- •Тема 1. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук.
- •1.2. Чинники, що зумовлені лікарською речовиною.
- •1.3. Чинники, що зумовлені організмом
- •1.4. Вплив навколишнього середовища на взаємодію організму і лікарської речовини.
- •1.5. Фармакокінетика.
- •1.5.1. Головні поняття фармакокінетики.
- •1.5.2. Шляхи введення лікарської речовини в організм.
- •1.5.3. Вивільнення лікарської речовини з лікарської форми.
- •1.5.4. Абсорбція лікарської речовини в організмі.
- •1.5.5. Розподіл лікарської речовини в органах і тканинах.
- •1.5.6. Біотрансформація лікарської речовини в організмі.
- •1.5.6.1. Мікросомне окиснення.
- •1.5.6.2. Немікросомне окиснення.
- •1.5.6.3. Реакції кон'югації.
- •1.5.7. Виведення лікарської речовини з організму.
- •1.6. Фармакодинаміка.
- •1.6.1. Види дії лікарської речовини.
- •1.6.2. Побічна дія лікарських засобів.
- •1.6.3. Молекулярні механізми первинної фармакологічної реакції.
- •1.6.4. Залежність фармакологічного ефекту від дози лікарської речовини.
- •1.7. Залежність фармакологічного ефекту від лікарської форми.
- •1.8. Комбінована дія лікарських речовин.
- •1.9. Несумісність лікарських речовин.
- •1.10. Види фармакотерапії і вибір лікарського препарату.
- •1.11. Засоби, що впливають на аферентну іннервацію.
- •1.11.1. Адсорбуючі засоби.
- •1.11.2. Обволікаючі засоби.
- •1.11.3. Пом'якшувальні засоби.
- •1.11.4. В'яжучі засоби.
- •1.11.5. Засоби для місцевої анестезії.
- •1.12. Складні ефіри бензойної кислоти та аміноспиртів.
- •1.12.1. Складні ефіри ядрд-амінобензойної кислоти.
- •1.12.2. Заміщені аміди ацетаніліду.
- •1.12.3. Подразнювальні засоби.
- •1.13. Засоби, що впливають на еферентну іннервацію (переважно на периферичні медіаторні системи).
- •1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1.1. Холіноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.1.4. Антихолінергічні засоби.
- •1.2.1.4.2. Н-холіноблокуючі засоби гангліоблокуючі засоби.
- •1.2.2. Засоби, що впливають на адренергічну іннервацію.
- •1.2.2.1. Адреноміметичні засоби.
- •1.2.2.1.1. Адреноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.2.1.2. Адреноміметичні засоби непрямої дії.
- •1.2.2.2. Антиадренергічні засоби.
- •1.2.2.2.1. Симпатолїтичні засоби.
- •1.2.2.2.2. Адреноблокуючі засоби.
- •1.3. Засоби, що впливають на функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1. Засоби, що пригнічують функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1.2. Снодійні засоби.
- •1.3.1.2.1. Барбітурати і споріднені з ними сполуки.
- •1.3.1.2.2. Похідні бензодіазепіну.
- •1.3.1.2.3. Снодійні аліфатичного ряду.
- •1.3.1.2.4. Ноотропні засоби.
- •1.3.1.2.5. Снодійні засоби різних хімічних груп.
- •1.3.1.3. Спирт етиловий.
- •1.3.1.4. Протисудомні засоби.
- •1.3.1.5. Анальгетичні засоби.
- •1.3.1.5.1. Наркотичні анальгетики.
- •1.3.1.5.2. Ненаркотичні анальгетики.
- •1.3.1.6. Психотропні лікарські засоби.
- •1.3.1.6.1. Невролептичні засоби.
- •1.3.1.6.2. Транквілізатори.
- •1.3.1.6.3. Седативні засоби.
- •1.3.2. Засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи.
- •1.3.2.1. Психотропні засоби збуджувальної дії.
- •2.1. Стимулятори дихання.
- •2.2. Протикашльові засоби.
- •2.3. Відхаркувальні засоби.
- •2.4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції.
- •2.4.1. Бронхорозширювальні засоби
- •2.4.2.Протиалергічні, десенсибілізуючі засоби.
- •2.5. Засоби, що застосовують при набряку легень.
- •3.1. Кардіотонічні засоби
- •3.1.1. Серцеві глікозиди.
- •3.1.2. Неглікозидні (нестероїдні) кардіотонічні засоби.
- •3.2. Антигіпертензивні засоби.
- •3.2.1. Невротропні засоби.
- •3.2.2. Периферичні судинорозширювальні засоби.
