1. Політика — один із видів соціальних відносин

На певному етапі розвитку суспільства з поглибленням його со­ціального поділу і розшаруванням виникають політичні форми та явища, що спрямовуються на регулювання розвитку відносин між соціальними спільностями з приводу використання влади і її розпо­ділу для реалізації корінних інтересів соціальних спільностей. Якщо ж наука про політику досліджує і вивчає політичне життя в усіх його багатоманітних проявах: від суті влади, її природи до конкретних форм її прояву та інституалізації, то соціологія політики — галузь со­ціології, що вивчає взаємодію політичної сфери з іншими соціальними інститутами, проблеми, пов 'язаними безпосередньо з державою, полі­тичними партіями, суспільними об'єднаннями, рухами та ін. Адже по­діл праці, виникнення приватної власності, поглиблення національ­но-етнічних та поселенських різноманітних спільностей приводить до появи соціальних спільностей з відмінними або й прямо протилеж­ними інтересами. Для регуляції відносин, зв'язків між соціальними спільностями уже ставало недостатньо норм моралі, звичаїв тощо. Виникає потреба в нових формах організації та регулювання поведінки соціальних спільностей, формах, пов 'язаних з особливою публічною вла-

я_ОІо що не збігаються з суспільством, а ніби стоять над ним. Влада всередині роду, племені, що грунтувалася на кровному спорідненні, поступається місцем публічній владі, що уже формувалася за тери­торіальним принципом, мала особливу матеріальну базу — позики, податки і здійснювалася професіоналами-чиновниками, опираючись _на спеціальні примусові формування та установи (армію, поліцію,

суд)-

Політичні інститути, системи, діяльність людей в їх межах, вплив

людей — соціальних спільностей, різноманітних соціальних верств, груп на діяльність політичних інститутів, тобто безпосередньо на політи-_Ку __ соціальний інститут, відображення та закріплення соціальної взаємодії — все це становить предмет політичної соціології. Отже, соціологія політики вивчає не різновидності політики або політичну сферу, а проблеми суті влади, політичні права та свободи з точки зору конкретної людини, а також соціальних спільностей, соціаль­них верств, груп, громадських і суспільних об'єднань та організацій, політичних партій тощо. Мова йде про людину як члена громадянсь­кого суспільства, політичні інтереси людей (і у зв'язку з цим, при­родно, про політичну свідомість, політичну культуру людей), про політичні відносини і політичну поведінку. Публічна влада аналізу­ється по-різному. Одні розглядають публічну владу як властивість соціального формування, як спосіб самоорганізації, що грунтується на доцільності поділу функцій управління і підкорення, як джерело гармонії і узгодження інтересів. Здатність системи забезпечувати ви­конання взятих нею зобов'язань, узгодження інтересів людей, а, от­же, інтеграції суспільства соціолог Толкотт Парсонс і вважає публіч­ною владою. Поява публічної політичної влади пов'язується з протистоянням інтересів, з утвердженням відносин владарювання та підкорення.

І якщо в сферу історії становлення науки про політику ввійшло визначення політики як способу управління державою, що не дає фундаментального розуміння політичного суб'єкта поза державою і мети політики, то в сучасних умовах політика — це сфера діяльнос­ті, поєднана з відносинами між: соціальними спільностями: класами, націями та іншими верствами і групами. Політика — відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між: соціальними спільностями людей — класами, верствами і державами. Політика спілкування людей, їх взаємодія, спільне вирішення ними № справ, що розуміються як справи держави, а також ставлення їх До суспільства, влади та відносин між державами. Функціональність Політики, її властивість служити суспільству не тільки дозволяє полі­тиці глибоко впливати на інші функціональні сфери, але і поєднує

558

559

політику з іншими сферами суспільства. Політика опосередкована економічною сферою суспільства, економічними базовими відно­синами та інтересами.

Економічні основи політики як сфери управління життєдіяльністю держави поєднує політику та економіку через владу, через володіння засобами виробництва, речами, панування в сфері розподілу та ін. Кон­кретні відносини поєднують політику та економіку й надають еко­номічній діяльності держави політичний сенс, а політичну — транс­формують в економічну. Політика як суспільна суть невід'ємна від свідомості суспільства і людини, її інтересів, потреб, мети, світогля­ду. Функціонування політики в суспільстві, її суспільне буття визна­чається суспільством, державою, владою і самою політикою, її істо­рично-універсальними і незмінними властивостями або принципами її існування. їх сукупність і взаємні відносини становлять основу суспільного буття політики.

