
- •Тема 1. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук.
- •1.2. Чинники, що зумовлені лікарською речовиною.
- •1.3. Чинники, що зумовлені організмом
- •1.4. Вплив навколишнього середовища на взаємодію організму і лікарської речовини.
- •1.5. Фармакокінетика.
- •1.5.1. Головні поняття фармакокінетики.
- •1.5.2. Шляхи введення лікарської речовини в організм.
- •1.5.3. Вивільнення лікарської речовини з лікарської форми.
- •1.5.4. Абсорбція лікарської речовини в організмі.
- •1.5.5. Розподіл лікарської речовини в органах і тканинах.
- •1.5.6. Біотрансформація лікарської речовини в організмі.
- •1.5.6.1. Мікросомне окиснення.
- •1.5.6.2. Немікросомне окиснення.
- •1.5.6.3. Реакції кон'югації.
- •1.5.7. Виведення лікарської речовини з організму.
- •1.6. Фармакодинаміка.
- •1.6.1. Види дії лікарської речовини.
- •1.6.2. Побічна дія лікарських засобів.
- •1.6.3. Молекулярні механізми первинної фармакологічної реакції.
- •1.6.4. Залежність фармакологічного ефекту від дози лікарської речовини.
- •1.7. Залежність фармакологічного ефекту від лікарської форми.
- •1.8. Комбінована дія лікарських речовин.
- •1.9. Несумісність лікарських речовин.
- •1.10. Види фармакотерапії і вибір лікарського препарату.
- •1.11. Засоби, що впливають на аферентну іннервацію.
- •1.11.1. Адсорбуючі засоби.
- •1.11.2. Обволікаючі засоби.
- •1.11.3. Пом'якшувальні засоби.
- •1.11.4. В'яжучі засоби.
- •1.11.5. Засоби для місцевої анестезії.
- •1.12. Складні ефіри бензойної кислоти та аміноспиртів.
- •1.12.1. Складні ефіри ядрд-амінобензойної кислоти.
- •1.12.2. Заміщені аміди ацетаніліду.
- •1.12.3. Подразнювальні засоби.
- •1.13. Засоби, що впливають на еферентну іннервацію (переважно на периферичні медіаторні системи).
- •1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1.1. Холіноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.1.4. Антихолінергічні засоби.
- •1.2.1.4.2. Н-холіноблокуючі засоби гангліоблокуючі засоби.
- •1.2.2. Засоби, що впливають на адренергічну іннервацію.
- •1.2.2.1. Адреноміметичні засоби.
- •1.2.2.1.1. Адреноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.2.1.2. Адреноміметичні засоби непрямої дії.
- •1.2.2.2. Антиадренергічні засоби.
- •1.2.2.2.1. Симпатолїтичні засоби.
- •1.2.2.2.2. Адреноблокуючі засоби.
- •1.3. Засоби, що впливають на функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1. Засоби, що пригнічують функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1.2. Снодійні засоби.
- •1.3.1.2.1. Барбітурати і споріднені з ними сполуки.
- •1.3.1.2.2. Похідні бензодіазепіну.
- •1.3.1.2.3. Снодійні аліфатичного ряду.
- •1.3.1.2.4. Ноотропні засоби.
- •1.3.1.2.5. Снодійні засоби різних хімічних груп.
- •1.3.1.3. Спирт етиловий.
- •1.3.1.4. Протисудомні засоби.
- •1.3.1.5. Анальгетичні засоби.
- •1.3.1.5.1. Наркотичні анальгетики.
- •1.3.1.5.2. Ненаркотичні анальгетики.
- •1.3.1.6. Психотропні лікарські засоби.
- •1.3.1.6.1. Невролептичні засоби.
- •1.3.1.6.2. Транквілізатори.
- •1.3.1.6.3. Седативні засоби.
- •1.3.2. Засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи.
- •1.3.2.1. Психотропні засоби збуджувальної дії.
- •2.1. Стимулятори дихання.
- •2.2. Протикашльові засоби.
- •2.3. Відхаркувальні засоби.
- •2.4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції.
- •2.4.1. Бронхорозширювальні засоби
- •2.4.2.Протиалергічні, десенсибілізуючі засоби.
