Тема 2. Базові поняття міжнародної економіки
1. Міжнародний поділ праці та напрями його розвитку.
2. Міжнародний поділ факторів виробництва.
3. Світовий ринок.
4. Світове господарство.
Рекомендована література:
Дахно І.І., Бовт рук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2002. – с. 4-12.
Козик в.В., Панкова л.А., Даниленко н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – к.: Знання-Прес, 2003. - с. 11-27.
Киреев а.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: в 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – м., 1999. – с. 42-64.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – с.27-56.
Рокоча в.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: у 2 кн. – к.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 43-48.
Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін.. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. с. – 29-32.
Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 28-41, 191-195.
1. У світі не існує жодної економічно самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП), та інших факторів виробництва.
МПП (international division of labor) - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу й основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.
За родом діяльності розглядають три типи суспільного поділу праці:
1) загальний поділ праці - здійснюється між великими сферами діяльності людини - промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, сфера послуг, охорона здоров’я, освіта, культура, наука та ін.;
2) частковий поділ праці відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та підгалузевому рівні - машинобудування, переробні галузі, рослинництво, тваринництво, громадський транспорт, образотворче мистецтво та ін.;
3) одиничний поділ праці - притаманний процесам, що відбуваються всередині фірм, в залежності від технологічного процесу та організації управління, від функціональних завдань окремих служб.
Визначають 3 групи основних чинників розвитку МПП:
І група - природно-географічні умови, до яких, зокрема належать:
- різниця у величині території;
- різниця в чисельності населення;
- географічне розташування;
- нерівномірність кліматичних умов;
- наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів;
- наявність моря чи виходу до моря;
- наявність великих річок чи озер.
Раніше досить довгий час (ще на початку ХІХ ст.) головну роль відігравали саме ці умови розвитку МПП.
ІІ група – умови, пов’язані з НТП:
- рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
- технологічна диверсифікація;
- рівень морального зношення основних засобів виробництва;
- оптимальність розмірів підприємств.
Розвиток цієї групи умов призвів до зменшення значення природно-географічних факторів, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки, що в свою чергу призвело до того, що тепер почав переважати інтенсивний тип економічного зростання; з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі; скоротився виробничий цикл; розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).
ІІІ група - соціально-економічні умови, як включають наступне:
- особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни;
- переважаючі відносини власності;
- соціальна природа і механізм організації національних господарств;
- спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях;
- виробничі та зовнішньоекономічні традиції;
- соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);
- політичні інтереси
- ідеологія.
На сучасному етапі вплив перших двох груп чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП.
Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його суть.
І. Міжнародна спеціалізація виробництва (international specialization of production) (МВС) – це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва на міжнародному рівні відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб’єктами.
МСВ розвивається в двох напрямках:
1) виробничий - передбачає міжгалузеву, внутрішньогалузеву та внутріфірмову спеціалізацію;
2) територіальний – розглядає спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їхніх частин для світового ринку.
Міжгалузева міжнародна спеціалізація (inter-industry specialization) стосується виготовлення продукції цілих галузей національного господарства (добування паливно-енергетичних ресурсів, сировинне, агропромислове виробництво випуск готової кінцевої продукції тощо).
Внутрігалузева міжнародна спеціалізація (intra-industry specialization) полягає в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції в межах конкретної галузі (виготовлення верстатів, машин, обладнання і устаткування у машинобудуванні; виробництво м’ясних і молочних продуктів, хлібобулочних виробів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості і т.д.).
У свою чергу, виділяють три види внутрігалузевої міжнародної виробничої спеціалізації:
- предметну, тобто випуск готової продукції, вірніше - випуск однорідної готової продукції певної галузі;
- детально-вузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування;
- технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термообробка, виробництво заготовок тощо).
Внутріфірмова міжнародна спеціалізація (intra-enterprise specialization) стосується транснаціональних і мультинаціональних компаній, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші - на технологічно пов’язаних видах іншої продукції.
