Соціологія повсякденності

1. Світ повсякденності: поняття, суть

У сучасній соціології соціальне явище повсякденність, тобто по­всякденне життя людей, стало справді викликом. Спираючись на те, як в естетиці розглядалося філософом Георгом Лукачем повсякден­не мислення, соціолог Агнес Хелер поставила поняття повсякденне життя в безпосередній зв'язок із можливістю невідчуженого по­всякденного життя в сучасному суспільстві. Культура повсякденно­го життя виступає правом і реальною можливістю для людини щод­ня переборювати труднощі, що зустрічаються, різноманітні форми свого відчуженого життя, включаючи сюди і саму творчу працю, і саму культуру, і повсякденну життєву суєту.

Повсякденність, буденність — побут, побу-

[По хзкс

світ повсякденності? ^{тове життя}- Повсякденність - здійснюваний день у день, завжди постійний, невпинний процес буття, життєдіяльності людини. Світ же повсякденності — світ, де щодня і щогодини живе і діє, творить людина. У повсякден­ному світі народжуються люди, і в світі повсякденності, в побуті люди вмирають. Саме тут, у повсякденному світі, кожна людина радіє, а буває і плаче, тужить і засмучується, журиться, переживає. Саме тут, у повсякденному світі, люди конфліктують один з одним і вир­ішують конфлікти, сперечаються, миряться, творять та ін. Саме тут, у повсякденності, кожен когось любить, а когось ненавидить. І в плині подій та явищ політичних, соціальних, духовних, люди і не помічають повсякденності.

Якщо людина задається питанням: в якому ж світі живуть люди — у світі проблем або їх розв'язання, суєти або надій, то палітра відпо­відей строката. Так уже трапляється, що люди до всього підходять неоднозначно і в усьому навколишньому встигають помітити те, на Що інші, буває, навіть уваги не звернуть. Задовольнити людину рівно­сильно позбавити її бажань. У знаменитого японського письменни­ка Рюноске Акутагави є оповідання «Бататова каша», де говориться про те, як один бідний самурай все мріяв попоїсти князівського блю­да — бататовоїкаші, хоча б небагато. Нарешті, князь дав йомуповний

28 г ⁴³³

⁴⁰ Соціологія

великий казан, і дивно — самураю відразу ж перехотілося їсти кащу якої так нестерпно бажав. Яка безрадісна річ — задоволене бажання' Одержиш бажане і відчуваєш одне лише розчарування. Якщо коли-небудь захочете справитись з якоюсь людиною (непокірливою, прим­хливою або нехай капризною і безглуздою) — позбавте її бажань Побачите, як стане така людина ручною. Перемога над нею на­багато сильніша, ніж навіть вплив на неї фізично. Це велика влас­тивість людей. Така властивість виручає і рятує людей. І якби їй бути завжди!

Природа, невичерпна в проявах, своїй вигадливості, торкнулася людей ще й тим, що, наділивши людські істоти невсипущою гостро­тою сприйняття зовнішнього предметного світу, тоді ж завуалювала їх чутливість один до одного. Через це всі перемоги цивілізації над таємницями універсуму незрівнянні з поразками кожного, якщо не сказати всіх, і в міжособовому спілкуванні, і на полях побутових битв, і в індивідуальних війнах один з одним. От чому, мабуть, філо­софія століттями ігнорувала звичне побутове життя, віддаючи пере­вагу речам складнішим і проблематичнішим: Істині, Добру, Красі, суттєвим визначенням буття. А між тим тільки в межах звичного, досконалого світу виникають і розквітають усі інші світи: світ мис­тецтва і науки, світ фантазії і мрії, загадкові нетрі математики і сплячі химери релігії. І тільки при всіх ілюзіях безпосередньою вірогідністю володіє життєвий світ буття. Повсякденність — джерело і вмістили­ще реальності. Повсякденне життя — це своєрідний посередник між суспільною суттю людини і природою, між природою і безпосеред­ньо суспільством.