- •2.5. Засоби, що застосовують при набряку легень.
- •3.1. Кардіотонічні засоби
- •3.1.1. Серцеві глікозиди.
- •3.1.2. Неглікозидні (нестероїдні) кардіотонічні засоби.
- •3.2. Антигіпертензивні засоби.
- •3.2.1. Невротропні засоби.
- •3.2.2. Периферичні судинорозширювальні засоби.
- •3.2.3. Антагоністи кальцію.
- •3.2.4. Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін.
- •3.2.5. Засоби, що впливають на ренін-анпотензинову систему
- •3.2.6. Комбіновані антигіпертензивні засоби.
- •3.3. Гіпертензивні засоби.
- •3.3.1 Засоби, що стимулюють судиноруховий центр.
- •3.3.2. Засоби, що тонізують центральну нервову і серцево-судинну системи.
- •3.3.3. Засоби периферичної судинозвужувальної та кардіотонічної дії.
- •3.4. Гіполіпідемічні засоби.
- •3.4.1. Ангіопротектори непрямої дії.
- •3.4.2 Ангіопротектори прямої дії.
- •3.5 Протиаритмічні засоби.
- •3.5.1. Мембраностабілізатори.
- •3.5.3. Блокатори калієвих каналів.
- •3.5.4. Блокатори кальцієвих каналів.
- •3.6. Засоби, що застосовують для лікування хворих на ішемічну хворобу серця (антиангінальні засоби).
- •3.6.1. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні й поліпшують його кровопостачання.
- •3.6.2. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні.
- •3.6.3. Засоби, які підвищують транспорт кисню до міокарда.
- •3.6.4. Засоби, що підвищують стійкість міокарда до гіпоксії.
- •3.6.5. Засоби, що призначають хворим на інфаркт міокарда.
- •3.7. Засоби, що регулюють кровообіг головного мозку.
- •4.1. Сечогінні засоби.
- •4.1.1. Засоби, що діють на рівні клітин ниркових канальців.
- •4.1.2. Осмотичні сечогінні засоби.
- •4.1.3. Засоби, що підвищують кровообіг нирок.
- •4.1.4. Лікарські рослини.
- •4.1.5. Принципи комбінованого застосування сечогінних засобів.
- •4.2. Урикозуричні засоби.
- •5.1. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.
- •5.2. Засоби для припинення маткової кровотечі.
- •5.3. Засоби, що знижують тонус і скоротливу здатність матки.
- •6.1. Засоби, що впливають на апетит.
- •6.2. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.
- •6.3. Засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка.
- •6.4. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.
- •6.5. Жовчогінні засоби.
- •6.6. Гепатопротектори.
- •6.7. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози.
- •6.8. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.
- •6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.
- •6.8.2. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.
- •6.9. Розчини для парентерального харчування.
- •7.1. Засоби, що впливають на кровотворення.
- •7.2. Засоби, що впливають на згортання крові.
- •7.3. Плазмозамінні рідини.
- •8. 1. Препарати жиророзчинних вітамінів.
- •8.2. Препарати водорозчинних вітамінів.
- •8.3. Полівітамінні препарати.
- •8.4. Види вітамінної терапії.
- •10.1. Гормони гіпоталамуса і гіпофіза та їх препарати.
- •10.2. Препарати гормонів щитоподібної залози. Антитироїдні засоби.
- •10.3. Препарати гормонів прищитоподібних залоз.
- •10.4. Препарати гормонів підшлункової залози. Препарати інсуліну.
- •10.4.1. Синтетичні протидіабетичні препарати.
- •10.5. Препарати гормонів кори надниркових залоз (кортикостероїди) та їх інгібітори.
- •12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні засоби. 12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні 12.2.1. Антибіотики.
- •12.2.2. Сульфаніламідні препарати.
- •12.2.3. Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної структури.
- •12.2.4. Протисифілітичні засоби.
- •12.2.5. Протитуберкульозні засоби.
- •12.2.6. Противірусні засоби.
- •12.2.7. Протилепрозні засоби.
- •12.2.8. Протипротозойні засоби.
