суттєве знецінення (наприклад зібрана за певними класифікуючи ми ознаками колекція марок)

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

1. Юридичне значення поділу речей на визначені індивідуальними або родовими ознаками полягає в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (наприклад автомобіль певної моделі з певними номерними знаками, конкретний будинок, розташований за певною адресою, тощо). У разі втрати, загибелі або пошкодження такої речі неможливою є вимога про її повернення в натурі, можливим є лише відшкодування завданої шкоди. Віндикація також є можливою лише щодо речей, визначених індивідуальними ознаками (див. коментар до статей 387-390 ЦК).

2. Річ, яка має лише родові ознаки, є замінною (наприклад певна кількість зерна, борошна, бензину тощо), що має важливе значення, оскільки, наприклад, при поставці товару (речей, визначених родовими ознаками) неналежної якості покупець вправі вимагати поставки нової партії товару в натурі.

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Юридичне значення поділу речей на споживні та неспоживні полягає, зокрема, в тому, що споживні речі (наприклад продукти харчування, сировина, з якої виготовляється продукція тощо) не можуть бути предметом деяких Угод, зокрема оренди, безоплатного користування, лізингу, оскільки після закінчення терміну майнового найму річ має бути повернута власнику, що неможливо здійснити із споживною річчю.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове значення поділу речей на головну річ та приналежність полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Приналежністю визнається річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (наприклад фотоапарат і футляр до нього, шафа та шухляди до неї тощо). Питання щодо того, чи є певна річ приналежністю головної речі, часто вирішується на підставі закону, договору, технічних умов, стандартів, а іноді і звичаїв.

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не піддягають відокремленню.

Складовою частиною речі є все те, що пов'язане з річчю конструктивно, навіть незалежно від того, що річ може функціонувати без неї (наприклад автомобіль з обігрівачем, будинок із вбудованим кондиціонером та ін). Правове значення виділення такого виду речей полягає в забороні відокремлення складових частин речі в разі здійснення правочинів щодо неї.

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

1. Поняття складної речі є новим для ЦК. Від неподільних речей складні речі відрізняються тим, що кожна складова складної речі може мати самостійну цінність. Водночас вони складають єдине ціле та використовуються за єдиним призначенням (наприклад бібліотека, меблевий гарнітур, стадо худоби тощо). За загальним правилом такі складні речі виступають єдиним об'єктом договору.

2. Юридичне значення виділення такого виду речей полягає в тому, що правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Слід також підкреслити, що ця норма має диспозитивний характер.

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Продукцією, плодами та доходами є, наприклад, приплід від худоби, урожай від насаджень, проценти від банківських вкладів, доходи від виробництва тощо, тобто як природні плоди, так і доходи, які річ приносить від її цивільного обороту. Правове значення такого поділу речей полягає у визначенні правого режиму продукції, плодів та доходів, які належать власникові речі, які інше не встановлено договором або законом.

2. Норма коментованої статті має диспозитивний характер, що означає, і за відсутності відповідних умов, наприклад, у договорі оренди основних засобів, власник матиме право на доходи від їх експлуатації.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Терміном «майно» в широкому розумінні визначається як окрема річ (сукупність речей), так і вся сукупність майнових прав та обов'язків суб'єктів цивільних відносин (наприклад при спадкуванні або при визначенні вартості майна підприємства). У більш вузькому розумінні цей термін означає лише речі (сукупність речей). У жодному випадку до складу майна не включають нематеріальні об'єкти цивільних прав, за винятком майнових прав вимог Коментованою нормою ЦК визначає майно в широкому значенні слова — майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а такс майнові права та обов'язки.

Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять j види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та іні права, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

1. Особливим об'єктом цивільних прав є підприємство як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, оскільки одночасно підприємство є суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Поняттям «підприємство» як суб'єктом цивільних правовідносин оперує ГК, ряд законодавчих та інших нормативних актів), який є самостійним учасником цивільного обороту. Підприємство, виступаючи в цивільному обороті як юридична особа, вправі від свого імені здійснювати всі види правочинів щодо належного йому майна. Водночас підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

2. Норма коментованої статті визначає підприємство як об'єкт цивільних прав, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності. У цьому випадку підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю, навіть враховуючи те, що до складу майнового комплексу входить як рухоме майно, так і майнові (і немайнові) права та обов'язки.

