1. Предмет релігієзнавства

Релігія, як духовна реальність така ж: давня, як і сама людина. Вона супроводжувала представників людського роду на всіх етапах їхнього буття, набуваючи різноманітних варіантів і відтінків. Залежно від змісту віровчення, форм обрядності, міри регламентації повсякденного життя віруючих та інших ознак нині у світі нараховується понад 5 тис. її різновидів. Немає жодного народу (малого чи великого) на планеті, який би не знав релігії. Тому важко віднайти в духовному житті фактор, який би протягом тисячоліть, а найімовірніше, всього етапу людського існування на планеті, відіграв би більшу й вагомішу роль, аніж релігія. Від кам'яного віку й до сучасної космічної ери, зазнаючи дивовижних змін і метаморфоз, живе вона в нерозривному ув'язку з людським духом, його культурою.

Релігія була вирішальним імпульсом у багатьох історичних рухах. Прийняття Азією буддизму, поширення християнства в Європі, експансія ісламу, реформація Західної Церкви — події, що стали відчутними віхами у житті людства і значною мірою визначили масштаби, темпи, тенденції світового розвитку.

Нині релігієзнавство — це специфічна галузь комплексу гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження, розвитку й функціонування релігії як складного феномена на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

2. Структура релігієзнавства

Релігієзнавство, як і абсолютна більшість навчальних дисциплін, структуроване. У структурі релігієзнавства виокремлюють: філософію, історію, соціологію, психологію, феноменологію, географію релігії.

Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій категоріально-понятійний апарат, який забезпечує розкриття його сутності і змісту. Тому загальна характеристика релігієзнавства як навчальної дисципліни передбачає хоча б коротку згадку про систему його понять і категорій, їх можна поділити на:

а) загальнофілософські і соціально-філософські категорії: «буття», «свідомість», «пізнання», «відображення», «істина», «фантазія», «суспільство», «людина», «особа», «світогляд», «культура» тощо;

б) філософські категорії: «буттєві основи релігії», «предмет віри», «теїзм», «деїзм», «пантеїзм», «фідеїзм», «теогонія», «теодицея», «неотомізм», «антропософія», «теософія» тощо.

в) релігієзнавчі поняття й категорії: «релігія», «Бог», «надприродне», «віруючий», «святе», «храм», «релігійна віра», «релігійний ідеал», «молитва», «церква», «секта», «деномінація», «місіонерська діяльність», «політеїзм», «монотеїзм», «фетишизм», «тотемізм», «зороастризм», «іудаїзм», «буддизм», «християнство», «іслам» тощо.

3. Методи і приципи релігієзнавства

Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність І системи шляхів, прийомів, способів вирішення тих чи інших пізнавальних завдань, тобто методів. Релігієзнавство не є тут винятком. Більше того, як складне, синтезуюче утворення, комплексна галузь людського знання воно послуговується цілою низкою різноманітних методів пізнання: загальнонаукових, конкретно-наукових, теоретичних, емпіричних і, звичайно ж, філософських, виокремлюють діалектичний, феноменологічний й герменевтичний методи.

Засобом організації й спрямування пізнавального процесу, у нашому випадку релігієзнавчому пошуку, сприяє й система відповідних наукових принципів, найпоширенішими серед яких є принципи об'єктивності, історизму, толерантності.