- •12.2.9. Протимікозні засоби.
- •12.2.10. Протигельмінтні засоби.
- •13.1. Алкілювальні засоби.
- •13.2. Антиметаболіти.
- •13.3. Протипухлинні антибіотики.
- •13.4. Протипухлинні засоби рослинного походження.
- •13.5. Ферментні препарати з протипухлинною активністю.
- •13.6. Гормональні препарати та їх антагоністи.
- •13.7. Препарати різних хімічних груп, інтерферони, інтерлейкіни.
- •15.1. Кислоти, луги.
- •15.2. Препарати лужних і лужноземельних металів.
- •17.1. Методи активної детоксикації організму.
- •17.2. Симптоматичні засоби, що застосовують у випадках гострих інтоксикацій.
- •3.1. Поняття про лікарську речовину, засіб, форму, препарат, сировину.
- •3.2. Рецепт.
- •3.3. Аптека.
- •3.4. Фармакопея.
- •3.5. Лікарська форма.
3.4.1. Ангіопротектори непрямої дії.
3.4.1.1. ГІПОЛІПІДЕМІЧНІ ЗАСОБИ.
Гіполіпідемічні засоби призначають відповідно до характеру дисліпопротеїде-мії, яку згідно з класифікацією ВООЗ поділяють на п'ять типів.
За переважним впливом на рівень холестерину і тригліцеридів гіполіпідемічні засоби поділяють на дві групи:
1. Засоби, що переважно знижують рівень холестерину: секвестранти жовчних кислот (холестирамін та ін., статини (ловастатин, симвастатин та ін.) пробукол.
2. Засоби, що переважно знижують у крові рівень тригліцеридів: безафібрат,
фенофібрат, ципрофібрат та ін., препарати кислоти нікотинової, риб'ячий жир, препарати ненасичених жирних кислот, препарати рослин (алілчеп, алітера та ін.).
Тип дисліпопротеїдемії
I (гіперхіломікронемія)
II (гіпер-Р-ліпопротеїдемія) 116 (гіпер-Р- і гіпер-пре-р-ліпопротеїдемія)
III (дис-Р-ліпопротеїдемія)
IV (гіпер-пре-р-ліпопротеїдемія)
V (гіперхіломікронемія, гіпер-пре-Р- лінопротеїдемія) Дієта
3.4.1.1.1 Гіпохолестеринемічні засоби.
Інгібітори абсорбції холестерину гальмують його абсорбцію з кишок. До цієї групи належать: холестирамін, поліспонін, трибуспонін, холестипол, гуарем. Холестирамін, хлорид аніонообмінної смоли, в кишках вступає в обмінну реакцію з жовчними кислотами, створюючи з ними комплекси, що не абсорбуються. Це зумовлює підвищене виведення жовчних кислот з організму і зменшення абсорбції холестерину. Незважаючи на те що біосинтез холестерину в печінці компенсаторно підвищується, одночасно посилюється його катаболізм. Опосередковано підвищується кількість рецепторів до ЛПНЩ, знижується рівень ЛПДНЩ, загального холестерину, атерогенних апо-|3-ліпопротеїдів. Вміст ЛПВЩ підвищується.
Препарати призначають по 10 — 20 г щодня, курсами до трьох місяців. Ефект спостерігається через 1—2 тижні від початку лікування. Під впливом препарату рівень холестерину в крові знижується на 20 — 30%. У зв'язку з можливістю виникнення в організмі дефіциту жиророзчинних вітамінів у випадках тривалого застосування холестираміну слід одночасно призначати вітамінні препарати. За одночасного призначення всередину інших препаратів їх належить приймати за 1 — 2 год до введення холестираміну або через 4 год після його введення, щоб запобігти порушенню їх абсорбції.
Показання: гіперліпідопротеїдемія II типу.
Побічна дія: диспепсичні явища, гіпопротромбінемія з геморагіями.
Поліспонін - сухий екстракт з кореневища і коренів діоскореї ніппонської. Трибуспонін отримують з трави якірців сланких. Препарати містять стероїдні глікозиди (сапоніни), безпосередньо взаємодіють з холестерином і створюють з ним малорозчинні сполуки. Це сприяє помірній гіполіпідемії за рахунок гальмування абсорбції холестерину з кишок.
