4. Товариство з обмеженою відповідальністю

Стаття І40. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

1. Характерними ознаками товариства з обмеженою відповідальністю є наявність статутного капіталу, який поділений на частки між учасниками товариства, а також встановлення відповідальності учасника у межах вартості своїх вкладів.

ЦК змінив не лише визначення поняття товариства з обмеженою відповідальністю, наведене у ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», а й правовий зміст. По-перше, статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю змінений на статутний капітал. Це зміна не лише терміна, а і його правового змісту, оскільки ЦК закріпив гарантуючу функцію статутного капіталу, на відміну від статутного фонду, основним призначенням якого було закріплення розміру часток учасників товариства.

Об'єктом права власності учасника товариства з обмеженою відповідальністю є частка, яка визначається по-різному — у процентах чи простих дробах (наприклад і/3, х/1). Як правило, прості дроби застосовуються у тих випадках, коли неможливо виділити процентне співвідношення часток. Так, наприклад, сто процентів ніколи не можна поділити на трьох учасників товариства порівну.

На відміну від повного товариства, товариство з обмеженою відповідальністю може створюватись і діяти в складі одного учасника. Закон України «Про господарські товариства» не передбачає такої можливості. Закріплення права створювати товариство з обмеженою відповідальністю однією юридичною чи фізичною особою надасть можливість таким підприємствам, як приватні, дочірні, підприємства громадських організацій реорганізовуватися шляхом перетворення на товариство з обмеженою відповідальністю.

2. У самій назві товариства з обмеженою відповідальністю закладений правовий зміст відповідальності її учасників, яка обмежується лише їх вкладами. Закон України «Про господарські товариства» встановлює, що учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів, а у випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. Тобто відповідальність за загальним правилом була обмежена внесеною частиною вкладу, і тільки у випадках, встановлених установчими документами, була можливість покладення на учасника товариства відповідальності і в розмірі невнесеного вкладу.

ЦК визначив зовсім іншу концепцію, встановивши, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного учасника (статті 542—544). Тобто учасник товариства з обмеженою відповідальністю відповідає за зобов'язаннями товариства і невнесеною частиною вкладу. Але ч. 2 ст. 140 ЦК поклала ще більшу відповідальність на учасників товариства з обмеженою відповідальністю, встановивши їх солідарну відповідальність, тобто надала кредитору товариства право пред'являти вимоги до будь-якого учасника товариства, який не повністю вніс вклад, як солідарному боржнику, але лише на суму, яка не перевищує неоплачену частину його вкладу. Тому можна говорити про те, що така солідарна відповідальність є обмеженою розміром невнесеної частини вкладу і виникає лише у тих учасників, які не сплатили повністю свої вклади.

3. Відповідно до ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, тому ч. З ст.140 ЦК встановлює необхідність зазначення у найменуванні товариства організаційно-правової форми господарського товариства — а саме «товариство з обмеженою відповідальністю».

Стаття 141. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

1. Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути фізичні та/або юридичні особи. Закон України «Про господарські товариства» не встановлює максимальну кількість учасників товариства, у зв'язку з цим створювалися товариства, в яких існували сотні учасників, що викликало багато труднощів на практиці, пов'язаних із зміною установчих документів, управлінням товариством. Тому ЦК закріпив можливість встановлення у законі максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю. На сьогодні такого нормативного акта ще не прийнято.

ЦК також встановив наслідки перевищення встановленої законом граничної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Товариству надається право реорганізуватися шляхом перетворення на акціонерне товариство чи зменшити кількість учасників товариства (наприклад шляхом викупу у них частки товариством за їх згодою). Як бачимо, ЦК не надає право перетворювати товариство з обмеженою відповідальністю на виробничий кооператив. Напевно це викликано тим, що члени такого кооперативу повинні брати трудову чи іншу участь у діяльності товариства, а учасники товариства з обмеженою відповідальністю такого обов'язку не мають, тому він і не може бути на них покладений.

Існування товариства з обмеженою відповідальністю з перевищенням граничної кількості учасників товариства може мати місце протягом одного року, а У тому випадку, коли після цього строку товариство не буде перетворено на акціонерне чи кількість його учасників не зменшиться до встановленої законом межі, таке товариство підлягає ліквідації у судовому порядку. Позов про ліквідацію такого товариства мають право, відповідно до ст. 110 ЦК, пред'явити органи державної реєстрації або учасники товариства.