З розвитком МПП виникли такі поняття:
- “міжнародно-спеціалізована галузь” - характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь у МПП і для яких характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації;
- “міжнародно-спеціалізована продукція” - це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.
Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:
коефіцієнт відносної експортної спеціалізації
Kr = Ek / Ec,
де Еk - питома вага товару в експорті країни;
Ес - питома вага товару в світовому експорті.
Якщо Кr > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими;
експортна квота у виробництві галузі
Ee = E / Oвн,
де Е - обсяг експорту заданий період;
Овн - обсяг внутрішнього виробництва за той же період.
Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.
Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс, товарності, t:
t = (E+I) / P * 100,
де Е - річний експорт;
І -. річний імпорт;
Р - річний валовий внутрішній продукт.
ІІ. Міжнародна виробнича кооперація (international cooperation of production) – це похідна форма МПП (та МВС), яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів. Коопераційні зв’язки проявляються на світовому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.
У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:
1) здійснення спільних програм;
2) договірна спеціалізація;
3) створення спільних підприємств.
Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: 1) підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; 2) організація спільного виробництва об’єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками - учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:
а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);
б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.
У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:
за видами - економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;
за стадіями - передвиробниче, виробниче, комерційне;
за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;
за структурою зв’язків - внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;
за територіальним охопленням - між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, світове;
за кількістю суб’єктів - дво- і багатостороннє;
за кількістю об’єктів - дво- і багатопредметне.
Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.
2. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій.
Фактори виробництва (ФВ) (factors of production) – ресурси, які необхідно затратити для виробництва товару. Такими факторами виробництва вважаються праця і технологія (людські ресурси), земля і капітал (майнові ресурси). В економічній теорії наводяться різні визначення окремих факторів виробництва. Проте в міжнародній економіці загальноприйнятними є такі визначення окремих факторів виробництва:
- праця (labor) – фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного резельтату;
- технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;
- земля (land) – все, що природа надає в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);
- капітал (capital) – нагромаджений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.
Кожний з факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології – ліцензійний чи патентний платіж, землі – земельна рента, капіталу – банківський відсоток. Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього як в межах окремої держави, так й у взаємовідносинах держав одна з одною. Оскільки держави світу в різній мірі наділені окремими факторами виробництва, то ціни на них будуть різними.
Міжнародний поділ факторів виробництва (МПФВ) (international division of factors) – історично зумовлене зосередження окремих факторів виробництва у різних країнах, яке є передумовою виробництва ними певних товарів з більш високою ефективністю, ніж в інших країнах.
Практично всі фактори виробництва володіють міжнародною мобільністю, тобто можуть переміщуватися з країни у країну. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожний конкретний фактор.
При цьому розрізняють наступні види факторів виробництва:
- основні ( basic) за походженням – ті, що країна отримала від природи або в результаті тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги). Вони, як правило, дісталися країні задарма або потребували несуттєвих капіталовкладень; мають низьку міжнародну мобільність;
- розвинуті (developed) за походженням – ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура); мають високу міжнародну мобільність;
- загальні (general) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосувати в різних галузях для створення різноманітної продукції (персонал з вищою освітою, технологія отримання електрики); мають високу міжнародну мобільність;
- спеціальні (spesial) за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в одній галузі або для створення однієї чи дуже вузької групи продукції ( венчурний капітал, перукар); мають низьку міжнародну мобільність.
Розвинуті фактори мають тенденцію бути спеціалізованими, тоді як основні – загальними. Проте є і численні винятки. Зокрема, висококваліфікований програміст є розвинутим загальним фактором, оскільки може використовуватися в різноманітних галузях.
У сучасному світовому господарстві добра забезпеченість основними і загальними факторами не є більше основою досягнення конкурентної переваги на товарному ринку. Створювана ними перевага незначна та нестійка і не може забезпечити міжнародну конкурентоспроможність держав у довгостроковій перспективі. Навпаки, добра забезпеченість країни розвинутими і спеціальними факторами, які більш мобільні в міжнародному плані, може гарантувати їй стабільне положення лідера у світовому господарстві (хоча б по вузькій номенклатурі продукції).
