Проблемні питання:

1. Які першочергові завдання по відбудові народного господарства республіки треба було вирішити в повоєнні роки. У чому полягали особливості цього процесу в Україні?

2. В чому полягає суть «ждановщини» і її впливу на духовне життя України?

3. Чому заходи щодо десталінізації суспільства не призвели до зміни політичної системи в УРСР?

4. Назвіть відомих вам діячів культури – «шестдесятників». Що було характерно для їх творчості?

5. Поясніть причини незавершеності господарської реформу середини 60-х рр..

6. В чому ви вбачаєте відмінності дисидентського руху в Україні в 70-х – першій половині 80-х років від його попереднього етапу?

7. Чому період 70-х – 80-х рр. увійшов в історію як “роки застою”?

8. Процеси перебудови здійснили могутню хвилю критичного переосмислення минулого. Поміркуйте, якою мірою об’єктивний аналіз пройденого історичного шляху допомагає нам розв’язувати завдання побудови незалежної держави.

9. Чому комуністичний режим зазнав краху та чому розпався СРСР?

Джерела:

1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: суспільно-політичний та історико-правоий аналіз. Кн.. 2: Документи і матеріали. – К., 1994.

2. Голод 1946-1947 рр. на Полтавщині. Матеріали і документи .- Полтава, 1996.

3. Депортації: Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х років. Документи, матеріали, спогади. – Львів, 1996.

4. Історія української культури: Збірник матеріалів і документів / За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К., 2000.

5. Історія України: Документі. Матеріали / Уклад., комент. В.Ю.Короля. – К.: «Академія», 2001. – С. 366-429.

6. Національні відносини в Україні в ХХ ст. Зб. документів і матеріалів. – К., 1994.

7. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. – К., 1997.

8. Новітня історія України. 1900-2000. Зб. документів і матеріалів. – К., 2000.

9. Чорнобильська трагедія: документи і матеріали. – К., 1996.

10. Україна в ХХ століття (1900-2000): Зб. документів і матеріалі. – К., 2000. – С. 165-171, 177-1284, 197-205.

11. Українознавство: Хрестоматів-посібник. Кн.. 2. – К., 1997.

12. Хрестоматія з історії України. – К., 1993.

Навчально-методична і наукова література:

1. Алексєєв Ю.И., Вертегел А.Б., Козаков О.О. Всесвітня історія: Навч. посібник. – К.: Каравелла, 2006. – С. 184-194.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. – С. 482-494.

3. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед. загально-освіт. навч. закладів / За ред. І.Подкови, Р.Шуста . – 2-ге вид. – К.: Ґенеза, 2001. – 1136 с.

4. Історія України: курс лекцій: у 2 кн., кн. 2 – ХХ століття / Мельник Л.Г., Демченко М.В., Верстюк В.Ф. та ін. – К.: Либідь, 1992. – С. 355-462.

5. Історія України: нове бачення: у 2 т. / Під ред. В.А.Смолія. Т.2. – К.: Україна, 1995. – С- 329-423.

6. Історія України / Під реж В.А.Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997. – С.326-367.

7. Історія України / Під ред. В.І.Ніколаєнка. – Харків, 2001. – С. 312-379

8. Кормич Л.Л., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХ століття. Навчальний посібник. Видання четверте. – Х.: ООО «Одисей», 2004. – С. 425-474.

9. Котова Н.О. Історія України: навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Одиссей», 2005. – С. 249-295.

10. Лановик Б.Д. Історія України: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 524-585.

11. Лановик Б.Д., Лазаревич М.В. Історія України: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 527-622.

12. Новітня історія України (1900-2000) / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища школа, 2000. – С. 298-329.

13. Політична історія України. ХХ століття. Т. 6. Від тоталітаризму до демократії (1945-2002). Керівник О.М.Майборода. – Київ: Ґенеза, 2003. – С. 13-678.

14. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник. Третє видання. – К.: Каравелла, 2005. – С. 272-311.

15. Бажан О. Політика десталінізації в Україні (друга половина 50-х - початок 60-х років) // Укр. іст. ж. – 2004. - № 1-2. – С. 18-27.

16. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1960–1980 рр.). – К., 1999.

17. Батенко Т. Нариси з історії українського руху опору кінця 50-х – початку 90-х рр. – Львів, 1999.

18. Веселова О. Українське суспільство в 1945-1953 рр.: Ідеологізація по сталінськи // Укр. іст. ж., 2005. - № 1. – С.85-97.

19. Гальченко Я. Випадки і правда про події на Чорнобильської АЄС // Віче, 2005: № 7-8.

20. Досвід та уроки суспільно-політичної трансформації України у добу перебудови (квітень 1985 – серпень 1991) // Нова політика, 1997. – № 2. – С 32-35.

21. Захарченко В. Четвертий цикл індустріального розвитку (1951-1990 рр.) // Економіка України. – 2004. № 1. – С. 44-52.

22. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелигенція в русі Опору 1960–1980 років. – К., 1995.

23. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Альтернативи поступу: критика історичного досвіду. – К., 1997.

24. Ковалдин В. Горбачев и его внешняя политика // МЭ и МО, 2005. - № 11. – С. 14-23.

25. Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр.). – К., 1994.

26. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х рр. – К., 1998.

27. Смолин О.Н. Радикальная трансформация общества в СССР и России: проблема периодизации // Вопросы истории, 2005. - № 12. – С. 39-48.

28. Титов К.В. “Contrat social” по хрущевски («Доклад о культе личности и его последствиях как договор верховной власти с номенклатурой») // Полис, 2005. – С. 132-142.

29. Черняев А. Логика «перестройки» // Свободная мысль, 2005. - № 4. – С. 106-127.

30. Чумак В. Україна – Крим: спільність історичної долі. Феномен на межі Європи та Сходу. – К., 1993.

31. Шаповал Ю. Людина і система (штрихи до портрету з тоталітарної доби в Україні). – К., 1994.

32. Україна: друга половина ХХ століття / За ред. П.П.Пан­ченка. – К., 1997.

С е м і н а р № 5

УТВОРЕННЯ ТА СУЧАСНЕ СТАНОВИЩЕ НОВІТНЬОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

(2 години)

План:

1. Акт проголошення державної незалежності України. Передумови прийняття і суть. Національне відродження України. Референдум 1 грудня.

2. Проблеми державного будівництва і економічного розвитку.

3. Міжнародне становище і зовнішня політика України.

Методичні рекомендації:

1. На цьому семінару вивчаються проблеми, пов’язані з процесами, які почалися на початку 90-х років ХХ століття. Доцільно, поряд ознайомлення з документами, літературою, згадати особисті враження в зв’язку з тією чи іншою історичною подією початку 90-х років. В першому питанні основну увагу потрібно зосередити на «акті проголошення незалежності України, з’ясувавши, які події та умови сприяли його появі. Вірним на наш погляд, буде назвати не тільки серпневий путч в Москві 1991 як стимулятор дій Верховної Ради України в ті дні а й об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, що були визначальними у виборі Україною свого подальшого суверенного шляху. Думку про закономірність здобутку незалежності нашої підтверджують результати грудневого референдуму 1991 р. Аналізуючи його хід і результати, варто зазначити, що всі регіони України сказали «так» її суверенітету. На 25 грудня 1991 року незалежність визнали 19 країн. Це був початок міжнародного визнання незалежності України. Всього протягом грудня 1991 р. незалежність визнали 68 держав, в 1992 р. – ще 64 і цей процес ще активізується.

Слід визначити, що «український фактор» у період із серпня по грудень 1991 р. відіграв помітку (якщо не вирішальну) роль у суспільних трансформаціях в СРСР. На наш погляд це було зумовлено багатьма чинниками. По-перше, Україна мала вагомий економічний потенціал і політичну вагу серед Радянського Союзу. По-друге, у республіці мали відбутися значні зрушення у політичній сфері, зумовлені референдумом и виборами президента (1 грудня 1991 р. 62 % голосів було вибрана Л.Кравчука). По-третє, завдяки геополітичному становищу, економічному потенціалу, авторитету на міжнародній арені Україна попри те, що її територія становила лише 2,5 % СРСР, стала фактором, без якого збереження Союзу було неможливим.