Показання: гіперліпідопротеїдемія II типу.
Побічна дія: інколи підвищена втомлюваність, свербіння шкіри, гіпергідроз, втрата апетиту.
Інгібітори синтезу холестерину. Основну групу складають статини - ловаста-тмн(ловамет, мевакор), симваста-шмн(зокор, симгал), церивастатин (ліпобай), які перетворюються в організмі на активні метаболіти, а також праваста-тмм(ліпостат), флувастатин(лескол), аторвастатин (ліпримар), що є активними сполуками.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Статини призначають усередину раз на добу ввечері (максимальний синтез холестерину відбувається вночі). Усі препарати добре абсорбуються і активно захоплюються печінкою при першому проходженні, що особливо важливо для препаратів, які є пролікарськими засобами. У крові зв'язуються з її білками. Добре проникають у нирки, легені, м'язи, серце, головний мозок та інші органи.
Елімінація здійснюється головним чином з жовчю, тому корекції доз при прийманні всередину не потребують. Гіполіпідопротеїдемічний ефект визначається через 3 дні, максимальний — через 2 — 4 — 6 тижнів.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Статини пригнічують активність ферменту гідрокси-метил-глютарил-коензим-А-редуктази (ГМГ-КоА), зменшують перетворення її на кислоту мевалонову на ранніх етапах утворення холестерину (мал. 34), сприяють швидкому перетворенню її до ацетил-КоА.
За принципом зворотного зв'язку у відповідь на зниження холестерину підвищується утворення рецепторів до ЛПНЩ, які захоплюють ЛПНЩ, ЛППЩ, ЛПДНЩ з крові. У плазмі крові знижується рівень загального холестерину і холестерину в ЛПНЩ, ЛПДНЩ. Дещо знижується вміст тригліцеридів і підвищується рівень холестерину в ЛПВЩ, зростає вміст азоту оксиду.
Показання: гіперхолестеринемія, профілактика ішемічної хвороби серця.
Побічна дія: диспепсичні явища, міальгія, гепатотоксичність, тромбоцитопенія (рідко), анемія, фоточутливість.
Проб укол (4,4'-(ізопропілідендитіо)-біс-(2,6-ди-треш-бутилфензол) має значну ліпофільність, що забезпечує його швидку абсорбцію. Знижує вміст і змінює склад
ЛПНЩ, підвищує нерецепторний транспорт ЛПНЩ у клітини печінки. Має антиоксидантну дію і, пригнічуючи утворення «пінистих» клітин, запобігає утворенню вільних радикалів макрофагами, сприяючи дестабілізації атеросклеротичної бляшки. Знижує рівень загального холестерину, ЛПНЩ і ЛПВЩ.
Холестерин.
Показання: первинна профілактика гіперліпідемії.
Побічна дія: шлуночкові аритмії, диспепсія, метеоризм, нудота, біль у шлунку.
Засоби, що активізують метаболізм і виведення холестерину з організму.
Лінетол - суміш етилових ефірів переважно олеїнової, лінолевої і ліноленової жирних кислот, які отримують із лляної олії. Ці ненасичені жирні кислоти і близьку до них кислоту арахідонову інколи об'єднують під назвою вітаміну F.
Ненасичені жирні кислоти, які містяться у лінетолі, створюють ефіри з холестерином, перешкоджаючи проникненню його у внутрішню оболонку стінки судин. Вони активізують катаболізм холестерину в печінці, підвищують виведення його з жовчю та екскрементами. Крім впливу на ліпідний обмін ненасичені жирні кислоти беруть участь в інших видах метаболізму. Так, кислоти лінолева і арахідонова є попередниками простагландинів. Тому після введення їх в організм відбувається стимуляція біосинтезу простагландинів, активізація деяких біохімічних і фізіологічних процесів. Під впливом лінетолу підвищується фібриноліз і знижуються коагуляційні властивості крові.
У з'язку з тим що ненасичені жирні кислоти легко окиснюються, лінетол потрібно поєднувати з токоферолом.
Показання: гіперліпідемія II —Vтипів.