2. Наявність обмеженої відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства змушує, для попередження зловживань з боку недобросовісних юридичних чи фізичних осіб, обмежувати можливість їх участі в товаристві з обмеженою відповідальністю, в якому існує тільки один учасник, таким чином: забороною особі бути учасником більш як одного товариства з обмеженою відповідальністю, а також мати у товаристві з обмеженою відповідальністю інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Встановлення таких обмежень не поширюється на інші юридичні особи. Тому, наприклад, громадські організації мають право створювати товариства з обмеженою відповідальністю, в яких вони будуть єдиним учасником, без будь-яких обмежень.

Стаття 142. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю

1. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

1. Укладення договору про заснування товариства з обмеженою відповідальністю є правом, а не обов'язком його засновників. Цей договір укладають у простій письмовій формі, але якщо засновники товариства бажають, то вони мають право посвідчити цей договір нотаріально.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю за своєю правовою природою не є однаковим із засновницьким договором повного чи командитного товариства, оскільки основна мета цього договору — врегулювати відносини засновників зі створення товариства з обмеженою відповідальністю. Засновницький договір не може регулювати відносини між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю після його реєстрації, оскільки надалі всі відносини регулюються виключно статутом товариства.

Частина 1 ст. 142 ЦК встановлює примірний перелік вимог до засновницького договору: порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частка у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів, а також інше. У такому договорі можна, наприклад, врегулювати строк оплати засновниками вкладу, який потрібно вносити до реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ст. 144 ЦК, можливість односторонньої відмови засновників від договору, наприклад у випадку, коли один із засновників не вносить вкладу відповідного розміру у строк, встановлений договором. Усе це може бути підставою для припинення, розірвання, відмови від договору.

Хоча ст. 142 ЦК не покладає на засновників товариства з обмеженою відповідальністю обов'язку укладати такий договір, його бажано укладати, оскільки на практиці виникає дуже багато питань щодо створення товариства з обмеженою відповідальністю, наприклад у разі невиконання одним із засновників своїх зобов'язань внести вклад до державної реєстрації товариства.

2. На відміну від положень, встановлених у Законі України «Про господарські товариства», в яких установчий договір визнано установчим документом, договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не належить до установчих документів. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. Відмова ЦК від визнання установчого договору товариства з обмеженою відповідальністю є позитивним кроком, оскільки Закон не встановлює вимог щодо змісту установчого договору та статуту як установчих документів. Тому на практиці, як правило, установчий договір та статут повторювали один одного.

У зв'язку з прийняттям ЦК установчі договори товариств з обмеженою відповідальністю втратили свою чинність. На практиці траплялися випадки, коли учасники товариства з обмеженою відповідальністю не визначали у статуті товариства розмір часток, вкладів учасників, регулювання відносин членів товариства. Ці відомості містилися в установчому договорі. Тому такі товариства повинні внести зміни до своїх статутів, дотримуючись вимог статей 88 та 140 ЦК.

Стаття 143. Статут товариства з обмеженою відповідальністю

1. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

2. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

1. Єдиним установчим документом для товариства з обмеженою відповідальністю є його статут. Коментована стаття встановлює вимоги до змісту статуту товариства. Статут товариства повинен містити найменування товариства, його місцезнаходження, адресу, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, а також розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Крім цього, у статуті можуть передбачатися:

порядок внесення учасниками додаткових вкладів;

визначення питань, які належать до виключної компетенції загальних зборів;

черговість та порядок скликання загальних зборів; порядок контролю за діяльністю виконавчого органу;

порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства;

покладення витрат, пов'язаних з проведенням аудиторської перевірки, на вимогу учасника товариства;

питання відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам;

переважне право учасників на купівлю частки (її частини) учасника, не пропорційно до розмірів своїх часток;

порядок реалізації товариством іншим учасникам або третім особам частки (її частини) учасника, придбаної самим товариством;

порядок переходу до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи частки учасника товариства;

строк повідомлення товариства учасником про свій вихід; порядок та строк виплати вартості частки учасника при його виході. 2. Для державної реєстрації товариства відповідно до ст. 89 ЦК учасники подають його статут. Підписи засновників на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Хоча ст. 143 ЦК вказує на можливість відкритого ознайомлення зі статутом товариства, але Закон не надає такого права, а лише встановлює можливість надання відомостей з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 20 Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді: витягу з Єдиного державного реєстру; довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується.