Сукупність духовних, чуттєвих, емоційних і практичних предмет­них форм політичного буття людини і суспільства характеризують їх ставлення до політики і участь у ній становить політичне життя. Політичне життя визначають основні соціальні та політичні інститу-альні структури влади, її апаратів та органів, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, спосіб правлі­ння, тип державного ладу та політичного режиму, становище сусп­ільного порядку та інші формалізовані виміри політичних відносин, а також неформальні — характер асоціативних об'єднань, самоуп-равств, наявність і рівень розвитку громадянського суспільства, став­лення поколінь, сімейні відносини. Політичне життя формується і культурно-історичними традиціями, національними особливостями народу. Суспільне середовище, де складається політичне життя людини та суспільства, служать економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні форми спільного життя людей та суспільних відносин. Та не всі і не всякі відносини між класами і соціальними спільностями, верствами мають політичний характер. Так, робіт­ник, наймаючись на роботу до приватного підприємця, вступає із ним у стосунки, поєднані з його економічними інтересами. Та будь-яка суспільна проблема має політичний характер, якщо її вирішення прямо або опосередковано поєднане із соціальними інтересами і владою.

Під впливом соціальної диференціації влада інституалізується в систему політичного панування, владарювання, основною си­лою якої виступає держава. Політика ж і є системою складних механізмів, що відображають і забезпечують соціальну взаємодію, в тому числі і панівне становище одних соціальних груп, форми і

560

способи опору інших. Будь-які політичні форми завжди служать відображенню і захисту інтересів певних соціальних верств. Без­ перечно, політика в такому разі служить і узгодженню інтересів, вирішенню спільних справ, але головне її призначення — закріплення, утвердження взаємодій владарювання і підкорення. Політичні яви­ ща, події, процеси охоплює політична сфера. По суті, політична сфера — це політичний простір, де відбуваються всі політичні про­ цеси, явища, події, а сама структура політичної сфери розкриваєть­ ся через політичну свідомість, норми, організації, об'єднання, уста­ нови, відносини. ^ _п ™, Політика має складну структуру. Основними

Структура ПОЛІТИКИ -^ ^ VI IV}

елементами структури політики є: політична свідомість, політичні відносини та політичні організації.

Політична свідомість — неоднорідне, багатомірне, пульсуюче, внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, що в узагальне­ній формі відображає ступінь знайомства суб'єкта з політикою і ра­ціональне або нераціональне ставлення до неї. Політична свідомість охоплює почуття — настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеа­ли, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціальних спіль­ностей до політичної влади, її завоювання та утримання. Ідеї, мета, програми діяльності, політичні погляди, настрої, інтереси постійно інституалізуються. Політична свідомість має два рівні: науковий і побутовий, де переважають психологічні чи ідеологічні елементи. Політична свідомість може бути істинною або ж фальшивою, удаван-ною, оптимістичною або ж песимістичною, прогресивною і реакцій­ною, стійкою і нестійкою тощо. Соціологія саме і займається не вза­галі суспільною, громадською свідомістю, не загальними тенденціями її розвитку, ареальною політичною свідомістю конкретних соціальних спільностей, суспільства, особи, що викликає відповідні соціальні дії та взаємодії. В центрі уваги соціологія тримає реальну свідомість мас і її становище, настрої, переконання, думку соціальних спільностей, ін­дивідів, вивчає і розкриває роль, потреби участі в управлінні, актив­них політичних діях, політичні інтереси, політичні цінності, ціннісні орієнтації та мотивації.

Сукупність усіх державних і недержавних установ і організацій, що реалізують політичну владу, беруть участь в регулюванні взаємовідно­син між соціальними спільностями, становить політичну організацію. Але політична організація охоплює не лише органи державної влади та державного управління, установи, що мають політичну мету, а й політичні партії, громадські організації та різні творчі об'єднання, неформалізовані інституалізовані форми (мітинги, демонстрації то-Що). Політичні формування часто характеризуються внутрішньою