- •3.2.3. Антагоністи кальцію.
- •3.2.4. Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін.
- •3.2.5. Засоби, що впливають на ренін-анпотензинову систему
- •3.2.6. Комбіновані антигіпертензивні засоби.
- •3.3. Гіпертензивні засоби.
- •3.3.1 Засоби, що стимулюють судиноруховий центр.
- •3.3.2. Засоби, що тонізують центральну нервову і серцево-судинну системи.
- •3.3.3. Засоби периферичної судинозвужувальної та кардіотонічної дії.
- •3.4. Гіполіпідемічні засоби.
- •3.4.1. Ангіопротектори непрямої дії.
- •3.4.2 Ангіопротектори прямої дії.
- •3.5 Протиаритмічні засоби.
- •3.5.1. Мембраностабілізатори.
- •3.5.3. Блокатори калієвих каналів.
- •3.5.4. Блокатори кальцієвих каналів.
- •3.6. Засоби, що застосовують для лікування хворих на ішемічну хворобу серця (антиангінальні засоби).
- •3.6.1. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні й поліпшують його кровопостачання.
- •3.6.2. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні.
- •3.6.3. Засоби, які підвищують транспорт кисню до міокарда.
- •3.6.4. Засоби, що підвищують стійкість міокарда до гіпоксії.
- •3.6.5. Засоби, що призначають хворим на інфаркт міокарда.
- •3.7. Засоби, що регулюють кровообіг головного мозку.
- •4.1. Сечогінні засоби.
- •4.1.1. Засоби, що діють на рівні клітин ниркових канальців.
- •4.1.2. Осмотичні сечогінні засоби.
- •4.1.3. Засоби, що підвищують кровообіг нирок.
- •4.1.4. Лікарські рослини.
- •4.1.5. Принципи комбінованого застосування сечогінних засобів.
- •4.2. Урикозуричні засоби.
- •5.1. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.
- •5.2. Засоби для припинення маткової кровотечі.
- •5.3. Засоби, що знижують тонус і скоротливу здатність матки.
- •6.1. Засоби, що впливають на апетит.
- •6.2. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.
- •6.3. Засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка.
- •6.4. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.
- •6.5. Жовчогінні засоби.
- •6.6. Гепатопротектори.
- •6.7. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози.
- •6.8. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.
- •6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.
- •6.8.2. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.
- •6.9. Розчини для парентерального харчування.
- •7.1. Засоби, що впливають на кровотворення.
- •7.2. Засоби, що впливають на згортання крові.
- •7.3. Плазмозамінні рідини.
- •8. 1. Препарати жиророзчинних вітамінів.
- •8.2. Препарати водорозчинних вітамінів.
- •8.3. Полівітамінні препарати.
- •8.4. Види вітамінної терапії.
- •10.1. Гормони гіпоталамуса і гіпофіза та їх препарати.
- •10.2. Препарати гормонів щитоподібної залози. Антитироїдні засоби.
- •10.3. Препарати гормонів прищитоподібних залоз.
- •10.4. Препарати гормонів підшлункової залози. Препарати інсуліну.
- •10.4.1. Синтетичні протидіабетичні препарати.
- •10.5. Препарати гормонів кори надниркових залоз (кортикостероїди) та їх інгібітори.
- •12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні засоби. 12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні 12.2.1. Антибіотики.
- •12.2.2. Сульфаніламідні препарати.
- •12.2.3. Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної структури.
- •12.2.4. Протисифілітичні засоби.
- •12.2.5. Протитуберкульозні засоби.
- •12.2.6. Противірусні засоби.
- •12.2.7. Протилепрозні засоби.
- •12.2.8. Протипротозойні засоби.
- •12.2.9. Протимікозні засоби.
- •12.2.10. Протигельмінтні засоби.
- •13.1. Алкілювальні засоби.
- •13.2. Антиметаболіти.
- •13.3. Протипухлинні антибіотики.
- •13.4. Протипухлинні засоби рослинного походження.
- •13.5. Ферментні препарати з протипухлинною активністю.
- •13.6. Гормональні препарати та їх антагоністи.
- •13.7. Препарати різних хімічних груп, інтерферони, інтерлейкіни.
- •15.1. Кислоти, луги.
- •15.2. Препарати лужних і лужноземельних металів.
- •17.1. Методи активної детоксикації організму.
- •17.2. Симптоматичні засоби, що застосовують у випадках гострих інтоксикацій.
- •3.1. Поняття про лікарську речовину, засіб, форму, препарат, сировину.
- •3.2. Рецепт.
- •3.3. Аптека.
- •3.4. Фармакопея.
