2. Загальні механізми роботи рецепторів.

При дії стимулу в рецепторі відбувається перетворення енергії зовнішнього подразнення в рецепторний сигнал (трансдукція сигналу). Цей процес містить у собі три основних етапи:

1. взаємодія стимулу з рецепторною білковою молекулою, що знаходиться в мембрані рецептора;

2. посилення і передача стимулу в межах рецепторної клітини;

3. відкриття іонних каналів , що знаходяться в мембрані рецептора, через які починають текти іони, що, як правило, це призводить до деполяризації клітинної мембрани рецепторної клітини.

3. Передача і перетворення сигналів.

Процеси передачі і перетворення сигналів забезпечують надходження у вищі сенсорні центри найбільш важливої (істотної) інформації про сенсорну подію в формі, зручнії для надійного і швидкого аналізу. Що варто вважати істотною інформацією? У різних умовах і ситуаціях це поняття може змінюватися. Однак є деяка загальна властивість, що універсально відрізняє істотну інформацію від несуттєвої. Це - ступінь її новизни. Ясно, що нові події за інших рівних умов інформаційно важливіші для організму, ніж звичні. Тому еволюційно була вироблена властивість, в першу чергу і швидше передавати в мозок і переробляти інформацію про зміни в сенсорному середовищі. Вони можуть бути як тимчасовими, так і просторовими.

4. Загальні властивості сенсорних систем

Сенсорною системою називають частину нервової системи, що сприймає зовнішню для мозку інформацію, передає ії в мозок і аналізує. Сенсорна система складаеться з елементів, що сприймаючих - рецепторів, нервових шляхів, що передають інформацію від рецепторів у мозок, і частин мозку, зайнятих переробкою й аналізом цієї інформації. Таким чином, робота будь-якої сенсорної системи зводиться до реакції рецепторів на дію зовнішньої для мозку фізичної або хімічної енергії, трансформації її в нервові сигнали, передачі їх у мозок через ланцюги нейронів і аналізу цієї інформації.

Процес передачі сенсорних сигналів (їх часто називають сенсорними повідомленнями) супроводжується їхніми багатократними перетвореннями і перекодуванням на всіх рівнях сенсорної системи. Сенсорна інформація, що надходить у мозок, використовується для організації простих і складних рефлекторних актів, а також для формування психічної діяльності. Надходження в мозок сенсорної інформації може супроводжуватися усвідомленням наявності стимулу (відчуттям подразника). Так буває не завжди: часто стимули залишаються неусвідомленими.

ЛІТЕРАТУРА

1. Данилова Н. Н. Психофизиология : Учебник / Н. Н. Данилова. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 373с. 

2. Психофизиология : учебник для вузов / под ред. Ю.И. Александрова. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб : Питер, 2003. – 491 с. 

3. Вулридж Д. Механизмы мозга / Вулридж Д. – М. : Наука, 1965. – 320 с.

4. Хессет Дж. Вступ до психофізіології / Хессет Дж. – М. : Наука, 1981. – 290 с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3

Апарати керування рухами. Реалізація рухових програм.

Мета: знаті анатомічні структури і фізіологічні процеси, що обумовлюють механізм керування рухами і реалізацію рухових програм. Механізми координації рухів та типологію рухів.

Завдання: закріпити й узагальнити знання про фізіологічні механізми керування рухами.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

1. Загальні відомості про нервово-м'язову систему.

2. Пропріорецепція.

3. Центральні апарати керування рухами.

4. Координація рухів.

5. Типи рухів.