- •Тема 3.Капітал, виробничі фонди і нематеріальні ресурси.
- •1.Сутність, структура і класифікація основних фондів.
- •2.Оцінка вартості основних фондів.
- •3.Фізичне й моральне зношення. Амортизація.
- •2. За даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення
- •4. Показники використання основних фондів.
- •5.Сутність і склад нематеріальних ресурсів.
2.Оцінка вартості основних фондів.
Кожний об’єкт, який належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням.
Оцінювання основних фондів полягає у грошовому вираженні їх вартості. Застосовують такі види оцінювання, як первісна, відновна, залишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.
Первісна вартість основних фондів — це їх вартість на момент введення в дію.
Відновна (переоцінена) вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою:
Свідн = Сперв і ,
де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.
Переоцінка вартості основних фондів здійснюється за рішенням уряду з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін.
За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації.
Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлуатації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість готової продукції. Визначають її за формулою
Сзал = Сперв – Сзн ,
де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).
Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завершення терміну їх експлуатації.
3.Фізичне й моральне зношення. Амортизація.
Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення.
Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне.
Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення.
Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:
1. за терміном експлуатації
Тф
К фіз.=-------100%,
Тн
де Тф, Тн — час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;
2. За даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення
Азн
К фіз.=-------100%,
Споч
де Азн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів; Споч — початкова вартість одиниці основних фондів.
Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах .
Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.
Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов’язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів).
Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.
Повна сума амортизаційних відрахувань за нормативнийтермін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:
А = Сперв + Ск.р. + Смод,
де Ск.р, Смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.
Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів.
Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації —це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) добалансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:
Сбал - Слікв
На =----------------- 100 %.
Сбал Тн
де Сбал — балансова вартість основних фондів.
За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річноїсуми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” суб’єктам господарювання рекомендовано нараховувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:
• прямолінійним (рівномірного списання);
• зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);
• прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивним (цілих значень років);
• виробничим (суми одиниць продукції).
Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Застосовується насамперед до об’єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні пристрої, меблі).
