6. Міжнародні джерела мПрП

а) Націон. Зак-во кожної окремої держави залишається головним джерелом МПрП перш за все тому,що воногенетично пов*язано з тією чи іншою стороною фактично існуючих відносин,які потребують правового врегулювання.

б) Судова та арбітр. Практика (на переважну думку фахівців це прецеденти – рішення судді,яке ним приймалось,за відсутності закону чи звичаю,на підставі такого правила,яке він встановив би,якби був законодавцем).

в) Міжнар. Звичай.

г) Міжнар. Договір.

7. Звичай як джерело мПрП

Звичай – правила поведінки, які не передбачені актами законодавства, але є усталеним, тобто такими, що широко застосовуються у певній сфері.

Безперечними дж. МПрП визнаються: міжнародні торговельні звичаї (включаючи звичаї міжнародного торгового мореплавства) і так звані «звичаї ділового обороту».

Міжнародні торгові звичаї — це звичаї, що склалися в міжнародній торгівлі і торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими у випадках, коли: 1) норми права безпосередньо відсилають до них; 2) сторони при укладенні договору посилаються на певний звичай.

Окрему групу складають публікації, підготовлені Міжнародною торговою палатою (Париж), у тому числі: Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (редакція 2000 року) — ІНКОТЕРМС; Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1995 року); Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року).

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовуване в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому документі. Загальне правило МПрП - сторони мають можливість підпорядковувати свої відносини міжнародному звичаю шляхом відтворення досягнутої домовленості в контракті.

Від звичаю треба відрізняти узвичаєння. Узвичаєння так як і звичай може бути правилом поведінки між сторонами які укладають угоду. Коли узвичаєння кодифікується під егідою міжнародної організації воно стає звичаєм.

8. Особливості міжнародного договору як джерела мПрП.

За Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів (1986): "договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування”.

Договори укладаються суб’єктами міжнародного публічного права.

В більшості правових систем міжнар. договори – є основним дж. регулювання питань які належать до сфери МПрП, бо вони містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнарод. невладних відносин.

В наукових колах завжди дискусії, чи є міжнародний договір дж. МПрП. Переважає думка, що міжнар. договір не є безпосереднім дж. МПрП. Для того щоб вони стали джерелом міжнар. права вони мають бути введені в дію шляхом:

1) трансформація;

Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Вимагає прийняття нормативно-правових актів (або закону, або наприклад нормативний акт НБУ);

або інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.);

2) міжнародний договір має на території держави пряму дію після (Конституції держав містять норми, які говорять про те, що міжнародне право має перевагу над національним правом).

В Україні не існує повного переліку міжнародних договорів, які є для неї обов’язковими. В Україні ратифікація йде шляхом імплементації.