Світ повсякденності досліджується й опи- Філософія та історія _{сується не} тільки філософією, історією, але й про повсякденний світ , . ~ . ^т *-,

етнографією, соціологією, культурою. Буден­не життя висвітлюється в образотворчому мистецтві і в історії. Відновлюючи хронологію подій і явищ у попередні періоди життя суспільства, історія описує і повсякденність: побут, традиції, пра­во, звичаї, конкретний досвід, ту плоть і кров, з якої формуються будь-які події — значущі і доленосні. Правда, та змістоутворююча активність мас, що творить культуру в її історії, далеко не завжди по­трапляла в сферу уваги істориків. Наприкінці 20-х — 30-х років XX ст. створюється історична школа. її організаторами стали історики і пси­хологи Марко Блок і Люсьєн Февро. Особливість історичної школи полягала в тому, що її представники вивчали свідомість не тільки видатних особистостей, які залишили слід в історії, але й масову, властиву так званій безмовній більшості суспільства. Такі досліджен­ня не самомета, а повне підпорядкування їх з'ясуванню важливої

полі масової свідомості у функціонуванні суспільної системи. Ак­тивна роль людини у створенні повсякденності й історії стала основ­ним у дослідженні прихильників історичної школи.

Багато хто з істориків, етнографів, соціологів, досліджуючи по­всякденне життя людини, насамперед приділяли увагу процесам формування культури повсякденності, побуту і творчості людей, вда­чам, звичаям, поглядам, сподіванням і звичкам, страхам та ідеям людини. Так, у 40-х роках XX ст. та й пізніше аналіз предметного світу повсякденності відображається в працях Фернана Броделя, Аркадія Гуревича, Маргарет Мід та інших, що досліджували структу­ру повсякденності, побут, звичаї на різних етапах і в різні періоди історії людства. Історики, етнографи, культурологи, досліджуючи повсякденний світ людини, прагнуть охопити в аналізі повсякденне життя у всьому обсязі та всебічності, із усіма складнощами і хитрос­плетіннями, прагнуть вникнути в усі деталі повсякденності, уста­новки і негласні латентні домовленості, що існують між членами суспільства і сприймаються ними як щось саме собою зрозуміле.

У філософії та соціології, психології та психіатрії, лінгвістиці та інших галузях знань предметом дослідження і є повсякденність. В історичних працях Фернана Броделя досліджуються проблеми бу­денності, а в працях Людвіга Вітгенштейна аналізується буденна мова, в працях Михайла Бахтіна досліджується народність мовної культури та сміху, філософ Ролан Барт аналізує міфологію буден­ності, а патологію повсякденності досліджує Зігмунд Фрейд. У 60-ті роки XX ст. формулюються соціологічні теорії про соціальне життя, міжособистісні взаємодії, а також теорії про повсякденне життя лю­дей в різноманітних аспектах. Осмислення повсякденності відбу­вається в межах різних теоретичних підходів: символічного інтерак-ціонізму, соціального обміну, з позиції теорії феноменологічної орієнтації. В 90-х роках XX ст. теорії, що концентрують увагу на Щоденних взаємодіях людей, об'єднують в окремий напрямок — соціологію повсякденності. Та, на жаль, все ще немає єдності у висв­ітленні повсякденності, пропонуються зовсім не схожі моделі пояс­нення щоденних ситуацій, звичайних дій людей, їх буденних, звич­них способів життя і спілкування. Версії розуміння щоденного світу відмінні своїми теоретичними та методологічними основами, але об'єднує їх критичний пафос макросоціології, що випустила з поля зору реальне соціальне життя і не здатна його пояснити. Прихильни­ки макросоціології дотримуються ідеалу об'єктивності, свідомо уни­кають оцінок подій і явищ, роздумів про сенс життя людини тощо, ^кросоціальні теорїї соціології (соціального обміну Джорджа Хо-^МаНса, драматургічна соціологія Ервіна Гоффмана, етнометодологія

434

Гарольда Горфінкеля та ін.) стали справжнім викликом усталеним теоріям і методам вивчення соціальної реальності.