Побічна дія: диспепсичні явища.
Есенціале — це ліпотропний комплексний засіб, що містить ненасичені жирні кислоти холінфосфоліпідів (есенціальні фосфоліпіди), вітаміни: тіамін, рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін, токоферол, нікотинамід.
Ліпостабіл містить есенціальні фосфоліпіди, гідроксиетилтіофелін, піридоксин, кислоту нікотинову, АМФ.
Есенціальні фосфоліпіди входять до складу клітинних і субклітинних мембран, активізують катаболізм холестерину за рахунок створення його ефірів з ненасиченими жирними кислотами, підвищують стійкість білково-ліпідних комплексів, поліпшують холестерин-акцепторні і холестерин-транспортні властивості крові й функцію печінки. Гіпохолестеринемічний ефект препарату має прямо пропорційну залежність від ступеня дефіциту фосфоліпідів в організмі.
Побічна дія: диспепсичні явища.
3.4.1.1.2. ЗАСОБИ, ЩО ПЕРЕВАЖНО ЗНИЖУЮТЬ ВМІСТ ТРИГЛІЦЕРИДІВ.
Клофібрат (місклерои) - етиловий ефір яб/за-хлорфеноксиізомасляної кислоти. Був першим препаратом групи фібратів. Не застосовується внаслідок високої токсичності.
Використовують фібрати 2-го покоління — безафібрат (бензамін, безаліп), гемфіброзил (гевілон), частіше 3-го покоління — фенофібрат (ліпантил), иц-профібрат (ліпанор).
ЛПНЩ у печінці, стимулюється ендоцитоз ЛПНЩ. Підвищується утворення менш щільних ліпопротеїдів з більшою спорідненістю до рецепторів ЛПНЩ. Таким чином, фібрати підвищують нерецепторне і рецепторне захоплення ЛПДНЩ та ЛПНЩ.
Фібрати блокують біосинтез холестерину в печінці на етапі перетворення аце-тилкоензиму А на кислоту мевалонову. Згідно з іншим твердженням, гіполіпідемічний ефект фібратів реалізується за допомогою гормону щитоподібної залози -тироксину, який вивільняється з альбумінової фракції кислоти хлорфенолізомасляної і надходить до печінки, підвищуючи метаболічні процеси в ній, у тому числі біотрансформацію холестерину і триглі-церидів. Препарати також знижують вихід вільних жирних кислот з жирового депо за рахунок пригнічення активності цАМФ-залежної внутрішньоклітинної ліпопротеїдліпази жирової тканини, яка ослаблює зв'язок вільних жирних кислот з альбумінами сироватки крові. Це призводить до зниження у плазмі крові вмісту тригліцеридів, ЛПДНЩ, меншою мірою знижується вміст холестерину у ЛПНЩ, значно підвищується вміст ЛПВЩ.
Гіполіпідемічний ефект спостерігається через 5 — 6 днів від початку призначення препарату. Крім впливу на ліпідний обмін фібрати нормалізують енергетичний обмін тканин, знижують зсідання крові, зменшують агрегацію тромбоцитів, підвищують фібринолітичну активність крові. Препарати підсилюють дію антикоагулянтів, тому дози антикоагулянтів за одночасного застосування з фібратами слід зменшувати. Фенофібрат також сприяє виведенню сечової кислоти.
Показання: гіперліпідемія Пб —V типів.
Побічна дія: диспепсичні явища, міальгія, міозит, розлад статевої потенції, внутрішньопечінковий холестаз, холелітіаз, висипи, аритмія.
Останнім часом з'явились більш активні й перспективні препарати цього ряду: етофібрат(дуолін), вазофібрат (це-дур), уфібрат, клінофібрат, алу-фібрат, токофібрат.
