- •Тема 1. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук.
- •1.2. Чинники, що зумовлені лікарською речовиною.
- •1.3. Чинники, що зумовлені організмом
- •1.4. Вплив навколишнього середовища на взаємодію організму і лікарської речовини.
- •1.5. Фармакокінетика.
- •1.5.1. Головні поняття фармакокінетики.
- •1.5.2. Шляхи введення лікарської речовини в організм.
- •1.5.3. Вивільнення лікарської речовини з лікарської форми.
- •1.5.4. Абсорбція лікарської речовини в організмі.
- •1.5.5. Розподіл лікарської речовини в органах і тканинах.
- •1.5.6. Біотрансформація лікарської речовини в організмі.
- •1.5.6.1. Мікросомне окиснення.
- •1.5.6.2. Немікросомне окиснення.
- •1.5.6.3. Реакції кон'югації.
- •1.5.7. Виведення лікарської речовини з організму.
- •1.6. Фармакодинаміка.
- •1.6.1. Види дії лікарської речовини.
- •1.6.2. Побічна дія лікарських засобів.
- •1.6.3. Молекулярні механізми первинної фармакологічної реакції.
- •1.6.4. Залежність фармакологічного ефекту від дози лікарської речовини.
- •1.7. Залежність фармакологічного ефекту від лікарської форми.
- •1.8. Комбінована дія лікарських речовин.
- •1.9. Несумісність лікарських речовин.
- •1.10. Види фармакотерапії і вибір лікарського препарату.
- •1.11. Засоби, що впливають на аферентну іннервацію.
- •1.11.1. Адсорбуючі засоби.
- •1.11.2. Обволікаючі засоби.
- •1.11.3. Пом'якшувальні засоби.
- •1.11.4. В'яжучі засоби.
- •1.11.5. Засоби для місцевої анестезії.
- •1.12. Складні ефіри бензойної кислоти та аміноспиртів.
- •1.12.1. Складні ефіри ядрд-амінобензойної кислоти.
- •1.12.2. Заміщені аміди ацетаніліду.
- •1.12.3. Подразнювальні засоби.
- •1.13. Засоби, що впливають на еферентну іннервацію (переважно на периферичні медіаторні системи).
- •1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1. Засоби, що впливають на функцію холінергічних нервів. 1.2.1.1. Холіноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.1.4. Антихолінергічні засоби.
- •1.2.1.4.2. Н-холіноблокуючі засоби гангліоблокуючі засоби.
- •1.2.2. Засоби, що впливають на адренергічну іннервацію.
- •1.2.2.1. Адреноміметичні засоби.
- •1.2.2.1.1. Адреноміметичні засоби прямої дії.
- •1.2.2.1.2. Адреноміметичні засоби непрямої дії.
- •1.2.2.2. Антиадренергічні засоби.
- •1.2.2.2.1. Симпатолїтичні засоби.
- •1.2.2.2.2. Адреноблокуючі засоби.
- •1.3. Засоби, що впливають на функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1. Засоби, що пригнічують функцію центральної нервової системи.
- •1.3.1.2. Снодійні засоби.
- •1.3.1.2.1. Барбітурати і споріднені з ними сполуки.
- •1.3.1.2.2. Похідні бензодіазепіну.
- •1.3.1.2.3. Снодійні аліфатичного ряду.
- •1.3.1.2.4. Ноотропні засоби.
- •1.3.1.2.5. Снодійні засоби різних хімічних груп.
- •1.3.1.3. Спирт етиловий.
- •1.3.1.4. Протисудомні засоби.
- •1.3.1.5. Анальгетичні засоби.
- •1.3.1.5.1. Наркотичні анальгетики.
- •1.3.1.5.2. Ненаркотичні анальгетики.
- •1.3.1.6. Психотропні лікарські засоби.
- •1.3.1.6.1. Невролептичні засоби.
- •1.3.1.6.2. Транквілізатори.
- •1.3.1.6.3. Седативні засоби.
- •1.3.2. Засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи.
- •1.3.2.1. Психотропні засоби збуджувальної дії.
- •2.1. Стимулятори дихання.
- •2.2. Протикашльові засоби.
- •2.3. Відхаркувальні засоби.
- •2.4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції.
- •2.4.1. Бронхорозширювальні засоби
- •2.4.2.Протиалергічні, десенсибілізуючі засоби.
- •2.5. Засоби, що застосовують при набряку легень.
- •3.1. Кардіотонічні засоби
- •3.1.1. Серцеві глікозиди.
- •3.1.2. Неглікозидні (нестероїдні) кардіотонічні засоби.
- •3.2. Антигіпертензивні засоби.
- •3.2.1. Невротропні засоби.
- •3.2.2. Периферичні судинорозширювальні засоби.
- •3.2.3. Антагоністи кальцію.
