74. Правовідносини з опіки та піклування у мПрП

За загальним правилом, опіка встановлюється над особами, які за законом (малолітні) чи за рішенням суду визнаються недієздатними, в той час як піклування - над особами, що вважаються частково недієздатними (неповнолітні), або дієздатність яких обмежено.- Зазначені правовідносини є такими, які майже не уніфікувались. Щоправда, існує дві Гаазькі конвенції:

• Про опіку над неповнолітніми, 1902 р. та

• Про піклування над неповнолітніми, 1905 р.

Проте, зазначені конвенції широкого розповсюдження не знайшли. До того ж, їх дію було перервано ще Першою світовою війною1.

Із регіональних уніфікацій найбільшою мірою України стосується Мінська конвенція 1993 р. За загальним правилом, яке міститься у ст. 33 Конвенції, встановлення або скасування опіки та піклування Здійснюється за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється або скасовується опіка чи піклування. Що стосується правовідносин між опікуном та піклувальником, та особами, які знаходяться відповідно, під опікою або піклуванням, то вони регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна чи піклувальника. Зобов'язання прийняти опікунство або піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що призначена опікуном чи піклувальником. Нарешті, опікуном або піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначеним громадянин іншої Договірної Сторони тільки у випадку, якщо він проживає на території тієї Сторони, де буде здійснюватись опіка чи піклування.

Щодо особи, яка не є громадянином України і перебуває в Україні, або її майна, що знаходиться на території України, у разі потреби в інтересах опіки чи піклування можуть бути вжиті заходи для захисту прав та охорони майна відповідно до права України. Про це невідкладно сповіщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є відповідна особа.

75. Осн. Колізійні питання пов*яз. Зі спадкуванням.

1. Склад спадщини. У багатьох законодавствах цей об'єкт позначається як все майно, що залишилось після померлого. Дещо інакше склад спадщини визначається у чинному ЦК України (ст. 1218), за якою до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В наступній статті міститься перелік прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, внаслідок чого вони не входять до складу спадщини. Це, зокрема:

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

• права та обов'язки особи як кредитора або боржника (якщо вони є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою).

2. Правовий режим майна у складі спадщини. У більшості держав світу у складі спадщини виокремлюють рухоме та нерухоме майно з різним режимом успадкування: нерухомість підкоряється закону місця її знаходження, тим часом як успадкування рухомого майна підпорядковується особистому закону спадкодавця (Франція, Бельгія, Англія, США, КНР та ін.). В інших державах (Австрія, Греція, Італія, Португалія, Японія та ін.) регулювання спадкових відносин засновується на підставі єдності всіх компонентів, що складають спадщину, і до неї в цілому застосовується або закон громадянства спадкодавця, або закон місця його останнього проживання.

3. Форма спадкового розпорядження. Існує два головних різновиди спадкового розпорядження - успадкування за законом або за заповітом. У різних правових системах ці різновиди використовуються:

• одночасно;

• поодинці (або тільки успадкування за законом, або тільки за заповітом);

• альтернативно (на вибір спадкодавця).

4. Форма заповіту. В одних для чинності заповіту вимагається нотаріально посвідчена письмова форма спадкового розпорядження, тим часом як в інших перевага віддається так званій олографічній формі, коли власноручно складений заповіт вважається справжнім волевиявленням спадкодавця, яке не потребує ніякого посвідчення.

5. Визначення спадкоємців. в різних правових системах по-різному вирішуються питання про коло родичів, які мають право брати участь в успадкуванні (класи, або так звані парантели родичів). Не існує єдності й у питанні про те, чи входить до цього кола той із подружжя, що пережив покійного, чи він виокремлюється з цього кола, отримуючи спеціальний статус. До того ж, як правило, зазначених класів родичів існує декілька, внаслідок чого встановлюється спеціальний порядок і процедура призову їх до успадкування. Нарешті, в різних правових системах не завжди співпадають системи розподілу спадщини між спадкоємцями в цих класах.