Кислота нікотинова. Гіполіпідемічний ефект кислоти нікотинової зумовлений активацією фосфодіестерази, що сприяє зменшенню вмісту цАМФ і пригніченню ліполізу в жирових клітинах. Внаслідок зменшення концентрації вільних жирних кислот у плазмі крові і проникнення їх у печінку насамперед пригнічується біосинтез ЛПДНЩ, що містять значну кількість тригліцеридів. Далі гальмується біосинтез ЛПНЩ, до складу яких входить переважно холестерин. Тому гіпотригліцерид-ний ефект у плазмі крові спостерігається через 1—4 доби, а гіпохолестеринемія -тільки на 5 — 7-му добу від початку лікування. Кислота нікотинова сприяє зниженню рівня тригліцеридів на 40 —60 %, холестерину — на 10 — 25 %, одночасно на 5 —15 % підвищується вміст холестерину в ЛПВЩ.
Показання: гіперліпідемія II —Vтипів. Як гіполіпідемічний засіб кислоту нікотинову застосовують у дозах, що в 2 — З рази перевищують профілактичну дозу її як вітаміну.
Побічна дія: гіперемія лиця і верхньої частини тулуба, приплив крові до голови, диспепсичні явища, дисфункція печінки, запаморочення. Для зменшення впливу кислоти нікотинової на слизову оболонку шлунка її приймають під час їди. Щоб запобігти наслідкам розширення судин, пропонують починати лікування з менших доз (0,1 г 3 рази на день протягом 2 — 3 тижнів, поступово збільшуючи дозу і кількість прийомів до 5 — б разів на день). Гіперемія шкіри зменшується після прийому кислоти ацетилсаліцилової.
Інші властивості кислоти нікотинової — див «Вітамінні препарати», с 336.
Ендурацин — препарат кислоти нікотинової подовженої дії.
Ольбетаміацип'шокс) — похідна сполука кислоти нікотинової, що значно пригнічує ліполіз завдяки впливу на ліпопротеїн ліпазу.
Комплексний гіполіпідемічний вплив мають препарати часнику — алілчеп та алітера.
Корекцію дисліпідемії починають з дієтичних заходів, і тільки за їх неефективності призначають медикаментозне лікування відповідно до клініко-біохімічного типу атеросклерозу. Бажано комбінувати препарати різних груп, що забезпечує одночасне гальмування різних ланок атерогенезу.
3.4.1.2 АНТИКОАГУЛЯНТИ.
Гепарин. Гіполіпідемічна (протиатеросклеротична) дія гепарину зумовлена тим, що він поновлює негативний електричний заряд ендотеліальних клітин стінки судин. Це сприяє пригніченню сорбції ліпопротеїдів стінки артерій і взаємодії їх з глікозаміногліканами (мукополісахаридами) внутрішньої оболонки стінки судин. Гепарин активує ліпопротеїдліпазу, що викликає зниження вмісту атерогенних ліпопротеїдів. Одним з механізмів ангіопротекторної дії препарату є гальмування адгезії та агрегації тромбоцитів, внаслідок чого пригнічується вивільнення фактора агрегації тромбоцитів, що сприяє проліферації гладком'язових клітин.
У зв'язку з тим що загальноприйняте лікування гепарином супроводжується побічними реакціями, як протиатеросклеротичний засіб його рекомендують використовувати у невеликих дозах і вводити інгаляційно. Гепарин при цьому надходить у кров крізь гістогематичний бар'єр, лімфатичну систему, а також через систему мононуклеарних фагоцитів (легеневих). Цей метод дає змогу тривалий час підтримувати потрібну концентрацію гепарину в крові без побічних реакцій. Гепарин вводять раз на 2 тижні. Дозу його, як про-тиатеросклеротичного засобу, підбирають індивідуально, враховуючи рівень ліпо-протеїдліпази в крові. Цочаткова доза становить 5 000 ОД.
3.4.1.3 АНТИАГРЕГАНТИ.
Ангіопротекторна дія антиагрегантів у хворих на атеросклероз зумовлена гальмуванням одного з механізмів розвитку атероматозного процесу - адгезії та агрегації тромбоцитів на ушкодженій поверхні ендотелію. Серед антиагрегантів практичне значення мають: інгібітори циклооксигенази (кислота ацетилсаліцилова), інгібітори фосфодіестерази (дипіридамол, кавінтон). До нових антиагрегантів належать тиклід (тиклопідин), клопідогрель (плавікс). Інші властивості антиагрегантів — див «Засоби, що впливають на систему крові», с 316.