3. Основні напрями ісламу

а) Шиїзм

Головна риса шиїзму — віра в те, що законними наступниками пророка Мухаммеда — імамом — можуть бути тільки його родичі-нащадки, а "вибрані общиною халіфи" незаконні. У зв'язку з цим шиїти відкидають сунну, складену при перших халіфах з переказів про пророка. Але шиїзм не залишився єдиним, усередині нього виникли різні течії. Пануючою стала течія, що визнає одинадцять законного імаму — нащадків Алі; дванадцятий імам ніби ще в IX столітті таємно сховався і десь перебуває невидиме, проте повинен в кінці часів появитися як рятівник — махді. Це найбільш поширене в шиїзмі течія особливо зміцнилася в Ірані і з початку XVI століття (при династії Сефевідов) стала там офіційною державною релігією.

б) Суннізм

Ортодоксальний іслам, що охопив більшість мусульман світу, називається суннізмом: прихильники його визнають законність сунн. Суннізм теж не залишився цілком єдиним. В VПІ-ІХ вв. в ньому виникла мутазілітська течія. Мутазіліти прагнули тлумачити мусульманське віровчення в раціональному дусі, доводили "справедливість" бога, наявність вільної волі у людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеної богом. Мутазілітов підтримували деякі халіфи, що шукали в цій секті опору для своєї влади. Але незабаром (кінець IX століття) реакційне фанатичне духівництво узяло верх в халіфаті, мутазілітів сталі переслідувати. Зміцнилося вчення про вічність, "несотворенність Корану". Проте ідеї мутазілітів залишили слід на подальшому розвитку мусульманського богослів'я.

в) Суфізм

В VПІ-Х ст. в ісламі виник містичний напрям, який отримав назву суфізм (від слова "суфі" — груба шерстяна тканина). Це вчення зародилося в надрах шиїзму, але проникло і в середовище суннітів. В суфійському віровченні позначився вплив ідей маздеїзму, буддизму і навіть неоплатонізму. Суфії не надавали великого значення зовнішньої обрядовості, а шукали істинного богопізнання, містичного злиття з божеством.

г) Ваххабізм

В новітній час ускладнення соціально-економічних і політичних умов викликали поява нових сект в ісламі. Серед бедуїнів Аравії в XVIII столітті виник перебіг ваххабітів (послідовників Муххамеда ібн Абдель Ваххаба), в якому відобразився стихійний протест проти багатства і розкоші міських купців і багачів. Ваххабіти, продовжуючи традиції суворої ханбалітської школи, вимагали повернення до патріархальної простоти життя перших століть ісламу, строгого виконання обрядів, що наказали, і заборон, знищення розкоші, боролися з європейськими культурними впливами, не визнавали культу святих, поклонялися тільки одному богу.

Методичні вказівки і завдання для вивчення дисципліни для студентів заочної форми навчання передмова

Свого часу знаменитий датський фізик, автор першої квантової теорії атома Нільс Бор (1885-1962) зазначав, що людство за всю свою історію зробило два великих відкриття: одне – що Бог є, друге – що Бога немає. І в пошуках кінцевої істини, яка започаткувалася власне тоді, коли люди ледь навчились висловлювати свої думки й почуття через систему знаків і символів, здійснюється все їхнє життя. Мабуть, ця глибинна, але важко реалізовувана потреба осягнути таємницю власного буття через розв’язання цієї надскладної світоглядної проблеми і становить суть людського буття. Тому наше життя набуває непривабливих, спотворених форм, біднішає, а то й зупиняється, коли ці найважливіші світоглядні питання перестають бути життєво важливими, як на теоретичному, так і на буденному рівнях свідомості. Вони засвідчують невтомну працю душі в пошуках істини, яка єдина лиш спроможна задовольнити найглибші, найсуттєвіші потреби людини – вказати її реальний шлях буття.

Невтомна праця душі потрібна нам сьогодні, як ніколи, аби звільнитися від невільницьких пут старого життя й рабської яничарської психології. Оскільки, як зазначав Патріарх Володимир (Романюк), цар Ірод ще панує в нашому, не раз ошуканому суспільному середовищі. Він панує у слабких, зневірених душах. Але у нас немає Єгипту для втечі. Є лише Україна – вічна, стражденна і найрідніша. Але як вона обтяжена гріхами і пороками всіх мертвих і живих... Звільнити нас від них може тільки релігія, тільки Ісус Христос, коли ми станемо Його людьми.

Єдиний порятунок із ситуації, яку ми переживаємо в Україні, - духовне і національне відродження, що засвідчує трансцендентну єдність релігійних та етнічних основ. Сьогодні релігія в науці шукає своє буття, нація шукає його в релігії.

Знання останньої як духовного феномена є невід’ємною умовою становлення кожної людини як особистості й особливо студентської молоді – майбутньої еліти держави. У поєднанні з іншими гуманітарними знаннями вони формують духовну культуру, світоглядні орієнтири, духовні інтереси й моральні цінності молодих людей. Поповнити інформацію із даної сфери допоможе релігієзнавство, що посідає собою чільне місце серед гуманітарних дисциплін університетів. Воно дає можливість студентству не лише визначитись у світоглядних питаннях, а й глибоко зрозуміти особливості та природу конфесій, які найпоширеніші в Україні.

Структура і зміст запропонованого навчально-методичного посібника побудовані таким чином аби дати можливість студентам заочної, дистанційної форм самостійно здійснювати пошук, вільно, неупереджено ставити та осмислювати світоглядні питання; актуалізувати інтимні глибини їхнього душевно-духовного життя: переживання, духовні цінності, особистісні вимоги і потреби, силу інтелекту, духовну наснагу.

Мислення, аби здійснювати необхідний пошук, має бути підготовленим, тренованим. Тому поряд із завданнями до семінарських занять, особливо важливого значення надається завданням і питанням для самоконтролю за якістю вивченого матеріалу, які побудовані в контексті конкретизації проблемно-пошукових ситуацій, які покликані активізувати духовну і інтелектуальну діяльність.

Ефективною формою контролю за якістю самостійного накопичення рілігієзнавчих знань можуть бути тестові завдання до кожної теми курсу, реферативні праці студентів, їх участь у роботі наукових гуртків, семінарів, круглих столів, де б кожен студент міг реально засвідчити рівень власної світоглядно-мислительної культури, філософсько-релігієзнавчих знань і вмінь, співвимірюючи свій інтелект зі всім багатством духовної культури людства у процесі діалогу, роздумів, творчих суперечок і пошуків. Перелічені форми вияву ефективності самостійної роботи студентів не лише поглиблюють філософсько-релігієзнавчі знання, не лише стимулюють потяг студентів до подібних знань, виявляючи навички світоглядних пошуків, а й в цілому сприяють підвищенню загального рівня духовно-інтелектуальної, а отже й професійної підготовки студентів. Та найголовнішим є те, що подібна робота актуалізує ірраціональний світ молодої людини, її увагу до особистого духовного життя, дає можливість прокинутись від духовного сну, що не освіжає нас, не надає нам сили, а, навпаки, послаблює, притупляє, штовхає на стезю брехні, амбітності, заздрості, гордині і лицемірства.

Це особливо важливо сьогодні – в час державотворення, коли, як ніколи, потрібне творче прагнення духу, нові духовно ціннісні орієнтири. Адже, як зазначав, відомий український письменник О.Гончар, не пустодухи, кон’юктурники, не ватаги покручів і продайбатьків вершитимуть завтра людські долі. За людиною гуманістом, за одухотвореним будівничим, а не руйнівником буде вирішальне слово.