Джерелами соціологічної теорії обміну стали концепції соціаль­ної антропології (Броніслава Малиновського, Джеймса Фрезера Марселя Моса, ДжорджаХомансатаін.). Наріжним каменем фунда­менту теорії обміну стали ідеї біхевіоризму, що належать американсь­кому психологу Берресу Скінеру та його школі. Поведінка людей, як і тварин, є оперантною, тобто в процесі спілкування індивіди одер­жують взаємовигідне та справедливе психологічне підкріплення, що стає регулюючим фактором. Скінерівський біхевіоризм склався під впливом утилітаризму: поведінка людини і тварини вважається спря­мованою на одержання користі та уникнення втрат (економічні про-рахунки та ін.). Щоправда, уявлення про соціальне життя як взаємо-обмін ресурсами існувало в соціології й антропології і до Джорджа Хоманса. Соціологи Герберт Спенсер і Еміль Дюркгейм використо­вували поняття обмін. Джордж Герберт Мід розглядав суспільне жит­тя як обмін символами; Георг Зіммель писав про відносини обміну в суспільстві. Та саме Джорджу Хомансу належить формулювання соціо­логічної теорії соціального обміну. Багатьом поняттям Джордж Хо-манс надає біхевіористичної інтерпретації: діяльність — факти пове­дінки, що ставлять за мету одержання винагороди; винагорода — одержання за діяльність; цінність — міра здатності власної діяль­ності; взаємодія — поведінка, спрямування людьми своєї діяльності. Інші поняття теорії запозичені з економіки (витрата, вартість, вкла­ди, прибуток, справедливість розподілу тощо). Теорія соціального обміну в основних поняттях є поєднанням біхевіористської психо­логії та економічного аналізу.

На початку XX ст. нідерландський історик Йохан Гейзінга, ос­мислюючи походження культури, висуває сміливу думку про ігровий характер культури, про соціальну людину як людину граючу. Кон­цепція гри Йохана Гейзінги цікавила вчених різних галузей знання, а в 50—60-ті роки XX ст. справила величезний вплив на радикальну, нонконформістську думку Заходу, насамперед США (на думку Йо­хана Гейзінги уся культура — це нескінченний розвиток і ускладнен­ня принципу ігрового начала, поза межами гри нічого не залишаєть­ся). Американський учений Ервін Гоффман сприйняв ідеї Йохана Гейзінги і поклав в основу оригінальної теорії соціальної драматургії. Буденне життя Ервін Гоффман розглядає як суцільний ланцюг соці­альних ситуацій, що нагадують драматичні спектаклі. Соціальні ак­тори в них прагнуть створювати й підтримувати позитивне враження у глядачів, використовуючи декорації, костюми, виражальні елемен­ти своєї поведінки. Керуючи враженнями інших про себе, індивід

побивається вигідної поведінки для себе і нормальної взаємодії. Коли індивід одержує потрібну йому реакцію оточення, можна сказати, що він ефективно спроектував визначення ситуації і ефективно спри­яв потрібному розумінню стану справ. Уміння людини ефективно спроектувати ситуацію, добитися бажаного враження про себе й очі­кувати дій інших свідчить про драматургічні здібності. Це означає, ціо людина володіє мистецтвом добиватися мети.

Повсякденний світ — світ звичок, удач, звичаїв, стереотипів мис­лення, життєвих аксіом, у ньому велика сфера недомовленості, що не потребує пояснення і доведень. Відомий етнограф і етнолог Мар-гарет Мід відзначає, що у світі повсякденності важливо усвідомити приховані мотиви переваг і переживань, не зрозумілі людині іншої культури. І історик, який не володіє можливістю прямого контакту з людьми досліджуваної епохи, прагне описати повсякденний світтакої або іншої культури, удач, звичаїв, обрядів максимально об'єктивно, хоча його свідомість неминуче втручається в реконструкцію проце­су, накладає на нього своєрідний відбиток.