Строк надання відомостей з Єдиного державного реєстру не повинен перевищувати п'яти робочих днів з дати надходження запиту.

За одержання витягу та довідки з Єдиного державного реєстру справляється плата, розмір та порядок внесення якої визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Органи державної влади звільняються від плати за одержання за їх запитом відомостей з Єдиного державного реєстру, якщо такий запит подається у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

Стаття 144. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю

1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

3. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

4. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

1. Статутний капітал товариства формується з метою забезпечення мети діяльності товариства, а також для гарантування інтересів кредиторів, оскільки ст. 144 ЦК встановлює спеціальні правила щодо неможливості існування товариства з обмеженою відповідальністю, в якому вартість чистих активів менша ніж розмір статутного капіталу.

Розмір статутного капіталу визначається за сумою вкладів засновників (учасників) товариства і відображається у балансі юридичної особи. ЦК надає можливість встановлювати у законі мінімальний розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» мінімальний розмір статутного капіталу товариства складає 100 мінімальних заробітних плат. Мінімальна заробітна плата, відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 р. 1344-IV. З 1 січня 2004 року він становить 205 гривень.

Стаття 52 Закону України «Про господарські товариства» встановлювала, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

2. ЦК не допускає можливості звільнення якогось із учасників товариства від обов'язку внесення вкладу, навіть шляхом зарахування зустрічних вимог. Тому навіть якщо учасник товариства є одночасно його кредитором, а товариство — його боржником, він не має права вимагати зарахування зустрічних вимог відповідно до ст. 601 ЦК.

3. Статтею 52 Закону встановлено, що на момент державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його засновники повинні внести не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу. ЦК збільшив цей відсоток до 50 процентів. Остання вимога буде поширюватися тільки на ті товариства, які подали документи для державної реєстрації після 1 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» у разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» внесення до статутного фонду грошових коштів підтверджується документами, виданими банківською установою.

Для цього засновники повинні відкрити поточний рахунок у банку відповідно до постанови Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах». Під час відкриття поточного рахунку для формування статутного капіталу господарського товариства подається:

заява про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;

копія засновницького договору, посвідчена нотаріально;

рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, посвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);

картка із зразками підписів і відбитком печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.

Обов'язок кожного засновника товариства з обмеженою відповідальністю — сплатити до дня реєстрації товариства не менш як 50 процентів суми свого вкладу. Тому неможливі випадки сумарного визначення 50 процентів вкладів. Так, наприклад, порушенням законодавства є випадок, коли один учасник сплатив 100 процентів свого вкладу, а інший на день реєстрації зовсім не сплатив вкладу.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства, а у разі невиконання цієї вимоги товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законодавством порядку або прийняти рішення про ліквідацію. Зменшення статутного капіталу провадиться з додержанням вимог ч. 5 ст. 144 ЦК.

4. Гарантуюча функція статутного капіталу полягає у тому, що вартість чистих активів товариства не повинна бути меншою статутного капіталу. Встановлення співвідношення вартості чистих активів товариства та його статутного капіталу спрямоване на забезпечення інтересів кредиторів. Вартість чистих активів завжди повинна бути вищою або принаймні рівною розміру статутного капіталу. Зменшення вартості чистих активів створює необхідність зменшення статутного капіталу (за винятком першого року роботи товариства). Чисті активи — це активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань.

5. Товариство має право, а у випадках, передбачених законодавством, зобов'язане зменшити статутний капітал (наприклад якщо вартість чистих активів товариства менше, ніж статутний капітал). Рішення про зменшення статутного капіталу приймається тільки загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки це пов'язане із внесенням змін до статуту товариства (ст. 145 ЦК). Зменшення статутного капіталу допускається тільки до мінімального розміру, встановленого законодавством.

Якщо зменшення статутного капіталу провадиться у зв'язку з тим, що вартість чистих активів товариства менше ніж статутний капітал, то змінюється і розмір вкладів учасників товариства, але розмір їх часток є незмінним. Зменшення статутного капіталу можливе і у випадку, коли викуплена товариством у учасника частка не буде реалізована відповідно до ст. 147 ЦК.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредиторам надаю право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Товариство з обмеженою відповідальністю має право збільшувати статутний капітал за умови повної сплати усіма учасниками своїх вкладів. Таке рішення приймають тільки загальні збори, оскільки такі зміни ведуть до внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 145 ЦК).