■*« "Соціологія" 561

суперечливістю, бо охоплюють не лише політичні владні структури й політичні об'єднання, що виражають інтереси правлячої політичної еліти, а й політичні організації, що виражають інтереси соціальних груп, усунених від влади, різні опозиційні формування і не тільки ті що підтримують ту чи іншу політику, а й ті, що виступають проти. ' В процесі історичного розвитку політична організація ускладню­ється. Якщо в епоху рабовласництва політична організація охоплю­вала державу, офіційну церкву як елементи системи політичного вла­дарювання, рабовласників і нестійкі тимчасові об'єднання рабів, різні касти жреців, релігійні секти, об'єднання юридично неповноправ­них верств населення тощо, то в епоху феодалізму політична органі­зація стала складнішою: об'єднувала не лише систему політичного владарювання феодалів, а й численні лицарські, монашські ордени, купецькі гільдії і цехи ремісників, селянські об'єднання тощо. Полі­тичне життя розвивалося в релігійній формі. Відмінною рисою всьо­го політичного життя виступало її органічне поєднання з господарсь­кою діяльністю. Політична влада була захисницею земельної власності. В умовах капіталізму центром усього суспільного життя стає політика. Дедалі складнішими, чисельнішими стають елементи політичної організації, ускладнюються взаємовідносини між ними. В умовах розвитку капіталістичних відносин виникає і розвивається специфічна політична організація — партія. Політична організація цент­ралізується в національних масштабах і інтернаціоналізується в між­народних масштабах. Вперше пригноблені соціальні спільності — класи піднімаються до створення цілої системи політичних органі­зацій, об'єднань, очолюваних політичними лідерами. Всередині по­літичної організації формуються політичні механізми соціального опору, що протистоять системі політичного владарювання і яка зав­дяки цьому зазнає змін. І все ж держава виступає завжди інтегрую­чим фактором політичної організації. Держава виступає ланцюгом, що з'єднує певні політичні установи та організації в системі політич­ного владарювання, де виникають і формуються опозиційні сили, тобто держава надає політичній організації цілісного, хоч і супереч­ливого об'єднання.

Політичні відносини — це стійкі політичні зв 'язки і взаємодії, що формуються спільно з функціонуванням політичної влади, це відноси­ни між політичними діячами і масами, між політичною елітою і ви­борцями, між елітою і контрелітою, між лідерами і групами підтрим­ки та ін. Стійкими видами діяльності стають: участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих, судових, управлінських функцій, керівництва, лобізму, організації політичної, правотворчої діяльності таін.

562

На умови і пожвавлення політичного життя впливають і масові емоціональні настрої — чекання, протести, тривоги, переконання і захоплення, громадські, суспільні рухи, символічні і ритуальні дії, політична діяльність, повідомлення про політичні події, поведінку політичних лідерів тощо. Політичне життя безпосередньо обумовле­не станом громадянських, політичних прав і свобод та ін. Тоді ж виникають, формуються політичні кліки — неформальні об'єднання державних та політичних діячів, які ставлять метою захоплення влади або встановлення контролю над владою та ін. Створення політичних клік історично пов'язане з появою перших монархій — стародавньо-східних деспотій. Починаючи з глибокої давнини створення полі­тичних клік, постійне прагнення захопити владу, здобуття привілеїв стають атрибутивною властивістю будь-якого авторитарного режи­му. Політичний устрій держави, політичний режим у суспільстві, особливості культурно-історичного розвитку визначають тональність політичних відносин. Політичне життя це, по суті, суспільне, еконо­мічне, культурне, духовне матеріальне, релігійне життя. Політичне життя визначають основні соціальні та політичні інституальні струк­тури влади, її апарату і органів, тип політичної системи, політичної організації суспільства, методи і способи управління тощо. В усіх сферах суспільства, де здійснюється політика, є багато конкретних форм її прояву, здебільшого нетривалого, але нерідко знаменитого, що залишає слід в історії.

Зміст політики — особливий вид соціальної регуляції полягає в погодженні інтересів різних спільностей, верств, груп, формуванні правил і норм, що обов'язкові для всіх членів суспільства, громадян держави. Конкретна політична практика держави, політичних пар­тій, лідерів, угруповань — одна з найзмістовніших, напружених, на­очних форм політичного життя суспільства. Політична практика до­зволяє гадати про тактику політичної влади, спільностей, верств, течій і політичних партій та про їх стратегічні задуми. Розвинута політика неможлива без добре розробленої стратегії, що відображає історичні запити суспільства. Можлива й стратегія, що підкорює сус­пільство, а, отже, допускає спілкування влади, держави, правлячих сил, з одного боку, і суспільства, народу, людини,— з іншого. Демок­ратично політизоване суспільство залучає до активної і добровільної політичної участі (вибору представницьких установ, співробітниц­тва в асоціаціях, політичних партіях, самоврядування, масових або групових політичних акцій) значну частину політично самодіяльно­го населення, а його пасивна частка може виявитися порівняно нез­начною. Політичне життя такого суспільства може стати стабільним ^або динамічним, його емоціональний тонус може падати і підвищу-

36*

563

ватися, але так чи інакше політична культура його досить висока-значна частина громадян швидко відгукується на політичні мобілі­зації в періоди підвищеної політичної активності.