- •3.5. Лікарська форма.
10.2. Препарати гормонів щитоподібної залози. Антитироїдні засоби.
Йодовмісні гормони щитоподібної залози (лівообертальні) тироксин (L-тетрайодтиронін — Ь-а-аміно-Р-[3',5'-дийод-4-оксифенокси)-феніл]-пропіонова кислота) і трийодтиронін (Ь-сс-аміно-$-[3',5'-дийод-4-(3-йод-4-оксифеноксифеніл]-пропіонова кислота) синтезуються з амінокислоти тирозину за участю молекул йоду. Всі етапи синтезу і виділення цих гормонів у кров контролюються тиротропіном. У крові тироїдні гормони циркулюють як у вільному, так і у зв'язаному стані (переважно з тироксинзв'язувальним глобуліном). Спорідненість тироксину до тироксинзв'язувального глобуліну в чотири рази вища, ніж спорідненість до нього трийодтироніну, тому останнього більше міститься в крові у незв'язаному стані. Різниця у спорідненості гормонів до білків-переносників зумовлює різну швидкість їх перетворення. Тироксин повністю відновлюється через 10 днів, тоді як трийодтиронін — протягом двох днів. Тироксин — гормон дисиміляції, прискорює катаболічні процеси в організмі, не має видової специфічності.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. L-тиpoксин — синтетичний лівообертальний ізомер тироксину. Засобом вибору є L-тироксин-натрій. Препарат повільно абсорбується, терапевтичний ефект настає через 7-12 днів, повільно виводиться.
Трийодтироніну гідрохлорид (ліпотиронін) — синтетичний препарат, діє швидше, ніж L-тироксин — через 4-6 год, максимальний ефект настає через 24-48 год і зберігається кілька днів. За активністю дії у 3-5 разів активніший за L-тироксин. Призначають усередину. Проте
гіперфункція щитоподібної залози (тиротоксикоз, дифузний токсичний зоб) — виявляється підвищенням обміну речовин, збудженням симпатичного відділу нервової системи — гіперсимпатикотонією. Понижена функція щитоподібної залози (гіпотиреоз) — це зниження обміну речовин, функцій систем та органів, мікседема. За недостатності тироїдних гормонів у дитячому віці розвивається кретинізм.
Для профілактики ендемічного зоба проводять йодування солі або призначають препарат аптиструмін (в 1 таблетці калію йодиду 0,001 г) один раз на тиждень.
До тироїдних гормональних препаратів належать: трийодтироніну гідрохлорид, тироїдин (порошок висушеної тканини щитоподібної залози великої рогатої худоби та свиней) і тироксин-натрій. Використовують також синтетичні препарати, які містять тироксин і трийодтиронін, — тиротом, тирокомб.
Препарат не завжди може забезпечити адекватну дію на субклітинні процеси з повільним перебігом, може викликати гіпертироз, що обмежує його застосування. Значно підвищений, зумовлений характером абсорбції рівень трийодтироніну в крові також обмежує застосування комбінованих препаратів.
Тироїдин містить обидва гормони — тироксин і трийодтиронін. Призначають усередину за ЗО хв до їди. Дія препарату розвивається через 2-3 дні після початку його прийому, ефект триває 3-4 тижні. Метаболізм тироїдних препаратів відбувається переважно у печінці, нирках, мозку та м'язах шляхом кон'югації через фенольний гідроксил і дезамінування та декарбоксилювання бічних ланцюгів. Екскреція кон'югатів здійснюється з жовчю, а незмінених форм — з сечею.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Тироїдні гормональні препарати впливають на всі види обміну, підвищують і прискорюють окисні процеси в клітинах, підвищують основний обмін речовин, стимулюють процеси росту й розвитку плода (формування мозкової тканини, кісток, інших органів і тканин), потенціюють дію адреналіну на серцево-судинну систему та обмін речовин, активують розпад глікогену в печінці й жиру в підшкірній клітковині. У результаті зменшується маса тіла, збільшується поглинання кисню та виділення вуглекислого газу, виведення азоту з сечею, підвищується температура тіла, знижується рівень холестерину в крові.
Особливість механізму дії тироїдних препаратів полягає в тому, що вони шляхом простої дифузії проникають крізь мембрану периферичних клітин і цитоплазму до ядра. При цьому тироксин перетворюється на трийодтиронін, який і зв'язується зі специфічними рецепторами в ядрах клітин (трийодтиронін має у 5 разів вищу спорідненість до рецепторів, ніж тироксин), збільшується активність РНК-полімерази й активується утворення високомолекулярних РНК, синтез білка як пластичного матеріалу та білків-ферментів — каталізаторів процесів обміну, змінюється (нормалізується) функція клітини, тканини, органа, системи.