Стаття 145. Управління товариством з обмеженою відповідальністю

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом.

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори. Компетенція загальних зборів визначається в статуті та законах, які регулюють правове положення цього виду товариств. Відповідно до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Збори очолює голова зборів.

2. Виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю може бути колегіальним або одноособовим. Головна функція виконавчого органу — здійснення поточного керівництва діяльністю товариства. Він підзвітний загальним зборам учасників. Створення та відкликання виконавчого органу товариства належить до виключної компетенції загальних зборів. Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ними рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються ЦК, законом і статутом товариства.

Відповідно до ст. 62 Закону у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу, а також порядок ухвалення ним рішень та порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, зокрема ст. 98 ЦК, яка передбачає, що колегіальний виконавчий орган товариства приймає рішення простою більшістю від числа присутніх членів, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (див. коментар до ст. 98).

4. Частина 4 ст. 145 ЦК встановлює перелік питань, які віднесені до виключної компетенції загальних зборів. Цей перелік може бути лише доповнений законом чи статутом. ЦК до виключної компетенції загальних зборів відносить:

визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; . внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

створення та відкликання виконавчого органу товариства;

визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів (див. коментар до ст.146);

.затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку і збитків товариства;

вирішення питання про придбання товариством частки учасника (див. коментар до ст. 147);

виключення учасника із товариства;

прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Крім цих питань ст. 59 Закону до виключної компетенції загальних зборів товариства відносить встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.

Черговість та порядок скликання зборів встановлюються законом і статутом. Так, ст. 61 Закону України «Про господарські товариства» встановлює періодичність скликання зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та випадки скликання позачергових зборів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за ЗО днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Стаття 60 Закону визначає, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

5. ЦК обмежує певні права учасників товариства щодо управління. Вони не мають права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ними правочину та щодо спору між ними і товариством (див. коментар до ст. 98).

Згідно зі ст. 98 ЦК рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 59 Закону рішення про визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту, а також питання виключення учасника з товариства вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, які володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Відповідно до ст. 59 Закону з решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Стаття 146. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

1. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства.

3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

1. У Законі України «Про господарські товариства» встановлено, що контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Ця норма викликала досить багато труднощів на практиці, оскільки встановлювала мінімальну кількість членів ревізійної комісії. Стаття 146 ЦК встановила, що контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

2. Вказівка у ч. 2 ст. 146 ЦК на право створення органів, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу, дає підстави для висновку про те, що такий орган може і не створюватися, тим більше, що ст. 145 відносить до виключної компетенції загальних зборів визначенні форм контролю за діяльністю виконавчого органу. Тому створення Ревізійної комісії у товаристві з обмеженою відповідальністю не є обов'язковим.

Однією з форм здійснення контролю за діяльністю товариства є аудиторські перевірки, які провадяться як у порядку, встановленому статутом, так і законом, а також на вимогу будь-якого учасника товариства.

4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП під аудитом розуміється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи його учасниками. Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

За результатами аудиторської перевірки складається аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається в установленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності (ст. 7 Закону).

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами.

5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом. Це стосується, наприклад, банків, які створені у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Так, відповідно до ст. 70 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки, в тому числі створені у формі товариства з обмеженою відповідальністю, зобов'язані публікувати квартальні баланси, а також звіт про прибутки (збитки) в газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України» протягом місяця, наступного за звітним кварталом.

Банк зобов'язаний публікувати річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітним року в газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України».

Стаття 147. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (п частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

4. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

5. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

1. Стаття 147 ЦК визначає права учасника товариства з обмеженою відповідальністю щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства. Загальне правило цієї статті зазначає, що частка учасника може бути відчужена одному або кільком учасникам, а якщо інше не встановлено статутом товариства, то й третім особам.

Стаття 147 ЦК застосовує такі терміни, як «перехід», «відступ» частки, але вони мають однаковий зміст, оскільки у такому випадку здійснюється відчуження права власності на частку. Перехід права власності можливий на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, внесення до статутного капіталу (складеного капіталу) інших господарських товариств.