3. Норма коментованої статті має диспозитивний характер, що означає можливість окремих виключень з числа об'єктів, що входять до складу підприємства як цілісного майнового комплексу.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

1. Грошові кошти належать до замінних речей, що визначаються родовими ознаками. Особливістю грошей як об'єктів цивільних прав є те, що вони оцінюються не за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць, і є універсальним еквівалентом вартості будь-якого товару. Грошовий обіг в Україні регулюється законодавством. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом KM України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Стаття 193. Валютні цінності

1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно до Декрету KM України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями в Україні визнаються:

валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом «а території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. При цьому під терміном «іноземна валюта» розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Операції з ними здійснюються лише за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії НБУ Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

На відміну від ЦК 1963 p. чинний ЦК виділив цінні папери як об'єкти цивільних прав в окрему главу. Це пов'язано, насамперед, з особливими властивостями цінних паперів як об'єктів цивільних прав.

У ЦК встановлюються лише загальні положення та принципи правового регулювання цивільних відносин, пов'язаних з використанням цінних паперів у цивільному обороті. Різноманіття видів цінних паперів, які використовуються в цивільному обороті, не дозволяє детально встановити загальні для всіх видів цінних паперів правила. Тому цивільно-правові відносини, пов'язані з використанням кожного окремого виду цінних паперів, регулюються ще і спеціальними законодавчими та нормативними актами. За часів незалежності України законодавство про цінні папери розвивалося досить стрімко і на сьогодні складає значний масив цивільного законодавства України.

Стаття 194. Поняття цінного паперу

1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником, та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

1. У частині 1 коментованої статті закріплюється офіційне визначення цінних паперів як особливих об'єктів цивільних прав. Попереднє законодавче визначення цінних паперів містилося в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» і не безпідставно піддавалося критиці в юридичній літературі.

У визначенні цінних паперів, встановлених ЦК, дістали своє закріплення такі основні ознаки цінних паперів:

1) це визначена форма цінних паперів. Цінні папери — це завжди документи встановленої форми з відповідними реквізитами.

Документом відповідно до Закону України «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 p. № 595-XIV визнається матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. Окремо в законодавстві України виділяються так звані електронні документи.

Відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 p. № 851-IV електронним вважається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Цінні папери в Україні можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі (більш детально див. коментар до ст. 196 ЦК);

2) цінні папери завжди посвідчують певне право (права) їх власника (держателя) (право на отримання певної суми коштів, на розпорядження певним товаром тощо). Незважаючи на те, що в статті йдеться про грошові або інші майнові права, цінні папери можуть посвідчувати й інші права, наприклад, акція може посвідчувати права її власника на управління акціонерним товариством. Особливістю цінних паперів як об'єктів цивільних прав є те, що цінність становлять не самі цінні папери як об'єкти матеріального світу, а саме права, які містяться в цінному папері та належать його власнику (держателю);

3) це можливість передачі прав за цінним папером. Слід зазначити, що законом така можливість може бути обмежена. Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлено, що іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Окрім прямо закріплених у коментованій статті ознак слід відзначити таку характерну ознаку цінних паперів, як публічна достовірність, яка дозволяє відмежувати цінні папери від звичайних боргових зобов'язань. Публічна достовірність полягає в тому, що зобов'язана за цінним папером особа має здійснити виконання будь-якій особі, яка пред'явить цінний папір, та відповідає формальним ознакам, закріпленим у самому цінному папері. При цьому боржник не має права вимагати від держателя цінних паперів подання додаткових доказів на обґрунтування свого права та відмовитися від виконання добросовісному набувачу, належним чином легітимованому як держатель цінного папера, посиланням на свої відносини з попередніми держателями цінного папера та підставу видачі цінного папера.

2. Встановлення правила, закріпленого в ч. 2 коментованої статті, зумовлено подвійною правовою природою цінних паперів.

Будь-який цінний папір, з одного боку, виступає як об'єкт цивільних прав, у такому випадку йдеться про «право на папір», а з іншого боку, сам цінний папір містить певні права - «права з папера». Така природа цінних паперів зумовлює нерозривний зв'язок «прав із папера» з «правами на папір».

У частині 2 коментованої статті закріплюється неможливість передачі лише частини прав, посвідчених цінним папером («прав із папера»), при переході до нового власника права власності на цінний папір («права на папір»). Так, наприклад, при передачі права власності на акцію попередній власник акції не може передати лише право на управління та залишити за собою право на отримання дивідендів. У такому випадку до нового власника акції перейдуть усі права, посвідчені цінним папером.

Стаття 195. Групи та види цінних паперів

1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема, у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

3. Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі відповідно до закону.

1. У статті 195 ЦК проводиться розподіл цінних паперів на групи. Критерієм такої класифікації є права, які посвідчуються цінним папером та надаються власнику цінного папера.

