Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВОЛОВИЧ В. І. СОЦІОЛОГІЯ.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
5.33 Mб
Скачать

Соціальні інститути - складні соціальні утворення

514

«•••^=^•••1

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ* 1. Економіка соціальне утворення в суспільстві

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціо-нальні форми забезпечують переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і певність соціальним зв'язкам. Складні соціальні утворення — соціальні інститути здійснюють функ­ції соціальної циркуляції, селекції, тестування і розподілу індивідів у середині соціальних будов — суспільстві. Важливою, основною скла­довою життєдіяльності суспільства є економіка.

_ Із соціальною структурою суспільства тісно

Економічна сфера: ,

місце в системі пов язана економіка — соціальне утворення,

суспільних зв'язків соціальний інститут, що є основою життєді­яльності суспільства. Економічні відносини визначають у суспільстві становище соціальних спільностей, закріп­лення їх глибинних соціальних зв'язків, характер взаємодії. Економі­ка, по суті, становить основу суспільства, базу, де здійснюється мате­ріальне виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людини. Традиційно біль­шість соціологів дотримується концепції багатоманітності факторів, що вказує на різні активно діючі в суспільстві фактори: економіка, політика, культура та ін. Соціолог Макс Вебер визначає економічні відносини як одну з позицій, що визначає соціальний розділ суспіль­ства. Вплив розподілу праці на соціальні процеси детально дослід­жує соціолог Еміль Дюркгейм. Та тлумачення ролі економіки в жит­тєдіяльності суспільства виражено найяскравіше у Карла Маркса. Економіка розглядається як основний визначальний фактор історії. Еко­номічні відносини визначають усі інші суспільні відносини, становлять базу суспільства, над якою височать, здіймаються залежні від неї над­будовні форми: політичні, правові, моральні та ін. Карл Маркс показує

* Глава підготовлена Є. М. Воробйовим, доктором економічних наук. 516

ю залежність, аналізуючи зміну соціально-економічних відносин, оціально-економічних систем. Зміни раніше панівних економіч­них відносин, наприклад феодальних, призводять до зміни надбу­довних форм, зокрема появи політичної організації капіталізму, бур­жуазного права та ін. Безперечно, зворотний вплив надбудовних форм на економіку, її розвиток, але ні Карл Маркс, ні Фрідріх Ен­гельс ніколи не вважали економіку єдиновизначальним фактором у життєдіяльності суспільства. Було б помилкою все пояснювати лише економікою, адже економіка врешті-решт тільки визначає розвиток. Але ж марксизм спеціально і детально розглядав роль тільки еконо­міки, а це викликало неточності в трактуванні й оцінці.

Із марксизмом і досі полемізують у питанні бази і надбудови в суспільстві. Саме в процесі полеміки соціологи Макс Вебер, Еміль Дюркгейм, Торстейн Веблен та інші формулюють і пояснюють роль різних факторів (етики, економіки, релігії, культури тощо) у визна­ченні бази та надбудови суспільства. Економіка взаємодіє з іншими сферами та інститутами: політикою, правом, сімейно-побутовою сфе­рою, системою моралі, наукою, освітою та ін. У сучасних умовах формування ринкових відносин, економічних процесів у сфері ма­теріального виробництва зміни економічних відносин викликають потребу відповідних змін політичних, правових та інших форм. По­ява нових в Україні економічних відносин, що базуються на приват­ній власності, вимагає їх розвитку, вдосконалення, закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Утвердження і поширення приватновласницьких відносин призводять до зміни моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посе­редницької діяльності, сприяють їх подальшому розвитку, а можуть і перешкоджати (введення непомірних податків тощо).

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет У взаємодії сфер належить будь-якій сфері, але все ж утворення нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, облік суспільства, характер надбудовних формувань і утворень. Вза­ємодія сфер виражається у спільному здійсненні функцій, у вза­ємодії організацій і установ, нормативних систем. Дещо інший ха­рактер має взаємодія економіки із соціальними процесами, бо соціальне не становить особливої сфери суспільства. Соціальне не має власної сфери, соціальні спільності взаємодіють у всіх сферах суспільства. Через соціальне здійснюється і взаємодія економіки з іншими сферами суспільства. Економіка впливає на інші сфери частіше опосередковано, через соціальні спільності, які функціо­нують в усіх сферах суспільства, через поведінку соціальних спіль­ностей, їх діяльність.

