2. Мета економічної політики

Економіка — це цілісна, організована і строго субординована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки пе­ребувають в складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємо-³ язків економічна політика. Сама економічна політика охоплює

521

суб'єкти, об'єкти, а також механізм впливу суб'єктів на об'єкти. Го ловний суб'єкт — держава. Економічна політика — це, насамперед державна політика. Однак як реальні суб'єкти, що активно вплива­ють на економічну політику, виступають: політичні партії, об'єднан­ня, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо велика у визначенні напрямків економічної політики роль фінансово-про­мислових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваючи контроль над сучасними засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає практично необме­жені можливості впливу на політику уряду, визначення мети та за­собів її досягнення. Певний тиск на уряд роблять і інші суб'єкти економічної та соціальної політики.

Об'єкти економічної політики — це ті соці-Об'єкти

ально-економічш процеси, що відбуваються

еКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ^И . „ /"'""іь^

в суспільстві на кожному етапі його розвит­ку. Механізм впливу суб'єкта на об'єкт залежить від типу економіч­ної системи. У адміністративно-командній економіці — це переваж­но адміністративні методи, у ринковій — економічні. Політичні рішення, перш ніж вони почнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні передбачити майбутній результат, визначи­ти ту мету і ті засоби, що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, результат залежить від багатьох змінних і насамперед від складності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спи­рається на об'єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обгрунто­вані тимчасові межі. Програми типу «500 днів» свідчать тільки про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової еконо­міки країни, що вона не готова ні політично, ні економічно, ні морально. Мета економічної політики має відповідати природному еволюційному, а не революційному характеру суспільного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства, економічну безпе­ку держави.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те соці­альне середовище, у якому здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головними умовами ефективного функціону­вання господарських суб'єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, самостійне вирішен­ня питань: «що виробляти?», «як робити?», «скільки робити?» і «для кого робити?», зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умо­ва здійснення мети економічної політики — забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зважена соціальна політика. Найважливіша мета еконо-

522

ої політики держави: по-перше, стабільне економічне зростан-

' • повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації

ідвишення економічної ефективності; стабільний рівень цін; по-

¹ _етЄ збалансованість державного бюджету; рівновага платіжного

балансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці сус-

ільства називають магічною. На відміну від відомого в математиці

огічного квадрата, де розташовані у малих квадратах числа завжди

лають один результат, економічний багатокутник найчастіше не

зрівноважений. Це означає, що жодна економічна система, жодна,

навіть найрозвинутіша, країна не може забезпечити виконання всієї

мети не тільки в короткий термін, але й у тривалих періодах.

Економічне зростання — це кількісні і якісні зміни, що виража­ються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимі­рюється рядом показників. Найбільш узагальнюючий — приріст ва­лового національного продукту — у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюст­рується переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення вико­ристаних ресурсів або впровадження найдос­коналішої техніки і технологій.

Переміщення кривої виробничих мож­ливостей з положення АВ у положення СТ) призвело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів еконо­мічного зростання уряд вживає конкретних заходів для стимулювання — проводить відповідну інвестиційну, мо­нетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економі­ки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безро­біття, інфляції тощо. Уряд заходами впливу може послабити нега­тивні наслідки економічної і соціальної кризи, пом'якшити їх наслідки для ринкових суб'єктів, але взагалі запобігти їм неспро­можний.

Мета тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабільним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятістю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зай­нятість не завжди означає ефективну, а ефективна — не обов'язково повну. Коли мова йде про повну зайнятість, то абстрагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли ^ькості безробітних відповідає така ж кількість робочих місць. Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух ро-

523

бочої сили тощо обумовлюють такі форми природного безробіття-фрикційне, технологічне, структурне, інституціональне. Кількісн безробіття охоплює 4 — 6 % робочої сили. Безробіття за межами при-родного називають циклічним. Безробіття — абсолютне зло. За ходи для запобігання циклічності безробіття ті ж, що використову­ються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити заходи ліквідації безробіття, що не відбивалися б на темпах росту оплати праці.