- •3.2.4. Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін.
- •3.2.5. Засоби, що впливають на ренін-анпотензинову систему
- •3.2.6. Комбіновані антигіпертензивні засоби.
- •3.3. Гіпертензивні засоби.
- •3.3.1 Засоби, що стимулюють судиноруховий центр.
- •3.3.2. Засоби, що тонізують центральну нервову і серцево-судинну системи.
- •3.3.3. Засоби периферичної судинозвужувальної та кардіотонічної дії.
- •3.4. Гіполіпідемічні засоби.
- •3.4.1. Ангіопротектори непрямої дії.
- •3.4.2 Ангіопротектори прямої дії.
- •3.5 Протиаритмічні засоби.
- •3.5.1. Мембраностабілізатори.
- •3.5.3. Блокатори калієвих каналів.
- •3.5.4. Блокатори кальцієвих каналів.
- •3.6. Засоби, що застосовують для лікування хворих на ішемічну хворобу серця (антиангінальні засоби).
- •3.6.1. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні й поліпшують його кровопостачання.
- •3.6.2. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні.
- •3.6.3. Засоби, які підвищують транспорт кисню до міокарда.
- •3.6.4. Засоби, що підвищують стійкість міокарда до гіпоксії.
- •3.6.5. Засоби, що призначають хворим на інфаркт міокарда.
- •3.7. Засоби, що регулюють кровообіг головного мозку.
- •4.1. Сечогінні засоби.
- •4.1.1. Засоби, що діють на рівні клітин ниркових канальців.
- •4.1.2. Осмотичні сечогінні засоби.
- •4.1.3. Засоби, що підвищують кровообіг нирок.
- •4.1.4. Лікарські рослини.
- •4.1.5. Принципи комбінованого застосування сечогінних засобів.
- •4.2. Урикозуричні засоби.
- •5.1. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.
- •5.2. Засоби для припинення маткової кровотечі.
- •5.3. Засоби, що знижують тонус і скоротливу здатність матки.
- •6.1. Засоби, що впливають на апетит.
- •6.2. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.
- •6.3. Засоби, що регулюють секреторну функцію шлунка.
- •6.4. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.
- •6.5. Жовчогінні засоби.
- •6.6. Гепатопротектори.
- •6.7. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози.
- •6.8. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.
- •6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.
- •6.8.2. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.
- •6.9. Розчини для парентерального харчування.
- •7.1. Засоби, що впливають на кровотворення.
- •7.2. Засоби, що впливають на згортання крові.
- •7.3. Плазмозамінні рідини.
- •8. 1. Препарати жиророзчинних вітамінів.
- •8.2. Препарати водорозчинних вітамінів.
- •8.3. Полівітамінні препарати.
- •8.4. Види вітамінної терапії.
- •10.1. Гормони гіпоталамуса і гіпофіза та їх препарати.
- •10.2. Препарати гормонів щитоподібної залози. Антитироїдні засоби.
- •10.3. Препарати гормонів прищитоподібних залоз.
- •10.4. Препарати гормонів підшлункової залози. Препарати інсуліну.
- •10.4.1. Синтетичні протидіабетичні препарати.
- •10.5. Препарати гормонів кори надниркових залоз (кортикостероїди) та їх інгібітори.
- •12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні засоби. 12.2. Протимікробні хіміотерапевтичні 12.2.1. Антибіотики.
- •12.2.2. Сульфаніламідні препарати.
- •12.2.3. Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної структури.
- •12.2.4. Протисифілітичні засоби.
- •12.2.5. Протитуберкульозні засоби.
- •12.2.6. Противірусні засоби.
- •12.2.7. Протилепрозні засоби.
- •12.2.8. Протипротозойні засоби.
- •12.2.9. Протимікозні засоби.
- •12.2.10. Протигельмінтні засоби.
- •13.1. Алкілювальні засоби.
- •13.2. Антиметаболіти.
- •13.3. Протипухлинні антибіотики.
- •13.4. Протипухлинні засоби рослинного походження.
- •13.5. Ферментні препарати з протипухлинною активністю.
- •13.6. Гормональні препарати та їх антагоністи.
- •13.7. Препарати різних хімічних груп, інтерферони, інтерлейкіни.
- •15.1. Кислоти, луги.
- •15.2. Препарати лужних і лужноземельних металів.
- •17.1. Методи активної детоксикації організму.
- •17.2. Симптоматичні засоби, що застосовують у випадках гострих інтоксикацій.
- •3.1. Поняття про лікарську речовину, засіб, форму, препарат, сировину.
- •3.2. Рецепт.
- •3.3. Аптека.
- •3.4. Фармакопея.
- •3.5. Лікарська форма.
13.2. Антиметаболіти.