Проблемами взаємодії свідомості дослідника і свідомості зви­чайних людей, що відтворює щохвилини значеннєві структури по­всякденності, зайнята феноменологічна соціологія. її цікавить, чи збігаються поняття звичайної соціології, що вивчає реалії повсяк­денності, з тими уявленнями, що характерні для масової свідомості. Зрозуміло, що історика і соціолога цікавлять різні сторони того або іншого процесу, явища, події та ін. Адже повсякденна свідомість і соціологія вкладають в одне і те ж поняття різний зміст, розкриваючи різні його сторони, і тим самим доповнюючи одна одну, а в підсумку одержують визначення суті. Історія і культурологія разом із соціоло­гією прагнуть дати максимально об'єктивну картину повсякденності, уявити життя в чітких визначеннях, придатних для використання на практиці. Феноменологічна соціологія, навпаки, прагне розвінчати уявлення про повсякденність як сферу чітких визначень, показує, Що всі реалії повсякденного життя безупинно створюються і пере­творюються. Очевидно й те, що можна простежити, як саме відбу­вається повсякденне творення тих або інших явищ, подій, понять, ^як формується сама повсякденна індивідуальна і масова свідомість, те або інше уявлення, що складає одну з реалій повсякденності. Складність становища соціолога полягає в тому, що він ніби нама­гається вийти за межі процесу творення змістовних, розумових утво­рив, знайти позицію поза ними, зіграти роль стороннього спосте­рігача.

Різноманітні моделі повсякденного життя людини співіснують °Дна з одною, доповнюють одна одну, вступають в суперечності,

436

437

творять синтез. Звертаючись до проблем змісту і мети життя, значен­ня смерті, важливості дружби, самих ритмів життя кожного індивіда та інших, сучасні філософи, ведучи вільну полеміку, знаходять взає­морозуміння із судженнями і визначеннями не тільки своїх сучас­ників, але й дошукуються джерел визначення тих або інших явищ світу повсякденності у філософів античності, Західної Європи, Ки­таю та ін. Сфера інтересів філософів широка і різноманітна. Філосо­фи, часом далекі від повсякденної дійсності, вивчають ті пласти ре­альності, що, так би мовити, підняті над повсякденним життям. Так онтологія — теорія буття, взятого в широкому змісті. Гносеологія -н теорія пізнання — зосереджує увагу на тонких механізмах збагнення світу і конструювання його образів. І філософи, що раніше не думали про дослідження щоденності подій і явищ буття і побутового життя людей, в XX ст. зосереджують зусилля й увагу саме на повсякден­ності побутового життя. Уперше починає вивчення повсякденного життя людей, побуту німецький філософ Едмунд Гуссерль — люди­на, яка бажала знайти основи раціонального чистої свідомості, відділеного від буття, і свідомості конкретного індивіда (суб'єкта). Але вирішити проблему повсякденності світу Едмунду Гуссерлю так і не вдалося, хоча і вводить поняття життєвіш світ.

Що таке Поняття життєвий світ — сукупність усіх

життєвий світ можливих або справжніх обріїв досвіду

людського життя. Єдино реальний, даний у відчуттях життєвий світ протиставляється світу природничо-науко­вих і математичних абстракцій, шо генетично пов'язані з до-: предикативним досвідом життєвого світу. Повсякденне життя про­тиставляється природничо-науковим теоріям. Для дослідників сфера понять, категорій різних теоретичних формулювань іноді виступає істиннішою, аніж суттєво зрозуміла дійсність. І сама реальність жит­тя, наповнена випадками, іноді недосконалістю явищ і подій, форм і методів реалізації різних життєвих проблем, різноманітної чуттєвої конкретики, виступає менш значною, аніж наукова картина реаль­ності. Сама щоденність: щоб не змерзнути, люди вдягаються; шоб мати дах і їжу, люди організуються, об'єднуються в колективи; щоб задовольнити потреби, люди організують виробництво; тобто на ко­жен запит буття, свого єства люди відповідають тим або іншим ком­пенсаційним забезпеченням. У такому випадку що ж таке розлад, протистояння людини людині? Хіба завойовувати планету легше, аніж знайти спільну мову, розгадати підступництво чужих задумів, устояти проти запущеної кимось інтриги, проти люті наявного в людині зла? Ніякі природні катаклізми, хай то ураган або землетрус, повінь або пожежа, не здатні розладнати плани людей сильніше,

438

аніж недобра або навіть просто неузгоджена з іншими воля однієї людини.

