32. Критерії встановлення національності юридичної особи за сучасним мПрП.

Підґрунтям необхідності встановлення державної приналежності юр. особи є думка, що якщо тільки держава дозволяє створення юр. особи, то й правова система відповідної держави повинна регулювати правосуб'єктність такої особи. Головним критерієм визначення національності юр. особи є реальний зв'язок юр. особи з відповідним правопорядком.

Цей зв'язок в МПрП встановлюється за допомогою 5 критеріїв: 1) Місце створення (під яким зазвичай розуміється місце реєстрації) юр. особи.

Оскільки у юридичної особи може бути лише одне місце реєстрації (для його зміни необхідною є ліквідація такої особи в одній державі і реєстрація її в ін.)

2) Місце знаходження органу управління юр. особи. Фактично, у цьому випадку мова йде про два різновиди зв'язку юр. особи з правопорядком держави:

- місце фактичного знаходження юридичної особи (теорія «статутної» осілості); - місце знаходження керівних органів юридичної особи (теорія «фактичної» осілості).

Багато авторів надають перевагу цьому критерію в порівнянні з критерієм місця створення юр. особи.

3) Місце здійснення основної діяльності.

У цьому випадку зв'язок між юр. особою та відповідним правопорядком стає, як правило, реальним, тобто зазначена вище вимога виконується повністю (роль цього критерію поступово збільшується, і він все частіше використовується в уніфікація). 4) Національність осіб, що входять до органів управління юр. особою. 5) Національна приналежність капіталу юридичної особи.

Жоден з цих критеріїв не безумовні тому деякі держави використовують одразу по декілька з них.

Наприклад в Укр. законодавстві національність юр. осіб визнач. в першу чергу за критерієм місця знаходження юр. особи, а якщо це встановити не можливо за критерієм місця знаходження органу виконавчого органу управління юр. особи (теорія «фактичної» осілості).

Як стверджується, у більшості країн світу визнання іноземної юридичної особи суб'єктом права та її допуск до здійснення передбачуваної господарської діяльності здійснюється без видання будь-якого спеціального акта з боку відповідної держави. Однак в Укр.. юр. дичні особи, підтверджують свій статут про національність витягами з торгового, банківського або судового реєстру.

33. Специфічні види юридичних осіб у мПрП.

До специфічних юр. осіб у МПрП відносяться:

- акціонерні товариства;

- транснаціональні корпорації;

1) Акціонерне товариство – в сучасних умовах стають основною організаційно-правовою формою ведення бізнесу в розвинутих країнах.

Питання особистого статусу акціонерних товариств майже не виникає – у всіх правопорядках вони визнаються цілком самостійними суб’єктами права, тобто юр. особами. Однак виникає питання, щодо того юридичною особою саме якого права вони є.

Справа в тому, що коли акції того чи ін. акц. товариства вільно продаються на нац. (або, навіть, на світовому) ринку цінних паперів, національна приналежність капіталу, на якому ця особа засновується, може неодноразово - або навіть постійно - змінюватись.

Внаслідок цього з боку держав до них виникає певна недовіра, а тому держави намагаються підпорядковувати вирішення питань, пов'язаних з діяльністю акціонерних товариств, виключно своєму національному законодавству. Навіть у Великій Британії та США роль прецедентів у правовому регулюванні організації та діяльності акц. товариств стає незначною порівняно з роллю національних законів.

Зараз у більшості розвин. країн прийнято спеціальні акціонерні закони: у ФРН - закон про акціонерні товариства (1965), у Франції - закон про торгові товариства 1966 р., у Великій Британії - закон про компанії (1985), у США - закони штатів, в яких визначається правове становище підприємницьких корпорацій.

Взагалі, національні законодавства різняться у даному питанні, а їх вивчення відокремлюється навіть у спеціальну галузь - корпоративне право

В Укр. законодавстві правовому регулюванню діяльності акц. товариств тепер присвячено цілий підрозділ ЦК та глава Господарського кодексу, проте колізійних приписів щодо встановлення особистого статуту іноземних аукціон. товариств вони, як і ЗУ (2005) не містять.

2) Транснаціональні корпорації слід (ТНК) розрізняти як економічне та як юридичне явища.

З економічної точки зору, на думку ТНК – це інтегральні науково-промислові комплекси, в рамках яких відбуваються процеси технологічного створення товару, його виробництва, продажу та обслуговування, а також фінансове забезпечення усіх цих операцій.

Сконцентрувавши значні матеріальні та фінансові ресурси, ТНК сприяють швидкому розвитку передових галузей економіки, а також об'єднанню виробничих та науково-технічних потенціалів різних країн без уніфікації національних законодавств і внутрішніх систем господарського розрахунку.

Щодо правового аспекту, пов'язаного з діяльністю ТНК, то вони є групами компаній різної національності, що пов'язані між собою участю в акціонерному капіталі, управлінським контролем або будь-якими угодами, які передбачають право головної компанії ТНК здійснювати контроль над дочірніми підприємствами, тобто вони є економічним цілим, що не має єдиної національної правосуб'єктності.

У МПрП розрізняють види ТНК.

1) Великі національні компанії, трести, корпорації і т. ін., що мають за кордоном багато філії, які самі являють собою самостійні юр. особи. Це монополії, які є національними за капіталом, але міжнародними за сферою своєї діяльності (японська фірма «Соні», американська корпорація «Майкрософт»).

2) ТНК, які є міжнародними не тільки за сферою своєї економічної діяльності, а й за своїм капіталом (наприклад, англо-голландський концерн «Роял-Датч-Шелл» чи менш відомий «Данлоп-Піреллі»). 3) ТНК, як численні картелі й синдикати, об'єднання виробничого та науково-технічного характеру, які формально не визнані юридичними особами, зовні являючи собою просту сукупність самостійних юридичних осіб, хоча економічно вони керуються з одного центру.

Як приклад міжнародних рекомендаційних норм можна назвати проект Кодексу поведінки ТНК який поки що широкого розповсюдження на практиці не знайшов. На регіональному рівні - Конвенція про транснаціональні корпорації, укладена дванадцятьма державами СНД (1998). Вона ратифікована ЗУ (1999) Конвенцією сторони домовились розуміти під поняттям «транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка: • має у власності, господарському віданні або в оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох чи більше сторін; • створена юридичними особами двох чи більше сторін; • зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією. Невдалі формулювання Конвенції перешкоджають широкому застосуванню. В Україні спеціальне регулювання діяльності ТНК відсутнє. Мабуть, єдиним випадком прямого вирішення питання, що нами розглядається, є ЗУ «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» (1997), за яким для концерну ДЕУ як «стратегічного інвестора» створювалися сприятливі умови діяльності. Втім, цей випадок вдалим визнати неможливо. По-перше, внаслідок прийняття зазначеного закону виник конфлікт між Україною і ЄС. По-друге у концерна виникли серйозні фінансові проблеми, внаслідок чого взагалі поставлено під загрозу подальшу реалізацію проекту «ДЕУ-ЗАЗ».