уі ■■ 3 моменту зародження політика складалася

на основі владних стосунків: панування — підкорення — управління — виконання. Це важлива особливість полі­тики. Без існування владних відносин неможливе координування соціальних зв'язків, досягнення взаємоприйнятних компромісів між різними соціальними спільностями, верствами і індивідумами, підтримувати цілісність та стабільність суспільства. Політична влада формувалася як право панівної еліти, верстви на реалізацію спільно­го керівництва і управління країною. Проблема влади в соціології пояснюється неоднозначно. Існує багато визначень влади, що відоб­ражає різні методології, позиції вивчення влади, її суті, природи та ін. Одна з позицій — логічне продовження холістського погляду на суспільство як на цілісність, що має функціональну єдність. Тут влада — властивість суспільства. Американський соціолог Толкотт Парсонс порівнює владу з інститутом грошей: і те і інше реалізує об'єднуючу, інтегральну функцію в суспільстві. В іншому підході влада — соціальні відносини, нерівність, асиметричність, по суті, де один із учасників відносин має більше можливостей і прав впли­вати на іншого (Макс Вебер, Карл Маркс, Роберт Михельс).

Влада — основний, організаційний і регулятивно-контрольний поча­ток політики, одна з важливіших і найбільш стародавніших проблем політичного знання, проблема культури суспільства і конкретного жит­тя людини. Висхідна для теорії влади проблема — її взаємодія з політикою, з якою її часто ототожнюють. Дійсно, влада і політика невіддільні та взаємообумовлені. Боротьба за владу, за оволодіння нею і за її утримання — один з основних аспектів політичного життя суспільства. Влада не самомета для соціальних сил, що прагнуть до реалізації тієї або іншої мети, тобто політики і тим більш великої політики, а не простого задоволення якогось властолюбства. Але ті політичні сили, що прийшли до влади, формують її конкретні мате­ріалізовані (уряд, парламент, монарх, президента та ін.), які в ім'я здійснення тієї самої політики і в своїх інтересах самі формують і здійснюють власну політику, що стає засобом влади. Інакше, політи­ка — причина влади, а влада — причина політики. Саме тому, політи­ка і влада поєднані круговою, причинно-наслідковою залежністю. Адже породжена або завойована влада уже є політикою з усіма її атрибутами. Якщо навіть політика — провідне, організоване і регу­лятивно-контрольне універсальне начало життя суспільства, що про­никає в усі сфери життєдіяльності, де політика втрачає свої чисто

564

політичні функції і стає неполітичною (економічною, шкільною, сімейною, соціальною та ін.), то повинні визнати політику все-загальним началом, суспільною суттю. Але і влада становить таку ж автономну суть (існує багато універсальних неполітичних форм вла­ди). Влада і є елементом, фактором суттєвих зв'язків, що об'єднують людей, збираючи їх у суспільство, і управляють ними.

Влада надає політиці ту своєрідність, завдяки якій політика ста­новить особливий вид соціальної взаємодії. Це обумовлено не­рівністю становища людей, охоплених відносинами панування — підкорення, управління — виконання, в ієрархічності системи взає­мовідносин. Влада стає найголовнішим привілеєм у суспільстві. Невипадково влада стає предметом особливих сподівань і надій, по­стійним джерелом протистояння і боротьби в суспільстві. Влада не­змінно демонструє переваги перед тими, хто виявляється близьким до неї, тримає її в своїх руках. Тільки влада дає право на прийняття авторитарних (обов'язкових для всіх) рішень на вимогу будь-якого члена суспільства про обов'язковість дотримання прийнятих влад­ними структурами рішень. Влада надає право карати за непо-слушність прийнятим рішенням, законам. Саме тому, політика скла­далася як практика здійснення політичної влади, як боротьба за її оволодіння, як сукупність взаємовідносин і взаємозв'язку з приводу влади.

Важлива особливість політики — інституалізація. Інституалізація характерна для всіх основних видів життєдіяльності людей у суспільстві, але ніде інституалізація політики не досягає такого ви­сокого рівня нормативної регламентації і такого ступеня викорис­тання примусу в ставленні до особи. Звичайно, політика такий вид соціального впливу, який орієнтовано на погодження інтересів і відображення суспільно значимої мети, координацію основних сфер життєдіяльності людей. Політика характеризується початковою не­рівністю, основаною на взаємодії панування — підкорення, управ­ління — виконання, своєю жорстко інституалізованою формою, що забезпечує відтворення владних відносин і регулювання в суспільстві.