До пайових цінних паперів належать акції. Однак не завжди акції надають їх власнику всю сукупність прав, визначених у п. 1 ч. 1 цієї статті. Окремі види акцій надають їх власникам лише окремі права. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» привілейовані акції за загальним правилом надають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Однак власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

До боргових цінних паперів належать облігації, векселі та заставні. Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-IV заставна визначається як борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Закони України прямо не визначають переліку похідних цінних паперів. Про віднесення документів до похідних цінних паперів дозволяють говорити лише окремі норми підзаконних нормативних актів. Так, відповідно до ч. 2 п. 2 «Правил випуску та обігу фондових деривативів», затверджених рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13, встановлюється, що опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані контракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійснюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Згідно з п. 1-5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» опціон визначається як стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитись у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Відповідно до п. 1.5.2 ст. 1 Закону ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. ; До товаророзпорядчих документів слід віднести, насамперед, коносамент. Відносини, пов'язані з використанням коносаменту, регулюються Кодексом торговельного мореплавства України. На жаль, КТМ не містить визначення коносаменту, однак таке визначення дається в підзаконних нормативних актах України. Так, відповідно до п.1.4 «Порядку здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й поромного видів транспорту», затвердженого наказом Державної митної служби України від 23 січня 2001 р. № 26, коносамент визначається як документ, що регулює правовідносини між перевізником та одержувачем вантажу, свідчить про прийняття перевізником вантажу, відомості про який наведено в коносаменті, та є одним із документів, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення. Держатель коносаменту має право розпорядитися товаром, вказаним у коносаменті, шляхом передачі коносамента іншій особі.

2. Загальний перелік видів цінних паперів встановлюється в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу». Так, відповідно до ст. З Закону встановлюються такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні Цінні папери.

Згідно з ч. 4 Закону акція — це цінний папір без установленого строку обігу, Що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Відповідно до ст. 10 Закону облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера у передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Залежно від емітента облігацій розрізняють облігації підприємств (емітентом виступають юридичні особи), облігації місцевих позик (емітентом виступають органи місцевого самоврядування) та облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик (емітентом виступає держава в особі Міністерства фінансів (див. ст. 170 ЦК). Облігації зовнішніх державних позик можуть розміщуватися виключно на міжнародних та іноземних фондових ринках.

Згідно зі ст. 15 Закону казначейські зобов'язання України визначаються як вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним (ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Порядок випуску та обігу інвестиційних сертифікатів визначається Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІП.

Законодавче визначення векселя дається в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», відповідно до ст. 21 якого вексель визначається як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються два види векселів: простий та переказний. У простому векселі векселедавець зобов'язується сплатити векселедержателю визначену грошову суму у визначений строк. У переказному векселі векселедавець пропонує третій особі - платнику сплатити у визначений строк визначену суму грошей держателю векселя. Правові відносини, пов'язані з використанням векселів на території України, регулюються Женевськими конвенціями 1930 року:

«Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 7 червня 1930 р. (застосовується з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП);

«Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» від 7 червня 1930 p.;

«Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів» від 7 червня 1930 р.

Про поняття «заставна» див. п. З коментарю до цієї статті.

До іпотечних цінних паперів відповідно до ст. 31 Закону України «Про іпотеку» належать іпотечні облігації та іпотечні сертифікати. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом. Порядок випуску та обігу іпотечних сертифікатів встановлюється Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 p. № 979-IV.

Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді сертифікатів із фіксованою дохідністю та сертифікатів участі. Сертифікати з фіксованою дохідністю — це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни; право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів; право на задоволення вимог у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента. Сертифікати участі — це сертифікати, які забезпечені іпотеками, посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами та надають власнику такі права: право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань з вартості іпотечних активів, які перебувають у довірчій власності управителя.

До цінних паперів, визначених у Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», можна додати ще коносамент, можливість випуску та обігу якого передбачена КТМ.

3. Частина 3 коментованої статті закріплює можливість випуску цінних паперів у документарній та бездокументарній формі (більш детально див. коментар до ст. 196 ЦК).

Стаття 196. Вимоги до цінного паперу

1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного папера та інші необхідні вимоги встановлюються законом.

2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

1. Вимоги щодо обов'язкових реквізитів та форми окремих видів цінних паперів встановлюються спеціальними законодавчими актами. Так, перелік обов'язкових реквізитів акцій встановлюється Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», обов'язкових реквізитів векселів — «Женевською конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі».

На сьогодні законодавство України передбачає можливість випуску цінних паперів у документарній та бездокументарній формі.

Законодавством можуть встановлюватися вимоги щодо випуску окремого виду цінних паперів лише у документарній або бездокументарній формі. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлено, Що векселі складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються ДКЦПФР за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Законодавство України передбачає можливість переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, в бездокументарну форму (знерухомлення цінних паперів).

