3.6.4. Засоби, що підвищують стійкість міокарда до гіпоксії.

До антиангінальних засобів, що підвищують стійкість міокарда до гіпоксії та ішемії, належать: енергозабезпечувальні та анаболічні засоби, електронакцептори, антиоксиданти.

3.6.4.1. ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНІ ЗАСОБИ.

Серед енергозабезпечувальних засобів слід виділити натрію аденозинтри-фосфат (АТФ). Препарат стабілізує структуру кардіоміоцитів, нормалізує обмін речовин у випадках гіпоксії, підвищує толерантність організму до фізичних навантажень, виявляє антиаритмічну дію.

Показання: міокардіодистрофія, комплексне лікування при нападах стенокардії напруження і спокою, спазми периферичних судин, надшлуночкова тахікардія.

Застосування кислоти аденозин-трифосфорної як джерела енергозабезпечення при недостатності кровообігу є проблематичним у зв'язку з неможливістю проникнення її через клітинні мембрани. АТФ-лонг є координаційною сполукою з гістидином, калієм, магнієм, може проникати всередину кардіоміоцитів, забезпечувати антиішемічну, антиаритмічну дію.

Можна застосовувати при ішемічній хворобі серця інші активатори енергозабезпечення - фосфаден (АМФ), неотон (креатинфосфат).

Триметазидин нормалізує енергетичний обмін та електролітний баланс при ішемії, показаний при стенокардії.

Мілдронат ефективний при ішемічній хворобі міокарда, що ускладнена недостатністю серця.

3.6.4.2. АНАБОЛІЧНІ ЗАСОБИ.

Як антиангінальні застосовують стероїдні (ретаболіл, неробол) і нестероїдні (калію оротат, рибоксин) анаболічні засоби для підвищення енергозабезпечення серця і частково для стимуляції вінцевого кровообігу. Кардіотропний ефект анаболічних стероїдів зумовлений підвищенням синтезу коензиму А, глікогену, креатину, кислот аденозинтрифосфорної та нуклеїнових у міокарді, а також підвищенням внутрішньоклітинного вмісту калію. Антиангінальний вплив нестероїдних анаболічних засобів пояснюють посиленням синтезу білка в кардіоміоцитах.

Показання: стенокардія напруження і спокою (в комплексі з іншими анти-ангінальними засобами).

3.6.5. Засоби, що призначають хворим на інфаркт міокарда.

При інфаркті міокарда призначають цілий комплекс лікувальних засобів, що мають патогенетичну та симптоматичну дію.

Для усунення больового синдрому призначають наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, промедол, омнопон, фентаніл, пентазоцин, трамадол) з атропіну сульфатом, димедролом або застосовують невролептанальгезію (фентаніл з дроперидолом). Призначають інгаляцію діазоту оксиду з киснем у поєднанні з невролептиками. При залишковому і незначному больовому синдромі застосовують анальгін разом з невролептиками або протигістамінними засобами.

Для зняття тяжкого нападу стенокардії та запобігання розвитку інфаркту міокарда застосовують внутрішньосудинне введення препаратів нітратів. При цьому може виникнути значна артеріальна гіпотензія.

Для профілактики і усунення порушень ритму серця призначають аміодарон, fi-адреноблокатори. Із препаратів, які мають пряму антифібриляторну дію, частіше застосовують лідокаїну гідрохлорид.

Для зниження ризику раптової смерті призначають р-адреноблокатори (метопролол, атенолол), інгібітори АПФ (каптоприл).

Для стабілізації гемодииаміки застосовують судинорозширювальні засоби: адреноміметики (норадреналін, дофамін, мезатон), а також серцеві глікозиди (строфантин, корглікон, дигоксин).

Для профілактики тромбоутворення застосовують антикоагулянти (гепарин, фраксипарин), а при наявності тромбу — фібринолітичні засоби (стрептокіназа, стрептодеказа, актилізе). Лізис тромбу проводять у ранні строки від початку гострого інфаркту міокарда (не пізніше 6 год).

Для обмеження ділянки інфаркту міокарда застосовують препарати, що зменшують потребу серцевого м'яза в кисні (нітрогліцерин внутрішньосудинно, J-адреноблокатори). Ці засоби зменшують післяиавантаження на міокард і гальмують ліполіз. Застосовують гіпербаричну оксигенацію або тромболітичну терапію в комбінації з засобами, що підвищують анаеробний обмін (поляризуюча суміш).

Для підвищення проникності стінки судин у зоні ішемії вводять препарати гіалуронідази, а для впливу на реактивні запальні процеси — антиоксиданти (а-токоферол, дибунол, глюкокортикоїди).

Засоби, що застосовують для лікування хворих на ішемічну хворобу серця.

Назва.

Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Нітрогліцерин Nitroglycerinum

Сустак Sustac

Тринітролонг

Trinitrolong

Валідол

Validolum

Но-шна

No-Spa

Фенігідин Phenihyddinum

Молсидомін

Molsidomine

Нітросорбід

Nitrosorbidum

Ізосорбід

тононітрат

Isosorbide

mononithate

Таблетки і капсули по 0,0005г; у флаконах по 10 мл 1 % спиртового розчину; в ампулах по 10 мл 0,1 % розчину.

По 0,5— 1 табл., капсулі, по 1—2 крап, на шматочок цукру під язик; внутрішньовенно крапельно

Таблетки: сустак-міте по 2,6 мг; сустак-форте по 6,4 мг. Усередину по 2,6 мг (сустак-міте) 2 рази на день, 6,4 мг (сустак-форте) на прийом

Полімерні плівки овальної форми, які містять 0,001 або 0,002 г нітрогліцерину. Плівку розміщують на слизовій оболонці ротової порожнини Таблетки по 0,06 г; капсули по 0,05 г; у флаконах по 5 мл. По 1 табл., капсулі або по 4 —5 кран, на шматочок цукру під язик Таблетки по 0,04 г; в ампулах по 2 мл 2 % розчину.

Усередину по 0,04 — 0,08 г 2 —3 рази на день; внутрішньовенно повільно 2-4 мл 2 % розчину Таблетки по 0,01 г.

Під язик і всередину по 0,02 г 2 —3 рази на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту переходять на підтримувальиу дозу по 0,01 г 3 рази па добу Таблетки по 0,002 г.

Усередину або під язик по 0,5—1 табл. 2 — 3 рази на добу після їди Таблетки по 0,005 і 0,01 г. Усередину по 1 —2 табл. 3 — 4 рази на добу Таблетки по 0,02 і 0,04 г; в ампулах по 1мл (10 мг).

Усередину по 1 —2 табл. 2 рази на добу, у разі тяжкого стану — 40 мг 2 — 3 рази на добу