Взаємодія людей, зовні благородна і прекрасна, піднесена, чуй­на, при зближенні або, навпаки, припиненні відносин, буває, різко змінює становище, навколишнє соціальне середовище. Взаємодія людей раптом усвідомлюється не як деяка притаманна комусь влас­тивість або стан, а як початок відчуження. Чому так буває? На це питання немає очевидної відповіді. Пам'ятається відомий вислів Дениса Фонвізіна: «Такий сей світ, а чому він такий, того не відає ані розумний, ані дурень». Адже допитливість, цікавість — у крові люди­ни. І чого отут суд йти-рядити. Закон заборонного інтересу непоруш­ний: ніхто не є винятком, обов'язково крадькома загляне в шпарину. Таке життя. Життєвий світ — сукупність інтерсуб 'єктивно поділено­го досвіду повсякденного життя, що включає сприйняття природних об 'єктів і людських істот, матеріальних і символічних продуктів людсь­кої діяльності.

Ще наприкінці XIX — на початку XX ст. дослідження філософів показали, що в сфері повсякденних уявлень і переживань, стану і настанов свідомості в повсякденному житті людей складаються пізна­вальні інструментарії замість відображення суті світу, формулюють­ся різні теорії, концепції і часто повсякденність людей стає світом теорій, що виростають з повсякденного життя. Але й світ мрій та сподівань, марень, світ мистецтва і навіть світ потойбічний залежні від повсякденності, вплетені в досвідне мереживо життєвого світу. Людина не знає про способи гіпотетичного, тобто заснованого на гіпотезі, домислу можливого посмертного існування, навіть не може уявити загробне життя, та й узагалі чи загробне життя є, а якщо є, то яке воно, чи схоже воно на земне, чи нагадує переживання в умовах зміни свідомості та ін. Повсякденність — джерело і вмістилище будь-яких варіантів реальності.

Повсякденне життя, виступаючи злитим процесом, що охоплює існування всіх інших відомих людині світів, є єдиний універсум, що володіє своїми власними внутрішніми законами. Німецькі соціоло­ги Альфред Шюц і Томас Лукман грунтовно розкривають особли­вості повсякденного світу, його відмінність від світу природи. Однією з важливих особливостей повсякденності є інтерсуб'єктивність. У спілкуванні, в постійно поновлюваному контакті, зв'язках людей виникає і формується дійсність, повсякденність. її провідні складові не предмети і процеси самі собою, а людський зміст. Надані речам і стосункам значення складають полотно повсякденної дійсності. Соціальні ж предмети та їх значення залежать від сприйняття і розу­міння їх суспільством, окремими соціальними спільностями, вер-

439

ствами й індивідами. Коли ж узяти якість таких повсякденних соці­альних явищ, як порядність, злочинність, любов, політична влада, дер­жавна влада, то визначення їх суті залежать від того, яке значення й у яких контекстах їм надається. Соціолог Девід Уолш зауважує, що «природний світ не залежить від визнання або невизнання людиною його існування, навіть якщо людина аналізує його в термінах струк­тури значень, що не властива йому по самій його природі. Навпаки, даний соціальний світ неминуче припиняє своє існування, якщо йому відмовлено в людському визнанні, тому що поза таким визнанням він не має властивості існування». Повсякденність постійно і, ма­буть, щодня інтерпретується і переінтерпретовується в комунікації. Все в повсякденності з'ясовується, прочитується і перечитується, створюються незліченні варіанти розуміння, приростають і убува­ють змісти.

