Фармакологічні ефекти

Протипаркінсонічні препарати зменшують м`язову ригідність, тремор, слинотечу, виділення секрету потових і сальних залоз.

Показання до застосування

Препарати призначають при хворобі Паркінсона, симптоматичному паркінсонізмі, екстрапірамідних розладах, спричинених прийманням нейролептиків.

Побічні ефекти

Під час лікування препаратами, які покращують дофамінергічні впливи, можливі диспепсичні розлади, хореатетоїдні гіперкінези, головний біль, ортостатична гіпотензія, порушення серцевого ритму.

При прийманні мідантану мають місце диспепсичні розлади, слабкість, головний біль, безсоння.

Холіноблокатори можуть викликати ускладнення, пов`язані з блокуванням М-холінорецепторів у периферичних органах та тканинах (сухість у роті, порушення акомодації, підвищення внутрішньоочного тиску, тахікардія, зниження тонусу м`язів кишечника та ін.).

Лекція 6

Психотропні лікарські засоби

Психотропними називають лікарські засоби, що вибірково впливають на емоції, пізнавальну сферу і поведінку людини. За даними ВООЗ одна третина дорослого населення розвинутих країн приймає психотропні препарати. Призначені ці засоби для використання в разі порушень психіки і так званих пограничних станах. “Датою народження” психотропних засобів вважають 1952 рік, коли група французьких психіатрів з успіхом застосувала для купірування психомоторного збудження аміназин. Цей лікарський засіб і до сьогоднішнього дня залишається одним із основних препаратів для лікування шизофренії та інших психічних розладів.

Нині до психофармакологічних засобів належать кілька груп препаратів:

1. нейролептики;

2. транквілізатори;

3. загальноседативні засоби;

4. антидепресанти;

5. солі літію;

6. психостимулювальні засоби;

7. ноотропні засоби;

8. засоби загальнотонізуючої дії та адаптогени;

9. психодислептики (галюциногени).

Основою механізмів дії психотропних засобів є їх здатність втручатися в нейромедіаторні процеси в ЦНС; взаємодіяти з рецепторами; змінювати процеси синтезу, вивільнення, депонування та інактивації медіаторів.

Медіаторами у ЦНС є амінокислоти (глутамінова, аспарагінова, -аміномасляна кислоти, гліцин), моноаміни (дофамін, норадреналін, серотонін), ацетилхолін, пептиди (опіоїдні пептиди, субстанція Р та ін.), гістамін, оксид азоту.

Амінокислоти та ацетилхолін є нейромедіаторами, які здійснюють “швидку сигналізацію”. Основним збуджувальним медіатором у ЦНС є глутамінова кислота, а основними гальмівними - -аміномасляна кислота і гліцин.

Ацетилхолін в основному виконує функцію збуджувального медіатору. Відповідні його ефекти реалізуються через стимуляцію М-холінорецепторів, велика кількість яких розміщена в базальних гангліях. Вони беруть участь у проведенні висхідних кортикальних сигналів і в процесах формування пам`яті.

Крім системи “швидкої сигналізації”, в головному мозку функціонує система “повільної сигналізації”, основними нейромедіаторами якої є моноаміни. Функція центральної моноамінергічної системи до кінця не з`ясована, але порушення моноамінергічної медіації мають значення в патогенезі ряду захворювань, таких як паркінсонізм, депресії, мігрень, шизофренія.