Згідно із Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР документарна форма цінного папера — це сертифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами. Підтвердженням права власності на цінні папери, випущені в документарній формі, є сертифікат.

Бездокументарна форма цінного паперу — це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. Отже, при випуску цінних паперів у бездокументарній формі цінний папір виступає у формі електронного документа, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити цінного паперу. Відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» підтвердженням права власності в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі вважається виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Вимоги до виготовлення сертифікатів цінних паперів встановлюються нормативними актами ДКЦПФР (наприклад, «Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі», затверджене рішенням ДКЦПФР від 31 липня 1998 р № 95, рішення ДКЦПФР «Про стандартну (типову) форму бланка заставної» від 4 вересня 2003 р. № 363).

2. Частина 2 коментованої статті встановлює наслідки порушення вимог щодо наявності обов'язкових реквізитів та встановленої форми цінних паперів. У разі випуску окремих цінних паперів з порушенням форми такі цінні папери за рішенням суду можуть бути визнані недійсними. Слід мати на увазі, що визнання недійсними окремих цінних паперів не завжди припиняє зобов'язання зобов'язаної особи. Так, визнання векселя недійсним позбавляє документ вексельної сили (статусу цінного паперу), але не позбавляє можливості розглядати його як простий борговий документ, який підтверджує боргові відносини.

Стаття 197. Передання прав за цінним папером

1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

2. Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

1. У коментованій статті визначаються основні засади передачі прав за цінним папером. Слід відзначити певну некоректність формулювання цієї статті. Особливістю цінного папера як об'єкта цивільних прав є нерозривний зв'язок «прав на папір» та «прав із папера», а звідси і неможливість передачі «прав із папера» без передачі «прав на папір». Права із цінного папера передаються шляхом передачі прав на цінний папір як об'єкт цивільних прав. Отже, слід говорити про встановлення особливого порядку для передачі прав на цінний папір як об'єкт цивільних прав, а не для передачі прав за цінним папером, які переходять до набувача прав на цінний папір.

У частині 1 цієї статті дістала законодавче закріплення класифікація цінних паперів залежно від способу легітимації уповноваженого суб'єкта (особи, якій належать права, посвідчені цінним папером).

Цінні папери на пред'явника характеризуються тим, що для легітимації Держателя як суб'єкта відповідного права достатньо одного лише пред'явлення папера. Зобов'язана за цінним папером особа повинна виконати зобов'язання пред'явнику цінного папера, не вдаючись до перевірки обставин набуття Цією особою прав на цінний папір. До них належать окремі види акцій, облігацій.

Іменні цінні папери легітимують свого держателя як суб'єкта права, якщо він означений в тексті папера шляхом зазначення його імені. Слід мати на Увазі, що законодавство України встановлює додаткові вимоги щодо реалізації прав держателями іменних цінних паперів. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену ДКЦПФР як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору. До таких цінних паперів можна віднести іменні акції, іменні облігації, іпотечні сертифікати участі, акції корпоративних інвестиційних фондів.

Ордерні цінні папери характеризуються тим, що держатель папера повинен бути легітимований як пред'явленням самого папера, так і безперервним рядом передавальних написів. До таких цінних паперів належать вексель, окремі види коносамента, заставна.

2. ЦК допускає виключення законом можливості випуску певних цінних паперів як іменних або як ордерних, або як паперів на пред'явника. При цьому таке обмеження може бути встановлене у формі як прямої заборони, так і шляхом встановлення, що даний вид цінних паперів може випускатися лише як іменні, ордерні або папери на пред'явника. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» встановлено, що акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними, що виключає можливість випуску корпоративними інвестиційними фондами акцій на пред'явника, а відповідно до ст. 15 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» казначейські зобов'язання можуть бути випущені лише як папери на пред'явника.

3. Права на цінні папери на пред'явника передаються шляхом передачі самого цінного папера. Особа, яка передає права, не несе відповідальності перед набувачем прав за виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером на пред'явника.

4. Передача прав на іменні цінні папери має такі самі наслідки, як і виступлення права вимоги, а саме особа, яка передає право на цінний папір (індосант), відповідає лише за недійсність прав, посвідчених іменним цінним папером, і не відповідає за їх невиконання.

Оскільки згідно з законодавством України права, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані лише з моменту внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів, то при передачі іменного цінного папера новому власнику потрібно вносити відповідні зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. Порядок внесення змін до реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі, встановлюється «Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів», затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60, порядок внесення змін щодо власників іменних цінних паперів, випущених у бездоку-ментарній формі, встановлюється «Положенням про депозитарну діяльність», затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61.