Показання: гіпофункція щитоподібної залози (кретинізм, мікседема). При цьому найчастіше призначають L-тироксин-натрій. Трийодтироніну гідрохлорид призначають тільки у гострих випадках (кома у хворих на мікседему), у разі порушення конверсії тироксину на трийодтиронін, а також з діагностичною метою. Крім того, ці препарати застосовують для пригнічення секреції тиротропіну (тироїд-ний і рецидивний зоб), для фармакодинамічного лікування (дофамінзалежний шок, гостра недостатність нирок).
Протипоказання: тиротоксикоз, цукровий діабет, загальне виснаження, тяжкі форми ішемічної хвороби серця, зокрема інфаркт міокарда, активний міокардит, некомпенсована недостатність надниркових залоз.
Побічна дія: підвищення збудливості нервової системи, інсомнія, пітливість, тахікардія, аритмія серця, тремор, надмірне схуднення тощо. Внаслідок потенціювання ефектів адреналіну і стійкого підвищення тонусу задньої стінки очної ямки, мускулатура якої має адренорецептори, препарати тироїдних гормонів можуть спричинити екзофтальм. Найбільш небезпечними є ускладнення з боку вінцевих судин у хворих на ішемічну хворобу серця.
Антитироїдні засоби. Хворим з тиротоксикозом призначають антитироїдні засоби — антагоністи гормонів щитоподібної залози. До них належать препарати йоду та мерказоліл.
Механізм дії препаратів йоду пов'язаний з пригніченням продукції тиро-ліберину і тиротропіну. Відповідно знижується продукція тироїдних гормонів, зменшується об'єм щитоподібної залози. Ефект зберігається 2-3 тижні.
Мерказоліл — антитироїдний препарат синтетичного походження. Гальмує синтез тироїдних гормонів пригніченням активності ферментних систем (перокси-даз), які беруть участь у цьому процесі. Мерказоліл призначають усередину. Лікування триває 1—1,5 року.
Побічна дія: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, алергічні реакції, диспепсичні явища, ураження печінки. Можливий зобогенний ефект — розростання і підвищення васкуляризації щитоподібної залози, — пов'язаний з підвищенням продукції тиротропіну (зворотна реакція на зменшення концентрації в крові тироїдних гормонів). Цьому можна запобігти призначенням препаратів йоду.
Антитироїдні препарати призначають також під час підготовки хворих до хірургічного видалення щитоподібної залози.
Кальцитонін — поліпептид, який складається з 32 амінокислот, продукується головним чином парафолікулярними клітинами щитоподібної залози, прищитоподібних залоз, тимуса. Ці клітини дуже чутливі до рівня кальцію в крові і у відповідь на гіперкальціємію секретують кальцитонін. Секреція кальцитоніну посилюється, якщо в крові підвищується рівень фосфору.
Кальцитонін входить до складу препарату кальцитрину, який отримують з щитоподібних залоз свиней. Отримано синтетичний кальцитонін людини — цибакальцин.
Фармакокінетика. Кальцитонін має високу активність при парентеральному (підшкірному і внутрішньовенному) введенні. Синтезовано кальцитонін лосося — міакальцик. Він у 30-40 разів активніший за кальцитонін людини, дія його триваліша.
Фармакодинаміка. Місцем дії кальцитоніну є кісткова тканина, де він пригнічує активність остеокластів, активізує відкладання кальцію у формі кальцію фосфату і затримує його резорбцію. На абсорбцію йонів кальцію з кишок і виділення їх нирками кальцитонін практично не впливає. Вміст Са2+ в крові знижується. Кальцитонін є антагоністом па-ратирину (паратгормону). Обидва гормони разом з активною формою холекаль-циферолу регулюють обмін кальцію і фосфатів в організмі, забезпечують сталий вміст кальцію в плазмі крові та інтерсти-ціальній рідині. Регулюючи активність лужної фосфатази, кальцитонін підвищує вміст фосфору в крові, пригнічує реабсорбцію фосфатів нирками.
Показання: деформуюча остеодистрофія (хвороба Педжета), гіпер-кальціємія, гіпервітаміноз D, нефрокальциноз, гіперкальціурія, гіперпаратироїдизм, переломи кісток, парадонтоз, бронхіальна астма, інтоксикація серцевими глікозидами.
Протипоказання: гіпокальціємія, вагітність, період лактації.
Побічна дія: алергічні реакції в ділянках ін'єкцій, приплив крові до лиця, підвищення артеріального тиску.
