Передмова

З шкільного курсу креслення пам’ятаємо методи проектування: ортогональне на дві (три) взаємно перпендикулярні площини (метод Монжа), та паралельне проектуванням фігури на одну аксонометричну площину разом з системою координат, відносно якої розглядається фігура, (метод аксонометричного проектування). Кожен з них має свої переваги та недоліки, тому той чи інший метод слід застосовувати в залежності від особливостей зображення предмета та мети, яка ставиться при цьому зображенні.

П ригадаємо, що метрично визначені зображення, отримані методом Монжа, мали досить істотний недолік – вони були ненаочними. У зв’язку з цим ми прийшли до необ­хі­д­­ності використовувати аксонометричне проектування. Однак аксонометричні зобра­жен­ня фігур також не зовсім звичні нашому оку. Насправді, на рис.1, а куб зображено в аксонометрії. Це зображення досить на­оч­­не. Але якщо нам необхідно зобразити, на­при­­клад, три однакових куба, розташо­ва­них в одному ряду, то за зако­нами аксоно­метрич­ного проекту­ван­ня ми повинні по­бу­дувати три рівних за роз­м­ірами куба (рис.1, б). Однак кожен, хто по­ди­виться на таке зображення, буде стверд­жувати, що ко­жен наступний куб „біль­ший” за попе­редній, хоча за допомогою циркуля легко пере­ко­натися, що усі зображення абсолют­но однакові. Це відбувається через те, що ми сприймаємо нашим оком відрізки рівної довжини тим мен­шими, чим далі вони роз­міщені від нас (рис.1, в). Куби на рис. 1, в виконані в центральній проекції, яку ще називають „перспективою”. Назва цього методу про­е­ктування (зображення) пішла від ла­тин­ського слова „perspicere”, що озна­чає – яс­но бачу.

„Перспективою” називається розділ нарисної геометрії, який вивчає властивості таких зображень предметів, якими їх бачить людське око.

В образотворчому мистецтві перспектива розглядається як зображення предметів, отримане на деякій поверхні у відповідності зі зміною їх розмірів, які здаються при спо­гляданні цих предметів, чіткості обрисів їх форми, та світлотіньових спів­від­ношень, які спостерігаються при живому спогляданні предметів, що зображено.

Перспективне зображення, в залежності від його призначення, може бути побудоване на довільній проекційній поверхні. В залежності від поверхні зображення розрізняють декілька видів перспективи.

Лінійна перспектива – це зображення, побудоване на площині. В різних випадках площина зображення може бути розташована вертикально, похило або горизонтально.

Вертикальна площина, на якій створюють зображення з допомогою лінійної перспективи, використовується при створенні картини, розпису стін, виготовленні настінних панно.

У монументальному живописі при розписуванні похилих фризів всередині палаців і соборів також використовується лінійна перспектива. Щоправда вона має ряд особливостей порівняно з вертикальним розписом.

Свої особливості розпису потрібно враховувати, розписуючи горизонтальну стелю. Зображення, побудоване в перспективі на площині стелі, називають плафонною перспективою.

Панорамна перспектива – це зображення, побудоване на циліндричній поверхні. При створенні панорам точку зору вибирають на осі циліндра, а лінію горизонту – на колі, розташованому на лінії очей глядача. Перспективне зображення на панорамі поєднують з переднім предметним планом, на якому розташовують реальні предмети.

Частину панорами з реальними предметами, розташованими між циліндричною поверхнею і глядачами, називають діорамою. В діорамі часто використовують підсвічення для виділення певних фрагментів з метою посилення враження від композиції.

Правила панорамної перспективи використовуються також при розписуванні та виготовленні фресок на внутрішніх циліндричних поверхнях храмів, склепінь, стель, в нішах. Розписування колон, зовнішньої поверхні ваз також здійснюється за правилами панорамної перспективи (точку зору розташовано „всередині” колони, вази, на її осі).

Купольна перспектива – це зображення, побудоване на внутрішній поверхні сфери або еліпсоїда. Вона застосовується для розпису куполів (склепінь) в культових спорудах, палацах, круглих залах метро, тощо.

Театральна перспектива – це зображення, побудоване на декількох вертикальних площинах, розташованих на різній глибині. Її застосовують при створенні декорацій для театральних вистав.

Для створення зображень на скелях, ландшафтах використовують рельєфну перс­пек­тиву.

Предметом нашого дослідження буде лінійна перспектива на вертикальній пло­щи­ні. Зображення фігури будемо отримувати внаслідок центрального її проектування на площину картини.