5. Для передачі ордерного цінного папера, крім передачі самого папера, вимагається вчинення власником на цьому папері передавального напису (індосамента).

За загальним правилом особа, яка передає ордерний цінний папір (індосант), несе відповідальність перед набувачем (індосатом) не лише за дійсність прав, посвідчених цінним папером, а й за їх здійснення (більш детально див. коментар до ст. 198 ЦК).

ЦК виділяє два види індосаменту: бланковий та ордерний.

Ордерний індосамент містить найменування особи, на користь якої передається цінний папір.

Бланковий індосамент не містить найменування особи, якій передається право на ордерний цінний папір. Відповідно до «Конвенції, якою запроваджується уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може:

заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

реіндосувати вексель через бланковий індосамент або будь-якій іншій особі;

передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосамента.

Якщо індосамент обмежений лише дорученням здійснювати права, посвідчені ордерним цінним папером, то за таким індосаментом не відбувається переходу прав на папір.

Індосамент може містити й інші застереження крім доручення. Так, відповідно до Закону України «Про іпотеку» продаж заставної із зобов'язанням зворотного викупу здійснюється шляхом вчинення індосаменту, в якому встановлюється строк зворотного викупу заставної. Згідно з «Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» індосамент може містити застереження щодо того, що вексель передається лише в заставу, а не у власність новому держателю.

Індосамент може бути вчинений на самому цінному папері та на додатковому аркуші. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про іпотеку» у разі недостатності на заставній місця для передавальних написів або інших необхідних відміток до заставної прикріплюється додатковий лист, написи на якому виконуються таким чином, щоб вони починалися на заставній і закінчувалися на цьому листі. Всі аркуші заставної складають єдине ціле, вони повинні бути пронумеровані і скріплені печаткою нотаріуса.

Згідно із Законом у передавальному написі при передачі заставної зазначаються прізвище, ім'я, по батькові та адреса фізичної особи або найменування та адреса юридичної особи, якій передається заставна. Передавальний напис підписується зазначеним у заставній іпотекодержателем, а якщо цей напис не вказаний — власником заставної, зазначеним у попередньому індосаменті. Індосант — юридична особа засвідчує підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні» індосамент на векселі повинен підписуватися: від імені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами (підписи скріплюються печаткою); від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

Стаття 198. Виконання за цінним папером

1. Особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного папера про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність, не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.

1. Незважаючи на відсутність прямої вказівки, в ч. 1 цієї статті йдеться про відносини, які виникають в процесі обігу ордерних цінних паперів.

Окрім зобов'язаної особи, яка прямо вказана в ордерному цінному папері, за загальним правилом зобов'язаними за ордерним цінним папером стають особи, які індосують ордерний цінний папір. Кожен з індосантів відповідає перед особами, на користь яких цінний папір буде індосований після нього.

Індосанти відповідають перед держателем цінного папера у випадку невиконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, основним боржником, вказаним у цінному папері. Так, держатель векселя має право пред'явити вимоги про оплату векселя до індосантів лише після того, як пред'явить вексель векселедавцю (платнику в переказному векселі) і засвідчить його відмову оплатити вексель протестом у неплатежу.

У випадку якщо один з індосантів виконає зобов'язання за ордерним цінним папером за боржника, він набуває право зворотної вимоги (регресу) до боржника, а також осіб, які індосували ордерний цінний папір до нього.

Слід зазначити, що не завжди індосанти відповідають за виконання зобов'язання за ордерними цінними паперами. Так, індосант за векселем може зняти з себе відповідальність за платіж шляхом включення до індосамента застереження «без звороту на мене».

Крім того, відповідно до Закону України «Про іпотеку» встановлено, що при передачі заставної індосант несе відповідальність перед індосатом за достовірність відомостей, що містяться у заставній, та дійсність заставної, але індосант, якщо інше не передбачене умовами індосамента, не відповідає за виконання іпотекодавцем чи боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимог за заставною.

2. У частині 2 коментованої статті закріплюється принцип абстрактності цінних паперів, тобто відокремленості цінного папера від підстави його видачі. Тому, наприклад, у випадку розірвання договору або визнання недійсним пра-вочину, який є підставою для видачі цінного папера, зобов'язана за цінним папером особа не має права відмовлятися від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на ці обставини.

ЦК визначає спеціальні права осіб, які придбали незаконно виготовлені або підроблені цінні папери. У такому випадку особа має право не лише пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, особі, в якої придбала цей цінний папір, а й вимагати відшкодування заподіяних цим збитків.