Стабільний рівень цін

Р

Рівень цін

~" Рівень безробіття

Рис. 2

Мова йде про мету уряду не допустити інфля­цію в країні. Рідко інфляція ототожнюється з ростом цін. Це некоректне судження. Якщо зростання цін відстає від зростання доходів, то це не інфляція. Інфляція починається тоді коли грошова маса росте швидше суми цін обігу в сфері товарів і послуг (з урахуванням швидкості обігу грошової маси). По інтен­сивності інфляції виділяють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. І якщо галопуюча, а особливо гіперінфляція завжди руйнівні, то ріст цін у 1 — 2 % на рік може бути і пози­тивним фактором для економіки. Чому? Справа в тому, що та­кий ріст цін підстьобує підприєм­ницьку активність, тому, що че­кання сприятливої економічної кон'юнктури стимулює інвести­ційний процес, отже, і зростання виробництва. У таких випадках незначне зростання цін назива­ють змащенням для економічної машини. В економіці існує тісна залежність між інфляцією і без­робіттям, що описується кривою

економіста Франка Філліпса. Згідно з кривою повна зайнятість веде до росту цін, низькі ціни — до зростання безробіття. Логіка проста: хочете повну зайнятість — миріться з інфляцією, хочете низькі ціни — миріться з безробіттям.

Крива має негативний кут нахилу, тому що описує зворотну за­лежність. Однак крива Франка Філліпса — це статична модель, не завжди відображаюча процеси, що реально відбуваються в економіш-В умовах стагфляції, коли спостерігається спад виробництва і Р^1СТ безробіття, одночасно ростуть і ціни. За таким сценарієм в 90-ті роки розгорталися події в більшості країн колишнього Союзу, а в деяких мають місце і в сучасних умовах.

524

новації, ефективність Сучасна економіка може бути ефективною

тільки за умови розвитку її інноваційних ос-

_оВ. Самі по собі нововведення в техніку, технології, організації

_аці і виробництва, навіть засновані на новітніх досягненнях, ще _не гарантують лідерства. Головне — безупинний процес зміни інно­вацій-

Яку ж роль відіграє економічна політика? Саму безпосередню. Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що нази­вають економічною стратегією, охоплює заходи, що нібито безпо­середньо не впливають на інновації діяльності підприємств. Але опосередковано, через сучасну систему утворення, розвитку науки, V тому числі фундаментальної, професійної і загальної культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових інте­граційних процесах, держава стимулює ріст економічної ефектив­ності.

_, Бюджет країни — один із ключових об'єктів

Збалансованість .... „

бюджету економічної політики. Бюджет країни най-

важливіший інструмент, за допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінансових засобів, але й всіх інших використовуваних ресурсів. Через бюджетне фінансуван­ня уряд здійснює загальнодержавну мету — і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здоров'я, наука, культура, оборона, дер­жавний апарат, правоохоронні органи — усе утримується за рахунок засобів державного бюджету. Прибуткова частина державного бюд­жету формується переважно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виробництва і послуг, наскільки високі їх при­бутки та доходи.

Якщо держава живе не відповідно до можливостей, тобто ви­трачає більше, аніж має доходів, то вдаватиметься до позик — внутрішніх і зовнішніх, житиме в борг. Обслуговування боргу (ви­плата відсотків за позиками) здійснюється за рахунок коштів дер­жавного бюджету. Росте борг, ростуть витрати з обслуговування. Дер­жава потрапляє в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. І хоча помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом систе­ми (допускається дефіцит до 20 % чи доходів 5—10 % валового внут­рішнього продукту), може спровокувати інфляцію й усе, що з нею пов'язане. Якщо уряд має доступ до грошового друкованого верста­та, йому не уникнути спокуси привести його в дію. Тоді галопуючої Щфляції не уникнути. Ось чому існує порівняння: допускати уряд до Друкованого верстата однаково, що поставити алкоголіка торгувати У винній крамниці.

525

Рівновага Сучасна економіка характеризується гли-

платіжного балансу боким міжнародним поділом праці. Інтен­сивний розвиток світових господарських зв'язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета економіч­ної політики — визначити місце національної економіки в проце­сі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн — учасниць процесу у ви­робництві визначеною товарною номенклатурою. Навіть найроз­винутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі аль­тернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед інши­ми її суб'єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному поділі праці, держава ви­користовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання, до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці, важливе місце займає тісний взаємозв'язок і субординованість усіх її ланок і складових.