Досить активною, хоч і нечисленною групою протипухлинних засобів, є група антиметаболітів — антагоністів природних метаболітів. За хімічною будовою засоби цієї групи є структурними аналогами амінокислот, пуринових і піримідинових основ, тобто попередників нуклеїнових кислот, кислоти фолієвої, вітамінів, гормонів, коферментів та інших субстратів, що відповідають за нормальну життєдіяльність клітин і тканин організму.
В основі механізму дії антиметаболітів лежить їх здатність вступати в конкурентні зв'язки з близькими за будовою метаболітами організму, що зумовлює нестачу відповідного метаболіту і зниження активності життєво важливих біохімічних процесів у клітині.
Показання: гострий лейкоз у дітей, хоріонепітеліома матки, рак молочної залози, легень, яєчка, інші злоякісні пухлини у дорослих (у комбінації з іншими протибластомними препаратами); застосовують також як імунодепресивний засіб.
Протипоказання: вагітність, недостатність нирок, печінки, порушення гемопоезу.
Побічна дія: втрата апетиту, блювання, шлунково-кишкова кровотеча, (ураження слизової оболонки травного каналу), стоматит, кон'юнктивіт, виразки слизової оболонки порожнини рота, випадання волосся, зниження статевої функції. Токсичну дію метотрексату можна ліквідувати чи зменшити введенням лейковорину (антидот метотрексату).
13.2.1. АНТАГОНІСТИ КИСЛОТИ ФОЛІЄВОЇ.
Антагоністом кислоти фолієвої є метотрексат, який має високу протипухлинну активність і широкий спектр дії.
13.2.2. АНТАГОНІСТИ ПУРИНУ.
Антагоністи попередників нуклеїнових кислот — пуринових і піримідинових основ — можна віднести до найперспективніших засобів фармакотерапії при злоякісних новоутвореннях. Одним із найефективніших протипухлинних засобів із групи антагоністів пурину є меркаптопурин — аналог гіпоксантину.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Період напіввиведення меркаптопурину після введення всередину становить 5 год, а внутрішньовенно — 25 хв. Приблизно 20 % дози зв'язується з білками крові. Основним метаболітом є кислота 6-тіосечова. Погано проникає крізь гематоенцефаліч-ний бар'єр і краще — крізь плацентарний, що призводить до вад ембріонального розвитку плода. З організму виводиться головним чином нирками шляхом клубочкової фільтрації.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії меркаптопурину полягає в тому, що він, будучи антагоністом аденіну (6-амінопурину) і гіпоксантину (6-оксипурину), активно залучається до пуринового обміну, спричинюючи при цьому горушення синтезу нуклеїнових кислот, отже, й проліферацію клітин пухлини. Має імунодепресивний ефект.
Показання: усі форми лейкозу, хоріонепітеліома матки (в комбінації з метотрексатом), як імунодепресант.
Протипоказання: вагітність, порушення функції печінки, нирок.
Побічна дія: підвищена чутливість до препарату, лейкопенія.
13.2.3. АНТАГОНІСТИ ПІРИМІДИНУ.
Препарати цієї групи (фторурацил, фторафур) відрізняються від інших антиметаболітів спектром протипухлинної активності. Так, якщо метотрексат і меркаптопурин використовуються головним чином для лікування хворих на гемобластоз (лейкоз), то антагоністи піримідину — при справжніх пухлинах. Фторафур значно переважає фторурацил за ефективністю і спектром протипухлинної дії. У той же час фторафур має меншу токсичність і більшу ліпофільність, що дає змогу ширше застосовувати його в онкологічній практиці.
ФАРМАКОКІНЕТИКА І ФАРМАКОДИНАМІКА. Відомостей про фармакокінетику антагоністів піримідину недостатньо. Відомо, що фторурацил в організмі метаболізується з утворенням 5-фтор-2-дезоксиуридин-5-монофосфату, який інактивує тимідинсинтетазу, що каталізує синтез тимідинової кислоти. Зменшення синтезу цієї кислоти зумовлює зміни синтезу нуклеїнових кислот.
Фторафур біотрансформується до 5-фтордезоксиуридину і 5-фторуридину. Останній є необхідним для синтезу РНК. Внаслідок цього змінюється структурно-функціональний стан нуклеїнової кислоти, що, в свою чергу, відбивається на процесі розмноження пухлинних клітин. Фторафур може легко проникати крізь гематоенцефалічний бар'єр, що сприяє його накопиченню у тканинах головного мозку. Метаболіти фторурацилу, як і фторафуру, виводяться з організму з сечею і з видихуваним повітрям.
Показання: рак прямої і товстої кишок; рак шлунка, підшлункової і молочної залоз.
Побічна дія: токсичний вплив (насамперед фторурацил) на травний канал, кровотворення, шкірні покриви, запаморочення (під час введення фторафуру). Фторафур, на відміну від фторурацилу, хворі переносять краще.