2. Ціла низка новацій в державному житті України розглядається в другому питанні. Звернув увагу на пошук оптимальних варіантів управління республікою. Обов’язково треба мати на увазі, зо визріває для реалізації ідея відомої тріади власті: законодавчої, виконавчої, судової. Потрібно було визначити функції кожної, заповнити новими кадрами, шукати методи підвищення ефективності роботи.

Велике значення для державотворення має конституційний процес в республіці, який пройшов два етапи: 1) 1990-1993 рр. – опрацьовували на основі діючих конституційних положень проекту Конституції. 2) 1994-1996 рр. - опрацьовування на основі проекту Конституційного договору 1993 р. діючих у цей час Конституції 1978 р.; Конституційного договору 1995 р. документа, який би узгоджував позиції різних політичних сил Під час обговорення проекту 1993 р було опрацьовано сім його концепцій, запропоновано 47 тис. поправок, доповнень, заперечень. 28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені українського народу – громадян України всіх національностей прийняли Конституцію – Основний Закон України.

Необхідно підкреслити, що в кінці 1991 року починає діяти президентська система. Сам президент стає найвищою посадовою особою в державі, несучи в собі такі найважливіші функції одного з гарантів держави, її найвищого представника у відносинах з іншими країнами, координатора внутрішньополітичного життя республіки, верховного головнокомандуючого збройними силами. Доцільно розкрити процеси будівництва державної структури, зокрема армії, сил внутрішньої безпеки, показати новації в формуванні системи освіти, культури, що сприяли державотворенню.

Після розвалу СРСР економіка України опинилася у кризовому стані: падіння виробництва, інфляція, зниження рівня життя людей. Студенту треба чітко розібратися в причинах економічної кризи (розрив господарських зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, промисловість виробляла не більше від 20 % кінцевого продукту, підвищення цін на енергоресурсі, помилки при проведенні економічної політики, ступенеподібний рух рівнів цін та інш.).

3. Великою актуальністю позначена проблема міжнародного становища і зовнішньої політики України в нових умовах. В цьому питанні треба коротко нагадати, з якими здобутками на цій низі ми увійшли в 90-ті роки.

Головні тенденції формування нових відносин намагайтесь висвітлити в таких аспектах: визнання України суверенною державою світовим співробітництвом; розвиток двосторонніх зв’язків України з іншими країнами; участь України в різних міжнародних організаціях. Треба підкреслити, що основи для зовнішньої політики України черпає з кращого світового досвіду.

Окремо слід сказати про бажання України на сучасному етапі до європейської України на сучасному етапі до європейської і євроатлантичної інтеграції підтримано частиною європейської спільноти і розглядається Україною як демократичні цінності і стандарти (набуття Україною статусу держави з ринковою економікою; завершення переговорів про вступ України до СОТ і початок роботи над створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; залучення експертної і фінансової допомоги з боку ЄС задля впровадження європейських стандартів в українське законодавство; втілення в життя спільних з ЄС економічних проектів; тісне співробітництво з НАТО, залучення його досвіду, потенціалу і ресурсів у сфері реформування Збройних Сил України, реагування на надзвичайні ситуації, реконструкції військових об’єктів, боротьби з тероризмом, ліквідації озброєнь і боєприпасів).

Окремо слід сказати про відносини в СНД. Створення СНД був експромт керівників одинадцяти республік колишнього СРСР, який мав забезпечити мирне розходження народів. Час показав необхідність його трансформації. Україна в своїх стосунках з СНД виявляє обережність, діференцьований підхід в вирішення деяких проблем.

На закінчення семінару необхідно підбити підсумки вивченого на практичних заняттях. Головне полягає в тому, що спеціаліст з вищою освітою в своїх діях в ім’я Батьківщини повинен на надбання своїх предків і через них бачити сьогоднішній і перспективу завтрашнього дня. Не забувайте, що історія це пам’ять народу, а на інтелігенцію покладена велика місія не тільки її зберегти, а й збагатити.