517

У сучасних умовах економіка — це наука про способи ведення господарства, в наслідок чого людина змінює, пристосовує речі, за­соби, багатства природи для своїх потреб. Економіка сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використову­ються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економіч­них відносин складається між людьми в процесі суспільного відтво­рення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.

Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер еко­номічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фак­тором, що робить вирішальний вплив на всі сторони життєдіяль­ності людей, називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах — це ще не еконо­мічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роббінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ні обміняти, ні відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ.

І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від тих благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка — це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, роз­поділу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відноси­ни проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соці­альні спільності — класи, групи, індивіди — мають кожний інтере­си, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалася законами джунглів, вона змушена виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах, насамперед в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовності людини.

„ . . Економічна політика народжується разом з

Економічна політика _

державою, покликаною забезпечити захист

інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика — по­ведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в держав­ному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під еко­номічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб'­єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати

стку витрат за змістом державних служб за послуги, одержувані пільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику о мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основ­ну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і гпоияти подоланню розбіжностей. Отже, економічна політика, що здійснюється державою, урядом, — система практичних заходів у сфері управління економікою, з надання економічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни.

У визначеннях поняття «економічна політика» чітко видно тісний діалектичний взаємозв'язок економіки і політики. Взаємозв'язок еко­номіки стає рельєфнішим, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути еконо­мічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв'я­зок економіки і політики глибше, аніж той, що здійснюють функції. Визначальними суперечностями економіка політика виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності полі­тичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Економіка сукупність економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфічними тільки властивими спільності інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією — індиві­дуальною чи суспільно значимою — стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства потрібні відповідні органі­заційні форми — політичні партії, політичні рухи, громадські органі­зації, що виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ — занадто абстрактне поняття. В умовах вільної еко­номіки і найманої праці, одні соціальні спільності більш, а інші менш здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів все-таки не стають антагоністич­ними та іноді можуть проявлятися досить гостро. Арбітром, що утри­мує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, Що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує уря­довим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узго­дження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважа­ти політику концентрованим відображенням економіки.

518

519

Взаємозв'язок економіки і політики може бути позитивним і не­гативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфля­ція об'єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково у незначному ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція —' результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не відповідно до достатків неминуче штовхає уряд на грошову емісію здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніжна грудка, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата ціни (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків на рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку краї­ни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політи­кою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіх досягнуто.

Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погір­шується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ре­тельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13—15 % за оптимального показника 50 % і більше, при­водить до гіпоксії виробництва, обумовленою недостачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Недостача гро­шей породжує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції. Реальний сектор економіки продовжує стагнувати. Зрозу­міло, непрофесійний підхід до формування і реалізації економічної політики дає негативний результат.

На жаль, ілюстрація про інфляцію не абстрактна, а реальний про­цес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих, необгрунтованих рішень. У су­спільних системах, де економічне життя стабільне, де ринкові відно­сини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових заса­дах. У перехідних економічних системах, коли демонтований колишній господарський механізм, але не створений новий, вплив економічної політики не повинен слабшати. Практика економічних перетворень У країнах пострадянського простору в 90-ті роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведен-

520

^ приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському ужитті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальніші способи здійснення необхідних перетворень. Од­нак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економі­ки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку — збереження конкурентного середови­ща. Скорочення втручання в економіку не повинно призвести до зву­ження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв'язки між господарськими суб'єктами — підприємствами, фірмами, об'єднаннями. Принцип не нашкодити один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі еко­номічної політики не обійтися.

Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фундамен-талізм, що робить втручання держави в економічний процес об'єктив­ним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції при­хильників ринкового фундаменталізму з його принципами «Іаіззег іаіге» (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства. Характер двостороннього зв'язку між сучасними рішеннями і майбутніми по­діями залежить від того спирається уряд в рішеннях на достовірні, об'єктивні наукові знання чи на упереджені, суб'єктивні.

В значному ступені некваліфіковані політичні рішення і в краї­нах ринкової економіки, й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реаль­них економічних систем не досягає ідеальності. Це стосується і рин­кової моделі, якій властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак, ступінь неудосконалення ринку куди менше фіаско політи-ки, До якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних сус­пільних систем.