2. За загальним правилом учасник товариства може відступити свою частку (її частину) і третій особі, яка не є учасником товариства. Але у статуті товариства можуть міститися норми, спрямовані на обмеження цього права.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток у статутному капіталі. Переважне право учасник товариства має лише при купівлі частки. Тому коли учасник бажає укласти договір міни, дарування, передати до статутного капіталу іншого товариства свою частку, інші учасники не мають переважного права. Учасники товариства користуються переважним правом на купівлю частки пропорційно до своїх часток. Статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачений інший порядок. Якщо він не встановлений, то учасники мають право встановити цей порядок за домовленістю між усіма учасниками. У таких випадках неможливе прийняття рішення на загальних зборах учасників і тому для зміни переважного права купівлі частки учасника товариства потрібна згода усіх учасників. Якщо її немає, застосовується загальне правило, встановлене ч. 2 ст. 147 ЦК.

Частина 2 ст. 147 ЦК регулює порядок реалізації учасниками свого переважного права на купівлю частки. Перш за все учасник зобов'язаний повідомити про свій намір продати свою частку (її частину) всіх учасників товариства. Хоча ЦК не встановлює форму такого повідомлення, але для попередження конфліктних ситуацій бажано роботи таке повідомлення письмово кожному учаснику товариства. У такому повідомленні повинна обов'язково бути зазначена ціна, а також інші істотні умови договору купівлі-продажу, порядок, строки та форми оплати, тобто такі умови, які продавець ставитиме будь-якому іншому покупцю.

Учасники мають право протягом місяця з дня повідомлення реалізувати своє переважне право, якщо інший строк не встановлено у статуті чи домовленістю між учасниками товариства. Якщо учасники не скористаються своїм переважним правом на купівлю частки (її частини), вона може бути відчужена третій особі, якщо це не заборонено статутом.

3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути продана лише у сплаченій частині. Тому у випадку відчуження частини частки, яка сплачена, особа продовжує залишатися учасником товариства і буде нести обов'язок зі сплати несплаченої частини вкладу, а також відповідальність за зобов'язаннями товариства згідно зі ст. 140 ЦК (див. коментар).

4. За домовленістю між учасником і товариством останнє має право придбати у учасника його частку (її частину). У цьому разі воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, чи зменшити свій статутний капітал на вартість викупленої частки з додержанням вимог ст. 145 ЦК.

Придбання частки (її частини) учасника товариством повинно здійснюватися на підставі цивільно-правових договорів (міни, дарування, купівлі-продажу).

5. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю у випадку його смерті переходить до його спадкоємців. При цьому Кодекс не встановлює обмежень, пов'язаних з повною оплатою вкладу. Навіть у тому випадку, коли учасник не повністю сплатив вклад, спадкоємцям переходить уся частка, яка належала спадкодавцю. Зобов'язання учасника, який не повністю сплатив вартість вкладу, сплатити несплачену частину вкладу покладається на спадкоємців.

Статутом товариства може бути передбачене обмеження щодо можливості переходу частки учасника товариства до спадкоємців лише за згодою учасників товариства. Висловити згоду на перехід частки спадкоємцям повинен кожен учасник товариства. Це питання не може бути поставлено на вирішення загальними зборами.

Якщо спадкоємці (правонаступники) учасника не вступили до товариства, розрахунки з ними проводяться в порядку, передбаченому ст. 148 ЦК.

Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

1. Безумовним правом учасника товариства з обмеженою відповідальністю є право вийти з товариства, воно не може бути обмежене (див. коментар до ст. 116 ЦК). ЦК встановлює порядок виходу із товариства, визначивши мінімальний строк повідомлення учасника товариства про свій вихід трьома місяцями.

Підставою для такого виходу є заява учасника. Хоча ЦК не визначає форму цієї заяви, але виходячи із вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та враховуючи, що вихід із товариства веде до внесення змін до статуту товариства, необхідно у разі виходу пред'явити копію рішення про вихід юридичної особи із складу учасників, завірену в установленому порядку, або нотаріально посвідчену копію заяви фізичної особи про вихід зі складу учасників.

2. При виході із товариства учасник товариства має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Строк виплати визначається Законом України «Про господарські товаристві відповідно до ст. 54 якого виплата провадиться після затвердження звіту а Р!К, в якому учасник вийшов із товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Але статутом товариства цей строк може бути змінений.