3. Міжнародний поділ праці та міжнародна кооперація стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення та становлення стали наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис.2.1.
Зовнішні контури фігури позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.
Рис. 2.1. Схема світового ринку
Еволюція ринку за схемою “внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок” представлена на рис 2.2.
в) г)
Рис.2.2.Еволюція форм ринку:
а – внутрішній ринок; б – національний ринок;
в – міжнародний ринок; г – світовий ринок.
Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного виробництва, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець – одночасно і кінцевим споживачем товару, який одразу ж забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули до виробництва тих чи інших товарів спеціально для обміну. Тільки тоді й змогло з’явитися товарне виробництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких виробів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з’явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послуги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.
Таким чином, внутрішній ринок (ВР) (domestic market) – це форма господарської взаємодії, за якої призначене до продажу, збувається самим виробником всередині країни.
Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці - работоргівля). Отже, національний ринок (НР) (national market) - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок (МР) (international market) - це частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана із закордонними ринками.
Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку, їй був потрібний світовий збут.
Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно сформувався наприкінці XIX - на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок (СР) ( world market) - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.
Світовий ринок характеризується такими основними рисами:
він є категорією товарного виробництва, яке в пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;
він виявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішніх, але і зовнішніх попиту і пропозиції;
він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;
він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари, а досить часто і їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт за конкурентних цін;
на ньому існує особлива система цін – світові ціни;
на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв’язками між підприємствами та регіонами країни), а й зовнішньоекономічною політикою окремих держав.
Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, що характеризують міжнародний рух товарів, які використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі і для практичних цілей. Експорт ( export/s) – це продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт ( import/s) – це купівля та ввезення товару з-за кордону.
Якщо виходити з передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як показано на рис.2.3.
РІ Країна І PW Світовий ринок РІІ Країна ІІ
РІ,
І
Рис. 2.3. Торгова рівновага:
РІ, РІІ, Рw - ціна товару X в країнах І, II та світова ціна відповідно;
QІ, QІІ, Qw - обсяг виробництва товару X в країнах І, II та світі відповідно;
DІ, DІІ, Dw - попит товару X у країнах І, II та світі відповідно;
SІ, SІІ, Sw - пропозиція товару X в країнах І, II та світі відповідно;
E1, E2, E - ринкова рівновага попиту та пропозиції на товар в країнах І, II та світі відповідно;
А1В1 = А2В2 = PE = експорт = імпорт; P1 < Р2
Р1= Р1 - мінімальна ціна, після досягнення якої експорт з країни І припиниться;
Р2= P2 - максимальна ціна, після досягнення якої імпорт в країну II припиниться;
Р - ціна рівноваги товару X на світовому ринку
Найпростіша модель світового ринку називається моделлю часткової рівноваги (рис.2.3). Вона показує основні функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.
4. Фахівці вважають, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. у результаті розвитку світового ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме машинна промисловість уможливила виробництво товарів в обсягах, достатніх не лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для постачання на міжнародний ринок. Було створено океанський торговельний флот, побудовано залізниці, що сполучили різні країни світу, почали розвиватися міжнародні автомобільні перевезення. Розвитку світового ринку сприяв повітряний транспорт, що народився у XX ст.
Поняття “світовий ринок” вважається вужчим за значенням, ніж “світове господарство”. Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля товарами та послугами, то у світовому господарстві – також й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо. Таким чином, категорія світового господарства зачіпає вже не тільки сферу обігу, але і сферу виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.
Світове господарство (world economy) – сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом державного регулювання.
У більш широкому трактуванні, світове господарство – це система взаємодіючих господарств різних рівнів з усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначається об’єктивними законами розвитку людського суспільства, де господарства пов’язані одне з одним системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на МПП з відповідним механізмом регулювання та управління.
Характерними рисами сучасного світового господарства є:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.
Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.