Повсякденне життя — це те, що відбувається щодня. Але, на думку соціолога Агнес Хелер, зрозуміло, що повсякденне життя — це не те, що відбувається щоденно, а те, що протиставляється йому, буває не щодня — свято, пережита подія, явище. З філософії життя випливає, що пережита подія все-таки не пов'язана з неповсякден-ним, навіть коли воно в структурі суспільної праці супроводжує по­всякденну діяльність. У людини це створює політичну готовність у повсякденному житті переживати буденні справи аж до катарсису, тобто очищення, полегшення, облагороджування почуттів людини. Але не будь-яке посередництво між природою і суспільством по­всякденне. Повсякденне життя навіть приблизно не вичерпується роллю посередництва людини між природою і суспільством, а дедалі більше й такою діяльністю, що належить до чистого суспільства. Повсякденне життя є і такою діяльністю, яка є невизначеною: ху­дожня творчість, проста балаканина, медитація та інше, і тим, що природно притаманне людині.

_п Розкриття змісту повсякденності створює її

повсякденний світ складну внутрішню структуру, породжує безліч

різноманітних реальностей, що переплі­таються, що борються і взаємодоповнюють одна одну. Але повсяк­денність, щоденність не є клубок переплутаних ниток, скоріше — це єдиний функціонуючий організм. Повсякденний світ — світ прагма­тизму, тобто дії. Люди, живучи в повсякденності (а не в мріях, надіях і не на висотах теорій і доктрин), піклуються про власне виживання, про якість життя, про збереження навколишнього соціального сере­довища. «Але світ повсякденності ще єдиний і тому, що, в яку б сферу реальності не «пірнула» людина, хай то релігійно-містичний екстаз, теоретичне дослідження, солодка мрія або естетична фанта-

₃і_Яі вона незмінно повертається сюди ж, у наповнене турботами, радощами, сумом, труднощами звичайне життя. Інші світи вироста­ють із щоденності і живуть лише будучи вкоріненими в її практично­му, пухкому, відчутному грунті і доти, поки люди існують у тілі і поєднані з реальністю органами чуттів».

Повсякденність — світ людський і практичний. Його життєвий простір створюється навколо самої людини. Повсякденна картина світу не охоплює позалюдський космос як простір, де об'єктивно розташовується Земля. Космічний простір значущий у повсяк­денному житті людини тільки тоді, коли корисний: якщо від поло­ження зірок залежать розливи Нілу, то неодмінно виникають астро­номія й астрологія, призначені для земної практичної мети. Місяць потрібний, щоб світити закоханим та освітлювати шлях у темряві. Навіть мовні просторові характеристики ландшафту несуть на собі висловлену антропоцентричність: підніжжя гір, гірський хребет, гир­ло річки та ін. Люди живуть у світі, де кожен існує лише остільки, оскільки існує не фізично, а соціально. Тільки суспільне визнання якої-небудь приналежності або якої-небудь потреби перетворює людину на громадянина і правоносія. У повсякденному світі — у світі повсякденності йде процес самореалізації особи у всіляких сфе­рах діяльності. І людина, живучи повсякденним життям, постійно в різних ситуаціях і обставинах шукає і знаходить вже стійкі норми, методи, способи поведінки, найкоротший шлях, що веде до бажаної мети. Причому мета буває найрізноманітнішою.

Визначаючи універсальність повсякденної свідомості кожного індивіда, слід відзначити, що повсякденна свідомість, до якої при­четний кожен, хай він академік або двірник,— проникаючий, кон­ститутивний момент повсякденного світу (приписування знань і змісту — власна і пряма функція свідомості). Повсякденна свідомість характеризується специфічними рисами, безпосередньо знайомими кожному, і ці риси різко відрізняються від тих, які наука пред'являє як раціональні еталони. Повсякденна свідомість, насамперед, вклю­чає безліч уявлень, прийнятих людиною на віру (якщо намагатися перевіряти кожне констатуюче або керуюче уявлення, з яким зустрі­чаємося в побуті та діяльності, то ніколи не зрушимось з місця). Найважливіші складові усвідомлення людиною реальності — загальні місця, очевидності. Так, реальність — це не тільки те, що є. Реаль­ністю буває і те, що хочемо, щоб воно було. Реальністю стають і Фантазії людини, спричинені силою своїх власних основ. Нічого не Видується і не угадується. Люди здатні визначати. Люди не виперед­жають, а прискорюють історію, ведучи її за собою, услід собі, а то й викликаючи на себе, коли стають її частиною. Мабуть, всяка супе-

440

441

речність здатна впливати на вісь подій реальності, даючи простір і вигадці, і фантазії, і факту.