За домовленістю між учасником і товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Рішення про передачу майна учасника товариства приймають органи управління відповідно до їх компетенції, але найбільш правильним є віднесення цього питання до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. ЦК і Закон України «Про господарські товариства» не визначають строки повернення такого майна. Тому більш правильним є зазначення про такий строк у статуті товариства з обмеженою відповідальністю.

Норми ст. 148 ЦК можуть бути застосовані у випадку розрахунків із спадкоємцями та правонаступниками, які не вступили до товариства, а також відповідно до ст. 64 Закону до учасників, які виключені з товариства.

3. У разі виникнення спору між учасником і товариством щодо розрахунків при виході із товариства, повернення майна, яке передане у користування, спори вирішуються судом.

Стаття 149. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі

1. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

1. Кредитори учасника товариства з обмеженою відповідальністю, за загальним правилом, не мають права звертати стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю. Таке право виникає у них тільки при недостатності у учасника іншого майна для задоволення заявлених вимог.

Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюються згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами, і повинні бути пропорційні частці у статутному капіталі учасника-боржника.

2. Звернення стягнення може бути проведене як на всю частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю, так і на її частину. При зверненні стягнення на частину відповідно зменшується частка учасника товариства, а при зверненні на всю частку участь учасника у товаристві припиняється.

Стаття 150. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю ліквідується за рішенням загальних зборів, а також на підставах, встановлених ЦК та іншими законодавчими актами (див. коментар до ст. 110 ЦК), а також у випадку, коли вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (див. коментар до ст. 144 ЦК). Вирішення питання про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції загальних зборів (див. коментар до ст. 145 ЦК).

2. ЦК надає право на перетворення товариства з обмеженою відповідальністю лише в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Ця норма є імперативною, і у зв'язку з цим товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворене у повне чи командитне товариство.

Порядок перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство не регулюється законодавчими актами, але його визначає «Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств», затверджене рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 1998 р. №221.

Це положення встановлює, що розмір часток у статутному фонді товариства, що реорганізується, має дорівнювати розміру його частки (у відсотках) у статутному фонді акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення.

Номінальна вартість акцій товариства, створеного шляхом перетворення, має бути кратною розміру частки (в гривнях) кожного засновника (учасника) у статутному фонді товариства, що реорганізується. При цьому мають бути забезпечені виконання умов неподільності акції та обміну акцій (або часток у статутному фонді) на цілу кількість акцій акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення.

Стаття 151. Поняття товариства з додатковою відповідальністю

1. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. Правові положення товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю дуже близькі, тому ч. 4 ст. 151 ЦК встановлює, що до останнього застосовуються положення ЦК про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом та законом.

2. Стаття 151 ЦК встановлює лише відмінність меж відповідальності учасників товариства з обмеженою відповідальністю та учасників товариства з додатковою відповідальністю. У самій назві «товариство з додатковою відповідальністю» вже закладена відповідь на це питання. Додаткова відповідальність учасників такого товариства полягає у тому, що такі учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і для всіх учасників є однаково кратним вартості внесеного кожним учасником вкладу, а у разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Згідно зі ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Частина 3 ст. 151 ЦК зобов'язує у найменуванні цього виду товариства використовувати слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення ЦК про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. Це стосується, зокрема, відповідальності учасників товариства, які несуть більшу відповідальність, ніж учасники товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 2 ст. 151 ЦК).

У деяких випадках для здійснення певних видів діяльності законодавством встановлюється обов'язок створювати підприємницькі товариства тільки у формі товариства з додатковою відповідальністю. Так, наприклад, Декрет KM України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р. № 23-93 визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності. Відповідно до цього Декрету довірче товариство — це товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми вкладами до статутного капіталу, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Статутний капітал довірчого товариства формується виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників. До моменту реєстрації довірчого товариства кожен з його засновників зобов'язаний внести на тимчасовий рахунок не менш як 50 відсотків від зазначеного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду, що повинно підтверджуватися документами, виданими комерційним банком. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) довірчих товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). У тримісячний термін після реєстрації довірчого товариства кожен засновник зобов'язаний повністю внести свій вклад. Якщо засновники довірчого товариства не внесли свого вкладу до статутного капіталу, комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.