Є закон абсурдності. Будь-які пропозиції люди розуміють інак­ше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко буває: бачимо і схвалюємо краще, а виходить гірше. І якщо існують два або більше способів зробити будь-що, причому використання одного зі спо­собів призводить до катастрофи, то хтось все ж обере саме цей, ос­танній спосіб. Будь-яка неприємність, халепа, що здатна статися,— трапляється. Це закон Мерфі. Знання про світ — набір типових кон­струкцій. Адже передумовою нормальної людської поведінки, орга­нічного включення у визначений соціум є віра у певний порядок устрою світу, довіра до сформованих соціокультурних установок, ре­комендацій, визнання поділу усіх фундаментальних допущень. Усе велике і відоме здатне дивувати собою і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть бути піддані сумніву або запереченню істинність або справедливість яки­хось спочатку прийнятих поглядів. Навколо суб'єкта і будується по­всякденна свідомість, і саме тим вона докорінно відмінна від науко­во-теоретичного пізнання, що бажає мати уявлення про об'єкт пізнання і взагалі розглянути будь-яке явище дійсності як об'єкт. Найцінніша риса людини — вміння викликати в людей ентузіазм і розвивати те, що є кращим, раціональним у людині за допомогою заохочення та визнання її гідності. Ніщо інше так сильно не б'є по честолюбству людини, як критика оточуючих.

Людська база методу піднесення — поступове відчуття всіма без винятку людьми їхньої неповноцінності. Що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим миритися, рахуватися. Лю­дина має потребу в суспільному визнанні. Помітьте, не в особисто­му, а суспільному. Але саме такий елемент особливості людської натури і є найголовнішим у житті людини. Історія буяє безліччю прикладів того, як навіть відомі люди прагнули до знаходження усві­домлення власної значущості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість президент Сполучених Штатів», а Христо-фор Колумб клопотався про титул «адмірала океану і віце-короля Індії». Катерина II не бажала розкривати листів, на яких було відсутнє: «її імператорській величності». Місіс Лінкольн як тигриця накину­лася в Білому домі на місіс Грант із лементом: «Як ви смієте сідати в моїй присутності без мого запрошення!» Людину на троні грає не вона, а оточуючі її люди, які показують їй, що бачать і її, і трон, і демонструють їй своє бажання, щоб сидів на троні не хтось там, а саме вона: єдина, заслужена. Найнеправдивіше на Землі, мабуть, правда: усі знають її, й усі не впевнені, що нею володіють.

442

Повсякденна свідомість складається не тільки з компонентів _наНня, але й пронизана звичайними уявленнями повсякденного ■_ТУ __ світу переживань. Переживання — істотний компонент по­всякденного життя, емоційно забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в переживанні злиті з пережитим. Переживання ви­никає без усунення, без дистанції. Соціальні, політичні, економічні, духовні дії викликають приємний або неприємний стан людини, те або інше почуття. Переживання виникають спонтанно (хоча викли­каються і навмисно), і неможливо одночасно переживати і впливати на власні почуття, тому шо відповідні дії роблять переживання пред­метом аналізу в минулому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, ко­роткочасні спалахи емоцій, настрою та ін. Форми переживань набу­вають і всі види ціннісних відносин.

Природно, життєвий світ, щоденність, повсякденна свідомість, світ переживань тощо не вичерпують уявлень про світ повсякден­ності. Для більш повного, всебічного обгрунтування визначення в повсякденному світі виділяються і важливі риси: наявність базисно­го знання, системи релевантностей, тобто зближення і поваги одне одного, фонові чекання та інше, без чого неможливі погоджені дії. У людському житті як цілісність, що поєднує усі форми буття людини у світі повсякденності, виявляється особистість, вона мовби полюс перетинання, перехрещування усіх форм життєдіяльності, хоч дале­ко не повною мірою (і не в рівній) освоює і здійснює ці форми, які є основою для формування індивідуальних стилів публічного (держав­ного, політичного та ін.), приватного й особистого життя.